29 вересня. Пам’ятні дати

29-30 вересня 1941 року, в окупованому нацистами Києві було проведено перший масовий розстріл військовими беззбройного цивільного населення. Загалом із 29 вересня по 11 жовтня 1941 року есесівці вбили майже все єврейське населення міста – понад 50 тисяч чоловіків, жінок, дітей. Тільки в перші два дні розстрілів було вбито майже 34 тисяч людей. 1, 2, 8 і 11 жовтня розстріляли тих, хто не з’явився за наказом – ще близько 17 тисяч осіб.

Передумовою до проведення акції була відверта брехня про участь євреїв у мінуванні та вибухах на Хрещатику, внаслідок яких загинуло чимало солдатів і офіцерів вермахту. Місцем масових розстрілів було обрано Бабин Яр – балку на північному заході Києва довжиною у два з половиною кілометри, яка місцями сягала 50-метрової глибини. Наприкінці вулиці влаштували ворота, за які людей пропускали групами по 30-40 чоловік. Попередньо їх примушували роздягатися, відбирали особисті речі, потім поліцаї дубинками гнали жертв до проходів у насипах на краю яру. На протилежному боці сиділи кулеметники. Тіла розстріляних скочувалися по укосу на дно. Після того, як рів заповнювався 2-3 шарами трупів, зверху їх присипали землею.

Загалом за роки Другої світової війни у Бабиному Яру, за різними оцінками, полягло від 100 до 150 тисяч осіб – євреїв, ромів, караїмів, радянських військовополонених, учасників українського націоналістичного руху опору, пацієнтів психіатричної клініки та представників інших національних чи соціальних груп, яких окупанти вважали «зайвими». Розстріли в Бабиному Яру тривали аж до визволення Києва від окупантів у 1943 році.

За радянських часів про страшну подію воліли мовчати. Одними з перших табуйовану тему порушили письменники Віктор Некрасов, Анатолій Кузнецов, а також дисидент Іван Дзюба, який 29 вересня 1966 року виступив з промовою перед учасниками скорботної церемонії, назвавши Бабин Яр «спільною трагедією єврейського і українського народів». Бабин Яр поряд із Освенцімом став жахливим символом Голокосту  на території Східної Європи й прикладом того, до чого призводять людиноненависницькі теорії.

Трагедія Бабиного Яру відзначається в Україні на державному рівні й є свідченням того, що в колективній пам’яті народу подібні скорботні події не мають жодних часових проміжків і будь-яких термінів – вони завжди живі, так само, як є живим біль втрати за кожним, хто пройшов дорогою смерті й поліг у братській могилі Бабиного Яру.

Сьогодні за юдейським календарем - Рош га-Шана – розпочинається Новий 5780 рік. Свято буде тривати з вечора 29 вересня по 1 жовтня. Точний переклад Рош га-Шана – початок року, тому це свято називають ще «Головою року». Згідно з переказами, саме цього дня, на шостий день творіння, Господь створив і першу людину – Адама. На Рош га-Шана проголошується царство Бога над усім живим. Юдеї вірять, що щороку, в ці священні дні, Всевишній чинить суд над людством, визначаючи, що повинно статися з кожним у прийдешньому році: кому – розбагатіти, кому – збанкрутувати, кому взяти шлюб, а кому й померти. Це час духовного звіту за минулий рік і зобов’язання змінитися на краще в майбутньому. Одним із головних атрибутів цього свята є шофар – порожнистий баранячий ріг, трубні звуки якого стійко асоціюються з Рош га-Шана. На святковому столі юдеїв у ці дні можна побачити солодощі, мед (аби рік був «солодким»), риб’ячу або баранячу голову (щоб бути «на чолі», а не у хвості), моркву кружальцями – за формою і за кольором вона нагадуватиме золоті монетки, багатство; овочі й фрукти – на знак надії на щедрий урожай. Особливо урочисто відзначають це свято хасиди, які щороку масово приїздять з усього світу до Умані на могилу цадика Нахмана – засновника брацлавського (бресловського) хасидизму. З Рош га-Шана починаються 10 днів молитов і покаяння, які ще називаються «страшними й великими», а закінчуються вони найголовнішим і найурочистішим юдейським святом Йом-Кіпур («Судний день»).

Окрім того, сьогодні,  в останню неділю вересня, відзначається Міжнародний день глухих. День був заснований у 1958 році в пам’ять про створення у вересні 1951 року Всесвітньої федерації глухих, яка наразі об'єднує близько 70 млн глухих людей з 133 країн світу і є однією з найстаріших міжнародних організацій людей з обмеженими можливостями. Згодом День був розширений до Міжнародного тижня глухих, який проходить в останній повний тиждень вересня. Всесвітня федерація глухих має статус асоційованого члена в ООН, ЮНЕСКО, Міжнародній організації праці та Всесвітній організації охорони здоров’я. Федерація також тісно співпрацює з Верховним комісаром ООН з прав людини і має своїх представників у Групі експертів ООН із визначення стандартних правил забезпечення рівних можливостей для інвалідів. За оцінками спеціалістів, різними порушеннями слуху страждає майже 650 мільйонів людей – кожний дев’ятий житель Землі. Українське товариство глухих було створене у 1933 році й на сьогодні воно об’єднує майже 50 тисяч громадян України з порушеннями слуху. З 1959 року УТОГ є членом Всесвітньої федерації глухих. У Міжнародний день глухих ВФГ рекомендує і закликає всі асоціації глухих до проведення кампаній з привернення уваги політиків, влади, ЗМІ та громадськості до проблем людей з вадами слуху.

