Олена Фіданян, директор Департаменту освіти і науки Київської міської державної адміністрації
Киянам, які обрали приватний садочок, місто повертає дві з половиною тисячі на місяць
01.09.2019 09:00

Відомий вислів німецького канцлера Отто фон Бісмарка: «Той, хто економить на школах, буде будувати в’язниці», напевне, ніколи не втратить своєї актуальності. 

Тож, щоб з’ясувати нинішню ситуацію у освітній сфері столиці, напередодні 1 вересня я зустрілися з директоркою Департаменту освіти і науки Київської міської державної адміністрації і поставила їй цілу купу запитань. І як прискіпливий журналіст, і як мама двох школярів та одного дошкільнятка. 

ЗА 2018 РІК ПІСЛЯ РЕКОНСТРУКЦІЇ ТА РЕМОНТУ ВІДНОВЛЕНО РОБОТУ 8-МИ САДОЧКІВ

- Пані Олено, кількість вихованців у дитячих садочках з кожним роком залишається стабільно великою, порівняно з іншими регіонами. Це зрозуміло: столиця розвивається, манить людей, тут народжуються сім’ї, підростають нові покоління. Та чи встигає освітня галузь за тими темпами розростання міста, які задають забудовники, створюючи нові житлові масиви?

- Не треба забувати, що Київ був другим регіоном України за кількістю переселенців у 2014 році. Тоді ми отримали понад 11 тисяч дошкільнят і школярів.

Всього у комунальних та приватних закладах дошкільної освіти Києва у 2018 році виховувалося майже 113 тисяч дітей. За даними Міністерства освіти і науки, Київ посідає 2 місце за відновленням найбільшої кількості груп у закладах дошкільної освіти. За 2018 рік було збудовано один заклад дошкільної освіти на 260 місць, відновлено роботу після реконструкції та ремонту 8 садочків на 885 місць: з них 7 комунальної форми власності на 800 місць та 1 – приватної форми власності на 85 місць. У мережу закладів дошкільної освіти міста за 2018 рік введено 20 приватних закладів на 1145 місць.

- Тобто, приватні садки стають певною альтернативою муніципальним і знімають напругу з переповненістю у деяких районах?

- Приватні садочки – це модель ринку. Коли на ринку з’являється попит на будь-що незалежно від галузі, виникає відповідна пропозиція.

Ми з вами перейшли від «радянської» країни до незалежної, змінивши дуже багато в її життєдіяльності. Раніше існувало таке поняття, як планова забудова: розроблявся проект нового району і завжди поруч з житловим сектором велася розбудова соціальної сфери. Усе було чітко за обрахунками та бюджетним коштом.

Тоді, за офіційною статистикою, в Києві проживало 2,5 мільйона мешканців. Перепису населення не було вже давно, але зараз, офіційною цифрою мешканців столиці вважається 2,9 мільйони. Ви вірите, що в місті Київ 2,9 мільйони мешканців? І я ні.

Зараз вже немає чіткої прив’язки, що об’єкти соціальної сфери в мікрорайоні мають бути обов’язково побудовані за державний або місцевий кошт.

- Забудовники мають право сплатити «відкупну» до відповідного місцевого бюджету, за яку не будують школу або садочок?

- Так. А ми за цей період наповнили муніципальні школи і садочки настільки, що в певних мікрорайонах Києва вільних місць практично немає.

До того ж, на нас активно тисне приміська зона. Для прикладу, Києво-Святошинський район, який не просто розбудовується, а розбудовується шаленими темпами. Там приватники не створюють об’єкти соціальної сфери, і мешканці, купивши квартиру, вимагають від Києва надати місце у школі або в садочку.

- В яких районах Києва ситуація з місцями у садках найкритичніша?

- У 2014 році найбільше переповнених садків було в Дарницькому районі. Переповненість становила 149%. Тобто, 149 дітей на 100 місць. За ці роки ми щорічно відкривали там садочки, відновлювали непрацюючі групи та й приватники теж пішли туди зі своїми пропозиціями, і таким чином ми трішки підтягнули Дарницький район. Він був останнім, а зараз піднявся на одну позицію, поступившись своїм місцем Святошинському району. На Святошино активно почало тиснути передмістя, яке веде забудову житлового сектору і наповнює наші освітні установи дітьми.

Також складна ситуація у районі «Нової Дарниці», де йде інтенсивна розбудова. Там місць у садочках не вистачає.

