12 березня. Пам’ятні дати

12 березня. Пам’ятні дати

Укрінформ
Цього дня народився Володимир Вернадський - український вчений, мислитель світового рівня, організатор і перший президент Української Академії наук.

Володимир Вернадський (1883-1945) відомий, передусім, як основоположник геохімії, біогеохімії, вчення про біосферу та ноосферу. Однак у центрі уваги вченого були не лише питання природознавства, а й історії та розвитку суспільства, єдності природних та соціальних процесів в їхньому взаємозв’язку.

Народився Володимир Вернадський у Петербурзі, в сім'ї відомого економіста, викладача Київського університету, нащадка запорізьких козаків. У 1868 році сім’я переїхала до Харкова, де батько Вернадського став директором Харківської контори Державного банку і де майбутній вчений вчився в класичній гімназії. Дитинство та юнацькі роки Вернадського були тісно пов’язані з Полтавщиною. Вищу освіту вчений здобув у Петербурзькому університеті, його вчителем і науковим керівником був Василь Докучаєв – основоположник ґрунтознавства, що й визначило майбутню долю Вернадського як природодослідника, гуманіста й мислителя.

Після більшовицького перевороту в Петербурзі вчений із захопленням сприйняв звістку про повну самостійність України, яку проголосила Центральна Рада. У своєму щоденнику, характеризуючи тогочасну політичну ситуацію, він написав: «…Дуже сумно і тривожно за майбутнє… Більшовицький рух, поза сумнівом, має коріння в населенні, у простолюдді, в натовпі. Він не вірить інтелігенції». Згодом Вернадський переїхав в Україну, де йому запропонували очолити майбутню Українську академію наук. На першому ж засіданні Комісії для вироблення законопроекту про заснування УАН, Вернадський підкреслював її національно-державну роль, значення для зростання української національної свідомості і культури через глибоке наукове студіювання минулого та сучасності, що дозволить представляти Українську академію у всесвітній спілці академій як рівноправну. І, попри те, що влада в Києві у 1918-1919 рр. постійно змінювалась, Вернадський залишався тут і продовжував працювати над організацією УАН. Крім того, при УАН було створено Національну бібліотеку України, що функціонувала під керівництвом Тимчасового комітету на чолі з Вернадським (тепер Центральна наукова бібліотека ім. В.Вернадського НАН України).

У 1919 році Київ захопили більшовики, і вчений змушений був переїхати спочатку до Ростова-на-Дону, а потім і в Крим. Там у жовтні 1920 року він був обраний ректором Таврійського університету, а вже через півроку більшовики вислали Вернадського з Криму, і він повернувся до Петрограда. Володимир Іванович постійно перебував під пильним наглядом, навіть був арештований - його підозрювали в шпигунстві, він побував у камері попереднього ув’язнення Петроградської Надзвичайної комісії. Але заступництво колишнього студента Миколи Семашка, тодішнього наркома здоров’я, врятувало йому життя. У 1922 році Вернадський створив Радієвий інститут у Ленінграді і до 1939 року його очолював.

Творча спадщина вченого це 473 наукові праці, і кілька книг, найвідомішою з яких є «Біосфера», видана у 1926 році. Крім того, Вернадський був організатором багатьох наукових напрямів - генетичної мінералогії, геохімії, біогеохімії, геохімічної еволюції, геохімії ландшафтів, радіології, гідрогеології, наукознавства, вчення про живу речовину, був основоположником теорій біосфери й ноосфери, збагатив науку ідеями про роль живих організмів у геохімічних процесах, висунув ряд наукових положень важливого практичного значення.

Наразі в Україні його ім'я носить Інститут загальної та неорганічної хімії НАНУ, Національна бібліотека України, Таврійський національний університет, Українська антарктична станція і одна з найвищих нагород Національної Академії наук, яку за «видатні досягнення в галузі природничих, технічних та соціогуманітарних наук» вручають до дня народження академіка.

