27 лютого. Пам’ятні дати
Як відомо, так звана прихована фаза окупації Криму Росією розпочалася ще 20 січня 2014 року. Саме тоді на півострові з’явилися вантажівки без номерів, так звані «зелені чоловічки» – озброєні військові без розпізнавальних знаків. Водночас відбулося створення й озброєння іррегулярних збройних формувань найманців з числа місцевих жителів, якими керували офіцери спецслужб і Збройних Сил Російської Федерації.
Сепаратистські настрої з'явились у Криму під час акцій протесту в Києві у грудні 2013 - лютому 2014 і досягли свого піку після усунення від влади експрезидента України Віктора Януковича. 23 лютого в Севастополі відбувся 20-тисячний мітинг, на якому міським головою проголошено громадянина Росії Олексія Чалого, а 26 лютого у Сімферополі відбувся багатотисячний мітинг кримських татар та проукраїнських активістів на підтримку територіальної цілісності України. На противагу цьому мітингу був організований мітинг «Русского єдінства», що керувався поплічником російських окупантів Сергієм Аксьоновим.
Як згадував потім лідер кримських татар Рефат Чубаров: «Ми розійшлися, будучи впевненими, що врятували Крим, себе і Україну. Я й думати не міг, що вийде так, як вийшло 27-го вранці».
Під ранок 27 лютого, спецпідрозділи ГРУ Росії зайняли приміщення Верховної Ради і Ради Міністрів Криму і вивісили над ними прапор Росії. Тоді ж Верховна Рада Криму на вимогу загарбників оголосила про проведення на півострові референдуму про приєднання до РФ.
Впродовж наступних кількох днів вулиці міст і магістральні дороги півострова заповнили російські війська. «Зелені чоловічки» захопили адміністративні будівлі, взяли в облогу гарнізони Збройних сил України, морські порти і аеропорти. Керівництво Росії неодноразово стверджувало, що ці озброєні люди не є російськими військовослужбовцями. Однак після окупації півострова і проведення там фейкового «референдуму про статус Криму» росіяни визнали, що «зелені чоловічки» були військовослужбовцями ЗС РФ.
1 березня 2014 року Рада Федерації Росії підтримала звернення президента Путіна про дозвіл введення російських військ в Україну. В свою чергу, РНБО України через агресію Росії ухвалила рішення привести Збройні сили України у повну бойову готовність.
16 березня, попри призупинення рішення кримського парламенту Верховною Радою України, рішення Конституційного Суду України та позицію Ради безпеки ООН, так званий референдум щодо статусу Криму був проведений. Він відбувся з численними порушеннями та фальсифікаціями, за присутності великої кількості озброєних російських військових. Через кілька днів, 18 березня, в Москві сепаратистське керівництво півострова підписало так званий «Договір про прийняття Криму до складу Росії».
Того ж дня, під час штурму української військової частини у Сімферополі, загинув прапорщик Сергій Кокурін, і ще один офіцер був поранений. Загалом під час захоплення Криму загинуло двоє українських військових, двоє цивільних, дві людини було поранено, а Україна втратила понад 80% активів військово-морського флоту та численні військові об'єкти.
На сьогодні всі впливові міжнародні організації визнали окупацію й анексію півострова незаконними і засудили дії Росії. Зокрема, за цей час було ухвалено чотири резолюції ООН щодо Криму. Разом з тим, ряд західних країн запровадили проти РФ економічні санкції.
Ювілеї дня:
108 років від дня народження Якова Давидзона (1912–1998), українського фотомитця чиї знімки давно вже стали історією, перший фотокор лауреат Шевченківської премії (1977). Яків Давидзон не розлучався з фотоапаратом понад 60 років. Його дебют відбувся 12 грудня 1937 року. Тоді 25-річний Давидзон зробив кілька знімків на виборчій дільниці заводу «Ленінська кузня», віддав їх у редакцію однієї з вечірніх газет, де один з них надрукували. Потім була робота в республіканській газеті «Колгоспник України» (нині «Сільські вісті»), у фотохроніці РАТАУ (нині Укрінформ); під час радянсько-німецької війни був фото кором на фронті. Об’єктив його фотокамери назавжди увіковічнив миттєвості війни: бої за Харків, Воронеж, Сталінград… Після війни Яків Давидзон понад 50 років працював фотокором газети «Радянська Україна» (нині «Демократична Україна»). Помер в Америці, де жив останні 4 роки свого життя.