- Але ж проблему потрібно вирішувати. Чи виходили ви з якимись ініціативами до законодавчих органів?

- За ці п’ять років ми неодноразово зверталися до Верховної Ради з проханням внести зміни до відповідних законів. І певна модернізація законодавства відбулася. Наприклад, змінено умови, згідно до яких може будуватися садочок. Так, якщо раніше садочок мав бути виключно окремим приміщенням, яке стоїть на певній території, то тепер дозволено будувати вбудовано-прибудовані садочки, або відкривати їх на перших поверхах житлових будинків.

У 35-поверховому будинку на 1000 квартир, а у нас в Києві такі є, абсолютно спокійно можна відкрити на першому поверсі дитячий садочок на дві групи по 40 дітей. І він точно буде прибутковим для приватного сектора. За останні роки кількість таких дошкільних закладів дійсно значно зросла.

КИЯНАМ, ЯКІ ОБРАЛИ ПРИВАТНИЙ САДОЧОК, МІСТО ПОВЕРТАЄ КОШТИ У РОЗМІРІ 2490 ГРИВЕНЬ НА МІСЯЦЬ

- Я знаю, що існує певна пільга для тих родин, які обрали приватну форму дошкільної освіти своїй дитині...

- Ми запровадили базовий фінансовий норматив, за яким повертаємо киянам, які обрали дошкільний заклад приватної форми власності, кошти за садочок у розмірі 2490 гривень на місяць.

Вони можуть укласти угоди з приватним садочком та з районним управлінням освіти і отримати компенсацію, бо вони є платниками податків і їх дитина має право на муніципальний садочок.

Але ми виставили чітку умову, що це має бути приватний заклад повного дня перебування, зі сном та харчуванням. Він повинен мати такі ж умови, як і комунальний садочок.

Цією компенсацією з попереднього навчального року у Києві скористалася 191 родина. Це дуже мало, у порівнянні з тим, що ми пропонуємо. Ми розраховували на понад 4 тисячі таких родин.

- Колега розповіла мені про прецедент, який стався з новим садком на Позняках: його будувало місто, але зараз він вже належить приватному бізнесу і не працюватиме, як муніципальний дошкільний заклад. Щось поясните про цю ситуацію?

- Там є навіть два таких садочки. Але я думаю, що мова йде про заклад, який знаходиться на вулиці Григоренка.

Раніше, їдучи містом і бачачи, що будується новий будинок, я дуже раділа, як киянка, бо думала, скільки щастя людям він принесе - тут будуть жити нові сім’ї, будуть рости діти. Тепер кожен новобуд я розглядаю з острахом і відразу запитую: у цьому мікрорайоні будується хоча б одна школа чи садок? Ні. Земельна ділянка є? Якщо місце є, тоді є й надія.

Цей садочок на Григоренка знаходиться поруч зі Слов’янською гімназією, де побудовані страшенні, як на мене, висотки – тисяча квартир в одному будинку. Приміщення для садочка було зведене «Київміськбудом» понад 3 роки тому та передане іншому власнику. А власник має право використовувати його на свій розсуд.

- Чи міська влада вела перемовини з власниками, щоб викупити цей садочок і повернути його у власність міста?

- Київська адміністрація активно працювала над вирішенням питання три роки – заступники міського голови Ганна Старостенко (зараз – Голова постійної комісії Київради з питань освіти і науки, сім’ї, молоді та спорту), Валентин Мондриївський, власне комісія з питань освіти, інші управлінці, дотичні до цієї сфери, провели не одну нараду, було оцінено майно, постійно велися перемовини з власником. Але якщо людина, якій це належить, говорить категоричне «ні», яким чином це можна відібрати?

У даному випадку власник і не збирався нам нічого продавати! Зараз він відкриває в цій новобудові приватну школу-садочок, бо розуміє, що в тих «китайських стінах» є діти, і він знайде бажаючих для навчання за кошти батьків.

Зі свого боку ми намагаємося максимально відновити непрацюючі групи. В 2018 році відновлено 42 групи у 31 працюючому ЗДО на 795 місць. У двох районах, Печерському і Подільському, за останні 5 років ми відновили абсолютно всі непрацюючі групи - там немає більше жодної, яку б ми могли поновити і набрати туди дітей.

