31 травня. Пам’ятні дати

Всесвітній день без тютюну проголошений у 1987 році з ініціативи Всесвітньої організації охорони здоров’я з метою привернення уваги до розповсюдження в світі тютюнокуріння і його негативному впливові на здоров’я і тривалість життя людей. До ХVІ століття тютюн ріс тільки в Північній і Південній Америці. Під час епохи Великих географічних відкриттів його завезли до Європи – Іспанії, Франції, Португалії – головних країн-спонсорів морських експедицій. Латинська назва тютюну – Nicotiana. Рослина була названа на честь французького дипломата і вченого (посла в Португалії) Жана Ніко. Саме він ввів моду на нюхання тютюну при французькому дворі. Однією з затятих прибічниць духмяного зілля була королева Катерина Медічі. А от звичку до куріння тютюну поширили англійці. Сталося це приблизно в середині 60-х років ХVІ століття. За якихось 150 років тютюн розповсюдився Євразією і потрапив в Африку. З кожним століттям залежність від тютюну в світі зростала. Справжньою епідемією куріння стало у минулому столітті. За даними ВООЗ, у ХХ століття тютюн став причиною 100 мільйонів випадків смерті. При збереженні нинішніх тенденцій у ХХІ столітті від тютюну може вмерти близько мільярда людей. Нині число смертельних випадків, пов’язаних з тютюном, близько 8 мільйонів людей на рік. Наприкінці 2020 року, в рамках підготовки до Всесвітнього дня без тютюну-2021, ВООЗ розпочала річну глобальну кампанію «Пандемія COVID-19 - привід відмовитися від тютюну».

Ювілеї дня:

156 років від дня народження Марії Старицької (псевдонім – Яворська; 1865-1930), української актриси і театрального режисера. Донька видатного театрального діяча, письменника і громадського діяча Михайла Старицького, старша сестра Людмили Старицької-Черняхівської. Вперше поставила на сцені твори Лесі Українки «Йоганна, жінка Хусова», «Айша й Мохаммед», «Камінний господар» у театрі Садовського (1914). Грала у таких п’єсах Старицького: «Не судилось» (Анна Петрівна), «За двома зайцями» (Лимериха), «Маруся Богуславка» (мати), «Богдан Хмельницький (Ганна) та ін.

91 рік від дня народження Клінта Іствуда (1930), американського кіноактора, режисера. Знімався у фільмах: «За пригорщу доларів», «Гарний, поганий, огидний», «Брудний Гаррі»; як режисер зняв фільми «Зіграйте мені туманно», «Бронко Біллі», «Непрощенний» (премія «Оскар» у номінації «Кращий режисер», 1992), «Крихітка на мільйон доларів» (чотири «Оскари», у т.ч. за режисуру; 2005), «Непідкорений», «Листи з Іводзіми», «Прапори наших батьків», «Американський снайпер» та ін. Нагороджений медаллю імені Фелліні ЮНЕСКО за внесок до світового кінематографу (2003). Удостоєний престижної премії гільдії режисерів Каннського фестивалю «Золота карета» та багатьох інших престижних кінонагород. Клінта Іствуда часом називають «самотнім ковбоєм у світі кінематографа». Починав він з ролей «гарних поганих» хлопців у вестернах, але згодом і сам почав знімати кіно й досяг у цій справі не менш вражаючих успіхів, довівши, що з гарного актора може вийти не менш гарний режисер. Американцям довелося довго звикати до Іствуда-режисера, переборюючи у собі недовіру та скепсис. Пересічного глядача цілком задовольняв Іствуд-актор, зірка вестернів. Першими, хто зрозумів прагнення Іствуда і протяг руку допомоги – були європейці. У Європі прийшло й перше визнання його перших режисерських робіт. І хоча невдовзі Америка й відзначила престижними «Оскарами» режисерські кінороботи Клінта Іствуда, він не має жодних ілюзій з приводу рідної кіноіндустрії. В  одному з інтерв’ю митець зауважує: «У нас все підпорядковане статистиці. Все вирішують і все знають цифри. Вони сповіщають тебе, що, хто, коли і де дивитиметься фільм. Відповідно, ти піддаєшся тискові, бо тебе змушують робити кіно для людей віком від 16 до 21. Це мене особливо дратує. Для мене це щось неймовірне – робити фільм для аудиторії за обмеженим віковим цензом. Імовірність того, що 16-річний дивитиметься мій фільм з тим самим інтересом, як і людина котрій сорок, вкрай мала… Ви звернули увагу на те, що останнім часом Голлівуд перейшов на виробництво продукції, розрахованої виключно на дітей та підлітків? Мене це теж непокоїть. Чому ми повинні обговорювати вкрай складні і серйозні питання на дитячому рівні?.. Але я знаю, що є чимало гарних людей, котрих кінофільм цікавить не тільки як видовище, під яке можна тупо жерти попкорн…» 

Сьогодні день народження Світлани Алексієвич (1948), білоруської письменниці, журналістки, Лауреата Нобелівської премії з літератури 2015 року. Народилась в Івано-Франківську в родині військових. Батько – білорус, мати – українка. Згодом сім’я переїхала до Білорусі. Після закінчення університету в Мінську Світлана Алексієвич працювала педагогом, журналістом. Є автором книг в жанрі документальної прози («У войны не женское лицо», «Цинковые мальчики», «Чернобыльская молитва»), понад 20 сценаріїв документальних

Цього ж дня народився Колін Фаррелл (1976), ірландський кіноактор, відомий за кінофільмами «Александр», «Телефонна будка», «Рекрут», «Особлива думка», «Поліція Маямі». Фільмографія Коліна Фаррелла наближається вже до півсотні, але найвищою нагородою для нього поки що залишається премія «Золотий глобус» 2009 року за одну з головних ролей у чорній трагікомедії Мартіна Макдонаха «Залягти на дно у Брюгге» - блискучій меланхолійній кінооповіді про життя та пригоди найманих убивць. За роль Александра Македонського у пафосному і пустопорожньому «Александрі» Олівера Стоуна Колін Фаррелл отримав ганебну «Золоту малину». Фільм провалився у світовому прокаті, у Греції кінокартину визнали аморальною і, навіть, хотіли заборонити. Особливо ж серйозних греків обурило те, що кіношний Александр Македонський виявляє певний інтерес не тільки до жінок, але й до чоловіків. Вулицями Афін ходили демонстрації, ірландського актора хотіли оголосити персоною нон-грата, але в останню мить передумали. Сам Фаррелл запевнив, що грецькі курорти його не цікавлять – він надає перевагу Каліфорнії, а Александра Македонського грав строго за сценарієм, тому всі претензії не до нього, а до режисера і сценариста. Ірландець знімався у таких відомих американських кінорежисерів, як Вуді Аллен («Мрія Кассандри»; теж не надто вдалий фільм) та Стівена Спілберга («Особлива думка»).