1 листопада. Пам’ятні дати

1 листопада. Пам’ятні дати

Укрінформ
Цього дня 1918 року, у Львові, почалось Листопадове повстання, що призвело до створення Західно-Української Народної Республіки.

Як відомо, після розпаду в жовтні 1918 року Австро-Угорської імперії на декілька незалежних держав, патріотичні сили Західної України вдалися до ряду заходів зі створення власної держави. Зокрема, в період з вересня 1918 року у Львові було створено: Український Генеральний Військовий Комісаріат, Українську Народну Раду - політичний представницький орган українського народу в Австро-Угорській імперії. 19 жовтня 1918 року було проголошено Українську державу на всій українській етнічній території Галичини, Буковини і Закарпаття. Президентом Української Народної Ради було обрано Євгена Петрушевича.

Зрештою, УНРада, мотивуючи свої наміри правом українського народу на власну державу, звернулася до австрійського уряду з питання про передачу їй усієї повноти влади у Галичині та Буковині, на що отримала категоричну відмову. Тоді було вирішено взяти владу у Львові збройним шляхом.

В ніч з 31 жовтня на 1 листопада 1918 року стрілецькі частини, на чолі з сотником Дмитром Вітовським, зайняли всі найважливіші урядові установи у місті. Таким чином, була створена Західно-Українська Народна Республіка, до складу якої увійшли українські етнічні землі - Галичина, Буковина та Закарпаття. Водночас Польща, не бажаючи втратити Галичину, розпочала військові дії, внаслідок яких уряд ЗУНР переїжджав до Тернополя, Станіславова (тепер Івано-Франківськ), а також перебував у екзилі в Кам'янці-Подільському.

Важливим здобутком діяльності ЗУНР було урочисте проголошення 22 січня 1919 року в Києві Акту про Злуку ЗУНР і УНР в єдину соборну Українську Народну Республіку. Екзильний уряд ЗУНР припинив існування 15 березня 1923 року.

Разом з тим, в першу неділю листопада в Україні відзначається День працівника соціальної сфери. Свято встановлено згідно з Указом Президента від 13 квітня 1999 року і є свідченням високої оцінки праці фахівців соцсфери, які щоденно опікуються забезпеченням державних гарантій соціального захисту та страхування, нарахування та виплати пенсій, медико-соціальної реабілітації, розв’язанням проблем зайнятості, організації, оплати та безпеки праці, трудових відносин. Офіційне введення цієї професії в Україні відбулося навесні 1991 року. Соціальна робота є складним процесом, що вимагає ґрунтовних знань соціології, психології, педагогіки, медицини, правознавства, економіки, теорії управління та інших галузей, її ефективність значною мірою залежить від самого соціального працівника, його вмінь, досвіду, особистих якостей.

Ювілеї дня:

169 років від дня народження Івана Манжури (1851–1893), українського поета, фольклориста, етнографа. Дійсний член історико-філологічного товариства при Харківському університеті та Московського товариства любителів природознавства, антропології та етнографії. Автор поетичних збірок «Степові думи та співи», «Над Дніпром», а також літературно опрацьованих фольклорних матеріалів «Казки та приказки і таке інше. З народних уст зібрав і у вірші склав Іван Манжура». Праці Манжури в галузі фольклору й етнографії високо цінили Олександр Потебня, Микола Сумцов, Іван Франко.

159 років від дня народження Дніпрової Чайки (справж. – Василевська Людмила Олексіївна; 1861–1927), української письменниці, перекладачки. Брала участь у роботі київської «Просвіти». Чималим є внесок письменниці у розвиток дитячої літератури (вірші, оповідання, казки; співробітничала в дитячому журналі «Дзвінок»). Дніпрова Чайка є автором лібрето опер Миколи Лисенка «Коза-дереза», «Пан Коцький», «Зима й Весна, або Снігова Краля», «Весна-красна» та ін., текстів до романсів Лисенка, з яким її єднала творча дружба.

81 рік від дня народження Федора Стригуна (1939), українського актора, режисера. Лауреат Національної премії ім. Т. Г. Шевченка, премії ім. І. Котляревського та премії ім. М. Садовського. Із 1987 року – художній керівник Львівського драматичного театру ім. Марії Заньковецької. За свою творчу кар’єру зіграв у понад 100 виставах, знявся у 16 фільмах, серед яких «Пропала грамота», «Запорожець за Дунаєм», «Камінна душа».

Роковини смерті:

День пам’яті Андрея Шептицького (світське ім’я Роман-Марія Александер Шептицький; 1865–1944), визначного українського церковного, громадського і політичного діяча, митрополита Української греко-католицької церкви, яку він очолював майже 44 роки. Своєю багаторічною діяльністю митрополит завдав остаточного удару москвофільству в середовищі галицького духовенства, органічно пов’язав діяльність греко-католицької церкви з українським національно-визвольним рухом першої половини ХХ ст. Він є автором учення про історичну місію української церкви у справі відновлення єдності східної та західної церков. Крім того, Андрей Шептицький був ще й відомим меценатом: заснував національний музей у Львові, земельний банк, народну українську лікарню (на той час єдину у Львові), Греко-католицьку богословську академію у Львові (1928), що стала єдиним у Польщі українським вишем. Був послідовним противником політичного терору. Його ще за життя називали «святцем зі Святоюрської гори». Улюбленими словами Андрея Шептицького були: «Живіть сумлінно, щодня ходіть до святого причастя, працюйте солідно у своєму покликанні й більш нічого: тим перевернете цілі держави…» Впродовж усіх років, за будь-якої влади, митрополит Андрей Шептицький був беззаперечним духовним авторитетом як для простолюду, так і для інтелігенції. З ним мусили рахуватися представники кожної влади, що приходила до Галичини в буремній першій половині ХХ століття. Звісно, його намагалися залучити на свій бік, зробивши прибічником різних політичних доктрин – від більшовизму до нацизму, але марно: митрополит Андрей Шептицький був слугою лише Бога та своєї пастви. За незговірливість і принциповість його всіляко очорнювали, вдавалися до різного роду маніпуляцій (у цьому теж можна побачити спорідненість двох тоталітарних режимів), намагаючись видати бажане за дійсне. Нацисти публікували від імені митрополита «лояльні» листи на підтримку гітлерівської Німеччини, а «другі совєти», що змінили їх, намагалися зліпити з пастиря зловісний образ гітлерівського посіпаки. Втім, арештувати й заслати до Сибіру не наважувалися, боячись народного невдоволення, що поглибило б кризу в Західній Україні. Відомо, що у львівському КДБ був створений цілий відділ, який займався лише тим, аби оббріхувати ім’я митрополита Андрея Шептицького. Напередодні своєї смерті, 31 жовтня 1944 року, владика Андрей звернувся з останнім словом до найближчого оточення, передбачивши, що «наша Церква буде знищена, розгромлена большевиками. Але держіться, не відступайте від віри, від святої Католицької церкви. Тяжкий досвід, який впаде на нашу церкву, є хвилевий. Я виджу відродження нашої церкви. Вона буде гарніша, величавіша від давньої та буде обіймати цілий наш народ». Як відомо, радянський режим після смерті митрополита Андрея Шептицького взяв курс на повне знищення греко-католицької церкви, але знищити її, попри тотальні репресії, не вдалося й не вдасться, як би цього хтось не прагнув, адже людська віра й надія – незнищенні.

Розширений пошукПриховати розширений пошук
За період:
-