8 вересня. Пам’ятні дати

8 вересня. Пам’ятні дати

Укрінформ
Сьогодні 75-ті роковини початку депортації українців з Лемківщини, Надсяння, Холмщини, Південного Підляшшя, Любачівщини, Західної Бойківщини у 1944-1951 роках.

Ця пам'ятна дата встановлена відповідно до постанови Верховної Ради України від 18 грудня 2018 року, і відзначається кожної другої неділі вересня.

Наприкінці Другої світової війни новий польський прокомуністичний уряд, продовжуючи політику міжвоєнного уряду націонал-демократів, поставив собі за мету мати моноетнічну державу, зачищену в різний спосіб від національних меншин, зокрема українців.

Депортація українців із територій Лемківщини, Надсяння, Холмщини, Південного Підляшшя, Любачівщини, Західної Бойківщини, на яких вони споконвіку проживали, сталася внаслідок укладеної між УРСР і Польським комітетом національного визволення Угоди про евакуацію українського населення з території Польщі і польських громадян із території УРСР. Договір передбачав виїзд українців до УРСР і повернення до Польщі поляків і євреїв, які станом на 17 вересня 1939 року були громадянами Польської держави.

Територія, на якій відбувалась «евакуація», охоплювала землі Ряшівського, Люблінського і Краківського воєводств. Усю її поділили на 15 районів, у кожному з яких діяла окрема, так звана польсько-українська комісія. До повноважень цих комісій входило збирання заяв від місцевого населення, щодо виїзду, підготовка списків переселенців і евакуаційних карт, організація транспорту, тощо.

Однак, акція, що мала бути добровільною, не знайшла особливого відгуку серед українців. Тоді польська влада вдалася до насильницьких дій - повна ліквідація українського шкільництва, будь-яких проявів організованого українського громадського життя, дискримінація українців під час проведення аграрної реформи, непосильні обов’язкові податки, знищення Української Греко-Католицької Церкви тощо.

На першому етапі, що тривав від 15 жовтня до 31 грудня 1944 року вивезли понад 20 тис. українців, переважно мешканців Холмщини, що найбільше постраждала від антиукраїнських дій Польщі. Після Холмщини депортація продовжилась на Лемківщині, у Надсянні та Західній Бойківщині. На цьому етапі - від січня до кінця серпня 1945 року - переселили 229 685 осіб. З вересня 1945 року «евакуацію» проводили три спеціально підготовлені дивізії Війська Польського. На збори давалося лише кілька годин, при цьому люди залишали на покинутих місцях практично усе своє надбане добро – житло, майно, землю, худобу.

Кілька разів термін виселення українців продовжували - і офіційно депортація закінчилася у червні 1946 року. Хоча зачистка тривала ще до кінця липня. Загалом у 1944-1946 рр., лише за офіційними даними, на територію УРСР було депортовано 482,8 тис. осіб. Очевидно, що реальна кількість вигнаних українців була більшою.

У 1947 році тих українців, що відмовились виїжджати до СРСР, польська влада в ході Акції «Вісла» депортувала на північ і захід Польщі. Тоді впродовж кількох місяців було депортовано майже 150 тисяч українців. Ще кілька десятків тисяч українців були позбавлені батьківських домівок під час обмінів прикордонними ділянками між СРСР та Польщею у 1948 та 1951 роках.

Сьогодні ж в Україні відзначається День танкістів. Свято встановлено згідно з Указом Президента «Про День танкістів» від 29 серпня 1997 року, та відзначається у другу неділю вересня. Україна по праву вважається однією з провідних танкових держав світу. Вона має багаторічну історію становлення та розвитку танкових військ, які є важливою складовою бойового потенціалу Збройних Сил України. Як відомо, танк – броньована машина, призначена для знищення техніки, дотів, дзотів і живої сили противника. Перші танки з’явилися ще під час Першої світової війни. За своїми технічними характеристиками вони суттєво відрізнялися від теперішніх броньованих машин, але навіть своїм грізним виглядом справляли на супротивника вражаючу дію. Сталося це у 1916 році під час битви на Соммі – перші 32 машини застосували під час бою англійці. На сьогодні збройні сили будь-якої з країн, яка серйозно ставиться до власної оборони, важко уявити без танкових з’єднань. Танкові війська володіють великою вогневою потужністю і ударною силою, високою мобільністю і надійним броньовим захистом. Вони призначенні для утримання зайнятих районів, рубежів і позицій, відбиттю ударів противника, прориву оборони противника, розгрому його військ, захопленню важливих районів, рубежів і об’єктів. Танкові війська можна сміливо назвати «бронею» піхоти – без них піхотинці як без рук – не підуть у наступ і не зможуть утримувати здобуті позиції. Російська збройна агресія щодо України багато чого змінила – вперше з часів Другої світової війни на території Східної Європи, а саме на східних кордонах України, відбувалися танкові бої. Українські танкісти брали активну участь у визволенні населених пунктів Донеччини і Луганщини, боях за Дебальцеве, Мар’їнку, Піски, Авдіївку; проявили себе воїни-танкісти і в жорстоких боях за Донецький аеропорт. Чимало українських танкістів загинуло, захищаючи батьківщину, чимало з них нагороджено за виявлені мужність і героїзм.

