20 листопада. Пам’ятні дати

20 листопада. Пам’ятні дати

Укрінформ
Сьогодні, у 60-ту річницю з дня прийняття Декларації прав дитини, світова спільнота відзначає Всесвітній день дитини.

У 1954 році Генеральна Асамблея ООН рекомендувала всім країнам ввести в практику святкування Всесвітнього дня дитини як дня світового братерства і взаєморозуміння дітей, присвяченого діяльності, спрямованої на забезпечення благополуччя дітей в усьому світі. У різних країнах світу цей День може відзначатися будь-коли й встановлюється на розсуд урядів держав.

20 листопада 1959 року ХІV сесією Генеральної Асамблеї ООН була ухвалена Декларація прав дитини, а 20 листопада 1989 року, на 44-й сесії ГА ООН – Конвенція про права дитини. Ця конвенція є засадничим міжнародним документом із захисту прав дітей. Наразі її ратифікували 193 країни.

Як зазначено в документі, кожна дитина має право на освіту, право на здоров’я і належну медичну допомогу, право на ім’я та громадянство. Кожна дитина має право зростати у турботливому родинному середовищі та бути захищеною від жорстокого поводження та насильства.

Ставши незалежною, Україна взяла на себе ряд зобов’язань з поліпшення добробуту дітей, зокрема, підписавши Конвенцію про права дитини. 27 лютого 1991 року Верховна Рада України ратифікувала цю Конвенцію, а 27 вересня 1991 року документ набув чинності. Крім того, у 2003 та 2005 роках Верховна Рада ратифікувала два факультативні протоколи до Конвенції про права дитини щодо торгівлі дітьми, дитячої проституції, дитячої порнографії та щодо участі дітей у збройних конфліктах.

Події дня:

20 листопада 1917 року, у Києві, на засіданні Малої ради, був оприлюднений ІІІ Універсал Української Центральної Ради, де проголошувалося створення Української Народної Республіки (УНР). Відповідно до ІІІ Універсалу, верховним законодавчим органом УНР залишалась Українська Центральна Рада, до складу якої входили і представники національних меншин України. Вищим виконавчим органом був Генеральний секретаріат. Були визначені державні кордони УНР, які охоплювали Київщину, Поділля, Волинь, Чернігівщину, Полтавщину, Харківщину, Катеринославщину, Херсонщину та Таврію. Питання приєднання інших земель – Холмщини, частини Курської та Воронезької губерній, де українське населення становило більшість, мало бути розв’язане згідно з волею їх мешканців. Разом з тим, були підтверджені такі демократичні принципи: свобода слова, друку, віросповідань, зборів, спілок, страйків, недоторканність особи та житла, право використовувати місцеві мови у стосунках з державними установами, скасування смертної кари, амністія для всіх політичних в’язнів, справедливий суд. У галузі земельних відносин було оголошено про скасування приватної власності на поміщицькі, удільні, монастирські, кабінетні, церковні та інші землі нетрудових господарств і про передачу їх «земельним комітетам, обраним народом». Згодом принципи, сформульовані в цьому документі, було розвинуто й закріплено в окремих законах УНР. Поява Української Народної Республіки на чолі з Центральною Радою не входила у плани більшовиків. Відчувши реальну загрозу втратити Україну, росіяни швидко зорієнтувалися: до Києва була надіслана телеграма, в якій зазначалося, що російський більшовицький уряд визнає УНР і її безумовне право відділитись від Росії, але не визнає Центральну Раду. Водночас були виставлені чотири принизливих ультимативних вимоги, не прийняття яких українським урядом було використано як привід до російської інтервенції в Україну. Вже наприкінці грудня більшовиками було окуповано Харків, Полтаву та Чернігів.

Цього дня 1945 року, у німецькому місті Нюрнберг, відкрився судовий процес Міжнародного воєнного трибуналу, створеного державами-переможницями у Другій світовій війні для притягнення до кримінальної відповідальності головних німецьких військових злочинців. Цей судовий орган протягом майже десяти місяців (закінчився 1 жовтня 1946 року) розглядав обвинувачення, висунуті двадцяти чотирьом особам, які належали до вищого керівництва III Рейху. Нюрнберзький процес відіграв надзвичайно важливу роль у розвитку сучасного міжнародного права та становленні міжнародного кримінального правосуддя, став першим в історії випадком засудження кримінальних діянь державного і світового масштабу - злочинного правлячого режиму, його каральних інститутів, вищих політичних і військових діячів. Згодом Генеральна Асамблея ООН затвердила (резолюціями від 11 грудня 1946 року і 27 листопада 1947 року) ті принципи, які були покладені в основу діяльності цього Міжнародного воєнного трибуналу. Протягом наступних років ООН ще неодноразово доводилось створювати тимчасові судові інституції задля міжнародного кримінального покарання керівників та вищих посадових осіб окремих держав, котрі скоїли діяння, так чи інакше подібні до тих, що ставились за провину керівникам нацистської Німеччини (зокрема, міжнародні трибунали для колишньої Югославії та для Руанди). А у 2002 році в Гаазі (Нідерланди) почав діяти, створений під егідою ООН, постійний Міжнародний кримінальний суд.

Ювілеї дня:

161 рік від дня народження Сельми Лагерлеф (1858-1940), шведської письменниці, лауреата Нобелівської премії з літератури (1909). Автор романів «Сага про Єсту Берлінга» (за словами самої письменниці – «прозова казка у формі роману»), «Чудеса антихриста», «Єрусалим», «Перстень Левеншельдів», всесвітньовідомої книги для дітей «Чудесна мандрівка Нільса Гольгерсона з дикими гусьми» і збірки новел «Тролі та люди». Свій перший роман («Сага про Єсту Берлінга») надрукувала у 33 роки. Книжка принесла їй славу і визнання не лише у Швеції, але й по всій Європі. Через 20 років Лагерлеф отримала Нобелівську премію. Це дало їй можливість викупити родове помістя Марбакку та цілковито присвятити себе письменству. За понад 80-річне життя Лагерлеф написала чимало. Серед величезного літературного масиву траплялися (особливо в останній період творчості) й відверто слабкі тексти, але декілька романів письменниці та казка про шибеника Нільса належать до всесвітньої літературної скарбниці. Палкою шанувальницею Лагерлеф була Грета Гарбо. Восени 1938 року відбулась зустріч двох знаменитих шведок. Гарбо, на той час вже голлівудська діва, зі сльозами на очах зізнавалась 80-літній Лагерлеф у своїй багаторічній закоханості у романтичний книжковий світ, створений пером письменниці.

130 років від дня народження Едвіна Габбла (1889-1953), американського астронома. У 1914-1917 роках працював в Йоркській обсерваторії, з 1919 року - в обсерваторії Маунт-Вілсон (Каліфорнія). Член Національної академії наук у Вашингтоні з 1927 року. Едвін Габбл займався вивченням галактик. У 1924 році він довів, що спіральні туманності, що спостерігаються в космосі, це незалежні зоряні системи - галактики. Таким чином, стало зрозуміло, що наша галактика - Чумацький Шлях, не єдина у Всесвіті. У 1929 році Хаббл зробив ще одне відкриття - виявив, що більшість зоряних систем віддаляється від нас. Згодом з'явилася нова наукова концепція - розширення Всесвіту. Саме завдяки відкриттю закону розширення Всесвіту, Габбла назвали одним з видатніших вчених ХХ століття. На честь вченого названо астероїд 2069 Габбл, відкритий у 1955 році, а також унікальний космічний телескоп, запущений на навколоземну орбіту в 1990 році.

Розширений пошукПриховати розширений пошук
За період:
-