Грета д’Арк спекотних зим

Грета д’Арк спекотних зим

Укрінформ
Неповнолітня Грета Тунберг – як абсолютна зброя проти Трампа і Путіна в світі постправди

Грету Тунберг сьогодні модно зображати з гамбургером у руці на фоні голодних африканських діточок. Отака, мовляв, ціна її боротьби з уявними кліматичними змінами.

Путін свого часу навіть дорікав: «дівчинці забули сказати», що «енергія сонця – це надто дорого для бідних африканців». А його колега Трамп запідозрив Грету в спробах «зруйнувати нашу економіку». Вічний критик Путіна, а в даному питанні його однодумець Андрій Іларіонов назвав її виступи з високих трибун «божевільними заявами не зовсім здорової дитини… націленими на перетворення планети у щось середнє між Аушвіцем і ГУЛАГом». Ні більше, ні менше…

Критики називають її малоосвіченою дурепою, у якої не вистачає клепки, аби реально сприйняти сучасний світ з його цінностями й проблемами.

Але Грета – не просте дівчисько. В інтернеті кожен може дізнатися, що її прадідом був нобелівський лауреат у галузі хімії за 1903 рік Сванте Ареніус. Прославився він тим, що є автором теорії панспермії – космогонічної гіпотези про появу життя на Землі внаслідок занесення з космосу «зародків життя». А головне – був одним із відкривачів так званого «парникового ефекту» (слідом за Жаном Батистом Жозефом Фурье та Джоном Тиндалем).

«Розвінчуючи» Грету, її критики, звичайно ж, дісталися й до прадіда. Ареніус, мовляв, одержав нобелівку «по блату». І його теорія була наскрізь брехливою, бо відповідно до неї – мало настати не всесвітнє потепління, а новий льодовиковий період.

Сванте Ареніус
Сванте Ареніус

Справді, Сванте Ареніус вивчав вплив вуглекислого газу на температуру атмосфери Землі у часи льодовикових періодів, бо наприкінці 19 століття люди страшилися не глобального потепління, а всесвітнього похолодання. Але висновок, на свій подив, отримав протилежний, і вже в 1896 році висунув гіпотезу, що саме людська діяльність може спричинити до катастрофічних змін у кліматі.

Але й це ще не все. Сванте Ареніус був сином Кароліни Христини Тунберг і народився у 1856 р. неподалік від шведського містечка Уппсала. А за 28 років до цього, у віці 84 роки, у тій самій Уппсалі пішов із життя ще один визначний Тунберг – Карл Петер, шведський натураліст, учень Карла Ліннея. Його ім`ям названо понад 300 видів рослин. Майже в усіх парках Києва можна побачити низенькі кущики барбарису з багряним листям – це барбарис Тунберга. Карл Тунберг написав безліч праць про розмаїття рослинного світу.

Може вони з Гретою просто однофамільці. А можливо – їх об`єднує спільний родовід.

Пращури Грети були такими самими ідеалістами, як їхній нащадок. Бо ж кому потрібні привезені з чужих країв гербарії із засохлого листя, коли всі мандрівники шукали золото? Кому потрібні фантазії про позаземне походження життя і рукотворність кліматичних змін – у часи, коли люди хвацько готувалися знищувати все живе у двох світових війнах і двох тоталітарних імперіях?

Чи змінилося щось сьогодні? Протремо очі. Путін міг би дати кошти на сонячні батареї для африканських дітей, але ж вони йому потрібні на більш реалістичні теми – гіперзвукову зброю й ракети з ядерними движками. Трамп міг би підтримати її заклик – жити економніше, але ж гіперспоживання, притаманне золотому мільярду – це рушій сучасної економіки. 

У рекламному фільмі конструктори Феррарі ризикнули вихвалятися тим, що на відливку самих лише циліндрів для двигуна боліда Формули-1 йде електроенергії стільки, що нею можна опалювати багатоквартирну висотку цілий рік. І хіба це не те саме, коли статусність середньовічних баронів визначалася тисячами вбитих (винятково заради рогів) оленів?