Разом з тим, сьогодні світова громадськість відзначає Міжнародний день грамотності, який був проголошений ЮНЕСКО у 1966 році з метою активної мобілізації міжнародного співтовариства і сприяння поширенню грамотності, як інструмента розширення прав і можливостей окремих осіб, громад і суспільств. Попри розвиток науки і технологій, на сьогодні чимало людей на нашій планеті не вміють читати й писати, а боротьба з неуцтвом залишається надзвичайно складною та масштабною проблемою. Мета Міжнародного дня грамотності – вкотре наголосити, що бути грамотним важливо як для кожної людини окремо, так і для суспільства в цілому. Грамотність – одне з засадничих прав людини і основа для навчання протягом усього життя. Вона є абсолютно необхідною умовою соціального росту і розвитку людського потенціалу завдяки своїй властивості реформувати життя. Для окремих осіб, сімей і громад вона є інструментом значного розширення прав і можливостей, що дозволяє значно підвищити рівень доходу і скріпити взаємозв’язок зі світом. Грамотне суспільство – це динамічне суспільство, члени якого обмінюються ідеями і беруть участь у дискусіях. У той же час, безграмотність є суттєвою перешкодою на шляху до поліпшення якості життя, більш того, вона може стати причиною соціальної ізоляції та насилля. Наразі, за статистикою, рівень грамотності дорослого населення України складає 99,7%. Зазначений показник є досить високим, навіть для таких країн як Великобританія, Ліхтенштейн та Швейцарія. Темою Дня-2019 є «Грамотність і розвиток навичок».

Події дня:

Цього дня, 30 років тому, була створена громадсько-політична організація «Народний рух України за перебудову», яка згодом перетворилася на політичну партію. 8-10 вересня 1989 року, у Києві проходив установчий з'їзд на якому була створена громадсько-політична організація «Народний рух України за перебудову». На той час головною метою своєї діяльності Рух визначив «відновлення парламентським шляхом державної незалежності України, побудову демократичного й гуманного суспільства, в якому буде досягнуто справжнє народовладдя, добробут народу й умови для гідного життя людини, відродження та всебічний розвиток української нації, забезпечення національно-культурних потреб усіх етнічних груп республіки». Установчий з'їзд відбувся за участю 1109 делегатів. Головою Руху було обрано письменника Івана Драча. У Народному Русі об’єдналися люди різних політичних переконань – від ліберальних комуністів до тих, хто сповідував ідеї інтегрального націоналізму. Але домінували в організації настрої національної демократії. У перший же рік свого існування Рух організував ряд великих масових заходів, метою яких була боротьба за державну незалежність, відродження української нації, відтворення історії українського народу і державності. Зокрема, 21 січня 1990 року був організований «живий ланцюг» між Львовом і Києвом, присвячений річниці проголошення Акту злуки УНР і ЗУНР, а в серпні того ж року НРУ взяв активну участь у святкуванні 500-ліття запорізького козацтва на Нікопольщині та Запоріжжі. На IV Всеукраїнських зборах НРУ (грудень 1992 року) Рух перетворився на політичну партію. Єдиним головою НРУ було обрано В'ячеслава Чорновола, після трагічної загибелі якого партія пройшла непростий процес розколів і об'єднань, втрачаючи свій потенціал.

Ювілеї дня:

132 роки від дня народження Олександра Марітчака (1887–1981), українського політичного та державного діяча, ученого-правознавця. Закінчив Львівський університет, займався адвокатською практикою. В 1918-919 рр. – член Української Національної Ради ЗУНР-ЗО УНР. На початку 20-х років був керівником канцелярії закордонного уряду Євгена Петрушевича у Відні та секретарем Західноукраїнського товариства Ліги націй. В 1923 році повернувся до Львова, викладав право у Львівському (таємному) українському університеті, в 1934-1941 – професор, завідувач кафедри міжнародного права Львівського університету. В 30-х роках виступав оборонцем під час політичних процесів, які влаштовувала польська окупаційна влада над членами Української військової організації та Організації українських націоналістів. Після Другої світової війни жив у Мюнхені, в 1949 році переїхав до США, брав активну участь у діяльності українських громадсько-політичних організацій в Америці.

Цього дня 1898 року народилася Наталія Ужвій (1898–1986), видатна українська актриса, яку чи не одразу після початку театральної кар’єри називали «другою Заньковецькою», а вже згодом – «Першою українською радянською актрисою» - надзвичайно почесне звання тоді і не зовсім, м’яко кажучи, тепер. Але вона й дійсно була однією з найяскравіших зірок української сцени 30-50-х років. Народилася Наталя Ужвій на Волині, в Любомлі. Шість років працювала вчителькою, згодом почала виступати на аматорській сцені. У 1922-1925 роках навчалася в Драматичній студії при Першому державному драматичному театрі ім. Т. Шевченка в Києві. У 28 років її запросили до театру «Березіль», яким керував Лесь Курбас. На сцені цього театру вона грала 10 років, саме тут найповніше розкрився й розвинувся непересічний талант актриси. Після розгрому «Березоля», як і інші вцілілі вихованці Курбаса, перейшла до Київського театру ім. І. Франка. Наталя Ужвій була в шлюбі з відомим українським поетом-футуристом Михайлом Семенком. У 1936 році вони розлучилися, а вже в 1937 році Семенка арештували і розстріляли. Попри те, що Ужвій була лауреаткою трьох Сталінських премій і начебто обласкана офіційною владою, життя актриси не можна назвати легким і простим. Її єдиний син Михайло помер від менінгіту у 24 роки, багато її друзів і родичів були репресовані – хтось розстріляний, хтось відбував покарання у сибірських таборах. Чимало зверталося до неї про допомогу, але допомогти вона нічим суттєвим не могла – жила тільки роботою – театром; високих (потрібних) партноменклатурних зв’язків фактично не мала, хоча б і могла… Певною мірою вона, прима першої театральної сцени України, теж була жертвою тієї страшної тоталітарної доби. Цікавий факт – правильно-офіційна актриса Ужвій викликала щире захоплення у такого нонконформіста як Параджанов. Він зняв її у своїй не надто відомій «Українській рапсодії» (1961), а в 1968 створив про актрису біографічний фільм.

Розширений пошукПриховати розширений пошук
За період:
-