Між двома режимами. Як у Харкові повертають пам'ять про Шевельова

Між двома режимами. Як у Харкові повертають пам'ять про Шевельова

Укрінформ
У квартирі видатного мовознавця відкрилася літературна резиденція

Самісінький центр Харкова. Один із найвідоміших будинків у місті - «Саламандра», вікна якого виходять на вулиці Римарську та Сумську. Квартира №46, яку колись придбала родина Шевельових. Тут буквально “дихає” історія: височенна стеля, сторічні вікна, залишки паркету, двері, понівечені замками, які врізали все нові й нові господарі помешкання, що довгі роки було комуналкою.

Наразі все докорінно змінилося: родина Набок у 2020 році викупила цю квартиру й передала в управління Харківського літературного музею, як раніше квартиру публіциста Петра Лісового в сумнозвісному письменницькому будинку «Слово» на вул. Культури. Ці дві, без перебільшення, знакові локації складають нині літературну резиденцію. І, як сподіваються організатори, квартира на Римарській стане не лише тим місцем, що надихатиме митців, але й осередком, який допоможе зрозуміти і прийняти непростий життєпис всесвітньовідомого славіста Шевельова.

ІМ’Я – ЯК БРЕНД МІСТА, А НЕ ПОДРАЗНИК

Генерал-майор російської імператорської армії Володимир Шнайдер (прізвище змінено у зв'язку з початком Першої світової війни) купив для своєї родини квартиру на вул. Римарській у 1915 році. Сумнівів, що це саме те житло, нема. У дослідників є рукописні документи з адресою, а план квартири повністю відповідає описам самого професора.

«Є документи, де Шевельов підписується, у заявах вказує адресу – «вулиця Римарська, 22, квартира 46». Крім того, в спогадах він неодноразово згадує цей номер. Вказує розташування поверхів – тут планування півповерхами, на одному півповерсі – одна квартира велика, на іншому – дві  менших», - розповідає видавець, співзасновник проєкту Харківська резиденція «Слово» Олександр Савчук. І додає: придбання цього помешкання у 1915 році – щасливий початок історії, який дуже швидко змінився сумом.

«Як згадує сам Юрій Володимирович, квартири, що виходили вікнами на Сумську та Римарську, коштували дорожче, а ті, що у двір – і нам зараз здається, це краще, бо тут тихіше, - були трішки дешевшими, і вони мали можливість придбати цю квартиру. Вже за кілька років квартиру почали здавати жильцям, бо батько покинув родину, і в них не було фінансової підтримки», - розповідає Савчук.

А потім почалося так зване «уплотнєніє»: в будинку «Саламандра» розмістили трест «Хімвугілля». Юрій Шевельов із мамою змогли залишилися у своєму помешканні, але тільки в найменшій, 8-метровій кімнатці, яка призначалася для прислуги. У ній – зі стосами книг мало не під стелю - вони і жили до лютого 1943 року. Те, що Шевельов не виїхав із міста до окупації Харкова, радянські ідеологи успішно використали, навішуючи на вченого різноманітні політичні ярлики. У 1941-1943 р.р. він був завідувачем кафедри української філології Харківського університету, працював на технічній посаді в міській управі, утвореній нацистами, а згодом — у відділі освіти, де займався укладанням підручників з історії України. Дослідники давно довели, що Шевельов не поділяв ідей нацизму і не причетний до репресивних акцій в окупованому Харкові. Однак упродовж десятиліть ім’я славіста №1 на Заході (який посягнув на «святая святих» – на начебто «віковічне братерство трьох слов’янських мов» – російської, української та білоруської) в Україні замовчувалось і відверто демонізувалося. Наслідки цього гостро відчуваються, на жаль, і досі. Чого лишень варта історія з меморіальною дошкою, яку в 2013-му за кілька тижнів після встановлення показово, посеред білого дня, збили вандали.

Заступник директора Харківського літмузею, керівник резиденції «Слово» Тетяна Пилипчук наголошує: пам'ять про Шевельова — виклик для харківської громади.

