27 грудня. Пам’ятні дати

27 грудня. Пам’ятні дати

Укрінформ
Цими днями 1929 року в Україні почалася масова колективізація, що, зрештою, призвела до Голодомору 1932-1333 років.

Як відомо, с початком 30-х років Україну чекали найстрашніші часи: розкуркулювання, масова колективізація, Голодомор та війна проти селянства. Про цю добу Роберт Конквест у своїй книжці «Жнива скорботи» писав: «Це один із найзначніших і разом з тим найжахливіших періодів сучасної світової історії».

Курс на колективізацію був проголошений більшовиками ще у 1927 році XV з’їздом ВКП(б). Проте, на початок 1929 року в Україні було колективізовано менше 8,6% селян. Тому у листопаді того ж року на черговому пленумі ЦК ВКП(б) було вирішено «пришвидшити темпи колективізації». Для цього до України відрядили близько шести з половиною тисяч робітників з «активних більшовиків і червоноармійців», переважно етнічних росіян, які мали очолити колгоспи, сільради, МТС, партійні осередки та виконкоми різних рівнів. Вони були фанатиками комуністичної ідеї, а ще люто ненавиділи українське селянство.

Так закінчився відносний спокій на селі, що був у часи НЕПу - звідусюди почали надходити повідомлення про випадки опору владі та напади на партійних активістів. Кількість зареєстрованих терактів проти більшовицьких активістів зросла вчетверо. За даними статистики, у 1929 році їх було вбито близько 1,5 тис.

27 грудня 1929 року на Всесоюзній конференції аграрників-марксистів Сталін оголосив про згортання політики НЕПу і перехід до другого комуністичного штурму, який передбачав усуспільнення приватної власності селян та земельних ділянок і організацію життя у формі комун. Законодавчу базу для такого рішення – постанови «Про заходи по ліквідації куркульських господарств у районах суцільної колективізації» та «Про заходи по зміцненню соціалістичної перебудови сільського господарства в районах суцільної колективізації і по боротьбі з куркульством», політбюро ЦК ВКП(б) ухвалило на початку 1930.

«Успіхи» не забарилися: станом на кінець 1930 року в Україні було розкуркулено 70 407 господарств, 31 593 сім'ї були вислані за межі України - у північні райони СРСР та у Сибір.

Такими ж темпами зростала і соціальна напруга на селі. У різних частинах України спалахують стихійні чи організовані виступи і повстання. Загалом впродовж 1930-го року ОДПУ зафіксувало понад 4 тис. масових виступів, в яких прийняло участь майже 1,2 млн. осіб.

Протягом 1931 року розкуркулення набрало ще більших масштабів. Однак Москві цього було замало, і вона продовжувала цей процес: податковий тягар на індивідуальні господарства збільшили у 2-3 рази, селянам заборонили реалізовувати на ринках вирощену продукцію, зобов’язавши здавати її державі за вкрай низькими цінами. До того ж найбільш упертих і непокірних могли оголосити куркулями чи підкуркульниками і вивезти з села. І як наслідок, багатьом селянам не лишалось нічого іншого, як вступати до колгоспів.

Але й колгоспникам велося не краще: хлібозаготівельні плани різко і невмотивовано зростали, майже весь урожай забирала держава.

Хлібозаготівельна кампанія 1931 року спричинила в Україні голод. До весни 1932 голодною смертю померло понад 100 тис. українців. Ця ситуація ще більш загострила антикомуністичні настрої в суспільстві. Україною знову котяться протести. Цей селянський рух опору показав владі що, попри увесь тиск і терор, українське село не змирилося.

Саме тоді Сталін в одному з листів до Кагановича написав свою відому фразу: «...Якщо не візьмемося просто зараз за виправлення становища на Україні, Україну можемо втратити». Тож комуністичний режим взявся до «остаточного вирішення» українського питання. І таким «вирішенням» став Голодомор 1932-1933 років.

Події дня:

