28 жовтня. Пам’ятні дати
Цього Дня вшановують пам'ять всіх українців, які віддали життя, виганяючи нацистських окупантів в лавах Червоної армії або Української повстанської армії, покладаючи квіти до пам’ятників, та здійснюють інші традиційні меморіальні заходи.
Як відомо, під час Другої світової війни, у лютому 1943 року, розвиваючи наступ після перемоги під Сталінградом, радянські війська зайняли Харків та деякі інші українські міста, але вже в березні 1943 року залишили їх внаслідок німецького контрнаступу. Лише восени 1943 року розпочалося остаточне вигнання нацистських окупантів з України. У 1944 році було проведено низку операцій, які дали змогу чотирьом Українським фронтам розгромити угруповання німецьких військ «Південь» і групу «А», зайняти майже всю територію України і Крим.
Вигнання нацистів із Закарпаття почалося 9 вересня 1944 року під час Східнокарпатської стратегічної воєнної операції, складовими частинами якої були Карпатсько-Дуклянська та Карпатсько-Ужгородська фронтові наступальні операції. У ході Карпатсько-Ужгородської операції війська 4-го Українського фронту здобули карпатські перевали і наступали на Закарпаття. 16 жовтня радянські війська оволоділи містом Раховом, 24 жовтня визволили Хуст і Сваляву, 26 жовтня – Мукачеве, а 27 жовтня – Ужгород.
Усталеною датою очищення України від гітлерівських загарбників вважається 28 жовтня 1944 року. Насправді залишався ще Чоп – важливий залізничний вузол на кордоні Закарпатської України, Словаччини та Угорщини. 28 жовтня 1944 року радянські війська підійшли до Чопа. Внаслідок запеклого бою, який тривав цілий день, 29 жовтня війська 17-го гвардійського стрілецького корпусу, 237, 8 та 138 стрілецьких дивізій визволили Чоп. Та скоро нацистські війська перейшли у контрнаступ. Окремі райони Чопа кілька разів переходили з рук у руки. Остаточно Чоп було визволено лише 23 листопада 1944 року. Того ж таки 23 листопада нацистів вигнали із села Шоломон (тепер Соломоново). На сьогодні це найзахідніший населений пункт Закарпаття та всієї нинішньої України. Тому саме ця дата мала би пов’язуватися з вигнанням нацистських окупантів з України в її нинішніх кордонах, адже до 1945 року Закарпатська Україна ще вважалася територією Чехо-Словаччини. Під час Східно-Карпатської воєнної наступальної операції було визволено не тільки Закарпаття, але й частину Словаччини. Радянські війська завдали серйозної поразки 1-й німецькій танковій армії та майже вщент розгромили 1-шу угорську армію. Втрати з обох сторін були чималими. Німці та угорці втратили приблизно 60 тисяч убитих, 28 тисяч їхніх вояків потрапили в полон. Стосовно радянської сторони, то загинуло більш як 50 тисяч військовослужбовців, з них понад 41 тисяча - убиті та поранені, майже дві тисячі пропали безвісти.
Ювілеї дня:
139 років від дня народження Дмитра Макогона (1881–1961), українського письменника, культурно-освітнього діяча. Батько Ірини Вільде. Вчителював у сільських та приватних школах на Буковині та в Галичині. Дебютував збіркою віршів «Мужицькі ідилії» (1907), в якій з гіркою іронією писав про безпросвітне життя селянина. Поезія «Два листи» – про сумну долю емігранта і його родини – поширилася на Буковині та Покутті як народна пісня. Гімном радикальної партії Буковини став його вірш «До боротьби». Проте, основне місце в доробку письменника посідають прозові твори - збірки оповідань «Шкільні образки» та «Учительські гаразди», «По наших селах», «Проти хвилі». Прикметною рисою творчості Дмитра Макогона є широке використання народного гумору. У повоєнний час друкував гуморески у газетах і альманахах. Ірина Вільде (Дарина Дмитрівна Макогон (за чоловіком Плотнюк)) – українська письменниця, авторка відомого роману «Сестри Річинські» так згадує атмосферу, яка панувала в родині Макогонів: «Я, можу з гордістю сказати, виросла в ідеальній родині… В нашій сім’ї панував культ (не дамо собі спаплюжити цього гарного слова!) матері. Мама – це була найвища й остаточна інстанція у всіх спірних питаннях. Тепер тільки здаю собі справу, яке колосальне значення мала для формування мого світогляду, мого світосприймання та обставина, що я ніколи не чула, щоб батьки не те, щоб сварились, а говорили між собою в неприязному тоні… Батько мій був для мене зразком громадських чеснот…» Онук Дмитра Макогона – Ярема Євгенович Плотнюк (1935-2012) був сходознавцем, перекладачем, та викладав на кафедрі сходознавства (створеної, між іншим, з його ініціативи в 1997 році) Львівського національного університету.
