29 лютого. Пам’ятні дати

Рік, який має 29 лютого, називається високосним. Отже, складається з 366 (як в юліанському так і в григоріанському календарі) діб, що на одну більше від звичайного. «Зайвим» днем є 29 лютого. Причиною його появи став той факт, що повний оберт навколо Сонця Земля робить більше ніж за 365 днів (точніше – за 365, 24219 дні). Саме через це виник штучний зсув дат.

Перша згадка про високосний рік (який звичайно ще не мав такої назви) міститься в нереалізованому Канопському декреті єгипетського царя Птоломея ІІІ Евергета, датованого 7 березня 238 року до н. е., тобто за два століття до прийняття юліанського календаря. В декреті приписувалося кожного четвертого року додавати до року 366-у добу.

Звичним явищем (і поняттям) високосні роки стали після впровадження юліанського календаря (45 р. до н. е.). Щоправда, члени вищої жрецької колегії – понтифіки, яким було доручено слідкувати за правильністю числення часу, ймовірно не зрозуміли сутності реформи, яка полягала у тому, що в кожному четвертому році додавався 366-й день, і вставляли цей день через два роки на третій. Цю помилку помітили лише у 8 р. до н. е. за правління імператора Октавіана Августа. За його наказом з 8 р. до н. е. по 8 р. н. е. високосних років не було.

Через неординарність, своєрідність цього дня у народі вважалося, що 29 лютого відкривається вікно в інший, паралельний світ, а ті, хто народився цього дня, наділені дивовижними здібностями. Вони можуть бути дуже різноманітними – від дару пророцтва до простого таланту спілкування з людьми. Такі особистості переважно не відчувають нестачі в грошах, у них менше життєвих труднощів, їм частіше банально щастить. Водночас ніколи не рекомендувалося брати шлюб у високосному році, адже виникала загроза, що він буде неміцним і нетривалим.

Окрім того, сьогодні, в останній день лютого, відзначається Європейський день рідкісних хвороб, що був встановлений у 2008 році з ініціативи Європейської організації рідкісних захворювань EURORDIS та її координаційного органу – Ради національних альянсів. Рідкісними, або органними вважаються захворювання, які рідко зустрічаються в загальній популяції населення, загрожують життю або хронічно прогресують, призводячи до смерті чи інвалідності. В Європі хвороба чи патологічний стан належать до категорії рідкісних захворювань, якщо рівень захворюваності не перевищує 1 випадку на 2000 людей. Переважна більшість цих хвороб має генетичну природу, інші є наслідками інфекцій, алергійних реакцій чи екологічного фактора. Для більшості рідкісних захворювань не існує ефективного лікування, але існують методи, що дозволяють поліпшити якість і тривалість життя пацієнтів. Головною метою проведення Дня рідкісних хвороб є підвищення обізнаності людей стосовно рідкісних хвороб. Цільова аудиторія цієї кампанії – не тільки населення у цілому, але й представники влади, урядових структур, виробники лікарських препаратів, учені, медики та всі ті, хто виявляє інтерес до даної проблеми. Хоча спочатку День рідкісних хвороб і був задуманий як захід суто європейський, але невдовзі він перетворився в подію глобального масштабу. Нинішнього року у ньому приймуть участь представники понад 100 країн.

Ювілеї дня:

228 років від дня народження Джоаккіно Антоніо Россіні (1792–1868), італійського композитора. Автор 38 опер, серед яких «Севільський цирульник» (1816) і «Вільгельм-Телль» (1829). Вісімнадцятирічним юнаком Россіні був відомий в Італії як автор опери «Деметріо і Полібіо», а також опери-буффа «Вексель на шлюб», які з успіхом виконувалися в Римі. Уже ці перші твори позначені оригінальністю й новаторством. Але безсумнівним шедевром Россіні є, звичайно, опера «Севільський цирульник», створена 24-річним композитором протягом 16 днів за комедією Бомарше. Вперше оперу було поставлено у Римі, а згодом вона зазвучала (і звучить досі) на багатьох оперних сценах світу. Слава композитора сягнула далеко за межі Італії. З цього приводу Стендаль писав: «Після смерті Наполеона знайшлася ще одна людина, про яку весь час говорять усюди… Слава цієї людини сягає меж цивілізації. А йому всього 32 роки». Крім своєрідності таланту, успіхові Россіні сприяло те, що він оголосив війну холодним примадоннам і прем’єрам, які бачили суть мистецтва в пустопорожніх руладах, зовнішніх ефектах, нехтували задумом автора, індивідуальними характеристиками героїв. Найдужче захоплювала шанувальників Россіні велика життєрадісність, глибокий психологізм, дотепність, яскрава сценічність його творів. Ріхард Вагнер після розмови з Россіні в 1860 році сказав: «Я повинен констатувати, що з усіх музикантів, яких мені довелося зустріти в Парижі – він дійсно єдиний великий!»

80 років від дня народження Йожефа Сабо (1940), відомого українського футболіста і тренера. Виступав у позиції півзахисника за футбольні клуби «Спартак» (Ужгород), «Динамо» (Київ), «Зоря» (Луганськ) та «Дніпро» (Дніпропетровськ). Заслужений тренер України. Йожеф Сабо був одним із найсильніших півзахисників радянського футболу за всі роки. Він володів потужним ударом з дальньої дистанції, відмінно виконував одинадцятиметрові. Починав грати Сабо у 1955 році в Ужгороді, в заводській команді, згодом у Калушському «Хіміку». У чемпіонатах СРСР зіграв 316 матчів, забив 51 гол. В одному з інтерв’ю спортсмен згадував, що ніякої дитячої футбольної школи у нього не було: грав у дворовий футбол з хлопцями, інколи набагато старшими за нього. Жодного поділу на вікові групи не було. Вже тоді проявлявся його норовливий характер, загартовувалася воля, адже його, малого, часом ображали – доводилося давати здачі й відстоювати власну позицію. Жив він тоді поряд із стадіоном, тому майже весь вільний час проводив на футбольному полі. «В 14 років я, працюючи в кондитерському цеху хлібокомбінату, потрапив до рук свого першого тренера Дьорфі, який взяв мене в дорослу команду, що виступала на першості міста. І вже через рік я потрапив до юнацької збірної області: мабуть, саме тоді на мене й звернули увагу… Син Дьорфі тренував Калуський «Хімік», який брав участь у першості України і щонеділі я туди їздив, до нього, грати в цій команді… А в понеділок знову повертався у свій кондитерський цех, а після роботи – до вечірньої школи… В 16 років мене запросили в Ужгородський «Спартак», - згадує тренер.