28 жовтня. Пам’ятні дати

28 жовтня. Пам’ятні дати

Укрінформ
Сьогодні в Україні День вшанування пам’яті загиблих з нагоди 76-ї річниці вигнання нацистських окупантів з України.

Цього Дня вшановують пам'ять всіх українців, які віддали життя, виганяючи нацистських окупантів в лавах Червоної армії або Української повстанської армії, покладаючи квіти до пам’ятників, та здійснюють інші традиційні меморіальні заходи.

Як відомо, під час Другої світової війни, у лютому 1943 року, розвиваючи наступ після перемоги під Сталінградом, радянські війська зайняли Харків та деякі інші українські міста, але вже в березні 1943 року залишили їх внаслідок німецького контрнаступу. Лише восени 1943 року розпочалося остаточне вигнання нацистських окупантів з України. У 1944 році було проведено низку операцій, які дали змогу чотирьом Українським фронтам розгромити угруповання німецьких військ «Південь» і групу «А», зайняти майже всю територію України і Крим.

Вигнання нацистів із Закарпаття почалося 9 вересня 1944 року під час Східнокарпатської стратегічної воєнної операції, складовими частинами якої були Карпатсько-Дуклянська та Карпатсько-Ужгородська фронтові наступальні операції. У ході Карпатсько-Ужгородської операції війська 4-го Українського фронту здобули карпатські перевали і наступали на Закарпаття. 16 жовтня радянські війська оволоділи містом Раховом, 24 жовтня визволили Хуст і Сваляву, 26 жовтня – Мукачеве, а 27 жовтня – Ужгород.

Усталеною датою очищення України від гітлерівських загарбників вважається 28 жовтня 1944 року. Насправді залишався ще Чоп – важливий залізничний вузол на кордоні Закарпатської України, Словаччини та Угорщини. 28 жовтня 1944 року радянські війська підійшли до Чопа. Внаслідок запеклого бою, який тривав цілий день, 29 жовтня війська 17-го гвардійського стрілецького корпусу, 237, 8 та 138 стрілецьких дивізій визволили Чоп. Та скоро нацистські війська перейшли у контрнаступ. Окремі райони Чопа кілька разів переходили з рук у руки. Остаточно Чоп було визволено лише 23 листопада 1944 року. Того ж таки 23 листопада нацистів вигнали із села Шоломон (тепер Соломоново). На сьогодні це найзахідніший населений пункт Закарпаття та всієї нинішньої України. Тому саме ця дата мала би пов’язуватися з вигнанням нацистських окупантів з України в її нинішніх кордонах, адже до 1945 року Закарпатська Україна ще вважалася територією Чехо-Словаччини. Під час Східно-Карпатської воєнної наступальної операції було визволено не тільки Закарпаття, але й частину Словаччини. Радянські війська завдали серйозної поразки 1-й німецькій танковій армії та майже вщент розгромили 1-шу угорську армію. Втрати з обох сторін були чималими. Німці та угорці втратили приблизно 60 тисяч убитих, 28 тисяч їхніх вояків потрапили в полон. Стосовно радянської сторони, то загинуло більш як 50 тисяч військовослужбовців, з них понад 41 тисяча -  убиті та поранені, майже дві тисячі пропали безвісти.

Ювілеї дня:

139 років від дня народження Дмитра Макогона (1881–1961), українського письменника, культурно-освітнього діяча. Батько Ірини Вільде. Вчителював у сільських та приватних школах на Буковині та в Галичині. Дебютував збіркою віршів «Мужицькі ідилії» (1907), в якій з гіркою іронією писав про безпросвітне життя селянина. Поезія «Два листи» – про сумну долю емігранта і його родини – поширилася на Буковині та Покутті як народна пісня. Гімном радикальної партії Буковини став його вірш «До боротьби». Проте, основне місце в доробку письменника посідають прозові твори - збірки оповідань «Шкільні образки» та «Учительські гаразди», «По наших селах», «Проти хвилі». Прикметною рисою творчості Дмитра Макогона є широке використання народного гумору. У повоєнний час друкував гуморески у газетах і альманахах. Ірина Вільде (Дарина Дмитрівна Макогон (за чоловіком Плотнюк)) – українська письменниця, авторка відомого роману «Сестри Річинські» так згадує атмосферу, яка панувала в родині Макогонів: «Я, можу з гордістю сказати, виросла в ідеальній родині… В нашій сім’ї панував культ (не дамо собі спаплюжити цього гарного слова!) матері. Мама – це була найвища й остаточна інстанція у всіх спірних питаннях. Тепер тільки здаю собі справу, яке колосальне значення мала для формування мого світогляду, мого світосприймання та обставина, що я ніколи не чула, щоб батьки не те, щоб сварились, а говорили між собою в неприязному тоні… Батько мій був для мене зразком громадських чеснот…» Онук Дмитра Макогона – Ярема Євгенович Плотнюк (1935-2012) був сходознавцем, перекладачем, та викладав на кафедрі сходознавства (створеної, між іншим, з його ініціативи в 1997 році) Львівського національного університету.

