4 червня. Пам’ятні дати

Як відомо, в середині квітня 2014 року розвідувально-диверсійні підрозділи збройних сил Російської Федерації вторглися на схід України. Починаючи з 12 квітня ряд населених пунктів Донбасу зазнав силового захоплення – цього і наступного дня озброєні до зубів люди синхронно атакували держустанови й органи місцевої влади відразу в декількох містах Донбасу: у Донецьку, Слов'янську, Горлівці, Дружківці, Краматорську, Костянтинівці, Лимані (тоді – Червоний Лиман), Бахмуті (тоді – Артемівськ), Покровську (тоді – Красноармійськ).

У відповідь на це, 14 квітня тодішній Секретар РНБО і виконувач обов’язків президента України Олександр Турчинов підписав указ про введення в дію рішення РНБО «Про невідкладні заходи щодо подолання терористичної загрози і збереження територіальної цілісності України». Вже вранці наступного дня на півночі Донецької області розпочались активні бойові дії.

Перші бойові зіткнення сил АТО і проросійських бойовиків почалися 2 травня, а починаючи з 22 травня між силами АТО і незаконними збройними формуваннями тривали вже регулярні бойові зіткнення. 26 травня відбулась перша масштабна успішна операція сил АТО — за допомогою авіації та десанту відбувся перший бій за Донецький аеропорт.

3 червня одночасним ударом з трьох напрямків підрозділи зі складу 25-ї повітряно-десантної, 79-ї, 95-ї аеромобільних бригад і Національної гвардії пішли у наступ і взяли місто Лиман в блокаду. Завдяки маневру сил АТО на широкому фронті і удару з різних напрямків, російських бойовиків було вибито з Лиману. Зрештою, 4 червня місто було повністю звільнено від російської окупації, а вже наступного дня над міськрадою та міськуправлінням міліції було знов піднято український прапор.

Ювілеї дня:

158 років від дня народження Владислава Городецького (повне ім’я – Владислав Лєшек Городецький; 1863–1930), українського та польського архітектора, підприємця, мецената. Представник історизму і модерну. Серед споруд у Києві: будинок Національного художнього музею України (1897–1900, вул. Михайла Грушевського, 6); власний будинок Городецького, так званий будинок з химерами  (1902–1903, вул. Банкова, 10); Миколаївський костьол (1899–1909, вул. Велика Васильківська, 75); Караїмська кенаса (1899–1900, вул. Ярославів Вал, 7). Проектував будівлі в інших містах України: Умані (гімназія і міська школа), Черкасах (гімназія), Євпаторії (власна вілла). В 1920 році переїхав до Варшави, у 1928 на запрошення перського шаха – до Ірану, де працював над спорудженням багатьох споруд у Тегерані - вокзал, театр, готель, один з шахських палаців тощо. Цікаво, що крім архітектури Городецький був завзятим мандрівником і мисливцем. Брав участь в наукових експедиціях до Центральної Азії, Африки та Індії. Написав і видав з власними ілюстраціями книгу спогадів про свої подорожі по Африці. Помер на початку січня 1930 року у Тегерані.

