Питання дня: чи є життя без пластикових пакетів і смердючих сміттєзвалищ?

Питання дня: чи є життя без пластикових пакетів і смердючих сміттєзвалищ?

Аналітика
Укрінформ
…Воно є, але на голосування у Раді все ще чекає законопроект 2051-1 про обмеження обігу пластику. А українські переробні заводи… імпортують порожні пляшки

Наразі, попередньо погоджений проект закону ще розглядається у Комітеті з питань екологічної політики та природокористування. Йдеться про поділ пакетів на види, певні обмеження, або заборона використання деяких з них. Крок зрозумілий і логічний. Але враження таке, що звичайною забороною комплекс «сміттєвих проблем» України вже не вирішити. На «полігонах твердих відходів» (ПТВ), згідно даних Держстату, останні 6-7 років стабільно залишається понад 12 млрд тонн всілякої гидоти.

Цього літа Україна відзначилася в антирейтингу. Ми – на 9-му місці в переліку країн з найбільшим обсягом сміття на мешканця, за версією американської агенції 24/7 Wall Street. На кожного українця припадає 10,6 тонн сміття – як свіжовиробленого, так і накопиченого на сміттєзвалищах в очікуванні глобальних рішень чи то політиків, чи науковців. Здебільшого це будівельні і промислові відходи. Те, що викидаємо в сміттєвий бак, так-сяк рахує Держстат. Кожний українець генерує близько 300 кг відходів щороку. Наш спільний «доробок»: 352 млн «нових» тонн сміття лише за 2018 рік. Якби ми, нарешті, почали дисципліновано сортувати сміття, то хоча б знали, яку частку складає у ньому пластик. Середній європеєць, до речі, продукує за рік менш ніж 32 кг пластикового непотребу. У нас можна сміливо множити це число у кілька разів і не помилимося. Пластику – повні баки.

Життя без пластику – це судочки і компостування

Олександра Магурова – звичайна мешканка Києва, якій вдалося разом з сусідами по будинку організувати сортування і вивезення сміття на переробку. Зізнається: у нас, щоби належно дбати про середовище, треба бути справжнім ентузіастом, долати складнощі і незручності. Аби позбутися кульків, Олександра придбала синтетичні багаторазові пакети. Покупки завжди планує заздалегідь. «Не можна спонтанно зайти в магазин за рибою чи м’ясом. Треба зранку це спланувати і взяти судочки, – говорить вона. – Для мене це простіше, ніж боротися з наслідками непродуманих покупок». Що можна, Олександра відмиває. Але пакетики, в яких побували м’ясні, молочні продукти тощо – переробці не підлягають. Їх, а також упаковку, без якої у нас не придбаєш багатьох товарів, немарковану, яку не приймуть на звичайну переробку, вона ретельно збирає і відвозить на пункти прийому для високотемпературного спалювання. «Спочатку спалюються самі відходи, а потім гази, утворені в процесі спалювання, – пояснює Магурова. – Це ніби найбезпечніший на сьогодні спосіб утилізації, ліцензований Мінекології».

Олександра Магурова (справа)
Олександра Магурова (справа)

Однак таких пунктів в столиці одиниці. «Україна без сміття» приймає пластик для високотехнологічного спалювання за графіком, «Екологічні інвестиції» влаштовують збір від населення раз… на кілька місяців. Треба їхати, і часом на інший кінець міста. «Об’єднуємося з сусідами. Хто їде, збирає чужі пакунки, – пояснює Олександра. – Пощастило, що в будинку утворилася спільнота прихильників правильного поводження зі сміттям». Послуги утилізації платні – технологія дорога. Щоб «Екологічні інвестиції» переробили відходи безпечним способом, треба заплатити 24 грн/кг. «За 3-4 місяці збираю до 4 кг такого добра», – ділиться активістка. «Україна без сміття» приймає 120-літровий пакет за 100 грн». Поки в місті не запрацювало цілковите сортування відходів, навіть про органіку їй доводиться дбати самій. Органіка, впакована у пластик на полігоні – гірше бомби, говорить Магурова. Вона не зможе компостуватися в сміттєвому пакеті, утворюються небезпечні гази. «Я свою органіку компостую, хоча й живу в квартирі, – розповідає Олександра. – Від березня збираю харчові відходи у відра і прикопую десь під деревом або у батьків в приватному секторі, коли їду в гості». Проводила експеримент. Через місяць-другий розкопала – перегниває швидко.

Бити кульком по кишені

Сподіватися на свідомість співгромадян – марна справа, визнає пані Магурова. «Головний аргумент продавців, які настирливо пропонують кульки, і покупців, що їх нагрібають – вони ж безкоштовні, – говорить Олександра. – Хоча це – міф». Вважає, на ті, що зараз коштують 2-3 гривні, слід в десятки разів підняти ціну: кому треба, придбає, інші знайдуть альтернативу. «Якщо пакет буде коштувати більше, ніж часом сам товар у ньому, це швидко привчить до поміркованого споживання», – впевнена активістка. А щоб розвінчати міф про безкоштовність пакетиків, рітейл мав би вказувати в чеку вартість кожного, вважає відома громадська діячка, голова ГО "Україна без сміття" Євгенія Аратовська. «Коли клієнт побачить, що за кожен з 7-10 пакетиків заплатив хоча б гривню, наступного разу не братиме їх», – говорить вона. Але сьогодні супермаркети використовують дешеві легкі пакетики в 7-10 мікрон і розкидають їх вартість на всі товари, а тому ціна упаковки непомітна для покупця.

