1 червня. Пам’ятні дати

1 червня. Пам’ятні дати

Укрінформ
Сьогодні в Україні та світі традиційно відзначається День захисту дітей та Всесвітній день батьків.

День захисту дітей був заснований у 1949 році за рішенням сесії Міжнародної демократичної федерації жінок. Уперше відзначався у 1950 році в 51 країні світу. В Україні День захисту дітей відзначається згідно з Указом Президента від 30 травня 1998 року.

Захист дітей та їх права завжди викликали пильну увагу міжнародного співтовариства. Особливо це стосується ХХ століття, адже ставлення до дітей у різні часи не завжди було однаковим і до необхідності їхнього захисту, їхніх прав (самого поняття «права дитини» навіть не існувало) суспільству потрібно було пройти певний період розвитку, еволюціонувати. Сьогодні може видатися дивним, але ставлення сім’ї та соціуму до дитини, приміром, у середньовіччі та й потім, не було таким тремтливим – дитина не була об’єктом надмірного опікування, оберігання чи поклоніння, – цьому певною мірою сприяла висока народжуваність і висока дитяча смертність.

У ХХ столітті, з розвитком медицини, появою новітніх засобів контрацепції, коли в сім’ях зазвичай почало народжуватися не більше двох дітей, ставлення до них теж почало змінюватися. Ще в 1924 році Ліга Націй прийняла Женевську Декларацію прав дитини. У той час права дітей розглядалися в основному в контексті заходів, які необхідно було прийняти відносно рабства, дитячої праці, торгівлі дітьми.

У 1959 році Організація Об’єднаних Націй прийняла Декларацію прав дитини, в якій проголошені соціальні та правові принципи, що стосуються захисту і благополуччя дітей. Проте, Женевська декларація прав дитини 1924 року та Декларація прав дитини 1959 року носили лише декларативний та рекомендаційний характер, а для захисту і забезпечення прав дитини необхідні були конкретні закони й міжнародні договори. Тоді й постало питання щодо законодавства стосовно прав дітей.

20 листопада 1989 року Генеральною Асамблеєю ООН була прийнята Конвенція про права дитини, яка вважається світовою конституцією для дітей. Боротьба за прийняття Конвенції ООН про права дитини була складною та довгою, і перемога далася нелегко. Україна ратифікувала Конвенцію 27 вересня 1991 року, й відтоді цей документ є частиною національного законодавства.

Разом з тим, сьогодні Всесвітній день батьків, який був проголошений резолюцією 66/292 Генеральної Асамблеї ООН в 2012 році й відзначається щороку 1 червня, так само, як і Міжнародний день захисту дітей. Як зрозуміло з самої назви, День присвячений батькам усього світу – жінкам і чоловікам. На сім’ю покладена головна відповідальність за виховання і захист дітей, за те, щоб повний і гармонійний розвиток їхньої особистості обов’язково відбувався в сімейному оточенні, в атмосфері щастя, любові та розуміння. Батьки в усіх частинах світу, незалежно від їхньої расової, релігійної, культурної і національної приналежності є головними вихователями і вчителями своїх дітей, саме вони готують їх до щасливого, повноцінного і продуктивного життя. Батьки є ядром сім’ї та основою нашої громади і суспільства. На сьогодні жінки і чоловіки в однаково рівній мірі потребують більш широкої державної підтримки, щоб бути спроможними суміщати професійні та сімейні обов’язки. Сім’ї, які створюються на принципах визнання рівності між чоловіком і жінкою, сприятимуть побудові більш стабільного і продуктивного суспільства. У теперішньому мінливому світі людство стоїть перед багатьма викликами, але незмінним є одне: значення ролі матері та батька, їхнього безпрецедентного внеску у виховання нового покоління. Генеральна Асамблея в своїй резолюції пропонує державам-членам відзначати Всесвітній день батьків у рамках відносин всебічного партнерства з громадянським суспільством, зокрема, задіявши молодь і дітей.