154 роки від дня народження Карла Густава Еміля Маннергейма (1867-1951), державного і військового діяча Фінляндії. Головнокомандувач фінською армією у війнах проти СРСР 1939–1940 і 1941–1944 рр. У 1944–1946 рр. – президент Фінляндії. 30 років свого життя Маннергейм присвятив службі Російській імперії. Отримав звання генерал-лейтенанта російської армії. Проте все змінилося, коли до влади прийшов Тимчасовий уряд. Знаючи про його неприязнь до соціалістів, Маннергейма знімають з командування корпусом і відправляють у резерв штабу Одеського військового округу. У наказі про його переведення відзначалося, що «Маннергейм недостатньо розуміє суть демократичних перетворень, що відбуваються у Росії, а його ставлення до військових комісарів Тимчасового уряду є неприпустимим». Осінні місяці 1917 р., бездіяльно проведені Маннергеймом у Одесі, стали, як він напише у спогадах, найважчими у житті. Він бачив, як руйнується армія, якій він вірою і правдою служив 30 років, як гине велика держава. І коли перед ним постала дилема – долучитися до російського білогвардійського руху (про службу більшовикам, мови бути не могло), чи повернутися до маленької країни, в якій він народився півстоліття тому, він обрав останнє – служіння батьківщині. Цікаво, що Раднарком РРФСР офіційно визнав повну державну незалежність України і Фінляндії в один і той самий день – 31 грудня 1917 р. Обом молодим державам довелося вести криваві війни за незалежність. Різниця полягає лише в тому, що Фінляндія ту війну виграла, а Україна – програла. В українців не було «свого» Маннергейма. «Я хочу, щоб у свідомості майбутніх генерацій закарбувався лише один урок: незгода у власних лавах є смертельнішою за ворожі мечі, а внутрішні розбіжності відчиняють двері іноземним загарбникам. Народ Фінляндії показав у двох війнах, що єдина нація, навіть мала настільки, наскільки це взагалі можливо, здатна витримати небачений тиск і завдяки єдності пережити найстрашніші випробування, які тільки може принести доля» (Карл-Густав-Еміль фон Маннергейм).

126 років від дня народження Михайла Ялового (1895-1934), українського поета, прозаїка, драматурга. Відомий як перший президент ВАПЛІТЕ, найближчий однодумець Миколи Хвильового. Автор збірки поезій «Верхи» (1923), роману «Золоті лисенята» (1929), п’єси «Катина любов, або Будівельна пропаганда» (1928), сценарію українського фільму «Василина» («Бурлачка» (1928)).

Цього дня у 1975 році народилася Анджеліна Джолі, американська кіноактриса, режисерка, сценаристка, фотомодель, посол доброї волі ООН. Володарка «Оскара», трьох «Золотих глобусів» і двох премій Гільдії кіноакторів США. Знімалась у фільмах: «Джордж Воллас», «Зображуючи бога», «Лара Крофт: розкрадачка гробниць», «Александр», «Містер і місіс Сміт», «Солт», «Особливо небезпечний», «Підробка» та ін. Народилася Анджеліна Джолі в акторській родині. Батьки рано розлучилися, дівчинка болісно пережила розпад сім’ї, до того ж додалася не досить вдала кар’єра моделі. Молодість Анджеліни були надзвичайно буремною, й мало б хто розпізнав тоді у худій, покритій татуюваннями й одягненій у чорне секонд-хендівське вбрання дівчині з червоним волоссям майбутній секс-символ Голлівуда. До 20 років Анджеліна перепробувала всі наркотики й вживала алкоголь. Одна депресія змінювалася іншою, ще чорнішою і тяжчою. У проміжках між кінозйомками вона збирала колекцію ножів і різала своє тіло. «Звісно, звучить це дивно, але коли я завдавала собі болю, то мені ставало трохи краще… То був час, коли я боролася сама з собою. І боротьба була не на життя, а на смерть. Я й досі дивуюся, що не загинула тоді», - щиросердно зізнається вона в одному з телеінтерв’ю. Лише ставши матір’ю, Джолі осягнула дорогоцінність людського життя: «Материнство надзвичайно вплинуло на мене. Я зрозуміла, що віднині не можу собі дозволити займатися самознищенням – напиватися до безтями, вживати наркотики чи впадати в депресію». На сьогодні актриса є матір’ю шістьох дітей, троє з яких її біологічні діти, а троє – усиновлені. Стосовно кар’єри, то всесвітньо відомою актрисою вона стала після виконання головної ролі у фільмі «Лара Крофт: розкрадачка гробниць» (2001), хоча й до того зіграла декілька помітних ролей, що викликали позитивні відгуки критиків. До слави «перша леді» Голлівуда ставиться стримано, за нею не помічено зіркових замашок і вередливості. Серед її пріоритетів – родина й активна волонтерська гуманітарна діяльність. У якості посла доброї волі ООН вона відвідала майже всі найгарячіші точки світу, за що була відзначена Гуманітарною премією ООН (2005). До своєї місії Джолі ставиться надзвичайно серйозно й відповідально, докладаючи максимум зусиль у питаннях допомоги біженцям, особливо дітям і жінкам.