Закон про протидію російській пропаганді: плюси-мінуси

Закон про протидію російській пропаганді: плюси-мінуси

Укрінформ
У медіаекспертів різні думки щодо того, чи допоможе новий закон виграти інформаційну війну

Знову проєкт закону про протидію російській агресії – й знову питання: як зробити його ефективним?

У жовтні в Верховній Раді було зареєстровано проєкт закону (№4188) “Про внесення змін до Закону України “Про телебачення і радіомовлення” щодо протидії інформаційній війні”, який передбачає заборону “трансляції висловів, що містять заперечення факту воєнної агресії Російської Федерації до України, окупації Російською Федерацією частини території України і ведення Російською Федерацією гібридної війни проти України…”

Проєкт пропонує різного виду покарання для телеканалів аж до скасування ліцензії для медіа за трансляцію висловів, що містять заперечення факту воєнної агресії Російської Федерації до України, окупації Російською Федерацією частини території України і ведення Російською Федерацією гібридної війни проти України.  Сюди ж додали статтю про відповідальність за “пропаганду винятковості, зверхності або неповноцінності осіб за ознаками їх релігійних переконань, ідеології, належності до тієї чи іншої нації або раси, фізичного або майнового стану, соціального походження”.

Але Національна асоціація медіа досить швидко виступила з проханням повернути проєкт на доопрацювання.

Авторам дорікали і щодо відсутності в українському законодавстві термінології, яку вживають у проєкті. Мовляв, понять «воєнна агресія» або «збройна агресія» та їх визначення – немає й у законодавстві України, й у Воєнній доктрині. Члени асоціації вважають, що встановлення відповідальності телерадіоорганізацій за поширення інформації, чітких ознак якої немає в законодавстві, створює правову невизначеність та загрозу тиску на мовників.

Загалом же це – лише з низки законопроєктів, покликаних завадити спотворенню української дійсності проросійськими медіа. Деякі з таких законів члени медіа-спільнот “збивали” на етапі обговорення, оскільки їх норми тягнули на взаємне обмеження прав. Але цього разу Комітет гуманітарної політики ВР не налаштований поступатися.  Проєкт закону за авторства “Слуг народу” був підтриманий більшістю профільного комітету й за участі членів “Європейської солідарності”. 

Ми не знаємо, чи будуть вже при розгляді у сесійній залі сконсолідовані голоси за законопроєкт. Але вирішили спитати думку медіаекспертів.  Зокрема, ми запитали: чи дійсно він містить загрози всім мовникам, чи це просто чергова спроба спинити владу в спробі використати більш жорсткі рамки для каналів, які називають проросійськими.

ГРОМАДЯНСЬКА ВІЙНА» (ПЛЮС ЗАПЕРЕЧЕННЯ РОСІЙСЬКОЇ АГРЕСІЇ ТА РОЛІ РОСІЇ ЯК АГРЕСОРКИ Й ВОРОГА УКРАЇНИ) — ОДИН ІЗ НАРАТИВІВ БАЗОВОГО СПИСКУ, ЯКІ МИ ВІДСТЕЖУВАЛИ

Отар Довженко, медіаексперт:

- Цієї осені я координував моніторинг проросійських дезінформаційних наративів у всеукраїнських і регіональних медіа, який проводив «Детектор медіа». Ось тут про нього детальніше. Результатом стало 14 матеріалів за сім тижнів кампанії. 

Фото: Facebook
Фото: Facebook

“Громадянська війна» (плюс заперечення російської агресії та ролі Росії як агресорки й ворога України) — один із наративів базового списку, які ми відстежували. Він не був найпопулярнішим. Думаю, йому не відводили центральної ролі в проросійській передвиборчій риториці, бо саме по собі відбілювання Росії не допомагає ОПЗЖ виграти місцеві вибори (а саме на це була спрямована дана риторика). Але з інформаційного простору цей наратив ніколи не зникає.

Моніторинг дає нам підстави для кількох важливих висновків.

По-перше, проросійська дезінформація й пропаганда (зокрема й заперечення російської агресії та міфологема «громадянської війни») — не всюдисуща, а навпаки — доволі централізована, зосереджена в буквально кількох популярних ЗМІ. В аудіовізуальному просторі це чотири телеканали — «Інтер», «112», NewsOne і ZIK. Усі вони належать нардепам від ОПЗЖ. Є також кілька онлайн-телеканалів, онлайн-видання «Страна.ua» і «Вести», кілька інших, маргінальніших. І є досить велика — але також не всеохопна — мережа сайтів-сміттярок і локальних ресурсів, які поширюють контент, переважно вироблений вищезгаданими каналами, «Страною» і «Вестями».