27 грудня 537 року, у Константинополі, столиці Візантійської імперії, освячено, відбудований після пожежі 532 року, Собор святої Софії. Перший храм на честь святої Софії був побудований на тому місці ще у 326 році при імператорі Костянтині. Протягом наступних століть храм неодноразово руйнувався і відновлювався, поки пожежа 532 року повністю його не знищила. Новозбудований Собор став справжньою прикрасою столиці Візантії та протягом майже тисячоліття був головним храмом православного світу. З Собором святої Софії пов’язано чимало знаменних подій. Так 16 липня 1054 року в стінах Софійського собору посланець Папи римського Льва IX кардинал Гумберт піддав анафемі візантійського патріарха Михаїла Керуларія, що стало однією з причин розколу християнства на Західну (Римську) та Східну (Константинопольську) церкви. Разом з тим, за переказами, саме в Соборі святої Софії посли князя Володимира познайомилися з православною вірою. До розграбування хрестоносцями Константинополя в 1204 році у соборі також зберігалася Туринська плащаниця. У 1453 році султан Мехмед II завоював Константинополь, і перетворив Собор святої Софії на мечеть Айя-Софія. Турки добудували чотири мінарети, всередині храму замазали вапном святі візантійські мозаїки, а на стінах повісили щити з верблюжої шкіри з сурами. У 1935 році президент Турецької Республіки Ататюрк заснував в Айя-Софія музей, і мозаїки були розчищені. У 1985 році храм занесений до Списку об’єктів світової спадщини ЮНЕСКО. У 2020 році президент Туреччини Реджеп Ердоган заявив, що наказ Мустафи Кемаля Ататюрка є недійсним. Крім того, він вирішив змінити статус собору, перетворивши його на мечеть. Проти перетворення Святої Софії на мечеть виступила ЮНЕСКО. Попри протести, 24 липня 2020 року, вперше за 86 років,  в Соборі святої Софії здійснено перший намаз після зміни статусу собору з музею на мечеть.

27 грудня 1979 року, за рішенням керівництва СРСР, радянські війська вторглись на територію Афганістану. Так почалася Афганська війна, яка тривала довгих десять років. Як відомо, у 1973 році, після позбавлення влади короля Захір Шаха, Афганістан було проголошено республікою, першим президентом якої став Мухаммед Дауд. У квітні 1978 року, в результаті військового перевороту, до влади прийшли комуністи на чолі з Хафізуллой Аміном. Однак Амін не користувався підтримкою громадян, і після його спроби запровадити примітивну комуністичну диктатуру з однопартійною політичною системою в країні почали формуватись повстанські мусульманські сили - загони моджахедів, які виступили проти режиму. Коли стало очевидно, що Амін не в змозі впоратись з повстанцями, Політбюро ЦК КПРС прийняло рішення про введення радянських військ в Афганістан. Керівництво СРСР виправдовувало це рішення різними причинами, проте на міжнародній арені Радянський Союз потрапив практично в повну ізоляцію. Уже 3 січня 1980 року 52 держави світу вимагали термінового скликання Ради Безпеки ООН з афганського питання, заявивши, що ця збройна інтервенція дестабілізувала становище в регіоні й загрожує міжнародній безпеці та миру. Згодом радянську інтервенцію засудила Генеральна Асамблея ООН. Проте реальні дії щодо припинення агресії в Афганістані СРСР розпочав лише після 1985 року, коли радянське керівництво очолив М. Горбачов. Перемовини між учасниками афганського конфлікту, що велися під егідою ООН, завершилися підписанням 14 квітня 1988 року Женевських угод делегаціями Афганістану, Пакистану, а також СРСР і США як держав-гарантів. ООН спостерігала за виконанням Женевських угод, відповідно до яких остаточне виведення радянських військ з Афганістану завершилося 15 лютого 1989 року. Через Афганську війну пройшло понад 150 тисяч українців, призваних до лав Радянської Армії. Додому не повернулися майже 3,5 тисячі воїнів. Про Афганську війну можна почитати в книжці Нобелівської лауреатки Світлани Алексієвич «Цинкові хлопчики» (спогади безпосередніх учасників війни), а досить несподіваний кінематографічний образ тієї епохи і тієї війни створив Олексій Балабанов у фільмі «Вантаж 200».

75 років тому (1945) створено Міжнародний валютний фонд (МВФ) – спеціалізовану установу ООН. Фонд заснований для регулювання валютно-кредитних відносин країн-членів і надання їм допомоги при дефіциті платіжного балансу. МВФ сприяє міжнародній фінансовій стабільності і співробітництву у валютно-фінансовій сфері.  Він також  прагне сприяти міжнародній торгівлі, високій зайнятості та сталому економічному зростанню, а також скороченню бідності в усьому світі. Нині членами МВФ є 188 країн. Україна приєдналась до МВФ 3 вересня 1992 року.