У цих двох найстаріших районах міста, просто немає земельних ділянок для будівництва муніципальних садочків, а садочок не можна підвисити в повітрі.

Сьогодні в Києві ми маємо різну наповнюваність дитячих садків. Так, наприклад, наприкінці попереднього навчального року у місті вже було 48 закладів дошкільної освіти, заповнених менше ніж на 100%. Зокрема, вони знаходяться у районах Старої Дарниці, Лісового масиву, Деснянського району. Там відбувається природнє старіння мешканців.

Але в центрі міста ситуація критична. Давайте вийдемо з Департаменту освіти і подивимося скільки величезних висоток зараз знаходиться навколо Бесарабки. При цьому, жодного місця для будівництва нового садка немає. Яка б влада не прийшла.

Будь-яке місто живе і розвивається за певними правилами та законами: Департамент освіти і науки відповідає за набір вихователів і вчителів у готове приміщення, Департамент будівництва – будує, Департамент фінансів – закладає кошти на будівництво. Але для цього нам потрібно розуміти, яка кількість населення реально потребує цього будівництва саме в цьому місці – тоді чиновникам можна вчиняти законні і абсолютно розумні планові дії.

НА КІНЕЦЬ ТРАВНЯ МИ МАЛИ МАЙЖЕ 400 ВАКАНСІЙ ВИХОВАТЕЛІВ І ПОМІЧНИКІВ ВИХОВАТЕЛІВ

- Моя дитина ходить в невеличкий муніципальний садочок, але, навіть на прикладі нашої групи, я помітила кадрову проблему – вихователів не вистачає…

- Я не люблю слово «проблема», є потреба. У системі освіти міста найбільше вакансій у дошкільних закладах. На кінець травня 2019 року ми мали майже 400 вакансій вихователів і помічників вихователів. Багато вакансій кухарів у їдальнях.

У 500 дитячих садках Києва - понад 105 тисяч дітей. А ми живемо у великому місті, де можна знайти собі роботу на різний смак і з різною заробітною платою. Якщо ти закінчив вищий навчальний заклад, почав працювати в дошкільному закладі, і тут знаходиться родина, яка пропонує перейти працювати з однією їхньою дитиною на погодинну оплату, звичайно, це спокуса для молодого фахівця.

Але для того, щоб утримувати кадри в садочках, ми багато чого робимо. Цього року Міністерство освіти і науки за сприянням міністра Лілії Гриневич, збільшили відпустку дошкільняток. Тепер вона дорівнює відпустці вчителя в школі – 56 календарних днів.

Також, за підтримки Київської міської ради, ми повернули таку пільгу: якщо мама працює в садочку, то її дитина може разом з нею до нього потрапити. Бо раніше пільга такого типу була скасована. Для нас це величезна підтримка.

У нас є потреба не тільки у вихователях, а і в нянях. Можна я поставлю вам питання. Ви будете працювати на 4 з половиною тисячі гривень чистими в місяць на посаді вихователя, який тільки приступив до роботи?

- Напевно, я не буду, але ж люди працюють і держава повинна подбати про гідну оплату їхньої праці. Є якісь пропозиції щодо цього?

- Ми у Києві виплачуємо освітянам усі надбавки. У цьому плані, ми дійсно унікальна громада, яка дає максимум можливих надбавок за нормативними державними документами. Проте, доки не буде прийнято рішення про підвищення розміру ставок, краще не стане. І вихователі будуть вимушені брати більше навантаження.

Я наведу вам один життєвий приклад. Журналісти часто люблять робити провокації і показувати, які «злі» освітяни. Цього літа був знятий сюжет, який має вийти в програмі «Говорить і показує Україна».

Дві молоді журналістки прийшли до завідувачки садочком нібито влаштовуватися на роботу. У неї були вакансії і вона порушила все, навіть розказала, де їм купити медичні книжки. За допущене порушення завідувач звільнена з роботи, та після цього інциденту пішли з роботи ще чотири вихователі.

Ситуація сталась наприкінці липня, садочок залишився «оголений» і працівники районного управління освіти вийшли туди на роботу. До речі, провокацію влаштувала одна з мам дошкільного закладу, і тепер ми у пошуках нових вихователів.

Я не знаю, хто від того залишився щасливий. Ну, покажуть цю провокацію на всю Україну і це буде вважатися допомогою суспільству? Я буду відкрито про це говорити, нам немає чого приховувати. Якщо ми виявляємо факти порушення, то ніколи не залишаємо їх безкарними.