«Ця квартира — це такий акцент у цій історії, ми витягли на поверхню те, що довгий час хотіли забути... А далі, очевидно, починається складніша історія, тому що музей — це не тільки про спільну пам'ять, а й про те, чи ми готові приймати такі біографії, такі складні життєписи. Не просто знати про це, а справді зробити це своєю історією, розділити цю біографію разом із Шевельовим. А він жив у дуже складний період, тому що людина опинилася між двома тоталітарними режимами. Такий собі вибір, скажемо прямо, для людини, яка хоче зберегти свою ідентичність, хоче реалізуватися, не втратити себе, свої принципи і вижити. Те, як ми сприймаємо цей складний життєпис, демонструє те, у якій ціннісній системі ми готові жити, який ціннісний простір створюємо», — говорить Пилипчук.

Письменник і музикант, співзасновник резиденції Сергій Жадан сподівається, що нова культурно-історична локація допоможе нарешті позбутися політичних спекуляцій, а ще сприятиме спілкуванню і налагодженню зв'язків між різними регіонами.

Сергій Жадан
Сергій Жадан

«Добре, що є квартира, добре, що повертається ім'я Шевельова, що воно побутує, що воно перестає бути певним екзотичним подразником, який має передусім політичний контекст. Мені здається, що це дуже важливо, коли ми, справді, будемо говорити не лише в контексті скандалів, пов'язаних із дошкою, а про видатну постать, яка є одним із маркерів і брендів нашого міста. Чим швидше ми вийдемо на серйозну, професійну, фахову розмову без політичних спекуляцій, тим швидше зможемо говорити про якісь нормальні процеси оздоровлення нашого міського простору», — зазначає Жадан.

І ЗНАКОВИЙ ПЕРШИЙ РЕЗИДЕНТ

Із кінця минулого тижня в квартирі мешкає патріарх сучасної української літератури Юрій Андрухович. Він не стримує емоцій: щасливий опинитися в Харкові – вперше довше, ніж на 3 дні, – і саме в такому помешканні.

Юрій Андрухович
Юрій Андрухович

«Для мене це просто невимовна честь. Я вдячний, що отримав запрошення стати першим резидентом у цьому без перебільшення знаковому, а може, навіть магічному місці. Мені пощастило в житті зустрічатися з професором Шевельовим, близько з ним спілкуватися. Тому для мене це надзвичайно зворушливий момент – потрапити і провести певну кількість днів і ночей у стінах, де для цієї людини був рідний дім. Хоча обставини склалися так, що мабуть, то був потужний, прекрасний початок життя родини в цьому будинку, але це довго не протривало», - говорить Андрухович.

Письменник на прохання кореспондента Укрінформу згадує своє знайомство з професором.

«По-перше, я дізнався про те, що Шевельов мене читає. Це був 92 рік, у мене вийшов маленький роман «Рекреації», і Шевельов, напевне, був одним з перших читачів. І він дуже схвально, кількома фразами, відгукнувся на якомусь поважному зібранні, здається на Конгресі українців світу, який проходив в Україні, назвавши мою прозу «шампанською». Після чого ми перетнулися вже особисто в 93-му році у Львові. І доволі сердечно і гарно порозмовляли.

Ще одна зустріч відбулася вже в нього у Нью-Йорку в 1998 році, коли я мав перший заокеанський тур, мав виступи у США та Канаді. І організаторка Лідія Стефановська (дослідниця, літературознавець, - ред.) ще за пів року домовилася, що ми зможемо відвідати професора Шевельова. Виявилося, що моя супровідниця переплутала годину, про яку домовлялося, і професор уже перестав нас чекати. Ми зв’язалися з ним із холу, і він насторожено запитав: «Who is there?» Лідія почала казати, що це ж ми з Юрієм Андруховичем. Він сказав, що так, ви мали прийти, але 3 години тому. Вона почала перепрошувати, але він одразу сказав: «Заходьте, заходьте, я все одно вас радо зустріну. Єдине – вам уже доведеться терпіти мене без краватки». Це були надзвичайно насичені змістом години. Було стільки переговорено. Бо всі теми, яких він торкався, викликали в мене нові й нові запитання», - згадує Андрухович.

Звичайно ж, говорили про літературу, про те, якою Шевельов бачить спілку письменників.

«У нього накопичилося трохи спогадів – і не завжди приємних, пов’язаних із деякими радянськими класиками, котрі приїздили на Асамблеї ООН і відвідували його. Він підкреслював, що оця радянськість, яка в них засіла, його дуже дратувала», - зазначив Андрухович.

Протягом 10 днів у Харкові письменник працюватиме з матеріалами, що стосуються українського радіо 1930-х років, і більшість часу проведе в бібліотеці за підшивками періодики.