Події дня:

12 березня 2011 року, в результаті надзвичайно потужного землетрусу й викликаним ним цунамі, на атомній станції Фукусіма сталася масштабна радіаційна аварія. В результаті серії вибухів – 12 березня на першому енергоблоці, 14 березня на 3-му енергоблоці станції, а 15-го березня на другому, а також пожежі на четвертому енергоблоці, була зруйнована оболонка реактора й радіоактивні ізотопи потрапили в довкілля. В результаті аварії один працівник станції помер, декілька були госпіталізовані. Згідно з офіційними даними, кількість евакуйованих на час аварії сягала 160 тис. людей (була відселена зона в радіусі 30-ти кілометрів). У Токіо виникли серйозні проблеми з постачанням електроенергії, що відбилося на функціонуванні транспортної інфраструктури всієї країни. Від віялових відключень постраждало близько 45 мільйонів чоловік. Ця трагедія вважається найбільшою ядерною катастрофою з часів аварії на Чорнобильській АЕС.

Ювілеї дня:

140 років від дня народження Валентина Трутенка (1881–1953), українського військового діяча, генерал-хорунжого. В 1917 році очолив і привів на Чернігівщину українізований Батуринський полк, який протистояв більшовикам; генерал-хорунжий армії УНР, в еміграції примкнув до гетьмана Павла Скоропадського, був отаманом Українського вільного козацтва. Помер у Чилі.

140 років від дня народження Мустафи Кемаля Ататюрка (1881-1938), першого президента Турецької Республіки (1923-1938). Ататюрка недарма в Туреччині називають «батьком нації» (дослівно «Ататюрк» – «батько всіх турків») і мають за небожителя, святого. Він став для турків тим самим, що Маннергейм для фінів, Масарик для чехів чи Ганді для індійців. Саме йому – дивовижному поєднанню диктатора з демократом, Туреччина завдячує своїм нинішнім не таким вже й поганим становищем у світі. З неповороткої, вкрай слабкої економічно і напіврозваленої Османської імперії, яка жила в минулому і минулим, йому вдалося зробити успішну, конкурентноздатну країну. Політичне сходження Ататюрка розпочалося в 1915 році під час битви на півострові Галліполі – європейському березі Дарданелл. Британські війська висадилися тоді величезними силами. Але командувач 57-м турецьким полком майор Мустафа Кемаль (почесного епітета Ататюрк у нього тоді ще не було), звернувся до підлеглих: «Я не наказую вам наступати, я наказую вам померти. Допоки ми помиратимемо, інші війська і командири зможуть прийти і стати на наші місця». Полк було знищено. Полягли всі. А майор Мустафа Кемаль відтоді став національним героєм. Його фотографії були на перших шпальтах газет, їх вирізали, його упізнавали. На кінець війни Мустафа Кемаль став найпопулярнішим політиком Туреччини. У квітні 1920 року він скликав Великі національні збори – не в тодішній столиці Стамбулі, а в Анкарі (головне місто Турецької республіки з 1923 року), які обрали Ататюрка своїм головою. Новий національний лідер виступив із промовою, яка тривала понад 30 (!) годин. За великим рахунком, це була виважена програма глибинних реформ. Запроваджувалось загальне виборче право, створювалась національна банківська система, Коран перекладався турецькою мовою, арабське письмо замінювали простішою латиницею. Якщо до реформ у Туреччині писемними були лише 4 відсотка населення, то вже через рік після вступу Ататюрка на посаду 35% турків уміли читати й писати. Ататюрк першим став з’являтися на людях з дружиною Латіфе, яка була досить емансипованою жінкою. Для Туреччини подібне було нечувано й небачено. Ататюрк досить вправно маневрував на міжнародній арені. Налагодив відносини з Німеччиною, запрошував її військових фахівців. Після того, як до влади прийшли нацисти, чимало єврейських науковців знайшли притулок у Туреччині. Стамбульський університет став одним із сильніших у світі, там викладав навіть Альберт Ейнштейн. Звісно, не з одних успіхів і здобутків складалася історія Туреччини за правління Ататюрка. Чимало нинішніх проблем, зокрема й така гостра як курдська, походять з тих часів. Але, попри це, ім’я першого президента Турецької республіки навіки вписано в історичний літопис Туреччини. 

