7 травня. Пам’ятні дати

7 травня. Пам’ятні дати

Укрінформ
Цього дня, у 1945 році, був підписаний Акт воєнної капітуляції Німеччини.

7 травня 1945 року, о 02:41 за середньоєвропейським часом, у французькому Реймсі, в будівлі школи, де знаходився штаб головнокомандувача сил союзників генерала Дуайта Ейзенхауера, був підписаний документ, що зупинив війну в Європі – Акт воєнної капітуляції Німеччини.

Як відомо, капітуляція німецьких військ почалася ще за кілька днів до цієї дати. 29 квітня капітулювала група армій «С» в Італії. 4 травня головнокомандувач німецькими ВМС адмірал флоту Ганс-Георг Фрідебург підписав акт про капітуляцію всіх німецьких збройних сил у Голландії, Данії, землі Шлезвіг-Гольштейн і Північно-Західній Німеччині. 5 травня капітулював генерал піхоти Фрідріх Шульц, який командував групою армій «G», що діяла в Баварії і Західній Австрії.

6 травня у штаб-квартиру Дуайта Ейзенхауера в Реймсі прибув генерал-полковник начальник німецького штабу Альфред Йодль. Після тривалих і складних переговорів, він дав згоду на беззастережну капітуляцію Німеччини. Церемонія підписання була призначена на 2:30 ночі 7 травня. Акт про капітуляцію повинен був вступити в дію о 23:01 8 травня.

Цікаво, що начальник радянської воєнної місії у Франції, генерал-майор Іван Суслопаров, не дочекавшись відповіді з Москви, на свій страх і ризик поставив підпис як представник СРСР (до речі, англійською). Імовірно, з його ініціативи в Акт був внесений пункт, за яким допускалося перепідписання документа. Враховуючи бажання Сталіна, саме так і зробили 8 травня на найвищому рівні (від СРСР – маршал Георгій Жуков), але це стало формальністю: до набрання чинності реймського документа залишалося 17 хвилин, накази про припинення воєнних дій вже були віддані.

Акт про капітуляцію Німеччини 7 травня 1945 року, крім Суслопарова, підписали: з німецького боку – начальник штабу Альфред Йодль, з боку союзників – начальник штабу Ейзенхауера генерал-лейтенант Волтер Беделл Сміт, майбутній шеф ЦРУ, від Франції, в якості свідка – заступник начальника штабу Національної оборони корпусний генерал Франсуа Севез.

Нині цей документ зберігається в Національному архіві США. До речі, прийнявши капітуляцію Німеччини, Радянський Союз не підписав з нею мирної угоди, тобто формально залишився в стані війни. Лише 25 січня 1955 року був оприлюднений указ Президії Верховної Ради СРСР про припинення стану війни між СРСР і Німеччиною.

Ювілеї дня:

188 років від дня народження Йоганнеса Брамса (1833–1897), німецького композитора, піаніста, диригента. Автор чотирьох симфоній, скрипкового та 2-го фортепіанного концерту, «Німецького реквієму», «Угорських танців», камерно-інструментальних і вокальних творів. Один із найвидатніших представників європейської музичної культури другої половини ХІХ ст., композитор, котрий за словами Роберта Шумана «ідеально передав дух свого часу». Музична спадщина Брамса надзвичайно об’ємна і охоплює багато жанрів (за винятком балету і опери). Особливо визначними є досягнення композитора в галузі симфонічної музики. В той час, коли на Заході симфонія переживала кризу, Брамс виступив з новою концепцією, довівши своєю творчістю життєздатність симфонії класичного типу. За масштабом творчої особистості Йоганнеса Брамса часто порівнюють із двома іншими «великими Б.» німецької музики – Бахом і Бетховеном, і це цілком виправдано, адже творчість славетного композитора, подібно до творчості цих класиків, знаменує собою кульмінацію і синтез цілої епохи в історії музики.

160 років від дня народження Рабіндраната Таґора (Тхакур Робіндронатх; 1861–1941), індійського поета, прозаїка, драматурга, першого в Азії лауреата Нобелівської премії (1913). Писав бенгальською мовою. Автор національних гімнів Бангладешу («Моя золота Бенгалія») та Індії («Душа народу»); романів («Катастрофа», «Гора»), повістей, оповідань, п’єс, статей. Займався живописом (залишив близько 2 тис. картин і малюнків; малювати почав у 68 років).

132 роки від дня народження Миколи Омелюсика (псевдо Поліщук;1889–1970), українського військового діяча, начальника артилерії УПА, генерал-хорунжого в еміграції. Брав участь у Першій світовій війні. З початком Української революції 1917-1921 рр. Микола Омелюсик став до лав української армії. З 1918 року - командир гарматної бригади, в травні 1919 року спільно з отаманом Володимиром Оскілком формував Волинську групу та 4-ту Холмську дивізію. З червня 1919 року вартовий отаман штабу Волинської групи Дієвої армії УНР, яка брала участь в боях на польському і більшовицькому фронтах. З травня 1920 року - командир 4-го гарматного куреня 2-ї гарматної бригади 2-ї Волинської дивізії Армії УНР. Після інтернування Армії УНР у листопаді 1920 року перебував у таборі Каліш. Під час Другої світової війни став до лав Української Повстанської Армії, спочатку служив у штабі Поліської Січі отамана Бульби-Боровця. З вересня 1943 року - начальник оперативного відділу Крайового Військового Штабу УПА-Північ. У 1944-му рейдом перейшов до Західної Європи. Наприкінці 1940-х емігрував до Аргентини, згодом перебрався до США.

Роковини смерті:

120 років з дня смерті Олексія Алчевського (1835-1901), українського промисловця, банкіра, мецената, громадського діяча, на честь котрого названо місто Алчевськ. Чоловік Христини Алчевської. Брав участь у заснуванні ряду металургійних підприємств, зокрема Донецько-Юр’ївського заводу. Засновник міста Алчевська. Був засновником і членом правління Харківського торговельного банку – першого на теренах Російської імперії приватного акціонерного банку. Олексій Алчевський зробив чималий внесок у розвиток економіки південного сходу України. Він створив одну з перших в Російській імперії промислово-фінансових груп (вживаючи сучасну термінологію). Вона об’єднувала металургійні заводи, вугільні шахти, копальні, транспортні компанії, банки. Серед іншого, був засновником «Олексіївського гірничопромислового товариства» і «Донецько-Юр’ївського металургійного товариства», а також металургійних заводів у Маріуполі. Заводи Алчевського були єдиними в Україні металургійними підприємствами, побудованими на вітчизняних інвестиціях (решта становила власність бельгійських і британських компаній). На початку XX століття в Росії почалася економічна криза, яка не оминула й підприємства Алчевського. Рятуючись від банкрутства, підприємець намагався отримати урядове замовлення для своїх металургійних підприємств, а також просив у Міністерстві фінансів дозволу на випуск облігацій на 8 млн крб під заставу свого майна. Але міністр фінансів Сергій Вітте йому відмовив. У розпачі підприємець кинувся під потяг на Варшавському вокзалі в Петербурзі. Сталося це 7 травня 1901 року. Після смерті Алчевського майже весь його бізнес перейшов до москвичів – братів Рябушинських.

Розширений пошукПриховати розширений пошук
За період:
-