Ювілеї дня:

472 роки від дня народження Мігеля де Сервантеса (Сервантес Сааведра; 1547-1616), іспанського письменника, автора одного з найвизначніших творів світової літератури – роману «Вигадливий ідальго Дон Кіхот Ламанчський» (1605). Перший переклад «Дон Кіхота» з’явився 1612 року – роман переклали англійською мовою. Чотири роки по тому книжку видали французькою, з якої почали перекладати майже всіма європейськими мовами. Після Біблії «Дон Кіхот» став найчастіше публікованою у світі книжкою. Українською славетний роман уперше почав перекладати Іван Франко. Він переповів для дітей віршами першу частину книги. У Львові вона витримала чотири видання. Після цього побачила світ скорочена прозова версія «Високодумний лицар Дон Кіхот із Манчі», виданий 1924 року у Львові Антіном Лотоцьким. А через 3 роки у Харкові скорочений переклад з іспанської «Вигадливий ідальго Дон Кіхот з Ламанчі» зробив Микола Іванов. Повний переклад українською з мови оригіналу з’явився лише у 1950-х. Здійснив його український перекладач Микола Лукаш.

Цього дня народився Михайло Сергійович Грушевський (1866-1934), український історик, організатор науки, політичний і державний діяч, автор понад 2 тис. наукових праць, зокрема й фундаментальної «Історії України-Руси». Внесок Грушевського у розбудову української державності та в історичну науку – величезний. Він був однією з центральних постатей політичного життя України початку ХХ століття; одним із тих, хто стояв біля витоків нової незалежної Української Народної Республіки, її стрімкого народження, короткочасного існування та трагічної загибелі. Так само трагічною можна назвати й долю самого Грушевського, чиє життя було значною мірою понівечене тогочасними подіями – кривавими політичними переворотами, приходом до влади більшовиків та встановленням радянської влади. Видатний учений, геніальний науковець, чиє життя було присвячене вивченню історії, зрештою, сам виявився однією з її жертв. Народився Михайло Грушевський у м. Холмі (нині Хелм, Польща). Після закінчення історико-філологічного факультету Київського університету розпочав наукову діяльність. Отримавши 1894 року ступінь магістра, очолив кафедру історії Східної Європи Львівського університету, якою керував до 1914 року. На Галичині розпочалася й політична діяльність Михайла Грушевського, де він був одним із засновників Національно-демократичної партії. Як загальновизнаний лідер українства 1908 року очолив Товариство українських поступовців, що об’єднувало тоді більшість українських партій та національно-громадських організацій. Був арештований, перебував на засланні у Сибіру. Волю йому принесла Лютнева революція у Петрограді 1917 року. У 1917-1918 роках очолював Центральну Раду УНР. Після ліквідації УНР і встановлення Гетьманату перебував у підпіллі. З приходом більшовиків мусив виїхати за кордон. Мешкав у Празі, Женеві, Відні. Де б не був – всюди займався українськими справами. У Відні заснував Український соціологічний інститут – першу наукову установу в еміграції. Але на чужині було надзвичайно важко, тому у березні 1924 року Грушевський разом з родиною повернувся до Києва. Більшовики гарантували вченому імунітет від політичних переслідувань, але висунули одну умову: колишній очільник Центральної Ради не братиме участі в політиці й займатиметься виключно наукою. То був короткий проміжок ілюзії української свободи – начебто відродження української мови, науки, культури, але це була свобода з зашморгом на шиї, адже другий кінець мотузки знаходився у міцній руці «кремлівського горця». Досить швидко оптимістичні ілюзії розвіялися, і майже вся українська інтелігенція постала перед обличчям страшної незворотності – шлях назад, на Захід – закритий, а попереду – або тюрма, або куля. Після приїзду Грушевський одразу ж взявся до справ: відновив діяльність історичної секції колишнього Українського наукового товариства, очолив Археографічну комісію, досліджував історію української літератури. У 1929 році його обрали дійсним членом АН СРСР, утім, над головою вченого вже згущалися хмари. У березні 1931 року його відкрито звинуватили в українському буржуазному націоналізмі й керівництві підпільною антирадянською організацією. Вченого вислали, щоправда, не в Сибір, а до Москви. Створені ним наукові установи було ліквідовано, співробітників та учнів здебільшого заарештовано і репресовано. Через деякий час науковця начебто випустили, але продовжували стежити. Це була пастка. Помер він несподівано на 68 році життя під час лікування у Кисловодську. Зовсім скоро його ім’я на десятиліття було викреслено з вітчизняної науки та історії, а чимала спадщина, як наукова, так і літературна – була заборонена. Справу на Михайла Грушевського чекісти закрили лише через чотири роки після смерті вченого.

Сьогодні святкує свій день народження Андрій Шевченко (1976), український футболіст, головний тренер Національної збірної України з футболу. Виступав за київське «Динамо», італійський «Мілан» та лондонський «Челсі». У 2003 році Шевченко став першим українцем, який виграв Лігу чемпіонів. Володар «Золотого м'яча» 2004 року. Один з найрезультативніших бомбардирів єврокубкових турнірів за всі сезони. Найкращий бомбардир національної збірної України в історії. Тричі ставав найкращим бомбардиром Ліги чемпіонів, двічі - чемпіонату Італії. Родом Андрій Шевченко з Київщини. Дитинство і юність минули на київській Оболоні. У футбол грає з 9 років. Перша поява Андрія Шевченка у дорослому футболі відбулася в сезоні 1992-1993 років. Тоді, з 12 забитими голами він став кращим бомбардиром першолігової команди «Динамо-2». Дебют Шевченка в основному складі «Динамо» відбувся 8 листопада 1994 року (гра з «Шахтарем» у Донецьку). Свій перший гол за «Динамо» він забив у матчі проти «Дніпра». Перший гол у єврокубках «Шева» забив у ворота мюнхенської «Баварії» в програному матчі (1:4), коли йому було лише 18 років.