75 років від дня народження Лайзи Мінеллі (1946), американської актриси і співачки. Знялась у фільмах «Кабаре» (1973, премії «Оскар», BAFTA, «Золотий глобус», премія «Давід ді Донателло»), «Це покаже час», «Нью-Йорк, Нью-Йорк», «Артур», «Цей танець». Донька артистів, Лайза Мінеллі з дитинства знала що таке сцена і що таке кінозйомки. Її мати – відома голлівудська актриса і співачка Джуді Гарленд, батько – режисер італійського походження Вінсент Мінеллі, постановник мюзиклів. Звісно, весь світ знає Лайзу Мінеллі за роллю ексцентричної Саллі Боулз у фільмі Боба Фосса «Кабаре» (кіноверсія однойменного мюзиклу). Для американців Лайза Мінеллі – передусім, зірка Бродвею. Музика, рух, спів, зміна настроїв, вогні рампи – це її стихія. Мінеллі відома своїми чисельними шлюбами і розлученнями, наркотичною і алкогольною залежністю, реабілітаціями у спеціалізованих клініках, дружбою з нині вже покійним Майклом Джексоном, який надзвичайно її поважав (так само як і іншу голлівудську матрону Елізабет Тейлор). Кінозірка не надто любить діаманти, зате обожнює собак. У неї живе понад десяток чотирилапих друзів. Декілька років тому Лайза Мінеллі знялася у провокаційній фотосесії відомого фотографа Террі Річардсона для журналу LOVE. На одному зі знімків 65-річна актриса, яка виглядає максимум на років 30, у високих ботфортах і глибокому декольте в кадрі показує «fuck». Мабуть, своєму віку. 

Роковини смерті:

День пам’яті Ярослави Стецько (1920-2003), української політичної діячки, журналістки, політолога, голови проводу Конгресу українських націоналістів (КУН), дружини одного з ідеологів ОУН Ярослава Стецька. Слава Стецько  – постать легендарна. Народилася вона на Тернопільщині, з 1941 року перебувала в підпіллі, у 1943 році потрапила в німецьку катівню. 1944-го року познайомилася з Ярославом Стецьком. Закінчила юридичний факультет Мюнхенського університету. Співпрацювала зі Степаном Бандерою, Дмитром Донцовим. П’ятдесят років свого життя вона змушена була провести в еміграції, на батьківщину повернулася лише в 1991 році, та й то, під чужим ім’ям – її могли арештувати. Володіла польською, англійською, німецькою, французькою, іспанською, італійською, словацькою, білоруською мовами. Вона до останнього була трудоголіком, за часів депутатства ніколи не брала відпустку. Щоранку робила зарядку, плавала в басейні. В усьому відчувалася майже військова виправка – горда постава, акуратна зачіска, бездоганний макіяж, свіжий манікюр. З поганих звичок у неї була лише  одна – любила міцну каву. А жіночою слабкістю – біжутерія. Не могла спокійно пройти повз гарні коралі чи каблучки. Але діамантів ніколи не мала – була справжньою, а не вдаваною безсрібницею. У Києві, навіть, квартири не мала, мешкала у племінниці Лесі, а на зарплату (пенсію не отримувала) купувала дітям дарунки. Можна сказати, що їй поталанило. Пройти через надзвичайно важку епоху живою й майже неушкодженою (якщо не рахувати інфаркт). Дожити до української незалежності («Дотянутися», - так казала вона) і відійти у світлу вічність, не ставши свідком нової війни, на якій українцям знову доводиться проливати кров і віддавати життя за незалежність батьківщини. Хіба що з небес. «Нехай забудеться моє ім’я, але нехай у вічності й поступі залишиться Україна», - сказала якось Слава Стецько. Її ім’я, допоки житиме Україна, ніколи не забудеться.

Розширений пошукПриховати розширений пошук
За період:
-