Пенсія для молодих, або Якою буде пенсійна система і що робити тим, хто до неї не доживе

Пенсія для молодих, або Якою буде пенсійна система і що робити тим, хто до неї не доживе

Аналітика
Укрінформ
Розмови про загальнообов'язкове накопичувальне пенсійне забезпечення залишаються розмовами. Принаймні, поки що

Спроби запровадити загальнообов’язкове накопичувальне пенсійне забезпечення робилися в Україні вже неодноразово. Законами України „Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування" та „Про недержавне пенсійне забезпечення", які набули чинності ще з 1 січня 2004 року, детально регламентуються правові засади функціонування реформованої системи пенсійного забезпечення.

Втім, запровадження пенсійної реформи в Україні, що мало б здійснюватися у трьох напрямках: реформування солідарної системи, створення обов’язкової накопичувальної системи і розвиток добровільної недержавної накопичувальної системи, суттєво кульгає, і це ще м’яко сказано.

Запровадження системи пенсійного страхування весь час відкладається. Спочатку передбачалося, що вона буде введена в дію у 2012 році. Внески матимуть персоніфікований характер і враховуватимуться на індивідуальних пенсійних рахунках, а виплати з Накопичувального пенсійного фонду України будуть здійснюватися додатково до солідарної пенсії довічно або одноразово.

Чергова обіцянка запровадити накопичувальну систему 2017 року також залишилася обіцянкою. Тодішній міністр соціальної політики Павло Розенко заявляв «Ідеться про те, що страховий внесок відраховуватиметься на рівні 2% у 2017 році, а до 2022-го він збільшиться до 7%. Паралельно з цим зменшуватимуть розмір нарахувань за заробітну плату, яку роботодавець відраховує за кожного працівника до Пенсійного фонду. Запроваджувати цей принцип почнуть із 1 січня 2017 року».

Згодом цей другий рівень пенсійного забезпечення став яблуком розбрату між урядом, який не хотів його запроваджувати, та групою народних депутатів, які наполягали на його терміновому введенні. Компромісом стала норма про запровадження обов'язкового пенсійного накопичення з січня 2019 року. Через тиждень після гучного ухвалення законопроекту про пенсійну реформу уряд схвалив план її наступного етапу — обов'язкового пенсійного накопичення. Документ на п'ять сторінок, без конкретики, одразу ж опинився у центрі уваги ЗМІ та експертного середовища і викликав чимало запитань до уряду.

Галина Третьякова
Галина Третьякова

Наприкінці лютого 2019 року представники громадських організацій і недержавних пенсійних фондів зажадали від Кабміну посприяти впровадженню накопичувального рівня пенсійної системи з 2020 року і висловили побоювання, що другий етап пенсійної реформи буде відкладено на невизначений час.

І ось нова спроба. Прем'єр-міністр Денис Шмигаль розраховує, що закон про введення в Україні накопичувального рівня пенсійної системи приймуть уже у 2021 році. Про це він сказав в інтерв'ю «Інтерфакс-Україна». «Ми з Міністерством соціальної політики повністю розробили стратегію введення накопичувальної пенсійної системи. Ми її обговорили і узгодили всі нюанси із профільним комітетом Верховної Ради. Відповідний проект закону підготовлений, будемо просити парламентаріїв прийняти його якомога швидше, щоб у цьому році ця накопичувальна пенсійна система була введена», – зазначив голова уряду.

А ось голова Комітету Верховної Ради з питань соціальної політики та захисту прав ветеранів Галина Третьякова вважає, що відповідну модель можна було б впровадити з 2023 року. Як бачимо, нагорі знову немає одностайності.

Чому ж затримується запровадження загальнообов’язкового накопичувального пенсійного забезпечення?

Григорій Овчаренко
Григорій Овчаренко

Керуючий локальними активами групи ICU в Україні Григорій Овчаренко пояснив Укрінформу, що саме вплинуло негативно. «Це – політичні зміни та економічні кризи 2008-2009 та 2014-2015 років, що додало сумнівів, – зазначає він, – щодо можливості реформування пенсійної системи за рахунок впровадження обов’язкової накопичувальної системи на базі існуючої інфраструктури та поточного регулювання, а дефіцит бюджету пенсійного фонду слугував формальною підставою для відтермінування».