«Той текст, який я маю на середину літа завершити, і є частиною складнішого проєкту, в якому задіяні різні митці, ініціатором якого є художник Микита Кадан. Йдеться про створення багатоаспектного проєкту, в якому певну роль буде відігравати фіктивна, вигадана радіопередача з 1931 року, що звучить звідси, із Харкова. Це столиця на той час країни, столиця радіо, і кореспондент із Харкова приїздить у Станіславів, щоби створити звіт про виставку сучасного мистецтва, і ось цей звіт – моє завдання», — розповів Андрухович.

КВАРТИРА З «ВІКНАМИ ІСТОРІЇ»

Перший резидент наголошує: має надзвичайно комфортні умови для того, щоб жити і працювати. Як розповіла Тетяна Пилипчук, наразі у квартирі відремонтований простір для проживання власне резидента, в інших кімнатах ще проводитиметься ремонт. При цьому будуть максимально зберігатися автентичні елементи (двері, вікна, ручки, різні деталі, плитка, паркет), залишатимуться ділянки, які показуватимуть «нашарування» історії цього помешкання.

«Те, що можливо зберегти, залишаємо, де можливо реставрувати, реставруємо. Шар за шаром знімали шпалери, щоб дочистити стіни до 1915-го року», - зазначає керівник резиденції.

«Звичайно, те, до чого врешті дісталися, не в ідеальному стані, але це і є метафора травми, якої завдала радянська влада взагалі тій культурі, що була до 1917 року. Було би злочином після того, як ми розкрили ці стіни, знову закрити їх шпалерами», - підхоплює Олександр Савчук.

«Я тут не уявляю стандартного «євроремонту». І тому ми дуже обережні. Всюди залишаємо відкриті фрагменти. Ми залишаємо певні шари, які показують історію самого помешкання», - резюмувала Пилипчук.

Одна з кімнат – саме та 8-метрова, де тулилися Шевельов із матір’ю, стане згодом меморіальною.

Як зазначають засновники проєкту, у 2021 році резиденція на Римарській прийме берлінського музиканта Юрія Гуржи і британського режисера Джонатана Бен-Шауля. Юрій Гуржи спільно з Сергієм Жаданом створять музичний альбом на тексти футуристів ХХ століття, Джонатан Бен Шауль зосередиться на біографії і творчості Миколи Хвильового, контексті українських 1920-х років для майбутньої вистави. Також у квартирі проходитимуть різноманітні культурні заходи, а згодом буде можливий і «літературний туризм», тобто прийом не лише резидентів, а й гостей, яким цікавий Харків і його знакові місця, пов’язані з відомими людьми.

«До кінця року резиденція працюватиме на запрошення, а з наступного – вже на конкурсній програмі, охочі заповнюватимуть заявки. У нас зараз багато питають, а коли ж до вас можна потрапити? А вже не раніше осені, все літо тут постійно хтось буде, все розписано», - зазначила Пилипчук.

Довідково. Юрій Шевельов (псевдонім – Юрій Шерех (1908 (Харків) -2002 (Нью-Йорк)) - український мовознавець і літературознавець, славіст у США, доктор філософії, професор, іноземний член НАН України, почесний доктор Альбертського (Едмонтон, Канада), Лундського (Швеція), Харківського університетів та Києво-Могилянської академії. Лауреат Національної премії України ім. Т. Шевченка (2000 р.).

Шевельов народився у Харкові в родині етнічних німців, закінчив Харківський університет. 1944 року виїхав до Німеччини. Був доцентом Українського вільного університету у Мюнхені; викладав українську і російську мови у Лундському, а після переїзду до США – в Гарвардському університетах. Протягом 1954-1958 – доцент, а 1958-1977 – професор кафедри слов’янської філології Колумбійського університету (Нью-Йорк).

Автор низки фундаментальних мовознавчих праць: «Нарис сучасної української мови» (1951), «Передісторія слов’янської мови: історична фонологія загальнослов’янської мови» (1965), «Історична фонологія української мови» (1979). Шевельов науково довів, що українська мова бере початок із VІІ ст., а завершує своє формування у ХVІ ст.

Юлія Байрачна, Харків

Фото В’ячеслава Мадієвського

Розширений пошукПриховати розширений пошук
За період:
-