Фото: DPA
Фото: DPA

І ніхто в нашому світі не відмовиться від того, що має. І ніхто не відмовиться від бажання мати те, чим насолоджуються інші. Людство, за винятком кількох сотих процента, живе в режимі знеціненого майбутнього. І якщо відмовити собі в гастрономічних витребеньках задля накопичення на майбутню машину ми вже можемо, то пожертвувати автівкою задля життя наступних поколінь у комфортному природному середовищі – ще не готові.

Іноді я думаю: якби насправді сталося таке, як у тому голлівудському фільмі про астероїд, який от-от має впасти на Землю. Чи дійсно людство об`єдналося б у єдиному пориві, аби побороти небезпеку, чи віддало би кошти й новації з оборонних бюджетів і лабораторій задля того, щоб бравий Брюс Вілліс полетів і врятував світ? Боюся, що ні. Скоріше, згаяли би час на взаємний тролінг і конспірологічні підозри: а чи не стоїть за цим астероїдом Сорос чи Рокфеллер?

Сучасний світ старішає за віком. Людям, які встигли пожити в ньому, начхати на віддалене майбутнє. Їм хочеться спокійно дожити теперішнє. Навіть та незначна частина, яка над цим замислюється, вже не має сил на те, щоб за майбутнє боротися. Одна розрада – шукати молодих і впертих, таких як Грета Тунберг, яка начиталася наукових праць своїх предків і побачила себе рятівником Землі.

Цілком можливо, вона лише проект. Не Брюс Вілліс, а та, хто його покличе. Заглавну роль особистості в історії Провидіння не завжди довіряє тому, кого ми вважаємо гідним за своїми чеснотами й харизмою.

Грета Тунберг
Грета Тунберг

Неосвічена малолітня пейзанка Жанна д`Арк теж була проектом – як про це зізнався багато років по тому кардинал Мазаріні: «Уся історія с Орлеанською дівою була всього лише політичною хитрістю», а Папа Пій II підсумував: «задля того, щоб побороти розкол» у суспільстві «на тлі перемог англійців».

І цілком можливо, роль набожної пастушки була гарною вигадкою, здатною розчулити зашкарублі душі давніх французів, як сьогодні роль підлітка-аутистки здатна розтопити серця європейців, що запливли жирком фейсбучного лібералізму й пивного націоналізму.

У полеміці з Гретою її авторитетні опоненти використовують усі прийоми казуїстичної логіки. Наводять розрахунки, за якими ніякого катастрофічного потепління не спостерігається. Згадують, що спекотні періоди на Землі траплялися вже не раз, й істина – в тому, як сказав Трамп, що «щось змінюється – і це зміниться назад». Їй дорікають, що сама користується усіма тими благами, які створили ті, хто «відібрав у неї мрію». Що «хай би почала з себе, тупа ханжа».

Грету всі ці логічні й морально-етичні конструкції не обходять. Бо вона – це чиста емоція. У світі постправди вона – найрафінованіша з постправд. А отже – абсолютна зброя проти Трампа, який назвав кліматичну кризу «хибною проблемою» і відмовився «виділяти трильйони доларів та втрачати мільйони працівників». І проти Путіна, який хоч і бреше безбожно про любов до екології, але обіцяв підсмажити Землю чимось ефективнішим, ніж парниковий ефект. Грета – їхнє продовження й їхній вирок.

Вона буде вперто дертися до мети. Як і її обтяжені науковими ступенями пращури, як спільники по медичному діагнозу – Лінкольн, Моцарт, Уорхол, Біл Гейтс, Ейнштейн і Ньютон – хто там іще був із синдромом Аспергера? Бо всім, хто на нього хворів і хворіє, це й притаманне – впертість і зосередженість на одній, головній у житті меті.

Можливо, вона програє і зійде зі сцени. Скорше за все, так і буде. Але можливо, коли-небудь, згадавши про це дівчисько, яке кинуло виклик дорослому світові брехунів, ми мимохіть прикрутимо газ у квартирі. Не через високі тарифи. Просто, побажавши добра нащадкам.

Євген Якунов. Київ

Розширений пошукПриховати розширений пошук
За період:
-