Минулий тиждень потряс усю країну – три дні підряд медикам довелося рятувати дітей, які наковталися таблеток спазмалітика. Один випадок став трагічним – семикласницю з Боярки врятувати не вдалося. Її подруга вижила і розповіла поліції, що побачила заклик це зробити у TikTok. Хоч там не повідомлялося, до яких саме наслідків призведе така «гра»… Мовляв, випий стільки-то таблеток і побачиш, що буде? Тобто можна припустити, що у цьому випадку дівчата не знали, що штовхають себе на смерть, хоча остаточну відповідь, звісно, має дати слідство. Щоправда існує іще одна нез’ясована обставина – саме відео поки знайти не вдалося.
Але услід за цим випадком з’явився інший, де дівчата з Умані вже прийняли пігулки навмисне, щоправда у меншій дозі. Слідчі згодом розповіли, що у такий спосіб вони прагнули привернути до себе увагу – мали проблеми в сім’ї та нерозділене кохання. А про таблетки дізналися з новин. Але згодом стало відомо про спробу отруєння таблетками і юнака з Києва, якого доставили в «Охмадит». Тамтешні лікарі говорять, що останнім часом тенденція суїцидальних настроїв серед дітей зросла – з початку року у клініку госпіталізували вже 25 дітей з отруєнням, і вони часто розуміли, на що йдуть.
Наразі активно обговорюється вплив соцмереж, зокрема так званих «груп смерті» чи небезпечних челенджів, як фактор, що призвів до цієї хвилі спроб самогубства. Але чи так це насправді? І чи варто батькам в добу Інтернету контролювати те, що споживає їхня дитина, аби вберегти її?
Про це Укрінформ поспілкувався із науковим співробітником лабораторії соціальної психології особистості Інституту соціальної та політичної психології НАПН України, психологом Будинку дитячої творчості Подільського району Києва Володимиром Савіновим.
Нинішні випадки отруєнь пов’язують із поширенням у мережі смертельних челенджів і нестачею батьківської уваги. Але чи дійсно так легко вплинути на дітей з соцмереж?
Реальна участь у психологічному зростанні дитини – це певне щеплення, антидот токсичним і небезпечним соцмережам
Іноді стосунки з батьками, впорядковані і ззовні позитивні, можуть бути тлом для суїцидальних спроб дитини. Це, зазвичай, – стосунки «солодкі» і нібито турботливі, а глибини та справжності в них немає. Взаємна серйозна увага до «дрібних» переживань, підтримка у «неважливих» справах, реальна участь у психологічному зростанні дитини – це певне щеплення, антидот токсичним і небезпечним соцмережам.
Якої ж мети прагнуть люди, що створюють «групи смерті», організовують подібні челенджі? Це люди з психічними відхиленнями?
Ні, не обов’язково. Я висловлю сміливе припущення, що це можуть бути самі діти, тобто однолітки. У підлітковому віці вони вже навчаються програмувати, створювати віруси, а що там написати якийсь «хак» для мозку? І як наслідок, для життя собі подібних. Задля розваги, конкуренції чи виклику іншим та собі. Дорослі підкорюють Еверест та Говерлу, а підлітки – власні кордони, зокрема одне між одним.
А які діти найбільш схильні до участі у смертельних челенджах та скоєнні самогубств? Це можна пов’язувати з певним типом особистості чи проблемами з самооцінкою? Адже на таке ідуть одиниці…
Проблеми з самооцінкою, поверхневі стосунки з батьками, відчуження однолітками. Дорослий не буде авторитетом, якщо він не розуміє дітей і не може стати на їхню сторону. Нам не вистачає наставників. Кумирів, якщо хочете. Адекватних, культурних, справжніх. А самі діти… в кого немає таких дорослих, принаймні одного, ті вже стають кандидатами до групи ризику. Важливо не замінювати підлітку собою внутрішню опору, а радше бути зовнішньою підтримкою, позитивною прив’язаністю, яка поступово призводить до здорової сепарації, тобто відокремлення, незалежності і самостійності людини.
Наскільки це проблема нашого часу і нашої країни? Які є дані щодо дитячого суїциду, коли не існувало соцмереж і взагалі не було онлайну?
Існування «синдрома юного Вертера» свідчить, що популяризація самогубства, на жаль, спрацьовує. Звісно, якщо воно подається як певним чином виправдане, серйозне, доцільне. Така романтизація самогубства, як і будь-яких негативних явищ, становить неабияку небезпеку. Соціальні мережі лише посилюють цю тенденцію, оскільки інформація, невивірена і провокативна, швидше й легше поширюється.
Чи існує в світі позитивний досвід боротьби з цією пошестю? Який саме?
Особисто я не вивчав це питання. Але основна стратегія – формування критичного мислення та медіагігієни у дітей. Вони починаються з можливості взяти паузу після сприйняття будь-якого меседжа, а тим паче, якщо останній викликає потужні емоції.