125 років від дня народження Майка Йогансена (1895–1937), українського поета, прозаїка, перекладача, журналіста, критика, одного з яскравих представників модерного романтизму 20-х років ХХ ст., а також одного з фундаторів нової української (радянської) літератури. Юрій Лавріненко в книзі «Розстріляне відродження» слушно називає Йогансена ювеліром слова. Народився Майк Йогансен у Харкові. Батько був шведського роду, вчителював (викладав німецьку мову); дав синові добру освіту. Юнак закінчив філологічний факультет Харківського університету (варто пам’ятати, що на ту пору то був університет Потебні, який розглядав уже саме слово як поетичний твір), а після того – аспірантуру при кафедрі мовознавства цього ж таки вишу. Був людиною широко начитаною, знавцем декількох західноєвропейських мов, з яких дав ряд досконалих мистецьких перекладів. Добре знав модерну західну літературу. Товаришував з Василем Елланом, Миколою Хвильовим, Павлом Тичиною, Володимиром Сосюрою та іншими молодими харківськими письменниками. Разом із ними творить перші маніфести «української пролетарської літератури», альманахи, першу організацію українських пролетарських письменників «Гарт». З 1925 року стає одним із співфундаторів ВАПЛІТЕ, за діяльну участь у праці і виданнях якої пізніше тяжко розплатиться. Друкуватися Йогансен почав 1921 року, дебютував як цілком сформований поет. У прозі був цікавим експериментатором, майстром засобу «учуднення» й гумористичного тінювання сюжету. Як літературний критик і як лінгвіст Йогансен присутній у всіх ліпших журналах, альманахах і збірниках двадцятих років. Письменник мав величезний власний словник, якому міг дорівнювати своїм багатством хіба тільки словник Миколи Бажана; був тонким майстром звукосполучень, алетерацій, словесної музики. Цурався політики, жив мистецтвом, але, з другого боку, любив спорт (теніс) і мандри. У 1937 році, під час тотального розгрому й знищення всього українського, Йогансен був репресований і розстріляний совєцькими будівниками світлого комуністичного майбутнього. Власну смерть митець передчував – вірш «Я знаю: загину…» був написаний у 1920 році. Зі смертю Йогансена Україна втратила одного з блискучих перекладачів, письменників та інтелектуалів світового рівня. Режиму потрібні були «одописці тиранії» – якомога безликіші й слухняні. Йогансен на цю роль не годився (був надто самобутнім) – виживи він якимось дивом у 30-х, все одно не зміг би жити як Тичина чи Бажан – ті були міцніші.
Цього дня народився Білл Гейтс (1955), американський підприємець і громадський діяч, філантроп. Програміст, один із засновників (разом із Полом Алленом) корпорації Microsoft (до червня 2008 року був керівником компанії); рицар Британської Імперії (2005), один із найбагатших людей планети. Білл Гейтс за все своє життя ніколи не відвідував бізнес-тренінгів і не читав книжок на кшталт «Як заробити мільйон», натомість сам написав «Дорогу в майбутнє» й «Бізнес зі швидкістю думки». Остання, видана у 1999 році, стала світовим бестселером і на сьогодні перекладена понад 25 мовами. Гейтса важко чим здивувати, але він і досі дивується тому, як його дружині Мелінді вдалося переконати його, затятого раціоналіста-прагматика, одружитися. На сьогодні подружжя виховує трьох дітей, шлюб Гейтсів є доволі щасливий. «Витрачати гроші з розумом так само важко, як і заробляти їх. У майбутньому я планую займатися осмисленою роздачею грошей, якщо, звісно, у мене буде що роздавати… Що таке бізнес? Це класна гра: мінімум правил і максимум драйву, а лік у цій грі ведеться в грошах» (Білл Гейтс).
Сьогодні святкує свій день народження Джулія Робертс (1967), американська кіноактриса і продюсер. Нині вона найбільш високооплачувана актриса в світі, володарка премій «Оскар» і «Золотий глобус». Народилась Джулія Робертс в маленькому містечку в штаті Джорджія, і в неї було непросте дитинство. Підлітком працювала офіціанткою, в той час як її старший брат Ерік вже мав успіх в акторській кар’єрі. Під враженням від цього Джулія стала здійснювати свої перші кроки в акторстві, беручи участь в аматорських постановках. Після закінчення школи вона переїхала до Нью-Йорку, де відвідувала курси акторської майстерності і уклала контракт з модельним агентством «Click». Перша її роль - епізодична поява у фільмі «Пожежна команда». А першим успіхом в кіно стала роль у фільмі «Сталеві магнолії» (1989), за яку Джулія Робертс отримала премію «Золотий глобус» і номінацію на премію «Оскар», за «Кращу жіночу роль другого плану» в 1990 році. Через рік вона набула статусу «зірки Голлівуду» після виконання головної ролі в мелодрамі «Кралечка» (1990), яка принесла їй другу премію «Золотий глобус», другу номінацію на премію «Оскар» і номінацію на премію BAFTA в категорії «Краща жіноча роль» 1991 року. Зігравши головну роль у фільмі «Ерін Брокович» (2000), Робертс стала володаркою безлічі нагород, в тому числі премії «Оскар», «Золотий глобус», BAFTA і «Премії Гільдії кіноакторів США», в номінації «Краща жіноча роль». У 2014 році Джулія Робертс була номінована на премії «Оскар», «Золотий глобус», BAFTA і «Премію Гільдії кіноакторів США» за «Кращу жіночу роль другого плану» у фільмі «Серпень: Графство Осейдж» (2013). Серед найвідоміших фільмів Джулії Робертс - «Весілля найкращого друга», «Ноттінґ Гілл», «Мексиканець», «Одинадцять друзів Оушена», «Усмішка Мони Лізи», «Їсти, молитися, кохати». Загалом фільми, у яких зіграла Робертс, зібрали понад 2,8 мільярди доларів, що вивело її на перші місця серед акторок світу за касовими зборами. Окрім того, акторка неодноразово визнавалася найгарнішою жінкою року.
