30 жовтня. Пам’ятні дати

30 жовтня. Пам’ятні дати

Укрінформ
Цього дня народився Михайло Бойчук - видатний український живописець-монументаліст і педагог, один з основоположників українського монументального мистецтва.

З іменем Михайла Бойчука (1882-1937) пов’язане виникнення творчого об’єднання художників-монументалістів так званих «бойчукістів». Саме завдяки ним українське монументальне мистецтво 20–30-х років ХХ ст. стало широко відоме у світі, про що свідчать численні виставки, у яких брали участь послідовники й учні Михайла Бойчука, велика кількість публікацій, присвячена бойчукізму як мистецькому явищу. Народився Михайло Бойчук (1882-1937) на Тернопільщині. Ще у своєму селі почав займатися малюванням. Місцевий вчитель, помітивши здібності юнака, дав оголошення про нього в газеті, на яку відгукнувся художник Юліан Панькевич і допоміг Михайлові переїхати до Львова, де він знайомиться з церковним мистецтвом – іконописом та книжковою мініатюрою. Вже тоді майбутній художник виявив зацікавлення візантійськими витоками українського християнського мистецтва. У Львові Бойчук починає самостійно працювати, отримує допомогу від Наукового товариства ім. Шевченка. Окрім того, навчався у Віденській, Краківській і Мюнхенській академіях мистецтв. У 1908–1911 рр. вдосконалював майстерність у Парижі. Наприкінці 1910-х років Михайло Бойчук очолює групу молодих художників під назвою «Renovation Byzantine», що мала на меті відродження візантійського мистецтва на українському грунті. Повернувшись до Львова, Бойчук починає працювати у заснованому Андреєм Шептицьким Національному музеї. Там Бойчук реставрує старі ікони, удосконалює свою майстерність живописця, створює школу ідейних послідовників, розписує каплицю Дяківської бурси у Львові, церкву монастиря отців Василіян села Словіта, створює композицію «Тайна вечеря», ікону «Покрова Богородиці», в якій зобразив свого покровителя митрополита Андрея Шептицького. У 1917 році Михайло Бойчук стає одним з професорів-основоположників Української академії мистецтв. Під його керівництвом бойчукістами виконані розписи Луцьких казарм у Києві (1919), санаторію ім. ВУЦВК в Одесі (1928), Червонозаводського театру в Харкові (1933–1935). З листопада 1926 року до травня 1927 Бойчук разом із дружиною Софією Налепинською-Бойчук, учнями Іваном Падалкою та Василем Седляром мали творчу подорож до Німецької держави, Французької республіки, Королівства Італія. Згодом ця поїздка і стала однією з формальних підстав для їхнього арешту та звинувачення у «шпигунстві» й участі в «контрреволюційній організації». 25 листопада 1936 року Михайла Бойчука заарештували, а 13 липня 1937 в Києві разом з його учнями Іваном Падалкою та Василем Седляром розстріляли. Така ж доля спіткала й багатьох інших учнів Михайла Бойчука.

Ювілеї дня:

181 рік від дня народження Альфреда Сіслея (1839-1899), французького живописця, представника імпресіонізму, автора переважно пейзажів («Село на березі Сени», «Повідь у Марлі»). Сіслей був англійцем народженим у Франції. Товаришував з Моне і Ренуаром. Останній любив Сіслея за «незмінно гарний настрій». Сіслей був надзвичайно скромною, мовчазною людиною, що перебувала у світі своїх фантазій і жила лише живописом. Він не любив галасливих зібрань колег-художників у паризьких кав’ярнях і надавав перевагу вузькому товариству у сімейному колі та найближчих друзів. В останній рік свого життя він багато працював на повітрі, тяжко застудився і захворів на рак горла. Його обличчя було паралізоване, від чого він страждав морально і фізично. Це не могло не позначитися на його характері – художник став надзвичайно підозрілим і дратівливим, перестав спілкуватися навіть із найближчими друзями. Перед самою смертю він все ж таки покликав Моне і той провів товариша в останню путь. Через рік картини Альфреда Сіслея почали продаватися за неймовірними цінами. Наприклад, у 1900 році за його картину «Повідь у Марлі» було заплачено 43 тисячі франків. Свого часу художник одержав за неї лише 180 франків.

166 років від дня народження Віталія Боровика (1864–1937), українського публіциста, поета, перекладача. Один з ініціаторів створення української державної бібліотеки в Одесі. Переклав першу частину поеми Дж. Мільтона «Втрачений рай». Займався фольклористикою, збирав матеріали для тлумачного словника української мови. Підтримував дружні стосунки з Михайлом Коцюбинським, Лесею Українкою, Василем Стефаником. У 1937 році Віталія Боровика оголосили «ворогом народу» і розстріляли.

