24 жовтня. Пам’ятні дати

Саме цього дня, у 1945 році, набув чинності Статут ООН, підписаний 26 червня 1945 року в Сан-Франциско. Серед 51 держави-засновниці ООН була й Україна.

День ООН відзначається з 1948 року. В 1971 році Генеральна Асамблея ООН рекомендувала державам-членам відзначати цей день як державне свято.

Як відомо, Організація Об'єднаних Націй - це унікальна організація незалежних країн, які об'єдналися заради загального миру і соціального прогресу. Діяльність ООН спрямована на забезпечення міжнародних безпеки і миру; вона організовує співпрацю і підтримує розвиток приязних відносин між державами.

На сьогодні членами ООН є 193 країни, і лише 2 країни (з визнаних у світі) – Святійший Престол і Палестина, не представлені в цій організації, проте вони мають статус країн-спостерігачів.

Головними органами ООН є Генеральна Асамблея, Рада Безпеки, Економічна і соціальна рада, Рада з Опіки, Міжнародний Суд і Секретаріат ООН. Система ООН складається з самої Організації Об'єднаних Націй та понад 30 пов'язаних з нею організацій, відомих як програми, фонди та спеціалізовані установи.

ООН відзначає свою 75-ту річницю в період величезних потрясінь для всього світу - безпрецедентної глобальної кризи в галузі охорони здоров'я, яка ускладнюється економічними та соціальними наслідками. 21 вересня 2020 року держави-члени ООН провели захід високого рівня, під час якого вони підтвердили і визнали, що наші проблеми взаємопов'язані і що їх можна вирішити тільки на основі багатостороннього підходу.

Сьогодні, в ознаменування 75-річчя ООН, головні світові пам'ятки - знамениті будівлі, музеї, мости та інші архітектурні об’єкти будуть підсвічені блакитним «оонівським» кольором.

Ювілеї дня:

527 років від дня народження Парацельса (Філіпп Ауреол Теофраст Бомбаст фон Гогенгейм; 1493-1541), лікаря епохи Відродження, хіміка, філософа; професора Базельського університету. Основоположник ятрохімії. Першим застосував при лікуванні хімічні препарати, запровадив багато ліків, встановив їх дозування. Йому належить вислів: «Все є отрутою, і ніщо не позбавлене її; лише дозування робить отруту непомітною» («Все – отрута, все – ліки; те й інше визначає доза»). Парацельс був видатною людиною. Він об’їздив уздовж і поперек всю Європу, підіймаючи на ноги хворих, які вважалися до того безнадійними. Не боявся ані чуми, ані холери, з успіхом лікував розповсюджений у ті часи сифіліс, застосовуючи під час лікування препарати ртуті; та й взагалі був людиною незалежної поведінки і поглядів. Свої лекції у Базельському університеті Парацельс читав не латиною, а німецькою мовою, кинувши, таким чином, виклик академічній традиції. Студенти його боготворили, а колеги заздрили, ненавиділи і боялися водночас, звинувачуючи за спиною у єресі. Саме тому він змушений був залишити Базель, Нюрнберг, Лейпціг… Лише після того, як світ побачила його «Велика хірургія», про Парацельса заговорили як про великого медика. Останні роки життя він мешкав у Зальцбурзі де й помер.  

153 роки від дня народження Миколи Біляшівського (1867-1926), українського археолога, етнографа, мистецтвознавця. У 1902–1923 рр. очолював Київський історичний музей (тоді називався Київський міський художньо-промисловий і науковий музей). Досліджував археологічні пам’ятки на території України від кам’яного віку до раннього середньовіччя. Вчений надзвичайно багато зробив для розвитку музейної справи в Україні. У 1910 році став одним із засновників Київського товариства охорони пам'яток старовини і мистецтв, діяльність якого поширювалась на усі українські землі. Розшукував і збирав рукописи та мистецьку спадщину Тараса Шевченка. Похований у Каневі.

Сьогодні день народження у Лесі Дичко (1939), українського композитора, одного з найвідоміших хорових композиторів України. Народна артистка України (1995), лауреат Державної премії України ім. Т.Г. Шевченка (1989). Автор кантати «Червона калина», ораторій «Чотири пори року», «Індія-Лакшмі», балетів  «Досвітні вогні», «Катерина Білокур»; симфоній, літургій. За влучними словами Ірини Сикорської Леся Дичко «вимальовує свої хорові картини, змушуючи звичні кольори яскравіти безліччю відтінків, створюючи найтонше звукове колористичне плетиво. І кожним звуком засвідчує: так могла написати тільки українка!» Диригент Валерій Матюхін назвав Лесю Василівну «українським музичним Куїнджі». Народилася Леся Дичко в сім’ї інтелігентних, музично обдарованих батьків, котрі відразу виявили неабиякі музичні здібності своєї доньки. Її дідусь і бабуся були репресовані, батько виховувався в дитбудинку. Як згадує мисткиня, батько мав абсолютний слух (грав напам’ять Шопена), мати чудово малювала. Дівчинка закінчила Київську дитячу музичну школу № 2, подовжила навчання в середній спеціальній музичній школі імені М.В. Лисенка. Після десятирічки були консерваторія, аспірантура, де, серед інших відомих педагогів, її наставниками були Костянтин Данькевич у Києві та Микола Іванович Пейко в Москві. Крім консерваторії, Леся Дичко навчалася в художньому і театральному інститутах. З самого дитинства вона була надзвичайно життєрадісною й оптимістичною. Рідні та близькі називали її «вічною фантазеркою». Не втратила вона цих якостей і по сьогодні. Сама композитор не уявляє свого життя без музики: «Я маю дуже щасливу долю. Все життя я віддала музиці. I якби мені запропонували все спочатку, я б знову обрала музику. Музика, музика і тільки музика».

Роковини смерті:

День пам’яті Михайля Семенка (1892-1937), українського поетика, теоретика мистецтвознавства. Засновник і теоретик українського футуризму. Ввів в український поетичний обіг міську лексику і науково-технічну термінологію. Народився Михайль Семенко на Полтавщині. Батько – писар земської управи, мати – письменниця, авторка народницьких оповідань і повістей (псевдонім – Марія Проскурівна). Закінчив Хорольське реальне училище, три курси Петербурзького психоневрологічного інституту. Працював телеграфістом у Владивостоці; 1924-1927 – головний редактор Одеської кіностудії ВУФКУ, 1927 – засновник футуристичної організації «Нова генерація» у Харкові. З 1929 – заступник голови Всеукраїнської асоціації революційного кіно. Учасник 1-го з’їзду Спілки письменників України (1934). За звинуваченням в «активній контрреволюційній діяльності» арештований у квітні 1937 року. Розстріляний 24 жовтня 1937-го. Автор збірок «Дерзання», «Кверофутуризм», «П’єро задається», «П’єро кохає», «Проміння погроз», «Європа й ми», «Китай в огні» та ін.