- Наскільки впровадження електронної черги оптимізувало оформлення дитини у дитячий садочок?

- Забудьте слово черга! Це не черга, це – електронна система. От ми зараз з вами говоримо, ваша дитина і моя дитина записані в електронній системі. Тільки що ви були 3, а я була 5, тут ви стаєте 4, поки ми з вами говоримо, я стаю 7, потім навпаки, ви стаєте 2. Це жива система.

Звісно, вона полегшила життя, по-перше, таким держслужбовцям, як я, бо досі дуже важко іноді пояснити людям, що я на це не впливаю. Ця система дисциплінувала батьків. Усі кияни знають, що як тільки дитина народилася, треба записатися в електронну систему, яка, коли прийде час, і надішле електронне запрошення до дитячого садочка.

- Минулого року Міністерство науки і освіти розробило новий порядок зарахування дітей до закладів загальної середньої освіти. Відтепер, враховуючи реєстрацію проживання дитини. Ті хто проживають на території обслуговування школи, мають переваги до вступу, а діти з інших районів – у порядку черги при наявності вільних місць у класах. У суспільстві відреагували по-різному. А чи оптимізувало це роботу освітянам?

- Знаєте, в Києві є гімназія, до якої в 2015 році на одне місце було 11 бажаючих першокласників – одна сім’я щаслива, всі решта або розказували про корупцію, або проклинали нас.

Країна змінила законодавство і дозволила вашій дитині ходити в школу у вашому дворі, всі решта – на вільні місця. Відразу здійнялося обурення – «нас закріпачили, прив’язали, такі-сякі нехороші». При цьому кияни виявилися абсолютно щасливими. Вони отримали гарантоване право, а ті, хто возив з іншої частини міста або з передмістя - виявилися невдоволеними. Знову таки, ця зміна стала мірилом до життя за новими правилами.

За результатами зарахування до перших класів ми бачимо, що 63% зараховані за територією обслуговування. З них 45% відсотків сім’ї, які зареєстровані в цьому районі, а 18% - за довідками про місце проживання (оренда приміщення).

17 % дітей - це ті, у кого старші братики і сестрички вже навчаються в цій школі. Для них є така перевага, навіть, якщо заклад освіти не знаходиться за територією обслуговування їх району. 3% дітей прийшли до школи з садочків, які є структурними підрозділами шкіл.

Також до школи можуть бути зараховані діти співробітників школи, незалежно, ти вчитель, техпрацівник, чи кухар. Запроваджуючи цю норму, ми дуже хвилювалися, щоб не говорили, ніби ми для себе зробили пільгу. Виявилося, що таких діток, зарахованих до перших класів, всього 3%.

На вільні місця потрапляють 14% дітей.

То скажіть, будь ласка, кому ми обмежили право? По суті, єдине, що ми зробили, дозволили 45%, навіть не кожній другій дитині-киянину, потрапити в школу, поруч з якою вона проживає!

ДЕЯКІ РАЙОНИ НЕ ЛИШЕ ПОВНІСТЮ ЗАКУПИЛИ НОВІ МЕБЛІ, А Й ЗРОБИЛИ КОСМЕТИЧНІ РЕМОНТИ В СВОЇХ ПЕРШИХ КЛАСАХ

- Пані Олено, ми з вами плавно перейшли від дошкільнят до школярів, то ж саме час розпитати про ключову реформу Міністерства освіти і науки - Нову українську школу. Цього року вже другі класи на неї перейшли?

- Цього року це другі класи, а також треті, які є експериментальними. Усього в Києві 33 школи, які включені до експерименту, це діти-першопрохідці, які навчаються за новими програмами. Їхнім вчителям трішечки складніше, але вони великі молодці.

Що таке Нова українська школа? Це створення однакових умов, щоб батьки, привівши свою дитину в 1-й клас, припинили порівнювати, що десь там краща школа чи клас.

Минулого року ми закупили всім першим класам нові меблі. Цього року – продовжуємо закуповувати для 1-го класу, а ті дітки залишаються в 2-му з новими меблями. Крім нових одномісних парт, ми обладнали нові робочі місця для вчителя: новий робочий стіл, принтери, мінідрукарні, як ми їх називаємо, інтерактивні дошки, дидактичний матеріал.

