25 квітня. Пам’ятні дати
Свято Входу Господнього в Єрусалим входить до 12 найбільших свят церковного календаря і відзначається завжди в шосту неділю Великого посту, рівно за тиждень до Великодня. Історія святкування в християнській традиції почалася приблизно в IV столітті, а на наших теренах з ХІ.
За переказами, саме цього дня Ісус на віслюку в’їхав до Єрусалима. Наближалося іудейське свято Песах, тому до міста прибувало чимало людей. Іудея була тоді однією з провінцій Римської імперії, і її мешканці вірили, що мусить з’явитися Той, Хто визволить їх від панування римлян. І містяни, і паломники радо вітали Ісуса, і встилали Йому дорогу пальмовим гіллям. Вони знали, що напередодні Він воскресив мертвого Лазаря, який пролежав у печері аж три дні – такого дива не творив ніхто й ніколи, тому іудеї й вітали Ісуса як свого Царя. Отже, свято символізує, з одного боку, визнання Ісуса Месією (Христом), а з іншого – прообраз входу Сина Людського до Раю.
Багатьма мовами світу ця неділя називається Пальмовою – з огляду на гілки пальм, що їх стелили на дорогу під час в’їзду Господа Ісуса в Єрусалим. Однак на слов’янських теренах пальми не ростуть, тому природно, що люди замінили їх на гілочки верби, яка саме о цій порі починає зеленіти і цвісти, тому змінилася і назва – замість Пальмової, неділя стала Вербною. Люди зранку йдуть до храмів, аби посвятити вербу, бо вірять у цілющу властивість освячених гілочок.
Після свята Входу Господнього в Єрусалим для християн розпочинається найскорботніший тиждень – Страсна седмиця – час посилених молитов, перебування думкою разом із Ісусом і приготування до найвеличнішого свята – Воскресіння Христового.
Крім того, сьогодні світове співтовариство відзначає Міжнародний день делегата. День встановлений резолюцією Генеральної асамблеї ООН у квітні 2019 року. Як зазначають в ООН, делегати є важливими дійовими особами в роботі Організації Об'єднаних Націй. Вони зайняті пошуком компромісу і шляхів вирішення глобальних питань сучасності. Використовуючи багатосторонню дипломатію, делегати вносять внесок у просування принципів і ідеалів Організації. Делегати є представниками держав - членів ООН.
Дата цього Дня вибрана не випадково: у 1945 році, 75 років тому, у Сан-Франциско почала свою роботу установча конференція для створення міжнародної організації безпеки. Ця Конференція була не тільки однією з найважливіших в історії людства, але, цілком ймовірно, і найчисленнішим з усіх міжнародних зібрань, які коли-небудь мали місце. Тоді зібралися делегати 51 країни - люди різних рас і віросповідань, сповнені рішучістю створити організацію, здатну зберегти мир і допомогти влаштувати краще життя. Були на тій Конференції і представники України, яких офіційно запросили 30 квітня 1945 року.
Як відомо, питання про створення міжнародної організації, яка б замінила неефективну у розв'язуванні міждержавних конфліктів Лігу нації, постало ще з початком Другої світової війни. У грудні 1939 року під егідою державного департаменту США та за ініціативою президента Франкліна Рузвельта був створений комітет для розробки проекту нової міжнародної організації. Результати роботи цього комітету лягли в основу Атлантичної хартії, підписаної у серпні 1941 року Франкліном Рузвельтом і британським прем’єр-міністром Вінстоном Черчіллем, яка і закладала основні принципи міжнародного співробітництва і дотримання безпеки.
Назва «об’єднані нації» вперше з’явилася 1 січня 1942 року у Декларації Об'єднаних Націй, яка розширювала положення Атлантичної хартії і формулювала принципи спільних зусиль для боротьби проти Німеччини, Японії, Італії та їх сателітів.
На Московській конференції міністрів закордонних справ СРСР, США й Британії, у жовтні 1943 року, була підписана Декларація з питання загальної безпеки, яка передбачала, зокрема, створення міжнародної організації, заснованої на принципі суверенної рівності всіх миролюбних держав. Згодом про відповідні наміри говорили і на Тегеранській та Ялтинській конференціях.
У 1944 році очільник СРСР Сталін, маючи на меті збільшення голосів і впливу в майбутній організації, виступив з пропозицією включення до числа членів-засновників Української та Білоруської республік. Для цього, навіть, були внесені зміни до конституцій СРСР і УРСР, які надавали Україні формальне право мати власні збройні сили. Вже 6 березня 1944 року Верховна Рада УРСР прийняла закон «Про утворення військових формувань союзних республік та перетворення у зв'язку з цим народного комісаріату оборони із загальносоюзного в союзно-республіканський наркомат».
26 червня 1945 року, схваливши всі документи, назву «Організація Об'єднаних Націй» та її статут, Конференція в Сан-Франциско завершилась.
22 серпня 1945 року Президія Верховної ради Української РСР ратифікувала Статут Організації Об'єднаних Націй, і Україна стала однією з 51 країн-засновниць ООН.