Переваги й ризики добровільно-накопичувального рівня пенсійної системи

Ще раз: в Україні пенсійна система буде трирівневою і складатиметься із солідарної системи (нині чинної), обов'язкової накопичувальної системи (готується закон), та недержавного добровільного пенсійного забезпечення. Діють нині лише два рівні — перший і третій. Стосовно другого рівня існують поки що, як бачимо, самі наміри. Водночас, якщо перший рівень, тобто солідарне пенсійне забезпечення, працює в Україні ще з радянських часів і є зрозумілим для усіх, то третій рівень залишається, м’яко кажучи, не дуже популярним.

Чому ж НПФ не дуже популярні серед українців?

Григорій Овчаренко вбачає причиною цього широко розповсюджені патерналістські настрої, адже 67% українців вважають, що гідну пенсію має забезпечити держава. До всього, гадає фахівець, винна відсутність інформації. Він також вважає, що «майже половина населення не знає про існування НПФ як інструмента для довгострокових заощаджень. А значну негативну роль відіграє обмежений доступ до інфраструктури. Існуючі вимоги законодавства передбачають фізичну присутність для проведення ідентифікації та підписання угод. Зрозуміло, що не у кожному місті можна знайти представника або офіс компанії – надавача послуг з недержавного пенсійного забезпечення». Простіше кажучи, НПФ діють лише у великих містах та й то не в усіх, а 74 відсотки їх зосереджені у Києві, тож переважна більшість українців не має можливості стати учасниками накопичувальних пенсійних фондів.

Олександр Панченко
Олександр Панченко

Олександр Панченко, член Національної комісії з цінних паперів та фондового ринку, погоджується, що на «непопулярність» НПФ серед українців впливають «відсутність поінформованісті населення про те, що є така можливість й загальна недовіра до фінансових інституцій». Водночас він наполягає, що «коли ми говоримо про запровадження накопичувальної пенсійної системи, слід пам’ятати, що впроваджувати її неможливо без зміни регуляції цієї системи в цілому. Має бути потужний регулятор з повноваженнями – унеможливлювати шахрайські дії, створення фінансових пірамід, інвестування коштів у сумнівні фінансові установи».

У чому переваги й ризики добровільно-накопичувального рівня пенсійної системи?

За даними Національної комісії з цінних паперів та фондового ринку, загальна кількість учасників НПФ становить лише 7% працюючого населення. Тож система добровільного накопичувального пенсійного забезпечення не справляється з основною метою − суттєвого доповнення солідарної пенсійної системи та забезпечення гідного рівня життя після виходу на пенсію.

Звідки беруться кошти НПФ? Які є джерела надходжень до НПФ, окрім власне внесків людей?

Олександр Панченко погоджується, що джерел, насправді, небагато. «По-перше, це можуть бути власні внески самого українця, і він отримує за це податкову пільгу (податковий кредит). По-друге, внески може платити роботодавець, який сплачуватиме відсотки від розміру заробітної плати працівників. Із статистики ми бачимо, що це найбільш дієва практика на сьогодні. І, по третє, це основне – доходи, які заробляє сам НПФ». Йдеться, передусім, про інвестиційну діяльність фондів.

І, на жаль, на українському ринку вибір інвестиційних інструментів явно недостатній. Пенсійні активи розміщують здебільшого у державних облігаціях і на депозитних банківських рахунках. Станом на кінець минулого року 46% пенсійних активів інвестовано у державні цінні папери та 36% розміщено на депозитах у банках. Також інвестуються кошти в облігації українських підприємств (11%), в об'єкти нерухомості близько 2%, акції (українських та іноземних емітентів) також близько 2%.

Цікаво, що наприкінці минулого року Національна комісія з цінних паперів та фондового ринку допустила до обігу в Україні акції шести іноземних компаній – Facebook, Tesla, Netflix, Microsoft Corporation, Visa та AMD. Можливо, це дозволить пожвавити інвестиційні зусилля НПФ.

Отже, скільки грошей можуть додатково до пенсії отримати учасники НПФ?

За даними Національної комісії з цінних паперів та фондового ринку, загальна кількість учасників НПФ становить понад 880 тисяч осіб, з яких отримали чи отримують пенсійні виплати понад 88 тисяч. Мізер. Що ж стосується розміру пенсійних виплат, то він за весь час становить понад 1 мільярд гривень. Тобто з 88 тисяч учасників переважна більшість (близько 95 відсотків) одержала одноразові виплати, які становили в середньому кілька тисяч гривень, або близько $250. А в Корпоративному недержавному пенсійному фонді НБУ (КНПФ НБУ), приміром, здійснювались періодичні виплати 2850 учасникам, причому середня сума виплати становила 1825 гривень на місяць.