У 2018 році ми зустрілися з такою проблемою: райони отримали від міста кошти, провели тендери на закупівлю шкільних меблів, а наші виробники виявилися неготовими забезпечити потребу! Вони писали листи: «Вибачте, ми не встигаємо, ми виконаємо ваше замовлення до 31 грудня».

А ви ж уявіть, ви – мама першокласника і вам байдуже, що якийсь виробник якогось підприємства написав держслужбовцю, що він не встигає...

Можна розірвати з таким виробником тендерну угоду і оголосити новий тендер. Але, коли він буде завершений?

Ми зробили аналіз, які підприємства несвоєчасно поставили обладнання, або завищили ціни впродовж літа. А були і такі! Після чого за ініціативи Міністра освіти і науки Лілії Гриневич була створена регіональна рада, яка тримає на контролі усі питання впровадження НУШ.

Отже, ми як місто, продовжуємо забезпечувати рівні умови для навчання дітей. Деякі райони - молодці, вони навіть зробили косметичні ремонти в своїх перших класах.

- Наскільки, станом на сьогодні, школи забезпечені новими підручниками?

- Підручниками школи забезпечує Міністерство освіти і науки. Поки що ми ще не перейшли до системи Польщі, коли гроші віддаються школам і вони самі їх закуповують.

Цього року Міністерство забезпечує новими підручниками 2-гі класи, тому що вони ідуть за новою програмою. До Києва вже завезено і розвозиться зі складу майже 95% підручників, до 1 вересня мають бути всі 100 %.

Також завозять підручники для учнів 11 класу. Для них завезено 57% від запланованого. Решта класів не має потреби у нових підручниках, бо вони ідуть за старою програмою і витрачати бюджетні кошти на їх друк зараз нераціонально.

- Яка структура мови навчання у школах Києва?

- Мовою освітнього процесу в школах є державна мова, але ми маємо школи з мовою навчання національних меншин. Шкіл, які ведуть навчання мовою національних меншин, в даному випадку я говорю про російську мову, у Києві – 7. Для осіб, які належать до національних меншин України, створено класи з навчанням мовою відповідних національних меншин.

Але після Революції гідності їх кількість зменшилася. За потреби – є викладачі, є підручники, є забезпечення. У будь-якій школі може бути відкритий клас з навчанням мовою національної меншини або з вивченням мови національної меншини.

- Чи існують зараз уроки патріотичного виховання? Або такі предмети як «Українознавство»?

- Я вчитель, і ще в далекі 80-ті роки мене вчили, що кожен урок має триєдину мету – навчально-розвивальну і виховну. Тобто, жоден урок не може проходити без виховання дитини, вчитель завжди повинен це планувати, що б він не викладав.

Таким чином, уроки патріотичного виховання проходять наскрізно у навчальному процесі, плюс є виховні години.

Раніше був предмет «Українознавство», але зараз немає потреби виділяти його окремо.

Якщо викладач хоче проводити будь-які інші предмети, окрім державного стандарту, то для цього в навчальному плані є додаткові години, які можна використати на ті предмети, які школа вважає за потрібне. Це може бути «Українознавство», або інший предмет, навіть розроблений вчителями конкретної школи.

Що таке Нова українська школа? Це не лише навчання дитини, наближене до життя, це ще й свобода вчителя, який має право розробити ту програму і ту послідовність, за якою він навчатиме дитину, щоб прийти до певного результату.

12-Й КЛАС ПОВИНЕН СТАТИ, ПО-СУТІ, КЛАСОМ РЕПЕТИТОРСТВА ЗА ДЕРЖАВНІ КОШТИ

- В київських школах існує таке поняття, як дефіцитні викладачі? Маю на увазі, з певних предметів.

- Як правило, маємо велику потребу у викладачах іноземних мов, бо в Києві вчитель іноземної мови може знайти собі роботу в будь-якій іншій установі, стати перекладачем чи репетитором.

З «англійцями», як ми їх називаємо, трошки легше, складніше з викладачами німецької та французької мови. Дуже  складно знайти носіїв скандинавських та східних мов.

Усього в школах Києва, включаючи і ліцеї, і гімназії, вивчається 23 іноземні мови. На першому місці, звичайно, англійська, на другому місці німецька, на третьому - французька.

- А викладачів фізики-математики вистачає?