А чому взагалі діти беруть участь у небезпечних челенджах?
Який відсоток від таких челенджів, не жаль, не маю даних. Але сама романтизація челенджів, звісно, створює моду на будь-які з них, у зокрема і на справді небезпечні.
А якщо говорити про зумисні самогубства – то які тут причини найпоширеніші?
Є десять основних мотивів суїцидальної поведінки у дітей та підлітків
Взагалі, причини в кожному випадку різні, але науково встановлено, що є десять основних мотивів суїцидальної поведінки у дітей та підлітків:
- Переживання образи, самотності, відчуженості, неможливості бути зрозумілим.
- Реальна або уявна втрата батьківської любові, нерозділене кохання (кохання без взаємності), ревнощі.
- Переживання, пов’язані зі смертю одного з батьків, розлученням батьків.
- Почуття провини, сорому, образи, незадоволеність собою.
- Страх перед ганьбою, глузуванням, приниженням.
- Страх перед покаранням.
- Любовні невдачі, сексуальні ексцеси, вагітність.
- Почуття помсти, погроз, шантажу.
- Бажання привернути до себе увагу, викликати жаль, співчуття.
- Співчуття або наслідування приятелів, героїв книг, кінофільмів («ефект Вертера»).
Звучить страшно, бо переважно йдеться про тимчасові життєві труднощі…
Для нас, дорослих, це виглядає як ефект метелика (у природничих науках це означає, що незначний вплив на хаотичну систему може мати великі та непередбачувані ефекти де-небудь в іншому місці та в інший час. – Авт.) Тобто будь-яка дрібниця може стати поштовхом до такого рішення дитини. Правда, якщо для того є жахливо сприятливе тло... Треба розуміти внутрішній світ дитини, його закономірності та несхожість на наш.
А чи є якісь ознаки у дітей, за якими батьки можуть розпізнати – у дитини на душі щось не так? Що вона може бути за крок від чогось страшного?
Хіба що побічні ознаки: депресивність, неочікувані дуже сильні зміни настрою, надмірна замкненість – треба звернути увагу, якщо таке відбувається. Є ще так звана «посмішка суїцидента», підозріла життєрадісність, ейфорійна піднесеність, неадекватно дивна міміка тощо. Але все одно, варто звертати увагу на слабкі сторони та всі індивідуально-особистісні риси дитини. Оскільки без уважних, щирих та довірливих стосунків дитині складно допомогти.
У Італії після смерті дівчинки, яка брала участь в небезпечному челенджі, дітям до 13 років вирішили заборонити реєструватися в TikTok. На вашу думку, це допоможе? Як взагалі бачите вирішення проблеми?
Навряд це допоможе. Вони будуть шукати інші способи – як відомо, спротив викликається забороною. Тим паче, якщо до нього вже звикли, це буде потужний синдром відміни, як у наркозалежних. Крім того, не лише TikTok, а будь-яка платформа може видати такий загрозливий контент. То що, інтернет забороняти? Треба сформувати правила безпеки та можливості самостійної інтерпретації підлітками таких впливів.
А чи потрібно батькам контролювати, який контент з Інтернету споживають їхні діти? Інколи у батьків шок від того, хто стає їхніми кумирами – приміром, той же Моргенштерн...
Інтернет не менш небезпечний за вир зовнішнього життя. Сховатись від нього неможливо. Можливо бути підготовленим, життєздатним та антикрихким до його впливів
Інтернет – це вулиця. Ви ж розповідаєте дітям, як себе там поводити? Не йти на червоне світло, не спілкуватись з певними категоріями дорослих та в певних обставинах тощо. Те саме важливо розповідати і про інтернет, який не менш небезпечний за вир зовнішнього життя. Сховатись від нього неможливо. Можливо бути підготовленим до життя-інтернету, життєздатним та антикрихким до його впливів. А Моргенштерн – розв’язна впевненість, мода на яку ним експлуатується, має або знайти свою опозицію, або альтернативу. Подумайте, у чому дитина виражає свій гнів і де проявляє впевненість? Бо якщо ви не допоможете дітям із цими почуттями, то їм допоможуть інші: моргенштерни та франкенштейни.
А що б ви порадили батькам, які зараз хвилюються за своїх дітей через нещодавні випадки самогубств?
Не транслювати дитині свої безпосередні емоції. Спочатку попрацювати над ними, проаналізувати, виразити комусь із дорослих, обговорити. І лише опанувавши себе та виробивши позицію щодо TikTokу та інших соцмереж, поговорити зі своїм чадом. І взагалі, пильнувати дітей, бути уважними, але ненав’язливими, коректними. Не шкодувати часу на душевне спілкування з ними.
Юлія Горбань, Київ