Євгенія Аратовська
Євгенія Аратовська

«А є ж любителі накручувати пакетиків по піврулона», – додає колега Євгенії за еко-проектом, менеджерка з комунікацій Іванна Давиденко. Натомість супермаркети змусять перейти на щільні пакети (50 мікрон), які застосовуються в ЄС. «Вони дорожчі і привабливіші для переробників. Зі щільного поліетилену можна зробити гранулу і повторно пустити її на пакетики для сміття чи труби каналізаційні, лопати для прибирання снігу», – розповідає Аратовська.

Закон мав би також забороняти пластикове пакування, вважає Давиденко. «Бо в деяких супермаркетах в плівку закручують банани або кладуть гарбузи в пластикову сітку. Навіщо?» – дивується Давиденко. Так чи інакше, поліетиленова, пластикова тара – лиш вершечок української купи сміття.

Спершу подумай – тоді запакуй

З переробкою пластику в Україні чимало проблем, визнає Іванна Давиденко. Хтось має за це заплатити. «Переробка сама по собі збиткова, але дуже потрібна – це наше майбутнє», – пояснює вона. В розвинених країнах працює принцип розширеної відповідальності виробника. Той, хто створює, застосовує упаковку, платить податки в бюджет, щоб потім вистачило на її утилізацію. Чим складніша для переробки тара, тим вищий податок. Хочеш застосувати неліквідну – влетить в копієчку. «Податок має бути такий, щоб шкідливі матеріали просто не хотілося виробляти, а існувала мотивація шукати альтернативу, – говорить Давиденко. – Запланував випуск продукції – думай відразу, в скільки обійдеться утилізація упаковки».

У Раді «завис» схвалений урядом рамковий законопроект «Про управління відходами». Він і мав би запровадити в Україні ту саму розширену відповідальність виробника. «Там передбачено поводження зі всякими відходами від текстилю до батарейок, – говорить Євгенія Аратовська. – Так, виробники мали б збирати певний обсяг своєї ж упаковки на переробку». А якщо тара їй не підлягає, то вмикається механізм, за яким виробникові стане вкрай невигідно її застосовувати. Специфічні відходи – електроприлади, батарейки – споживач відноситиме до структур, фінансованих імпортером або виробником. «За кордоном підприємства ще й фінансують інфраструктуру роздільного збирання сміття, – розповідає засновниця еко-проекту. – Інвестують в закупівлю баків для сортування». Красивих, сучасних, антивандальних. Оплачують соціальну рекламу на бігбордах, шкільні просвітницькі програми, ролики з зірками, що вчать відповідально споживати і сортувати.

А для переробки, виявляється, Україна закуповує пластикове сміття за кордоном!

Щоби і в нас запрацював, нарешті, ринок сортування-переробки, потрібні заготівельники-перевізники відходів. А то виникає натуральний парадокс. «Переробних заводів досить – більше 100, і 17 з них переробляють ПЕТ-пляшки, – розповідає Іванна Давиденко. – Але вони закуповують сировину за кордоном, бо української не достатньо». Завдання – організувати населення на сортування сміття і заохотити когось везти його не на звалища, а до заводів з переробки. «Вигоди тут небагато. В середньому смітнику ресурсоцінних компонентів всього 4-5%. «Цінності» не покриють витрати на логістику, пальне, зарплати», – говорить Іванна. Виробникам тільки лишається оголошувати конкурс і обирати перевізника за найкращою пропозицією, каже Євгенія. Так чи інакше його послуги оплатить кінцевий споживач. «Але за діючої розширеної відповідальності виробникові невигідно надто збільшувати вартість товарів. Почнуть правильно оптимізувати витрати, закладати в справу «довгі гроші», – пояснює експерт. – Це коли ставлять мету повернути інвестиції в контейнери не за рік, а за 20, плануючи працювати на ринку довго». Як зросте при цьому вартість вивезення сміття, прогнозувати важко, зізнається Аратовська. Захоронення коштує 5 евро/тонна, зі споживача беруть 50-60 грн на вивезення. Якщо повезуть на завод, де собівартість переробки тонни сміття 30-80 євро, то позбутися непотребу стане разів в 6 дорожче. «Але це пряма логіка. А треба ще врахувати, що при сортуванні обсяг сміття зменшиться», – впевнена голова ГО. І якщо ОСББ за місяць збувало 100 контейнерів, а сортуючи почало здавати всього 40-50, то дороге вивезення може компенсуватися зменшенням обсягів.

Іванна Давиденко
Іванна Давиденко

Дешево не буде, але надто доступна тара призвела до катастрофічного стану планети, говорить Давиденко. Найдешевший варіант – скорочувати споживання.

Як це працює на Заході

Мандрівниця Тетяна Фарід частенько буває в різних країнах Європи. Спочатку, каже, дивувалася, чому супермаркети для овочів-фруктів в Німеччині чи Греції викладають лише щільні, великі пакети, які у нас в 80-х. Кожен – промаркований, а для інших товарів взагалі ніяких не передбачено. «В Іспанії вперше зіштовхнулася з табу на кульки. В магазинах оголошення: вибачте, з 2015 року на Майорці заборонено розповсюджувати пакети, – розповідає вона. – Можна придбати окремо або покупку загорнуть в якийсь вживаний папір». На касі в супермаркеті – лише щільні паперові пакети або міцні пластикові торби, яким зносу нема. Все за гроші: папір до євро, синтетика – 1,5. Окремо в чеку вказується ціна не тільки тари, а й вакуумування продукту.

…У них чисто. А у нас – 9-те місце в ганебному рейтингу, смердючі ПТВ і карпатські річки після повені – з рясним «урожаєм» пластику на прибережних кущах. А проект закону – зависнув у Раді, а гроші з місцевих бюджетів витрачаються на що завгодно, крім спасіння довкілля. Велика подяка ентузіастам, але одних лише їхніх зусиль катастрофічно не вистачає.

Тетяна Негода, Київ

Розширений пошукПриховати розширений пошук
За період:
-