Знову ж таки, повернуся до теми Нової української школи – бо це не лише перший клас. Це планомірний перехід від першого до дванадцятого класу, і дуже важливою є старша школа.

По суті, 12-ий клас має стати класом-трансформером, коли дитина буде приділяти найбільше уваги предметам, які їй потрібні  або для вступу, або для подальшого життя. Це зніме тотальне репетиторство, бо сьогодні ми спостерігаємо, що в четвертій чверті 11-го класу батьки часто беруть дітям довідки про хворобу і наймають репетиторів з основних предметів.

Так от, 12-й клас повинен стати, по-суті, класом репетиторства за державні кошти.

Окрім того, 12-й клас має стати тим класом, де дитина крім повної загальної середньої освіти отримає ще професійну освіту.

Ми плануємо, що в Києві до того часу, коли ми планомірно перейдемо на 12-річну шкільну освіту, заклади середньої освіти III ступеня будуть відокремлені. Тоді на паралелі буде не один десятий клас, а 5-6 десятих, 5-6 – одинадцятих, 5-6  - дванадцятих.

Це зосередить матеріально-технічну базу і високий кадровий потенціал. Тоді у викладача фізики чи біології буде не 2-4 години в одному класі, а буде 6 класів на паралелі і це буде повна ставка, або навіть більше.

Нова українська школа має привести до того, що з’явиться конкуренція між викладачами щодо викладання предмету, а у дитини буде право вибору вчителя у межах закладу.

ІНКЛЮЗИВНА ОСВІТА - ЦЕ НЕ ЛИШЕ ПАНДУС, ЦЕ – ЗМІНА НАШОГО МИСЛЕННЯ І ПІДХОДУ ДО ЛЮДЕЙ З ОСОБЛИВИМИ ОСВІТНІМИ ПОТРЕБАМИ

- Пані Олено, кожна 4-а школа в Києві є інклюзивною. Що значить бути інклюзивною?

- Коли ми говоримо про інклюзивну освіту, то в першу чергу на думку спадає пандус і вхідна група, але насамперед – це зміна нашого мислення і підходу до людей з особливими освітніми потребами.

Коли я вперше побувала в Америці в 2009 році за програмою обміну, я побачила на вулицях дуже багато людей у візочках і на милицях. Перше моє враження було: боже, яке хворе суспільство. Пізніше я зрозуміла, що хворі ми.

До того ж, говорячи про архітектурну доступність, ми не повинні мати на увазі виключно дітей, бо є здорова дитина, а її батьки - з особливими потребами. То що, вони не можуть прийти на збори до школи? А потім, ми ще й зле суспільство по відношенню до тих, хто хоче стати вчителем або вихователем, маючи особливі потреби.

- В Києві є такі мужні вчителі?

- Це поодинокі випадки, але ми маємо одну керівницю танцювального гуртка, яка свого часу потрапила в аварію. У неї немає ніг, вона пересувається за допомогою протезів, але вчить дітей танцювати. У нас є подібні випадки у закладах середньої освіти, де вчителями є випускники цих шкіл – люди з особливими потребами.

Зараз ми почали стикатися з проблемою, коли викладачі повертаються покаліченими з війни на Сході України,  і їм елементарно важко потрапити на своє робоче місце .

Тому в закладах освіти потрібно забезпечити первинну архітектурну доступність – встановити пандус, а для того, щоб на візочку заїхала маленька чи доросла людина, потрібно розширити вхідну групу й поміняти двері. Бо школи старої забудови не розраховувалися на людей з інвалідністю. І обов’язково створити інші людські зручності.

- Скільки київських шкіл вже обладнано пандусами?

- На сьогодні у кожній третій школі Києва встановлено пандус. Два райони, Деснянський і Печерський, повністю завершили встановлення вхідних груп і пандусів у себе в школах. Не в усіх ще обладнані туалети на 1-му поверсі. Решта районів ще відстають, але наші плани - обладнати всіх. Зважаючи на те, що райони самі розпоряджаються своїми бюджетними коштами, один район виконує програму за одне літо, а інший – поступово, розбиваючи на етапи.

Я хочу зазначити, що Департамент освіти і науки – це такий інформаційно-аналітичний центр, який збирає інформацію від усіх і порівнює між собою райони, даючи їм можливість побачити себе на рівні інших. Але Департамент не формує бюджет в галузі освіти кожного району. Кожен сам робить обрахунки, виходячи зі своїх потреб, сам замовляє кошти, і сам реалізує проекти, які задумав. Ми як місто виставляємо пріоритети. Якраз інклюзія - пріоритет.

