Хірургічна маска і рукавички: випадкова поява звичних речей

Хірургічна маска і рукавички: випадкова поява звичних речей

Укрінформ
Рівно 124 роки тому, 1 березня 1897 року польський хірург Ян Мікуліч-Радецький, уродженець Чернівців, зробив першу хірургічну операцію в рукавичках і масці

В коронавірусну добу маска, рукавички, антисептик – звичні речі у повсякденні будь-якої людини. Втім, були часи, коли – уявіть лишень, навіть під час хірургічних операцій, їх не використовували. Те, що здається нам таким звичним, колись було новиною, чимось нечуваним і небаченим. Тож за яких обставин, ким і коли почали застосовуватися в хірургії маски і рукавички?

Вільям Холстед: між кокаїном і медициною

Мабуть багато хто бачив популярний американський телесеріал «Лікарня Нікербокер» (The Knick) Стівена Содерберга. Одним із прототипів головного героя доктора Джона Текері був американський хірург Вільям Холстед (1852-1922) – видатний реформатор медицини, непересічна особистість, один із «батьків» американської хірургії. Холстед – випускник Єльського університету, стажувався в провідних європейських клініках, а після повернення з Європи успішно працював у багатьох лікарнях Нью-Йорка.

В 1882 році, на кухонному столі о другій годині ночі, він зробив операцію своїй матері, видаливши сім каменів із жовчного міхура – це була перша в США холедохотомія. Мати одужала. Також він врятував життя рідній сестрі, яка помирала після важких пологів, втративши чимало крові – за допомогою шприца ввів їй власну кров. Одним словом, він був блискучим хірургом-експериментатором, але в 1884 році, прочитавши статтю австрійського офтальмолога Карла Коллера про знеболювальні властивості кокаїну, і почавши вводити собі ін’єкції задля експерименту, досить скоро став залежним від препарату.

Треба сказати, що не кокаїн, ані морфій на той час заборонені не були. Тож ї жертвами стали немало людей, в першу чергу, лікарів. Втім, кар’єра Холстеда опинилася під очевидною загрозою. Найближчі друзі, розуміючи небезпеку, кинулися його рятувати, як уміли на той час. Зокрема, один із них, Гарві Файрстоун, відомий американський бізнесмен, товариш Генрі Форда, ізолювався на декілька місяців разом із Холстедом на яхті. Майже рік Холстед не оперував. Він пройшов жорстку ломку, під час якої мало не зарубав свого найближчого приятеля; лікувався в одному закритому приватному закладі і, врешті-решт, йому вдалося перейти на морфій. Тоді він вважався не настільки вбивчий, як кокаїн. Тож це вважалося перемогою, але працювати в Нью-Йорку хірург більше не міг – його професійній репутації було завдано нищівного удару.

Вільям Холстед оперує в госпіталі Джонса Гопкінса / Фото  National Library of Medicine
Вільям Холстед оперує в госпіталі Джонса Гопкінса / Фото National Library of Medicine

В 1886 році Холстед переїхав у Балтимор, штат Меріленд і почав працювати в тільки-но відкритому госпіталі імені Джонса Гопкінса. Лікарю доводилося приховувати свою залежність від морфію і перед адміністрацією, і перед опікунами нового медичного закладу. Колеги під час операцій напружено придивлялися, чи не дрижать у нього руки. Кар’єра Холстеда висіла на волосинці.

Венера приходить на допомогу Ескулапу

У 1889 році йому почала асистувати хірургічна медсестра Керолайн Хемптон. Вони доволі швидко знайшли спільну мову – асистентка була тямущою й уміла тримати язик за зубами – одного разу вона стала свідком того, як її бос колов собі морфій, але не видала його, хоча б і могла. Холстеда незабаром призначили на посаду головного лікаря госпіталя імені Джонса Гопкінса. Взимку 1890 року в Керолайн розвинувся важкий контактний дерматит на хлорид ртуті і карболову кислоту (фенол), які використовували тоді для асептики. Вона вже не могла терпіти біль, і вирішила звільнятися. Холстеду запропонували іншу медсестру. Він категорично відмовився, натомість замовив у компанії Goodyear Rubber Company, яка виробляла велосипедні шини, виготовити для Керолайн гумові рукавички.

Керолайн Хемптон та перші зразки гумових хірургічних рукавичок
Керолайн Хемптон та перші зразки гумових хірургічних рукавичок

Прикметно, що рукавички вже застосовували найбільш прогресивні проктологи і гінекологи, але вони були досить грубими – виготовленими з овечих кишок, а застосовувати їх в операційній, навіть і на думку нікому не спадало. «Золоті руки» Керолайн були врятовані, так само, як і кар’єра головного хірурга. Невдовзі всі медики, які працювали в операційній госпіталю Джонса Гопкінса, убезпечили свої руки від їдких дезінфікуючих засобів. А згодом виявилося, що в такий спосіб вони ще й убезпечили від інфекцій і пацієнтів. Крім того, у рукавичках було зручніше працювати – вони краще утримували хірургічні інструменти, ніж слизькі пальці. «Чому я не додумався до цього раніше?», – запитував себе Холстед.

