21 листопада. Пам’ятні дати

21 листопада. Пам’ятні дати

Укрінформ
Сьогодні в Україні шостий рік поспіль відзначається День Гідності та Свободи.

День встановлений згідно з Указом Президента від 13 листопада 2014 року на честь початку цього дня двох знаменних і доленосних подій у новітній українській історії: Помаранчевої революції 2004 року та Революції Гідності 2013 року. День Гідності та Свободи став своєрідним наступником свята Дня Свободи, що відзначався на честь Помаранчевої революції з 2005 по 2011 роки 22 листопада, але згодом був скасований.

Саме 21 листопада 2013 року розпочались перші протестні акції української громадськості у відповідь на рішення тодішньої влади щодо припинення курсу на євроінтеграцію та скасування процесу підготовки до підписання Угоди про асоціацію між Україною та Європейським Союзом. Попрання законодавчо закріплених пріоритетів зовнішньої політики України, якою власне і була Угода про асоціацію між Україною та ЄС, викликала обурення українців.

Для українського суспільства стало очевидним, що країна стрімко рухається до цілковитого авторитаризму з його зневагою до засадничих прав людини, тотальною корупцією, свавіллям правоохоронних органів, репресіями та терором. Саме це й змусило українців вийти спочатку на вулиці Києва, а потім й інших міст України.

Події розгорталися стрімко і драматично – від мирних зібрань студентства до масових мітингів, палаючих шин, «коктейлів Молотова» і бруківки, що стала зброєю в руках протестувальників. Але найтрагічнішим було те, що цього разу, на відміну від подій Помаранчевої революції, відстоювання власної гідності та свободи вартувало українцям 106 убитих і понад 2 тис. поранених. І це була лише ціна 3-х місяців Євромайдану. Навесні 2014 року почалася військова агресія Росії, яка супроводжувалася окупацією Криму та окремих територій Донецької та Луганської областей.

Україна заплатила надто високу ціну за звільнення від диктатури і свій цивілізаційний вибір – бути частиною Європи.

З нагоди цього Дня у Києві та інших містах пройдуть урочистості та меморіальні заходи за участю учасників революційних подій в Україні у 2004, 2013-2014 роках, родин Героїв Небесної Сотні, учасників АТО, представників волонтерських рухів, а також духовенства.

Разом з тим, сьогодні в Україні відзначається День Десантно-штурмових військ Збройних Сил України. Свято встановлено «…Ураховуючи хоробрість та героїзм воїнів-десантників, виявлені у боротьбі за свободу, незалежність та територіальну цілісність України …» згідно з Указом Президента від 21 листопада 2017 року. Встановлення Дня Десантно-штурмових військ саме 21 листопада стало гідним вшануванням національно-історичних та релігійних традицій українського народу. Адже, в Україні сьогодні відзначають Собор Архістратига Михаїла, а цей святий є небесним покровителем українських десантників. Десантно-штурмові війська – це окремий рід військ Збройних Сил України. ДШВ, до складу яких входять десантно-штурмові, повітрянодесантні та аеромобільні частини, спроможні швидко реагувати на різноманітні загрози та виклики, виконувати завдання за призначенням в умовах, що характеризуються високими маневреністю та автономністю дій. З початку бойових дій на сході нашої країни Десантно-штурмові війська разом з іншими частинами та підрозділами Збройних Сил України героїчно протистоять російському агресору, щоденно, кров’ю і потом, а іноді й ціною власного життя підтверджуючи слушність свого девізу: «Завжди перші».

Сьогодні християнське свято Собор Архістратига Михаїла та інших небесних Сил безплотних. Архістратига Михаїла вважають ангелом-охоронцем усіх християн, разом з тим, він є покровителем Києва. Про традиційний культ Святого Михаїла серед нашого народу свідчать його зображення на княжих печатках, гербах, церковних і військових корогвах, у родовій геральдиці. Згодом архангел Михаїл стає патроном запорозького козацтва і набуває загальнонаціонального значення. Образ святого часто використовувався на козацьких знаменах. Під час Визвольної війни 1648-1654 років корогва з ликом Архістратига Михаїла була найвищим символом усієї держави. Зображення Михаїла зустрічається на гербах інших міст України: Василькова, Гадяча, Канева, Таращі, Черкас, Чигирина. Більшовики, в запалі боротьби з релігією, скасували древню емблему Києва. Чудом зберігся герб на постаменті пам’ятника князю Володимиру. Сімдесят шість років Київ не мав змоги використовувати свій освячений тисячолітньою традицією герб. 18 квітня 1995 року сесія Київради ухвалила рішення про відновлення міського герба із зображенням Святого Архістратига Михаїла.

Ювілеї дня:

325 років від дня народження Вольтера (справж. – Марі Франсуа Аруе, 1694 – 1778), французького письменника, філософа-просвітителя, історика, енциклопедиста. Можна сказати, що ХVІІІ століття – це століття Вольтера. Він був першим поетом Франції, першим драматургом (написав 54 п’єси), істориком, філософом. Він був володарем дум, він збурював усталені норми та звичаї. «Не бійтеся думати самостійно!», - звертався він до співвітчизників, закликаючи їх повставати проти будь-яких нав’язаних догм. Його обожнювали або ненавиділи. Байдужих не було. Найхарактерніша риса творчості Вольтера – дотепна іронія, сарказм. Сарказмом, іронічним скептицизмом та цинізмом, за словами Івана Франка, пройняті його дотепні епіграми, шаржі, каламбури. «Он наводнил Европу прелестными безделками, в которых философия заговорила общедоступным и шутливым языком», - писав про нього Пушкін, а ще називав «пронырливым и смелым». Характеристика надзвичайно влучна (варто лише подивитися на портрет Вольтера). «Мечіть стріли, не показуючи рук», - на схилі віку повчав Вольтер своїх молодих однодумців. Йому це вдавалося як нікому іншому: майже всі короновані особи схилялися перед ним у реверансі. Серед гучних імен король Пруссії Фрідріх ІІ, папа Бенедикт ХІV, російська імператриця Катерина ІІ, та й Людовік ХV, хоча й ненавидів Вольтера, але все ж таки терпів. Вольтера не чіпали, проте діставалося його шанувальникам. Один із його читачів, майже хлопчик, дев’ятнадцятилітній Де ла Бар, у 1766 році був страчений за безбожництво: прямим доказом слугував знайдений у нього «Філософський словник» Вольтера… Помер видатний просвітитель на 84 році життя. Його останки вивезли з Парижа в ніч на 1 червня 1778 року, таємно, у великому поспіху (церковна влада заборонила офіційну церемонію похоронів). 11 липня 1791 року вони були урочисто повернені в столицю і поховані в Пантеоні. Саме Вольтерові належать висловлювання, які добре відомі нам і сьогодні: «Якби Бога не було, його варто було б вигадати», «Кращий уряд той, за якого усі підкоряються лише законам», «Всі жанри гарні, крім нудного», «Людина народжується не для спокою… Кожен повинен обробляти свій сад… Робота відганяє від нас три великих зла: нудьгу, порок і бідність». У книгах «Історія Карла ХІІ» та «Історія Росії за Петра Великого» філософ згадував про Україну. Особиста бібліотека Вольтера (6902 томи й рукописи) зберігається в Петербурзі в Державній публічній бібліотеці ім. М.Є. Салтикова-Щедріна.

141 рік від дня народження Михайла Петровича Гайдая (1878-1965), українського фольклориста, хорового диригента, музикознавця, композитора, організатора хорового співу в Україні. В 1912 році закінчив регентські курси при Херсонському музичному училищі. Керував хорами в Житомирі. З 1919 року – диригент першої Української хорової капели, у 1924–1927 рр. – капели «Думка» у Києві. У 1928–1932 рр. керував українськими хорами у Москві. 1935–1939 рр. – керівник студентського хору Київського художнього інституту, хору Володимирського собору. Зібрав понад 5 тисяч народних пісень і дум, упорядник ряду збірок. Автор обробок народних пісень для хору (близько 50). Однією з найяскравіших сторінок у мистецькому житті Києва кінця 40-х – початку 60-х років була діяльність хору Володимирського собору. Саме Михайло Гайдай у 1947 році організував і очолив митрополичий хор у цьому соборі, який незабаром став відомий далеко за межами України як «художній хор Гайдая». Колектив виконував твори Бортнянського, Веделя, Стеценка, Леонтовича, Чайковського, Рахманінова, Танєєва. Серед уважних слухачів Гайдая можна було побачити народних артистів І. Козловського та О. Пирогова, які спеціально приїздили до Києва послухати хор. Відомий російський перекладач М. Любимов, тонкий знавець мистецтва, автор чудових перекладів з французької та іспанської літератур (перекладав Рабле, Сервантеса, Костера, Флобера) у своїй книзі спогадів присвятив чималий розділ Гайдаю («М.П. Гайдай і його хор»). Там він зокрема пише: «Хор під назвою «Хор Гайдая» був відомий далеко за межами Києва. Московські й ленінградські регенти й співаки навмисне їдуть до Києва, аби послухати незвичайний хор, щоб познайомитися з мистецтвом Гайдая, за першої можливості знову доставляють собі цю насолоду». А ще М. Любимов зазначав, що «Хор Гайдая – це кращий хор в країні (я маю на увазі не лише церковні, але й світські), і це одне з найбільших мистецьких явищ взагалі». Він з жалем констатував, «що, мабуть, і справді «нема пророка у своїй країні». Французи, які відвідували Київ, записали на плівку всю літургію у виконанні хору Гайдая. Співвітчизники ж його зробити цього не забажали – і втратили рідкісний скарб безповоротно». Михайло Петрович Гайдай – батько видатної української співачки Зої Гайдай (їй, народній артистці Радянського Союзу офіційна влада завжди дорікала «батьком-церковником» та частими відвідинами Володимирського собору). Михайло Гайдай помер у вересні 1965 року, на декілька місяців переживши дочку. Поховані вони поряд, на Байковому кладовищі.

Цього дня народився Сергій Якутович (1952-2017), український художник, графік, ілюстратор книжок. Походив з родини знаних українських художників – Георгія Якутовича та Оксани Павловської. Дитинство Сергія минуло у батьківській майстерні. Вже з 14 років юнак професійно займався мистецтвом. З 1976 року художник активно співпрацював з українськими видавництвами. До часів Незалежності він ілюструє чи не усю класику світової та вітчизняної літератури - загалом у доробку майстра 160 видань. Окрім того, Якутович випустив унікальну графічну серію з портретів усіх українських гетьманів. Досить помітні роботи митця і в кіно. Він був головним художником фільмів «Молитва за гетьмана Мазепу» Юрія Іллєнка, телефільмів «Ще як ми були козаками», «Загублений рай», «Тарас Бульба» Володимира Бортка, «Поводир» Олеся Саніна.

Розширений пошукПриховати розширений пошук
За період:
-