125 років від дня народження Майка Йогансена (1895–1937), українського поета, прозаїка, перекладача, журналіста, критика, одного з яскравих представників модерного романтизму 20-х років ХХ ст., а також одного з фундаторів нової української (радянської) літератури. Юрій Лавріненко в книзі «Розстріляне відродження» слушно називає Йогансена ювеліром слова. Народився Майк Йогансен у Харкові. Батько був шведського роду, вчителював (викладав німецьку мову); дав синові добру освіту. Юнак закінчив філологічний факультет Харківського університету (варто пам’ятати, що на ту пору то був університет Потебні, який розглядав уже саме слово як поетичний твір), а після того – аспірантуру при кафедрі мовознавства цього ж таки вишу. Був людиною широко начитаною, знавцем декількох західноєвропейських мов, з яких дав ряд досконалих мистецьких перекладів. Добре знав модерну західну літературу. Товаришував з Василем Елланом, Миколою Хвильовим, Павлом Тичиною, Володимиром Сосюрою та іншими молодими харківськими письменниками. Разом із ними творить перші маніфести «української пролетарської літератури», альманахи, першу організацію українських пролетарських письменників «Гарт». З 1925 року стає одним із співфундаторів ВАПЛІТЕ, за діяльну участь у праці і виданнях якої пізніше тяжко розплатиться. Друкуватися Йогансен почав 1921 року, дебютував як цілком сформований поет. У прозі був цікавим експериментатором, майстром засобу «учуднення» й гумористичного тінювання сюжету. Як літературний критик і як лінгвіст Йогансен присутній у всіх ліпших журналах, альманахах і збірниках двадцятих років. Письменник мав величезний власний словник, якому міг дорівнювати своїм багатством хіба тільки словник Миколи Бажана; був тонким майстром звукосполучень, алетерацій, словесної музики. Цурався політики, жив мистецтвом, але, з другого боку, любив спорт (теніс) і мандри. У 1937 році, під час тотального розгрому й знищення всього українського, Йогансен був репресований і розстріляний совєцькими будівниками світлого комуністичного майбутнього. Власну смерть митець передчував – вірш «Я знаю: загину…» був написаний у 1920 році. Зі смертю Йогансена Україна втратила одного з блискучих перекладачів, письменників та інтелектуалів світового рівня. Режиму потрібні були «одописці тиранії» – якомога безликіші й слухняні. Йогансен на цю роль не годився (був надто самобутнім) – виживи він якимось дивом у 30-х, все одно не зміг би жити як Тичина чи Бажан – ті були міцніші.

Цього дня народився Білл Гейтс (1955), американський підприємець і громадський діяч, філантроп. Програміст, один із засновників (разом із Полом Алленом) корпорації Microsoft (до червня 2008 року був керівником компанії); рицар Британської Імперії (2005), один із найбагатших людей планети. Білл Гейтс за все своє життя ніколи не відвідував бізнес-тренінгів і не читав книжок на кшталт «Як заробити мільйон», натомість сам написав «Дорогу в майбутнє» й «Бізнес зі швидкістю думки». Остання, видана у 1999 році, стала світовим бестселером і на сьогодні перекладена понад 25 мовами. Гейтса важко чим здивувати, але він і досі дивується тому, як його дружині Мелінді вдалося переконати його, затятого раціоналіста-прагматика, одружитися. На сьогодні подружжя виховує трьох дітей, шлюб Гейтсів є доволі щасливий. «Витрачати гроші з розумом так само важко, як і заробляти їх. У майбутньому я планую займатися осмисленою роздачею грошей, якщо, звісно, у мене буде що роздавати… Що таке бізнес? Це класна гра: мінімум правил і максимум драйву, а лік у цій грі ведеться в грошах» (Білл Гейтс).

Сьогодні святкує свій день народження Джулія Робертс (1967), американська кіноактриса і продюсер. Нині вона найбільш високооплачувана актриса в світі, володарка премій «Оскар» і «Золотий глобус». Народилась Джулія Робертс в маленькому містечку в штаті Джорджія, і в неї було непросте дитинство. Підлітком працювала офіціанткою, в той час як її старший брат Ерік вже мав успіх в акторській кар’єрі. Під враженням від цього Джулія стала здійснювати свої перші кроки в акторстві, беручи участь в аматорських постановках. Після закінчення школи вона переїхала до Нью-Йорку, де відвідувала курси акторської майстерності і уклала контракт з модельним агентством «Click». Перша її роль - епізодична поява у фільмі «Пожежна команда». А першим успіхом в кіно стала роль у фільмі «Сталеві магнолії» (1989), за яку Джулія Робертс отримала премію «Золотий глобус» і номінацію на премію «Оскар», за «Кращу жіночу роль другого плану» в 1990 році. Через рік вона набула статусу «зірки Голлівуду» після виконання головної ролі в мелодрамі «Кралечка» (1990), яка принесла їй другу премію «Золотий глобус», другу номінацію на премію «Оскар» і номінацію на премію BAFTA в категорії «Краща жіноча роль» 1991 року. Зігравши головну роль у фільмі «Ерін Брокович» (2000), Робертс стала володаркою безлічі нагород, в тому числі премії «Оскар», «Золотий глобус», BAFTA і «Премії Гільдії кіноакторів США», в номінації «Краща жіноча роль». У 2014 році Джулія Робертс була номінована на премії «Оскар», «Золотий глобус», BAFTA і «Премію Гільдії кіноакторів США» за «Кращу жіночу роль другого плану» у фільмі «Серпень: Графство Осейдж» (2013). Серед найвідоміших фільмів Джулії Робертс - «Весілля найкращого друга», «Ноттінґ Гілл», «Мексиканець», «Одинадцять друзів Оушена», «Усмішка Мони Лізи»,  «Їсти, молитися, кохати». Загалом фільми, у яких зіграла Робертс, зібрали понад 2,8 мільярди доларів, що вивело її на перші місця серед акторок світу за касовими зборами. Окрім того, акторка неодноразово визнавалася найгарнішою жінкою року. 

Розширений пошукПриховати розширений пошук
За період:
-