109 років від дня народження Григорія Крука (1911-1988), українського скульптора. Народився Григорій Крук у бідній сім’ї гончара. Закінчив Станіславську деревообробну та Львівську мистецько-промислову школи. За підтримки митрополита Андрея Шептицького вступив до Краківської академії мистецтв, де був учасником українського мистецького угруповання «Зарево». Потім став студентом Берлінської академії мистецтв (тут вже йому допомагав Богдан Лепкий). З 1945 року мешкав у Мюнхені, викладав в академії мистецтв. Створив понад 300 скульптурних робіт і тисячі малюнків. Твори митця виставлялися в різних містах світу: Парижі, Відні, Лондоні, Нью-Йорку, Торонто, Единбурзі, Пекіні. Скульптури Крука зберігаються у фондах Національного музею в Парижі, Британського музею в Лондоні. Найбільшу скульптурну спадщину мистця зберігають Український вільний університет у Мюнхені та Бібліотека й Архів ім. Шевченка у Лондоні, створені Союзом українців у Великій Британії. Ім’я Григорія Крука впродовж багатьох років замовчувалось і стало відомим в Україні лише за часів незалежності. Палким шанувальником творчості Григорія Крука був Олег Лишега. Разом з львівською режисеркою Дарією Ткач він зняв документальний фільм, присвячений скульптору.

Сьогодні 60 років від дня народження Дієго Марадони (1960), зірки аргентинського і світового футболу, одного з найсамобутніших і найкращих гравців свого покоління. Марадона був капітаном збірної Аргентини з футболу (1986, 1990), виступав за команди «Севілья», «Наполі», «Барселона», «Бока Хуніорс» і «Архентінос Хуніорс»; тренував національну збірну Аргентини з футболу (2008-2010), у 2011-2012 роках був головним тренером команди «Аль-Васл» (ОАЕ). Провів 91 матч і забив 34 голи у складі збірної Аргентини. Чемпіон світу 1986 року. Віце-чемпіон світу 1990 року. Учасник чотирьох чемпіонатів світу. Чемпіон світу серед молодіжних команд 1979 року. Кращий гравець чемпіонату світу 1986 року. Футболіст року в Південній Америці 1979 і 1980 років. Чемпіон Аргентини в складі клубу «Бока Хуніорс». Дворазовий чемпіон Італії у складі клубу «Наполі». В 1999 році Марадона був визнаний кращим спортсменом XX сторіччя в Аргентині. Автор легендарного голу у ворота збірної Англії, що отримав назву «Гол сторіччя», і визнаного кращим голом в історії чемпіонатів світу; в тій же грі забив м’яч рукою, цей випадок відомий як «Рука Бога». Тоді, 22 червня 1986 року на стадіоні «Ацтека» у Мехіко аргентинці виграли в англійців чемпіонат світу з рахунком 2:1 і це був своєрідний реванш за ганебну – в сімдесят чотири дні – поразку аргентинців у Фолклендській війні (до речі, цікавий факт: аргентинців колись навчили грати в футбол саме англійці). Для простих аргентинців Марадона – національний герой і такий самий кумир як Евіта Перон (політична діячка, дружина диктатора Хуана Домінго Перона) і Карлос Гардель – знаменитий виконавець танго. Це традиційна «трійця» національного пантеону Аргентини. Марадона зробив футбол таким самим пристрасним, як аргентинське танго, за шаленством і легкістю якого криється математична точність і сувора дисципліна.

Роковини смерті:

День пам'яті Аміни Окуєвої (1983-2017), відомої української громадської активістки, лікаря та військовослужбовця. Аміна Окуєва  народилася в Одесі, пізніше жила в Москві і Грозному, у 2003 повернулася в Україну. Закінчила Одеський медичний університет за спеціальністю «хірургія». Зі своїм чоловіком Адамом Осмаєвим, який переховувався в Україні від переслідувань з боку російських спецслужб та кадировців, активно обстоювала ідею визволення Ічкерії від окупації та відновлення державної незалежності цієї країни. Приймала участь в житті чеченської діаспори. Під час Революції Гідності Окуєва вступила до «Самоборони», де була лікарем 8-ї Афганської сотні. Від самого початку російської агресії Аміна перебувала в зоні АТО разом зі своїм чоловіком. Вона захищала східні кордони України, служила у батальйоні «Київ-2» та долучилася до створення чеченського добробату імені Джохара Дудаєва. Однак, наприкінці 2016 Окуєва звільнилася та приїхала у Київ. Цікаво, що Аміна Окуєва сповідувала мусульманство і завжди носила хіджаб: і на фронті, і в повсякденному житті. В Києві на Окуєву було здійснено два замахи: перший 1 червня 2017 року. Тоді нападник назвався французьким журналістом і запросив подружжя на зустріч, а потім у машині вистрілив в Осмаєва, після чого Окуєва вистрілила у відповідь. Після замаху Окуєвій та Осмаєву надали державну охорону, однак згодом вони від неї відмовились. Другий замах, 30 жовтня 2017 року, для Аміни Окуєвої виявився фатальним.

Приєднуйтесь до наших каналів Telegram, Instagram та YouTube.

Розширений пошукПриховати розширений пошук
За період:
-