Світ рухається вперед і на сьогодні ми вже маємо «рухливі» пандуси. Це такі механізми, які встановлюються на східці. І ми маємо такі в районах Києва.

У Радянському Союзі ми мали закриті середовища під назвою школа-інтернат, куди збирали дітей за певним типом захворювання і вони потрапляли в мікросвіт, де бачили лише «собі подібних».

Тепер такі дітки можуть навчатися в будь-якому закладі. Але тут іноді теж не треба перегинати палицю, бо не в будь-якому закладі освіти є спеціаліст, який може працювати з дитиною саме з тими проблеми, які у неї є.

Варто прислухатись до спеціалістів, прийти до районного управління освіти, де вам порадять, який заклад краще обрати.

- Раніше існували міські і районні психолого-медико-педагогічні комісії, які цим займалися. Зараз вони ліквідовані. Куди ви радите звернутися за консультацією?

- Так, раніше у нас була Київська психолого-медико-педагогічна комісія, куди батьки приходили з дитиною, їй ставили діагноз і говорили: ви йдете в такий-то закритий заклад. Виписували направлення і дитина мала йти виключно до того інтернату чи спецсадочку.

Ці комісії ліквідовані. Натомість, ми маємо в Києві 10 інклюзивно-ресурсних центрів, які абсолютно змінюють філософію підходу до сімей, які мають дітей з особливими освітніми потребами.

Сім’ї, приходячи до інклюзивно-ресурсного центру, отримують пораду, як підтримати свою дитину, їм індивідуально розписують, як дитина може розвиватися, куди їй краще піти, і це не лише навчання, а й позашкілля.

- Фахівців, які працюють у інклюзивних групах, десь окремо готують, адже там необхідні навички і психолога, і педагога, і медика певною мірою?

- За останні 4-5 років ми провели дуже багато навчань. Це інша філософія, якій ми всі ще досі вчимося і готуємо фахівців в Київському Університеті імені Бориса Грінченка та в Інституті післядипломної педагогічної освіти.

Ми додали асистентів учителя у класи і групи, там де є в цьому потреба. Але знову таки, зверну вашу увагу, ми маємо вакансії. Знайти асистента вчителя дуже нелегко, бо заробітна плата у них не висока.

- Зараз відбувається реорганізація шкіл-інтернатів. Їх будуть просто закривати, чи що з ними відбуватиметься?

- Інтернатів в розумінні створення суспільства дітей за якоюсь окремою категорією захворювань не буде існувати.

Якщо ви чуєте слово реорганізація, не треба думати, що це знищення, можна піти різними шляхами. Можна закрити і залишити порожнім приміщення, а можна залишити його для дітей, але розширити можливості цього приміщення.

Ми маємо гарний приклад у Києві, де вже відкрили двері однієї школи-інтернату для дітей із сусідніх будинків. Це школа-інтернат №19 у Подільському районі для дітей з порушенням опорно-рухового апарату, там є гарний басейн і спеціалісти, які займаються з дітками.

- Реорганізація не торкнеться спеціалізованих дошкільних закладів для діток з певним захворюванням?

- Такі заклади ми хочемо зберегти. Система намагалася реорганізувати взагалі всі інтернати, бо з бюджетної точки зору їх утримання дійсно фінансово затратне – там є величезний медичний блок і спальні приміщення. Спеціальні дитячі садочки також мають медичний блок, але з точки зору здоров’я дитини, це дуже важливо.

У Києві в Шевченківському районі є унікальна школа-садочок зі спеціалізацією по зору «Пізнайко». Там навчаються діти з порушеннями зору від садочку і до 4-го класу.

Вони мають дуже хороше медичне обладнання, яке може визначити ступінь зору дитини на певний момент, слідкують за ним та надають рекомендації з лікування чи корекції. А якщо це більш серйозне захворювання – рекомендують, до якого лікаря варто звернутися.

Зараз дітки з особливими освітніми потребами не лише навчаються в школі, а й отримують професійну освіту. Ми маємо в Києві чотири професійно-технічні заклади в яких навчаються 157 учнів з особливими потребами.