Статут ООН набув чинності 24 жовтня 1945 року після його ратифікації п’ятьма постійними членами Ради Безпеки і більшістю держав-засновниць, а перше засідання Генеральної Асамблеї ООН почалось у Лондоні 10 січня 1946 року.
Події дня:
Цього дня, у 1944 році, завершилась наймасштабніша битва Української Повстанської Армії проти військ НКВС. Бій, що увійшов у історію як бій під Гурбами, був одним з найтриваліших і одночасно наймасштабнішим серед тих, що коли-небудь вела УПА. Розпочався він 21 квітня тривав до 25 квітня 1944 року. Бойовище охопило терени сучасних Рівненської (Здолбунівського, Дубненського та Острозького районів) та Тернопільської (Кременецький та Шумський райони) областей. Основний ареал бойових дій припав на територію між селом Антонівці та урочищем Гурби. У нерівному та відкритому бою зійшлись близько 5 тисяч упівців: відділи південної групи УПА-Північ «Богун», під командуванням командира Петра Олійника (псевдо Еней), та з’єднання «Холодний Яр» УПА-Південь на чолі з Василем Куком (псевдо Юрко Леміш). В арсеналі південної групи УПА було дві батареї гармат різних систем і кілька мінометних ланок, окремі курені мали на озброєнні протитанкові рушниці. На стороні ворога було 5 бригад військ НКВС (понад 30 тис. бійців з артилерією, танками і авіацією), знятих з цього приводу з Кавказу, де перед тим вони займались виселенням чеченського населення. Радянське командування наказало оточити і знищити з'єднання УПА. Загалом за кілька днів, за звітами НКВС, відбулося 26 бойових зіткнень, причому деякі з них тривали по 8-11 годин. Повстанські загони були виснажені, але безстрашно йшли в бій. Зрештою, знищивши понад 900 червоноармійців, підбивши 5 танків, загони УПА прорвали вороже кільце на заході, в районі с. Буща, та вийшли з оточення. Власні втрати повстанців — понад 100 убитих та 60 поранених, більше 100 полонених. Ще одним сумним підсумком тих подій стали спалені енкавеесівцями села Гурби та Антонівці.
Ювілеї дня:
114 років від дня народження Миколи Трублаїні (справж. прізв. – Трублаєвський; 1907-1941), українського письменника. У 30-х роках його книжки про освоєння Арктики (написані на матеріалах експедицій, в яких Трублаїні брав участь), твори для дітей та юнацтва користувалися великою популярністю. Герої його нарисів, оповідань і повістей – люди романтично окрилені, стійкі та незламні. Автор популярних пригодницьких романів і повістей «Лахтак», «Мандрівники», «Шхуна «Колумб»», циклу оповідань «Берег невідомого острова», «Лови білого ведмедя», «Крила рожевої чайки» та ін. Загинув на фронті у 34 роки.
110 років від дня народження Віри Роїк (1911-2010), української вишивальниці, заслуженої майстрині народної творчості, Героя України (2006). Народилась в Лубнах на Полтавщині. З 1952 року жила і працювала в Сімферополі. Її вироби прикрашають експозиції чотирьох десятків музеїв світу; за свої майже 100-річне життя майстриня провела понад 100 персональних виставок. У роботі використовувала стильові особливості вишиванок різних областей України. Мріяла про створення у Сімферополі українського музею вишивки.
Роковини смерті:
День пам’яті Марка Черемшини (Іван Юрійович Семанюк; 1874-1927), українського письменника, культурно-громадського діяча, адвоката. Проза Марка Черемшини надзвичайно яскрава, поетична і чимось подібна до Стефаникової (були друзями-побратимами). Подібними були й їхні долі. Мужицький син, єдиний з дітей, кому батько, незважаючи на матеріальні нестатки вирішив дати освіту, Іван у Коломийській гімназії зазнавав глуму і насмішок з боку викладачів та панських синків за своє «холопське» походження. Навчання в гімназії нічого крім огиди не викликало, але хлопець виявив неабияку наполегливість, вивчив польську мову і невдовзі вийшов в число кращих учнів. «Незаможність моєї родини, - писав він в автобіографії, - приневолила мене вже від першого класу заробляти на себе лекціями». У 1896 році в газеті «Буковина» було надруковано перше оповідання 22-річного Івана Семанюка «Керманич», підписане псевдонімом «Марко Черемшина», що так і залишилось його літературним ім’ям. Після закінчення гімназії він вступив на юридичний відділ Віденського університету – мріяв навчатися на медичному, але плата там була вищою. «Права учився я у Відні для хліба, - писав він у автобіографії, - а більше займався літературою та просвітою». 1912 року Черемшина відкриває власну адвокатську канцелярію у м. Снятині, багато допомагає місцевому люду, який приходив до нього «по поміч і пораду». Днями, за свідченням дружини, він пропадав на судових засіданнях, а вечором і вночі писав всіляки заяви, скарги і протести до різних судових, фінансових і адміністративних установ. Перша збірка новел Черемшини «Карби» вийшла друком 1901 року, друга – «Село вигибає», аж у 1925. В історію української літератури Марко Черемшина увійшов як співець гуцульського селянства. Саме йому письменник служив все життя – і словом, і ділом, залишивши по собі світлу пам’ять.