107 років тому народився Поль Рікер (1913-2005), французький філософ, автор фундаментальних праць з герменевтики і практичної філософії. «Я був сиротою, виховувався дідусем і бабусею, тобто… був віддалений від них дистанцією у два покоління. Дитиною я дуже рано почав читати; читав захлинаючись і не брав участі в іграх з іншими дітьми та підлітками. Я був зайнятий, передусім – роздумами», – так згадував Поль Рікер своє дитинство. Він народився на півдні Франції, в Валансі, в родині протестантів, закінчив Раннський університет, потім вивчав філософію в Сорбонні. В роки, які передували Другій світовій війні, Поль Рікер викладав у ліцеях. У 1940 його призвали в армію, але невдовзі він потрапив у полон і майже весь період окупації провів у таборі для військовополоненних. У таборі Рікер вивчав філософію Ясперса. Згодом він напише: «Саме завдяки Карлові Ясперсу я захопився німецькими мислителями, попри всю ту брехню, що нас оточувала, попри «терор Історії»». Після війни Рікер повернувся до викладацької діяльності: в 1956 він отримав кафедру філософії в Сорбонні; в 1967 став деканом нового університету в Нантері. З 1970 по 1992 рік працював у Чиказькому університеті. Рікер був почесним професором понад 30 університетів світу, зокрема й Києво-Могилянської академії. Філософ двічі відвідував Київ (1993 і 1998). Як громадський діяч Поль Рікер виступав проти всіх видів війн. Починаючи з алжирської й закінчуючи балканською.
Сьогодні виповнилося б 88 років від дня народження Елізабет Тейлор (1932-2011), однієї з найвідоміших голлівудських актрис. Перша актриса з гонораром у мільйон доларів (за роль Клеопатри в однойменному фільмі). Популярність прийшла до неї після виходу на екрани фільмів «Місце під сонцем», «Айвенго» і «Рапсодія». Свій перший «Оскар» актриса отримала в 1960 році за головну роль у фільмі «Баттерфілд, 8», а 1966 року була удостоєна другого «Оскара» – за роль у фільмі «Хто боїться Вірджінію Вульф». Загалом фільмографія «незрівнянної Ліз», саме так її називали американці, нараховує 65 фільмів. Без Тейлор нині важко уявити історію Голлівуда. Фатальна брюнетка була 9 разів у шлюбі, обожнювала діаманти й коштовні прикраси, які нещодавно пішли з молотка за величезні гроші на одному з відомих світових аукціонів. Була хрещеною матір’ю дітей Майкла Джексона. Похована на каліфорнійському цвинтарі Форест-Лоун – поряд із Майклом Джексоном, Кларком Ґейблом і Волтом Діснеєм.
Роковини смерті:
П’ять років тому, у самому центрі Москви неподалік Кремля, був убитий російський політик та опозиціонер Борис Нємцов (1959-2015). Вбивство сталося за день до запланованого на перше березня у Москві опозиційного маршу «Весна», а також напередодні оприлюднення ним доповіді «Путін і війна», в якій він збирався продемонструвати докази участі російської армії у війні на Донбасі та причетності до цього самого Путіна. Як відомо, політик засуджував окупацію Росією українського Криму, закликав чинити ідеологічний тиск на Кремль. Нємцов пройшов шлях від ліберального реформатора в команді Бориса Єльцина до одного з найнепримиренніших опонентів путінського режиму. Випускнику радіофізичного факультету Горьківського державного університету, а згодом кандидату фізико-математичних наук вдалося зробити блискучу політичну кар’єру (до речі, чимало тодішніх молодих російських політиків прийшли у владу з науки, з НДІ – один із прикладів – Борис Березовський). В політику Нємцов прийшов у 1990 році – тоді його обрали до Верховної Ради РРФСР. Вже наступного, 1991-го, стає довіреною особою Бориса Єльцина в Нижньогородській області під час президентських виборів. У серпні 1991 був призначений головою державної адміністрації Нижньогородської області (наймолодший політик на такій посаді). 1997 рік став вершиною в його політичній кар’єрі. Єльцин призначає Нємцова першим прем’єр-міністром РФ відповідальним за соціальний блок. Водночас він також був міністром палива та енергетики країни, очолював колегію представників держави в компанії Газпром. Про нього говорили як про одного з найяскравіших і найперспективніших російських політиків та ймовірного наступника Бориса Єльцина. Але економічна криза серпня 1998 року поклала край його президентським амбіціям, і він змушений був піти у відставку. Починалася нова сторінка в біографії Нємцова – опозиційна. 1999 року Нємцов разом з реформаторами Чубайсом і Гайдаром створює «Союзу правих сил», його обирають головою політради. Але у зв’язку з поганими результатами на виборах 2004 року йде у відставку з цієї посади. Після того працював в бізнесі, вважався одним з лідерів опозиції. Один зі співавторів гучних доповідей «Путін. Корупція», «Путін. Життя раба на галерах. Палаци, яхти, автомобілі, літаки та інші аксесуари» та «Зимова Олімпіада в субтропіках». Підозрюваних у вбивстві затримали через кілька днів після злочину. Присяжні визнали винними п'ятьох чеченців - заступника командира батальйону внутрішніх військ «Північ» Заура Дадаева, його родича Анзора Губашева, а також Шадіда Губашева, Темірлана Ескерханова і Хамзата Бабаєва. У 2017 році суд засудив їх до тюремних термінів від 11 до 20 років. Замовники ж вбивства («неустановленные лица» – саме так вони проходили у матеріалах слідства) не названі й не знайдені.
