![20 вересня. Пам’ятні дати 20 вересня. Пам’ятні дати](https://static.ukrinform.com/photos/2019_09/thumb_files/630_360_1568879361-337.jpg)
20 вересня. Пам’ятні дати
Іван Світличний (1929-1982) одна з найпомітніших постатей українського шістдесятництва. Як сказав про нього український поет Ігор Калинець: «Він був носієм любові. До багатьох. І в першу чергу до України, за яку боровся і страждав». Іван Світличний народився на Луганщині, закінчив Харківський університет, став аспірантом Інституту літератури Академії Наук. Почав друкуватися. Згодом став відповідальним секретарем журналу «Радянське літературознавство», а у 1955 році завідував відділом критики в журналі «Дніпро». Крім літературного, у Івана Світличного був ще один дар - відчувати талант і всіляко його підтримувати. Тому не дивно, що до нього тягнулась творча молодь, і не лише поети і прозаїки, а й художники - Алла Горська, Галина Севрук, Панас Заливаха та інші. На початку 1960-х років розпочинається кампанія, спрямована проти української творчої інтелігенції, яка у 1970-х виросте в хвилю масових репресій. За це десятиліття, перебуваючи під суворим наглядом, Світличний усе одно пише і часом навіть публікує статті, здійснює переклади Беранже, Лафонтена, Бодлера, Верлена, перекладає з польської, турецької, сербської. Вперше Світличного арештовують у вересні 1965 року, та вже наступного року за браком доказової бази його випускають на свободу. У 1972 — знову арешт. Його, як і минулого разу, звинуватили в антирадянській агітації та пропаганді, однак цього разу «докази» вже знайшлися. В одній справі з Іваном Світличним йшла його сестра Надія, Василь Стус, Євген Сверстюк, Леонід Плющ, Микола Плахотнюк, Олесь Сергієнко, В'ячеслав Чорновіл, Ірина Стасів-Калинець. Наприкінці січня 1973 року на закритому засіданні суду заарештованим виноситься обвинувальний вирок. Мірою покарання Світличному постановлено 7 років концтаборів суворого режиму і 5 років заслання. У тюрмі здоров'я Світличного різко погіршилось, проте, він намагався працювати разом з усіма на рівних. І, окрім того, брав участь у протестних голодуваннях. 20 серпня 1981 року у Івана Світличного стався інсульт. Усі клопотання про дострокове звільнення за станом здоров'я були відхилені – Світличний відбув призначений термін повністю. Із заслання він повернувся дуже хворим, інвалідом, назавжди втративши працездатність. Однак, наскільки це було можливо, працював: перекладав, писав. 25 жовтня 1992 року серце Івана Світличного зупинилося. Поховали поета на Байковому цвинтарі неподалік від могили Василя Стуса. У 1994 році книга Світличного «Серце для куль і для рим» посмертно була відзначена Шевченківською премією.
Ювілеї дня:
141 рік від дня народження Ептона Білла Сінклера (1878–1968), американського письменника. Писав переважно соціальні романи («Нетрі», «Столиця», «Король Вугілля», «Нафта»). Книжки Ептона Сінклера вплинули на творчість Драйзера, Сінклера Льюїса і на Стейнбека, хоча й усі ці письменники, як романісти, перевершили свого натхненника. Чарлі Чаплін, котрий приятелював із Сінклером, казав, що не пам’ятає його без усмішки. Цей літописець американських злиднів, бруду і горя був надзвичайно компанійською і веселою людиною. Наприкінці 30-х років 60-річний Сінклер почав писати серію романів про Ленні Бедда. Один із романів цієї серії - «Зуби дракона», був удостоєний Пулітцерівської премії. Вся серія мала назву «Кінець світу», втім, попри таку дещо песимістичну назву, стала настільки популярною у США, що зробила, врешті-решт, Сінклера багатою людиною. Сьогодні інтерес до творчого спадку письменника помітно пожвавився: останній приклад тому – досить вдала екранізація сінклерівського роману «Нафта», здійснена Полом Томасом Андерсоном у 2007 році. Тема влади, політики, диктату корпорацій, «брудних» грошей з одного боку і долі пересічного («маленького») американця з іншого – у кризові часи знову стає актуальною. І не лише для Америки.
136 років від дня народження Михайла Жука (1883–1964), українського художника і письменника. Один із організаторів (1917) Української Академії мистецтв у Києві. Навчався в київській рисувальній школі Миколи Мурашка. З 1905 року викладав малювання у Чернігові в одній з приватних жіночих гімназій та в духовній семінарії (серед його учнів був Павло Тичина, на формування естетичних поглядів якого Жук справив глибокий вплив), потім в Одеському художньому інституті й художній школі (цій праці він присвятив майже 30 років життя). Працював у галузях станкового живопису, книжкової графіки, художньої кераміки, плаката, екслібриса. Створив з натури галерею портретів (понад 20) діячів української культури: Франка, Коцюбинського, Бажана, Блакитного, Зерова, Хвильового та ін. Автор збірки віршів «Співи землі», багатьох оповідань, кількох п’єс, мистецтвознавчих статей. Писав та ілюстрував свої книги для дітей.