Наприклад, діти із затримкою розумового та психічного розвитку вчаться на квіткарів, флористів, озеленювачів. Я була на заняттях, дивилася, як вони працюють з квітами. Особливо діти сонця, вміють робити такі речі, на які нездатні ми з вами.

- Я саме хотіла розпитати про професійно-технічну освіту в цілому. Якось так сталося, що всі ставляться до неї трохи зверхньо, прагнуть до ВИШів вступати, але потім виявляється, що ринок юристів-економістів перенасичений, а гарну швачку не знайдеш.

- Я взагалі не розумію батьків, які досі живуть стереотипом Радянського Союзу, мовляв, «петеушник», це жах і дитина має бути обов’язково або юристом, або економістом.

В 2014 році держава віддала професійні ліцеї, колишні ПТУ, нам в регіони, щоб ми розвивали ту галузь, яка нам потрібна. Це тепер називається регіональне замовлення.

Був складний перехідний період, тому що приміщення, в яких знаходяться професійні ліцеї майже до 2019 року належали державі, і от лише зараз, після прийняття відповідної постанови Кабміну, в комунальну власність Києву передано 8 з 23 приміщень професійних (професійно-технічних) закладів освіти.

Поки вони належали державі, місто не могло вкладати свої кошти в їх ремонти, але ми почали вкладати в обладнання. Тому на сьогодні ми маємо гарні швейні майстерні з прекрасними швейними машинками; класні кімнати, обладнані для перукарів; майстерні для ремонту автомобілів, побутової техніки; слюсарні, сантехнічні, будівельні майстерні.

Я дивуюся батькам, які не хочуть, щоб їхня дитина через два роки приносила заробітну плату додому, адже це професії, які годуватимуть сім’ю буквально після завершення навчального закладу.

Зокрема, у кранівників, яких ми готуємо у професійних ліцеях, дуже висока заробітна плата. Також у Києві величезний попит на кухарів і офіціантів.

Ми відкриваємо і нові професії, наприклад, фахівці, які зможуть ремонтувати сонячні батареї. Ми вважаємо, що за цією спеціальністю точно є майбутнє і тут людина теж отримуватиме гідну оплату праці.

КОЛИ МИ ЗАПРОВАДЖУВАЛИ КОНКУРС ДИРЕКТОРІВ, ТО ХОТІЛИ, ЩОБ ЦЕ БУЛО ЗА АМЕРИКАНСЬКИМ ПРИНЦИПОМ – «ПОЛЮВАННЯ ЗА МІЗКАМИ»

- І наостанок кілька уточнень щодо нововведень останніх років – запровадження відкритого конкурсу на посаду директорів освітніх закладів. Цей конкурс насправді такий прозорий і відкритий?

- Цей конкурс настільки відкритий, що не дає жодної можливості пролізти по знайомству. Ти привселюдно, у відкритому режимі, і це демонструється через YouTube, захищаєш концепцію розвитку закладу, на який претендуєш.

До конкурсної комісії не входять працівники Департаменту освіти і науки, але там є вчителі і батьки цієї школи або садочка. Нічого не можна заховати, це бачать всі.

Зараз запланований новий конкурс і є заклад, на який подаються 6 претендентів! Уявляєте, для мене це щастя, тому що обов’язково знайдеться найцікавіша і найкрутіша людина. Хоча 5 залишаться невдоволеними. Але ми маємо хороші приклади власних перемог та успіху, коли людина задля досягнення своєї мети навчалася, продовжувала брати участь у конкурсах і врешті-решт перемагала.

А маємо приклади, коли на конкурси приходили люди із зони АТО, або успішні директори, які залишилися без роботи і мали можливість відкрито, чесно, не знаючи нікого в Києві, перемогти і очолити школи чи садки.

- На скільки років обирається керівник закладу освіти?      

- Перший раз на два роки, а потім термін може продовжуватися. За законодавством України, керівник може обиратися двічі по 6 років, на термін не більше 12 років.

Коли ми запроваджували конкурс директорів, то хотіли, щоб це було за американським принципом – «полювання за мізками», коли шукають кращих серед кращих.

Дуже багато зроблено, я не буду втомлюватися повторювати і хвалити Марину Порошенко, яка зрушила інклюзив по всій Україні, та Лілію Гриневич, яка заклала колосальний фундамент змін у освітній системі – Нову українську школу.

Любов Базів

Фото: Геннадій Мінченко, Укрінформ

Розширений пошукПриховати розширений пошук
За період:
-