Ювілеї дня:

119 років від дня народження Зої Гайдай (1902–1965), української співачки (сопрано). Учениця славнозвісного київського музичного педагога Олени Олександрівни Муравйової (у неї навчалися Іван Козловський, Лариса Руденко). За своє творче життя Зоя Гайдай проспівала понад 50 оперних партій, більшість – на сцені Київського театру опери та балету. З однаковим успіхом виконувала партії і комедійного, і лірико-комедійного й драматичного плану. За життя артистка зіграла понад п’ятдесят ролей. Серед найяскравіших – партії Наталки Полтавки, Марильці («Наталка Полтавка», «Тарас Бульба» Лисенка), Оксани («Ніч перед Різдвом» Римського-Корсакова), Маженки («Продана наречена» Сметани). Крім опери, виступала як камерна виконавиця народних пісень та класичних романсів. В 1937 році, коли Дмитра Шостаковича цькували за «пробуржуазність» опери «Леді Макбет» («Катерина Ізмайлова»), Зоя Гайдай не побоялася сказати добре слово про твір і підтримати композитора, за що він дуже дякував у листах. Одним з підтверджень незалежного характеру співачки був той факт, що у часи, коли про релігію й мовити заборонялось, вона часто слухала у Володимирському соборі митрополичий хор, яким керував її батько. Ці відвідини не подобалися міністерським чиновникам («народна артистка ходить до церкви»), але вимушені були терпіти, так само, як «терпіли» Івана Козловського або Антоніну Нежданову.

Цього дня народилась Мерилін Монро (1926-1962), американська кіноактриси, зірка кіно 50-60-х років ХХ століття. Мерилін Монро (Норма Джин Бейкер Мортенсон) народилася в Голлівуді. Її мати працювала на кіностудії, але донькою майже не займалася. Незабаром вона й взагалі відмовилася від дитини. Відтоді дівчинку виховували чужі люди, побувала вона й у сиротинці. В 16 років вийшла заміж за старшого на чотири роки працівника похоронного бюро Джеймса Доуґерті. За рік чоловік найнявся матросом на торговельне судно, а Норма влаштувалася на завод шити парашути. Там її помітив армійський фотограф, котрий підшукував моделей для журналів «Лайф» і «Пік». Дівчина позувала за 5$ на годину. Так почалася кар’єра майбутньої «американської богині любові». У 1946 році працівники кіностудії «ХХ століття – Фокс», належним чином оцінивши зовнішні дані моделі, запропонували їй спробувати свої сили в кіно. Спочатку дівчина знімалася в музичних комедіях, але досить скоро почала грати головні ролі. А після фільмів «Любовне гніздечко», «Джентельмени надають перевагу білявкам», «Як вийти заміж за мільйонера», «У джазі самі дівчата» Мерилін Монро стає кумиром мільйонів. Попри шалений успіх, актриса була не надто щасливою людиною. Її особисте життя не складалося: три її шлюби закінчились розлученням (після Джеймса Доуґерті вона була 9 місяців одружена з легендою американського бейсболу Джо Ді Маджіо, третім чоловіком був драматург Артур Міллер («Я закохалася в його мудрість, - казала Монро про нього)), а її любовні походеньки активно обговорювалися в газетах. 5 серпня 1962 року її знайшли мертвою у власному ліжку. Офіційна версія – самогубство. Звичайно, що багатьох ця версія не влаштувала. Хтось казав, що актрису вбили американські спецслужби через її роман з братами Кеннеді, хтось бачив у цій загадковій смерті всюдисущу мафію… До тих, хто вважав смерть Мерилін Монро самогубством, належав її третій чоловік драматург Артур Міллер. У своїй автобіографії він описував дружину як жінку дуже невпевнену в собі, котра мала постійні сумніви щодо свого акторського таланту. Вона марила серйозними ролями в серйозних кінострічках, але кінорежисери, продюсери та глядачі нічого не хотіли від неї, крім її тіла. В останньому інтерв’ю журналістові Times – за декілька годин до смерті – вона з гіркотою кинула: «Успіх – це як ікра: смачно, але якщо її багато з’їсти, може знудити».