Проросійські політики вклали величезні гроші в розбудову й популяризацію цих медіа, але навіть зі своїми величезними грішми вони не можуть вийти за межі цього інформаційного гето — інші популярні медіа не беруть їхніх замовних сюжетів і статей, а здебільшого навіть не дають їм слова. Наприклад, популярні телеканали холдингу Пінчука (ICTV і СТБ) вдають, що ОПЗЖ не існує — не запрошують представників цієї партії на ток-шоу і не цитують їх у новинах. Більш-менш так само, за певними винятками, поводяться холдинги Коломойського й Ахметова. Є цілі регіони, які ми традиційно вважаємо проросійськими, але в тамтешніх медіа під час цієї виборчої кампанії не було проросійської пропаганди, тому що ОПЗЖ не володіє там медіаресурсом. А підкупити когось не вдалося.

Це означає, що проросійську пропаганду можна було б помножити якщо не на нуль, то на 0,1, закривши ці кілька ресурсів. Влада про це чудово знає, і попередня знала також. Але ні Порошенко, ні Зеленський, як на мене, не мали сміливості для такого рішення, яке загрожує міжнародним скандалом — бо російські агенти прекрасно вміють прикриватися свободою слова і демократією.

Чи є (у випадку прийняття закону 4188 ред.) загроза для інших медіа? За час нашого моніторингу ми не фіксували випадків, коли проросійські наративи поширювали центральні медіа з якихось інших таборів, окрім умовного ОПЗЖ та умовного «Януковича» (сюди ми включаємо медіа Олександра Клименка, «Страну», «Ехо Києва» і ще кілька маргінальних видань). Наприклад, медіа Ахметова, якого традиційно вважали «проросійським олігархом», цього не робили, хоча його протеже в регіонах деколи вдавались до окремих маніпуляцій, наприклад, довкола мови або церкви. Звісно, ми не можемо виключити ймовірності, що вітер у голові якогось із олігархів подує в іншу сторону. Але навіть після того, як Ігор Коломойський в інтерв’ю The New York Times сказав, що Україні треба розвернутись у бік Росії та відмовитись від Заходу, «1+1» не став проросійським — вочевидь, слів не досить, медіа починають масштабну пропаганду лише тоді, коли вона може привести до якогось результату. Важливо тут також урахувати, що проросійська риторика вже маргінальна, й переведення медіа на явно проросійські рейки різко звужує його потенційну аудиторію. Навіть «Інтер», який просуває ОПЗЖ, здебільшого тримається нейтральної риторики, бо не хоче відлякати нейтральних глядачів.

По-друге, зазвичай проросійські пропагандистські меседжі озвучують не журналісти, а герої програм і матеріалів — політики, «експерти» і тому подібні персонажі. Це не значить, що журналісти не несуть за це відповідальності: вони не заперечують, не озвучують контраргументів, а головне — не забезпечують балансу думок, адже в ефіри запрошують або тільки носіїв проросійської ідеології, або «врівноважують» їх маргіналами, слабаками й тими представниками влади, які прихильні до ОПЗЖ.

Ось тут виникає велика небезпека: чи можемо ми карати канал за те, що в його ефірі Нестор Шуфрич назвав війну громадянською? Але тоді Нестор Шуфрич може «закрити» будь-який канал, до ефіру якого потрапить, просто сказавши це — й не понісши за це ніякої кари. Чи маємо ми чекати, що тезу про громадянську війну озвучать журналісти? Вони не роблять цього майже ніколи, хоч і підводять до цього героїв. Я не юрист і не беруся коментувати конкретний механізм, запропонований цим законопроєктом, але впевнений, що в командах Медведчука й Портнова знайдуться майстри юридичної казуїстики, які доведуть, що проросійські медіа ні в чому не винні.

Не забуваймо, що за версією проросійських пропагандистів – вони не війну просувають, а якраз мир. Якого, за їхніми словами, треба досягти за будь-яку ціну, тобто ціною будь-яких поступок іншій стороні (якою вони вважають «народ Донбасу», а не Росію). А тих, хто на це не згоден, вони називають — це новотвір останніх тижнів перед виборами — «партією війни», включаючи сюди і владу, й проєвропейську опозицію.

Коротше кажучи, мені це виглядає так, ніби в нас у голові стирчить сокира, а ми сидимо й вирішуємо, що нам краще випити — анальгін чи ібупрофен.

Причому сокира в цьому випадку — це не медіа, які пов’язують з Медведчуком, а сам Медведчук. Тому на місці влади я би думав, що робити з російськими агентами, які легально беруть участь в українському політичному процесі, а не як рубати медійні мацаки потворі, яка вміє їх швидко відрощувати й має для цього необмежені ресурси.

Виключити використання будь-яких репресивних законодавчих норм проти «нормальних», але невигідних владі медіа, я не можу. Але мені здається, що більша небезпека зараз інша: буде ухвалений закон, у якому буде механізм боротьби з кремлівською пропагандою в українському медіапросторі, але російські агенти в суді (в тому числі Конституційному, чом би й ні?) доведуть його нікчемність. Краще вже ніякого закону, ніж таке.