А як виглядають виплати НПФ у розвинених країнах?

Для американців або поляків біржові зведення про цін на акції – звичайний об’єкт уваги. Справа у тому, що тамтешні НПФ вкладають отримані від їх учасників гроші у цінні папери. Там обертаються трильйони доларів – НПФ вважаються найбільшими світовими інвесторами. Накопичувальні пенсійні фонди є найбільшим джерелом довгострокових інвестицій в економіку США. Середній розмір пенсії, який в американців становить 1503 долари на місяць, наполовину забезпечується саме з накопичувальних пенсійних фондів.

У Франції державна пенсійна система заснована на 2-х рівнях
У Франції державна пенсійна система заснована на 2-х рівнях

У Франції, як і в багатьох інших країнах Європи, державна пенсійна система заснована на 2-х рівнях: основному та накопичувальному. Базову пенсію зазвичай рахують як 50% від середньої заробітної плати за 25 найбільш вдалих фінансово років. З урахуванням власних накопичень у приватних пенсійних фондах французи можуть розраховувати на суму, що досягає 80 відсотків зарплати. Якщо врахувати, що середній заробіток француза становить 2900 євро, то з пенсійної добровільно-накопичувальної системи він отримує 30% або 870 євро.

А ось в Ізраїлі мінімальна виплата за старістю становить 400 доларів США, ще десь 200 доларів ізраїльтяни отримують як надбавку за стаж. Однак значну частину пенсії, яка у середньому дорівнює тут 1500 доларам США, формують добровільні накопичувальні системи.

В Австралійській накопичувальній пенсійній системі, яка існує з 1992 року, приміром, середній залишок на пенсійному рахунку людей передпенсійного віку (60–64 років) ще кілька років тому був на рівні 210 тисяч доларів США. Ці кошти можна забрати одразу по досягненні пенсійного віку, або одержувати щомісячні виплати пожиттєво, тобто десь близько 1 тисячі доларів впродовж 20 років.

Чому так мало НПФ в Україні?

Найперше, це питання довіри. Загалом українці скептично ставляться до НПФ як засобу пенсійних заощаджень. Більш ніж половина (54%) респондентів під час нещодавнього опитування, проведеного Агентством США з міжнародного розвитку в Україні, зазначили, що не хотіли б стати учасником таких фондів. Лише 8% опитаних погодилися б сплачувати внески до недержавних пенсійних фондів за умови отримання податкової пільги на внески. Лише 18% респондентів погодилися б стати учасниками НПФ за умови, якщо й роботодавці будуть сплачувати внески на їхню користь.

Багатьох українців також цікавить, чи можна буде переходити з державного накопичувального фонду до недержаного? Відомо, що у деяких країнах є можливість переказу своїх внесків із солідарної системи у накопичувальну та назад, але існуючі законопроекти щодо запуску накопичувальної системи в Україні поки що цього не передбачають.

Накопичувати можуть ті, кому до пенсії ще далеко. А як виживати літнім людям сьогодні?

Сьогодні в Україні близько 80% пенсіонерів отримують пенсії до 4 тисяч гривень, що, певна річ, не може вповні забезпечити їх потреби. Зрозуміло, що на допомогу літнім батькам приходять діти, часом інші родичі. Утім, в умовах соціально–економічної кризи й вони не завжди спроможні це робити.

Тож нинішні пенсіонери мають покладатися на діючу солідарну систему, сподіваючись на поліпшення економічної ситуації та зростання зарплат, а отже, й виплат до Пенсійного фонду, що дозволить збільшити розмір виплат. Одначе, з огляду на темпи вітчизняної економіки, сподівання такі марні.

Сергій Кондрюк
Сергій Кондрюк

Утім, дехто вважає, що можна суттєво прискорити цей процес. На думку лідера ГО «Спілка Вільних» Сергія Кондрюка, справжня причина злиденності пенсіонерів – у високому рівні тіньової економіки, який сягає 45–50%, тотальній корупції, що зумовлює низький ВВП. Саме через це Пенсійний фонд дотується із Держбюджету на 45%, хоча процес детінізації економіки повністю покрив би витрати за цією статтею.

У теорії все виглядає цілком обнадійливо: варто лише подолати тіньову економіку й корупцію. Але як цього досягти? Боротьба триває вже десятки років – успіхів поки що не видно. Залишається сподіватися.

Ярослав Шлапак, Київ

Розширений пошукПриховати розширений пошук
За період:
-