79 років від дня народження Олега Криси (1942), українського скрипаля, педагога, заслуженого артиста України (нині Олега Крису називають американським скрипалем українського походження). Учень Давида Ойстраха, котрий з особливим трепетом ставився до свого учня, говорячи, що «впродовж 30 років викладання я не зустрічав іншої такої музичної особистості, як Криса. Олег має блискучий природний дар, незвичайну музикальність, яскраву артистичність та велику чарівність». Олег Криса відомий як перший скрипаль знаменитого Бетховенського квартету і перший виконавець творів Шнітке, Сильвестрова, Скорика, багато з яких були написані спеціально для нього. Викладач Київської (1968–1973) та Московської (1974–1987) консерваторій. Лауреат міжнародних конкурсів скрипалів в Познані (1963), Генуї (1963), Москві (1966), Монреалі (1969). До конкурсів маестро ставиться досить спокійно, розуміючи, що в світі є чимало великих музикантів, котрі ніколи не брали участі у жодному конкурсі, так само, як є й ті, хто був колись лауреатом, але їхніх імен ніхто вже й не пам’ятає, настільки скороминущою була та лауреатська слава. Так само скептично ставиться він і до всіляких звань, особливо популярних на теренах колишнього Союзу: «Уявіть лише: народний артист США Френк Сінатра! Хіба ж і не смішно лунає? На Заході важить лише саме ім’я артиста – його імідж і престиж», - зауважує Олег Криса. У 1971 році скрипаль дебютував в Америці в Карнегі-холі. Цей виступ був означений газетою «Нью-Йорк Таймс», як виконання, яке могло зробити репутацію скрипаля, якби він її не мав». Майже 30 років мешкає в США. З 1988 року – професор Українського музичного інституту в США (Нью-Йорк), професор Істменської музичної школи (консерваторії) при Рочестерському університеті.

Роковини смерті:

Сьогодні річниця від дня смерті Мирослава Скорика (1938-2020), всесвітньовідомого українського композитора, лауреата Національної премії імені Т. Шевченка, лауреата міжнародних конкурсів. Був співголовою Спілки композиторів України (2006-2010), художнім керівником Київської опери (2011-2016). Народився Мирослав Скорик у Львові. Цікаво, що його бабуся була рідною сестрою Соломії Крушельницької. У 1947 році родину Скориків було репресовано та вислано в Сибір. Лише в 1955 році 17-річний Мирослав разом з сім’єю повернувся до рідного Львова. З тих пір почався його стрімкий творчий ріст: навчання у Львівській консерваторії по класу композиції і, паралельно, на теоретичному відділенні у відомих музикантів - Станіслава Людкевича, Романа Сімовича, Адама Солтиса, успішне закінчення консерваторії кантатою «Весна» на слова Івана Франка. У 1963 році Мирослав Скорик стає наймолодшим на той час членом Спілки композиторів України, разом з тим і наймолодшим педагогом у консерваторії. У свої 25 він почав викладати спочатку у Львівській, а з 1968 року і в Київській консерваторіях. Скорик – один з найяскравіших представників сучасного покоління композиторів. Доробок митця містить різноманітні музичні жанри: оперу, балет, концерти (для оркестру, для віолончелі з оркестром, 3 фортеп’янові, 2 скрипкові); твори для оркестру, ансамблів, фортепіано соло; музику до багатьох фільмів та театральних вистав. Його музика, поєднуючи в собі яскравий національний колорит і сучасну музичну техніку, увійшла до репертуару багатьох українських і зарубіжних виконавців і колективів. Знаковою для української культури стала мелодія Мирослава Скорика до славнозвісної кінострічки Сергія Параджанова «Тіні забутих предків». Саме йому, молодому композитору, режисер довірив озвучити свій твір. Як згадував згодом сам Скорик: «Я вивчав гуцульський фольклор, буквально вбирав всі ритми Карпатського краю». Згодом з музики до фільму виник один з найвідоміших творів композитора - «Гуцульський триптих» для симфонічного оркестру. Треба відзначити, що Скорик це єдиний в Україні композитор, який писав знакові віолончельні концерти. За Концерт №1 він був удостоєний Державної премії України ім. Т. Шевченка в 1987 році. А через майже 30 років, у квітні 2016 року, відбулася світова прем’єра Другого Концерту для віолончелі з оркестром. Крім композиторської діяльності Мирослав Скорик був відомий і як ініціатор і співзасновник багатьох міжнародних музичних фестивалів, серед яких «Музика українського зарубіжжя», Дні американської й української музики у Львові, «Пам'яті жертв голодомору – композитори України», Міжнародний фестиваль сучасної музики «Контрасти».

Розширений пошукПриховати розширений пошук
За період:
-