У червні 1890 року представниця південної аристократії Керолайн Хемптон і янкі Вільям Холстед одружилися і прожили разом 32 роки. «Ось так Венера прийшла на поміч Ескулапу», сказав один із колег Холстеда. Вони жили в прекрасному маєтку, у них була одна з найбільших колекцій жоржин у Сполучених Штатах. А ще лікаря цікавила етимологія.

Мабуть це була б майже ідеальна історія зі щасливим кінцем, якби наприкінці життя видатний хірург не закохався в молодшу за себе на 40 років шанувальницю…

Маска Мікуліча і «український слід»

А про гумові рукавички невдовзі дізнався давній товариш і колега Холстеда Ян Мікуліч-Радецький, який на ту пору оперував у клініці Університету Бреслау (нині Вроцлав, Польща) і був світилом хірургії європейського рівня. Разом із Холстедом вони в юності стажувалися у видатного німецько-австрійського хірурга Теодора Більрота. Вперше Мікуліч надягнув рукавички під час операції на Великдень 1896 року.

Мікуліч-Радецький був прецікавою особою. Народився в Чернівцях, його батько, Андреас Мікуліч фон Радецькі, був міським архітектором (Чернівецька ратуша – це його творіння) і мав польсько-литовське походження. Мати була австрійкою. Ян Мікуліч чудово знав декілька європейських мов, а на запитання про національність завжди відповідав: «Хірург». Нині його називають «своїм» поляки, австрійці та німці. Він є засновником Краківської хірургічної школи, одним із піонерів асептики і антисептики. А ще він товаришував з Йоганнесом Брамсом.

Ян Мікуліч-Радецький та його асистенти, Краків, близько 1887 року
Ян Мікуліч-Радецький (у центрі) та його асистенти, Краків, близько 1887 року

Однак цей чернівчанин відомий ще й тим, що першим запровадив носіння медичних масок під час проведення хірургічних операцій. Сталося це так. Ефективність гумових рукавичок не викликала сумніву, але невдовзі один пацієнт помер від післяопераційної інфекції. Почали шукати причину... В тому ж таки університеті Бреслау кафедру гігієни очолював професор Карл Флюгге, який висловлював революційну на той час ідею про те, що інфекції, зокрема і туберкульоз, поширюються повітряно-крапельним шляхом. Він доводив, що навіть під час тихої розмови в повітрі розпорошуються найменші крапельки зі слизових оболонок.

Карл Флюгге та Павло Лащенков
Карл Флюгге та Павло Лащенков

Узимку 1897 року на стажування до Флюгге приїхав харківський лікар-гігієніст із Наддніпрянської України Павло Лащенков (Лащенко; згодом, у 1899-1905 роках головний санітарний лікар Харкова). Разом вони провели дослід. Петро Лащенков прополоскав рот культурою бактерії Bacterium prodigiosum (так звана «чудесна бактерія»), відкритою приблизно за 80 років до цього. Це надзвичайно цікава бактерія, яка продукує пігмент яскраво червоного кольору, схожий на людську кров. До того ж, вона ще й розмножується, утворюючи колонії у вигляді червоних крапель. Потім Лащенков зайшов у кімнату, в якій були розставлені чашки Петрі з культурою «чарівної» бактерії. Коли він мовчав, нічого не відбувалося, але коли він почав розмовляти, чихати, кашляти, бактерія почала «кровоточити» й швидко приростати колоніями. Лікарі зрозуміли, що відбувається. Під час кашлю і навіть під час розмови, через слизові, у повітря виділялися невидимі оку краплинки, які, підхоплені потоком повітря, розліталися по кімнаті й потрапляючи на чашки Петрі з бактерією, спричиняли її активність. Таким чином Флюгге пояснив Мікулічу, від чого помер той нещасний – патогени передалися від хворого лікаря – пацієнтові. Виявилося, що розмовляти в операційній не можна, а якщо в когось із персоналу – хірурга, чи його асистентів нежить, то це взагалі катастрофа…

Ось тоді й вирішили обв’язувати ніс і рот марлевою тканиною. Вихід було знайдено. А втім, обов’язковим елементом екіпіровки персоналу лікарень маска стала не скоро. Траплялися навіть такі лікарі, які казали, що «…рот хірурга не може бути джерелом інфекції. Це смішно. Я ніколи не носив, і не носитиму маску». В 1919 році хірургічні маски використовували під час половини операцій. Тільки в 30-их роках ХХ століття маски почали носити 100% медиків. Однак навіть у 60-их роках були ще хірурги, які категорично відмовлялися надівати пальчатки, мотивуючи це тим, що їхні пальці нібито «втрачають чутливість».

Тож хірургічна маска і рукавички стали нормою не так вже й давно.

Світлана Шевцова, Київ

Розширений пошукПриховати розширений пошук
За період:
-