14 січня. Пам’ятні дати

14 січня (1 січня за юліанським календарем) християни східного обряду відзначають Обрізання Господнє, Євангельську подію, коли восьмиденне Немовля принесли до храму для обрізання та назвали Ісусом.

Водночас цього дня вірні вшановують пам’ять одного з найвідоміших святих – Василія Великого, архієпископа Кесарії Каппадокійської в Малій Азії, великого законодавця чернечого життя, одного з Отців Церкви, який жив у ІV столітті. Саме Василію приписується винайдення іконостасу, він є автором тексту літургії Василія Великого та автором молитов, численних проповідей і листів.

Разом з тим, цього дня за тим же юліанським календарем настає Новий Рік, який в Україні називають Старим Новим Роком. В давнину у слов’ян, як і в багатьох землеробських народів Європи, рік розпочинався навесні. Після прийняття християнства за греко-візантійським обрядом початком церковного та громадянського року стало 1 вересня. З 1700 року Петро І увів у Російській імперії січневе літочислення.

Прикметно, що в Україні під впливом Литви й Польщі, традиція зустрічі Нового року 1 січня існувала ще з кінця ХІV-ХV століття, хоч і тривалий час не визнавалася широкими масами.

Незважаючи на те, що протягом століть в українців декілька разів зміщувалися у часі Новолітування, загальна обрядовість у нашого народу залишалася більш-менш сталою. А Новий рік завжди був одним з найдавніших і найпопулярніших календарних свят, з яким пов’язували кращі сподівання.

У перший день нового року за давньослов’янським звичаєм виконувався обряд засівання (посипання). Дорослі й діти чоловічої статі ходили від хати до хати, символічно засіваючи хлібними зернами і бажаючи господарям щастя, здоров’я і щедрого врожаю: «Сійся, родися, жито, пшениця, всяка пашниця! Зверху колосиста, зісподу корениста. Будьте зі святом здорові, З Новим роком!»

Ювілеї дня:

165 років від дня народження Опанаса Сластіона (1855–1933), українського живописця, графіка, архітектора, мистецтвознавця і етнографа, автора численних творів на історичну тематику. Був одним із засновників українського архітектурного стилю. В 1920 році організував Миргородський краєзнавчий музей.

Сьогодні виповнюється 138 років від дня народження Івана Огієнка (церков. ім’я – Іларіон; 1882–1972), визначного українського церковного і громадського діяча. Народився Іван Огієнко в містечку Брусилів Радомишльського повіту Київської губернії (нині Житомирська обл.). Він прожив довге життя – 90 років. І було в цьому житті стільки всього, що вистачило б на декілька непростих людських доль. Селянський син, що виховувався на «Житіях святих» - став студентом медичного факультету Київського університету, згодом перевівся на історико-філологічний. У юнацькому віці почав писати вірші російською мовою, але потім, завдяки виставам українського театру пережив «пробудження українського свідомості». 1915 року склав магістерські іспити – із церковнослов’янської, російської, польської, сербської мов, історії російської та європейських літератур і став приват-доцентом кафедри російської мови та літератури Київського університету св. Володимира. У квітні 1917 року одним із перших перейшов на викладання українською мовою. У 1918-1920 був одночасно ректором Кам’янець-Подільського державного університету та міністром освіти в уряді УНР, де підготував проект українського правопису, працював над впровадженням літературної мови в освіту, церковне життя, державні установи, торгівлю, медицину і військо. У 1919 році став міністром віросповідань, переклав українською мовою богословську літературу, наказав перевести богослужіння із церковнослов’янської на українську (наразився на шалений опір московських попів). Саме тоді майбутній митрополит вперше сформулював основи української автокефалії. Від імені уряду УНР він написав і обґрунтував вимогу до Вселенського патріархату про надання Українській церкві автокефалії. У 1920 разом з урядом емігрував до Польщі. 1940 року Огієнко прийняв чернечий постриг і отримав ім’я Іларіон. Був висвячений на архієпископа Холмського і Підляського, згодом – на митрополита. Сталося це саме в той час, коли польсько-український міжетнічний конфлікт на Холмщині та Підляшші сягнув свого дна. Закликів митрополита Іларіона з владичої кафедри в Холмі про припинення братовбивчої війни ніхто й чути не хотів… Під час Другої світової війни владика емігрував. У серпні 1951 року на Надзвичайному соборі в канадському Вінніпезі митрополит Іларіон обраний предстоятелем Української православної церкви в Канаді. Його зусиллями 1968 року реорганізований богословський факультет Манітобського університету в Колегію ім. св. Апостола Андрія. Відтоді вона готує православних священиків для українських громад у всьому світі. Наукову й творчу спадщину Івана Огієнка становлять майже 2000 праць із різних галузей знань. Серед них – «Історія української культури», «Український стилістичний словник», «Історія українського друкарства», двотомник «Українська церква» та ін. Переклад Огієнком Біблії, який було опубліковано 1962 року у Лондоні Британським біблійним товариством, визнано одним із кращих у світовій біблеїстиці.

137 років від дня народження Всеволода Петріва (1883-1948), українського військового і громадсько-політичного діяча, генерал-хорунжого армії УНР, військового історика. Народився в Києві в родині військового. В роки Першої світової війни – полковник Генштабу російської армії. У 1917 – начальник штабу Туркестанської дивізії Північно-Західного фронту. В кінці 1917 року Петрів сформував з солдат-українців Гайдамацький кінний полк, що згодом став першою регулярною кінною частиною Армії УНР. У січні 1918 полк пробився через Білорусь у Київ і взяв участь в боях проти червоногвардійських загонів Муравйова. В квітні 1918 за дорученням військового командування Петрів брав участь в операції по звільненню частини Лівобережної України та Криму від більшовицьких військ. В січні 1919 року він став одним з організаторів Спільних військових шкіл у Житомирі, що готували кадрових старшин для української армії. У 1919-1920 рр. займав командні пости в армії Української Народної Республіки, очолював Генштаб. З 1923 року – в еміграції. Жив у Польщі, Чехословаччині, Німеччині. Автор багатьох праць з української воєнної історії, статей з історії формування Армії УНР. Залишив мемуари «Спомини з часів української революції 1917–1921».

87 років від дня народження Наталії Наум (1933-2004), української кіноактриси. Народна артистка України, лауреат Державної премії України ім. О. Довженка (1999) за фільм «За двома зайцями». З 1958 року працювала на Київській кіностудії ім. Олександра Довженка. Загалом знялася у понад 40 стрічках, зокрема, «Олекса Довбуш», «Роман і Франческа», «Сон», «Земля», «Білий птах з чорною ознакою», «Ати-бати йшли солдати», «Високий перевал», «Камінна душа» та ін.

Роковини смерті:

115 років з дня смерті Андрія Димінського (1829-1905), українського фольклориста і етнографа. За свою майже піввікову фольклорну діяльність записав понад дві тисячі пісень та казок, безліч загадок, прислів’їв, які використали у своїх виданнях Павло Чубинський, Іван Рудченко, Михайло Драгоманов. Постійні нестатки, переслідування, а згодом втрата зору не дозволили подільському фольклористу видати власний збірник. Він з’явився друком завдяки турботам Агатангела Кримського значно пізніше, в 1928 році, під назвою «Казки і оповідання Поділля».