![](https://static.ukrinform.com/photos/2019_09/1568879335-294.jpg)
85 років від дня народження Софі Лорен (1934), італійської кіноактриси. Відома по фільмам «Чочара», «Шлюб по-італійськи», «Соняхи», «Незвичайний день», «Вчора, сьогодні, завтра», «Бокаччо-70», «Чорна орхідея». Володарка почесних премій усіх основних міжнародних кінофестивалів. Лауреатка п’яти премій «Золотий глобус», удостоєна почесного «Оскара» (1991). Перша лауреатка премії «Оскар» за кращу жіночу роль у фільмі іноземною мовою (1961), а також премії «Греммі» (2004) за участь у запису музичної казки Сергія Прокорф’єва «Петя і вовк». Якось Софі Лорен запитали, що вона любить в житті найбільше: «Роботу. Робота – це ліки від усіх хвороб, негараздів, хандри і розчарувань. У кожній новій ролі я хвилююсь, ніби це дебют, хоча, здавалося б, мій досвід має звільнити мене від цих відчуттів. Я одержима своєю роботою. Грати для мене – значить жити!»
71 рік від дня народження Джорджа Мартіна (1948), американського письменника-фантаста, автора популярної саги у жанрі фентезі «Пісня льоду й полум'я», за мотивами якої знято відомий серіал «Гра престолів».
Роковини смерті:
![Фото: zbruc.eu Фото: zbruc.eu](https://static.ukrinform.com/photos/2019_09/1568879314-158.jpg)
День пам’яті Зеновія Красівського (1929–1991), українського громадського діяча, поета, борця за незалежність України. Зеновій Красівський народився на Івано-Франківщині. Вся його родина належала до ОУН і УПА, за що згодом була репресована – вислана до Казахстану. Націоналістичних поглядів дотримувався і Зеновій Красівський, завжди підкреслюючи, що все, що ним рухає – це любов до батьківщини. І жодної ненависті – ні до кого. Навіть до найзапекліших ворогів. З 1964 року він був членом Українського національного фронту (УНФ; написав програмний документ «Тактика УНФ»), з кінця 70-х років брав активну участь у діяльності Української Гельсінської спілки. Останній Крайовий провідник ОУН (Організація українських націоналістів) у підрадянській Україні. Автор збірки «Невольницькі плачі», яку написав у тюрмі. Як зауважив Євген Сверстюк: «Він був, за євангельським виразом, з останніх, що стають першими». Можливо, ім’я Зиновія Красівського не настільки відоме як імена інших українських дисидентів, борців з радянським режимом. Віддавши себе до остатку справі, він не залишив по собі мемуарів, не давав інтерв’ю. Людина віруюча, надзвичайно скромна, він зовсім не вважав власне життя подвигом. Служив самовіддано-смиренно, воліючи бути в тіні, залишатися «безіменним будівничим». За словами того ж Євгена Сверстюка, «він знав, що в страдницькій історії свого краю він – тільки краплина». Він пройшов усе, що належало пройти в СРСР кожному, хто обирав тернистий шлях свободи. Його стаж у тюрмах, на засланні та психлікарнях складає майже 26 років. Як згадує однин із табірних друзів Зеновія Красівського, «від скупих оповідей про його досвід перебування в психлікарнях холола кров… Але вражало те, що він вийшов із того пекла з неушкодженою душею. Він взагалі вирізнявся цілісністю душі. Він – наче прикраса, вирізьблена з суцільного шматка золота». Останній період життя Зеновій Красівський присвятив самовідданому служінню й відновленню Української Греко-католицької церкви. І всюди – на засланні чи на волі – Зеновій Красівський був для інших прикладом нескореного духу. Це теж було однією з яскравих рис його характеру – надихати інших, більш слабших, до життя, активної дії, а ще – протидії – обставинам, часу, ворогам. Зеновія Красівського добре пам’ятають на батьківщині. Його ім’ям названо вулицю, йому збудовано величний пам’ятник, а на могилі громадського діяча завжди живі квіти. Надзвичайно цікавим є листування Зеновія Красівського з Айріс Акогоші – американською правозахисницею, представницею «Міжнародної амністії» (Amnesty International Local Group). Це листування – один із найзворушливіших документів доби радянських репресій. А ще було видано книжку «Благословенні душі, що вміють випромінювати…» присвячену Зеновію Красівському та його дружині Олені Антонів, українській опозиційній діячці, правозахисниці. Як свідчить життя цих двох світлих особистостей – людська гідність, віра та любов – незнищенні. А за доби жорстоких випробувань вони сяють ще яскравіше.
Перше фото: youtube