Ювілеї дня:

198 років від дня народження Луї Пастера (1822-1895), французького мікробіолога і хіміка, основоположника сучасної мікробіології та імунології. Роботи Пастера з оптичної асиметрії молекул лягли в основу стереохімії. Відкрив природу бродіння. Спростував теорію самозародження мікроорганізмів. Вивчив етіологію багатьох інфекційних захворювань. Розробив метод профілактичної вакцинації проти сибірки, сказу, бешихи свиней. Запропонував метод стерилізації. У 1888 році очолив Науково-дослідний інститут мікробіології (Інститут Пастера). Помер видатний вчений від уремії. Коли зробили розтин тіла, виявилося, що більша частина мозку була зруйнована. У 1868 році (46 років) у Пастера стався крововилив у мозок. Він залишився інвалідом: ліва рука не рухалася, ліва нога тяглася по землі. Він ледве не загинув, але попри все, дивним чином одужав. Більше того – саме після страшної хвороби він здійснив свої найбільші відкриття: створив вакцину проти сибірки й щеплення проти сказу.

119 років від дня народження Марлен Дітріх (1901-1992), легендарної американської та німецької кіноактриси і естрадної співачки, зірки світового кінематографа ХХ ст. Знялась у фільмах: «Блакитний ангел», «Марокко», «Свідок звинувачення», «Процес у Нюрнберзі» та ін. У 1999 році Американський інститут кіномистецтва в «Серії 100 найвеличніших зірок кіно за 100 років» відвів Дітріх дев’яте місце. Вона створила одні з найдовершеніших і найнезабутніших жіночих образів у кінематографі. Та й сама була тією, кого нині прийнято називати секс-символом, або іконою стилю. Вона справила яскравий, незабутній вплив на моду, кіно, стиль і взагалі – на жіночу свідомість. Вона була втіленням шокуючого типу прекрасної чарівної жінки, водночас порочної і невинної, виклично сексуальної та неприступно холодної. Її «жагуча фатальна  жінка зі сталевим хребтом» відрізнялася як від «загадкової жінки» Грети Гарбо, так і від дивовижної простоти і природності, втіленої в жіночих образах Інгрід Бергман. Кінематографічна доля Дітріх була багато в чому визначена Джозефом фон Штернбергом. Саме йому приписують заслуги зі створення того незабутнього образу Дітріх, що протягом десятиліть не втрачає своєї магічної притягальної сили. Дітріх залишилася в історії мистецтва ХХ століття не лише як актриса, але й як популярна співачка – співачка доволі оригінальна. Її жорсткувате контральто з виразним тембром привертало увагу шанувальників і за життя актриси, і після її смерті. Попри те, що Дітріх не була суперталановитою актрисою, співачкою чи танцівницею, її популярність була надзвичайно високою. Незвична доля актриси, пов’язана з мистецтвом, політикою і сексом, з самотністю наприкінці життя, викликає інтерес і суперечки й нині.  «Марлен Дітріх… Спочатку це ім’я звучить так м’яко-вуркочуче, як ласка, а потім – чується свист батога» (Жан Кокто).

Роковини смерті:

944 роки з дня смерті Святослава II Ярославича (1027–1076), князя володимиро-волинського (до 1054 року), чернігівського (1054-1073), київського (22 березня 1073 – 27 грудня 1076), третього сина Ярослава Мудрого та Інгегерди Шведської. Засновник чернігівської князівської династії. Фундатор будівництва Печерської церкви в Києві. В 1027 році почав княжити у Володимирі на Волині. У віці 16 років одружився на дочці німецького графа Штанденського. Після смерті батька 1054 року отримав Чернігів, а також деякі дрібніші волості: Муром, Білоозерське князівство й Тмутаракань. Разом з братами Ізяславом I (на той час Великий князь Київський) та Всеволодом (на той час князь Переяславський) утворив триумвірат, який зберігався до 1073 року. Спільно з ними взяв участь у битві з половцями на Альті 1068 року. Битва була програна, після чого Святослав втік до Чернігова, де почав збирати дружину. У битві на річці Снов 1 листопада 1068 року зумів розбити половецькі загони біля Сновська, у Повісті Минулих Літ описано: «Святослав, побачивши множества їх, сказав дружині: «Ударимо, дружино! Уже ніяк нам куди дітися!» Відчайдушно пішла в атаку кіннота і чернігівці перемогли. Багато половців порубали і потопили в Снові, а їхнього хана захопили в полон. Святослав не став його вбивати, а склавши мир відпустив на волю». За допомогою Всеволода усунув Ізяслава з великокняжого стола і зайняв Київ 22 березня 1073 року. Літописець пише: «А Святосав сів у Києві, прогнави брата свого і переступивши заповідь отчу». Святослав ІІ помер на 50 році життя від невдало зробленої грецькими лікарями операції (йому різали пухлину). Попри те, що він помер у Києві, похоронили його в Чернігові.

Розширений пошукПриховати розширений пошук
За період:
-