У ПИТАННЯХ ІНФОРМАЦІЙНОГО СПРОТИВУ Я ВСЕ Ж ТАКИ БІЛЬШЕ ОЧІКУЮ ВІД УКРАЇНСЬКОГО ЧИНОВНИКА, АНІЖ ВІД ЗАКОНУ

Роман Головенко, медіа-юрист:

- У питаннях інформаційного спротиву я все ж таки більше очікую від українського чиновника. Вибачте, в Україні є регулятор, який мав би за цим спостерігати. Але він, на мій погляд, самоусунувся. За винятком, коли вони заблокували російські канали та подали в суд на NewsOne, системної боротьби з пропагандою немає.

 Фото: Medium.com
Фото: Medium.com

Законопроєкт №4188 вводить обмеження та покарання за заперечення російської агресії, але порівняно із тим, що ллється на каналах, які пов’язують з Медведчуком, – зокрема те, що українські вояки вбивають українських жінок та дітей, чи кампанія, де вони змішують з багном громадський сектор — абсолютно незбалансовані сюжети. Але Нацрада чи не має досвіду системної боротьби, чи просто боїться. Мовляв, та ну, нам потім Дуня Міятович буде казати, що ми цензурою займаємося. Хоча цензура – це попередній контроль, а не накладання санкцій.  І вже в ОБСЄ не Дуня, але все одно це рефлекс українського чиновника – створити вигляд бурхливої діяльності, але при цьому скинути з себе роботу. Якщо не буде працювати Нацрада, то я не бачу ефективних механізмів. Чи записали ми в законі щось, чи не записали — великої різниці не буде.

Мене запитують – чи будуть статті законопроєкту  палицею з двома кінцями? У тому сенсі, чи не можна буде їх використати і проти проукраїнських медіа. Наприклад, у статті про покарання за пропаганду винятковості, зверхності або неповноцінності осіб за ознаками їх релігійних переконань, ідеології, належності до тієї чи іншої нації або раси, фізичного чи майнового стану, соціального походження. Ну, скажімо, дуже поширені вислови очільників та меценатів МП проти Православної церкви України. І гіпотетично – до трансляцій таких висловів можна буде висунути претензії. Але чи не будуть нести відповідальності, наприклад, й українські віряни за те, що вони називають МП церквою окупанта? Я не виключаю, росіяни гратимуть на цьому і будуть ставити медіа на розтяжку. Я, наприклад, вважаю, що Прямий – теж частина пропаганди.

Може законопроєкт №4188 і не завадить, але проблеми не вирішить. Пропаганда може завдати шкоди, навіть і без прямолінійних висловів, а коли діє більш точково, непрямо, не відкритими тезами, що, мовляв, “нема агресії”.

І ще. Значно ефективнішою боротьбою влади проти російських наративів було б ігнорування владою цих ефірів. А то у мене враження, що вони просто відтіняють тези пропагандистів. Деколи ОПЗЖ говорить, а члени партії “Слуга народу” просто мовчать.  

ГО «ДЕТЕКТОР-МЕДІА» В ЦІЛОМУ ІДЕЮ ПІДТРИМУЄ, А ЗАКОН – ІЗ ЗАУВАЖННЯМИ

Світлана Остапа, медіаменеджерка:

- Наша Громадська організація «Детектор медіа» підтримує цю ідею законопроєкту. Але ми маємо зауваження. Бо зауваження Національної асоціації медіа доречні: термінологія справді погано виписана, і багатьох термінів у нашому законодавстві ще немає. І на шостому році війни – дійсно пора мати юридично вивірений глосарій термінів.

На останньому засіданні комітету були гарячі дискусії щодо проєкту закону. У тому числі – щодо граничної відповідальності за заперечення російської агресії. Вона, відповідальність, повинна бути, але п’ять років тюрми, як пропонували деякі депутати, занадто.

Я думаю, що багатьох речей можна було уникнути авторам законопроєкту, якби вони радилися з профільними юристами, які знають, що цього терміну нема, а той термін слід синхронізувати з іншим. Юридична точність допомогла б уникнути спротиву.

Доведеться вносити правки, не знаю, чи можна буде внести між першим та другим читанням. Практика показує, що зазвичай між першим та другим читанням не встигають, або кажуть, що регламент не дозволяє щось зробити саме в рекомендований спосіб. І тому (підтримуючи законопроєкт, окрім бажання кримінальної відповідальності) вважаю, що, якщо не можна поправити, то можна відправити на повторне перше читання, щоб швидко доопрацювати.  

Лана Самохвалова, Київ

Фото з відкритих джерел

Розширений пошукПриховати розширений пошук
За період:
-