Який пам’ятник стоятиме на кордоні із РФ після перемоги?

Який пам’ятник стоятиме на кордоні із РФ після перемоги?

Репортаж
Укрінформ
У Києві напередодні Дня Незалежності відкрилася виставка “Фактор Свободи. Мазепа, Петлюра, Бандера"

- Володю, як почувається людина, яка звалила всі пам’ятники Леніна в країні, заживши слави радикала? – жартома запитую я у голови Інституту національної пам’яті Володимира В’ятровича за півгодини до відкриття найкреативнішого виставкого проєкту Інституту нацпам’яті та Інституту досліджень визвольного руху “Фактор Свободи. Мазепа, Петлюра, Бандера»…

- Як римський консул, який казав: Я зробив все, що міг, нехай, хто може, зробить краще, - віджартовується Володя.

- У тебе нема відчуття, що тобі не поталанило з народом, адже після того, як ти за п’ять років зробив більше, ніж всі інші за двадцять, мав би стати героєм, а натомість…

- Ні, я мав підтвердження, що все йде правильно. І у мене точно не  було думок: це суспільство зламалося, несіть інше. У мене нема іншого народу.

Володя також розповідає, що залишилося декомунізувати пам’ятник Щорсу та радянський герб на Батьківщині–Матері, що в регіонах зроблено понад 90% і що далі ми повинні пройти непростий шлях переосмислення комуністичного минулого, а саме - чому режим був злочинний, чому такі речі не повинні повторитися. Каже, що далі слід формувати національний історичний наратив, щоб ми по Україні мали бодай мінімальний набір спільних уявлень про історію, і щоб в загальнонаціональний наратив були включені особливості регіональних бачень (зараз у регіонах створюють представництва Інституту Нацпам’яті, які будуть і ретранслювати роботи центрального інституту, і подавати місцеву інформацію та бачення в центральний офіс).

Час розпочинати виставку. Сам проєкт – традиційний для Інституту Національної пам’яті та Центру досліджень визвольного руху формат великих стендів із розповідями, фотографіями про знакові події та постаті історії. Це не перший проєкт. Офіс Укрінформу розташований недалеко від Головної пошти (традиційно виставки відбуваються там), тож гуляючи там, я на власні очі та вуха могла переконатися, що оці історії, розказані зі смаком, з емоцією, гарно проілюстровані, читають та дивляться ще довгий час гості та туристи міста. І сьогодні, за півгодини до початку, тут стояли і військові (детально досліджували, що з одягу січових стрільців, як то шапка чи нарукавний тризуб, у тому чи іншому вигляді використовується зараз), стояли школярі, вусаті старенькі (а-ля члени Просвіти), інтелігенти в окулярах (а-ля професори точних вишів), причетні до виставки. «Мазепінка» в уніформі, петлюрівський тризуб на шевронах та бандерівське вітання - такою є сучасна армія із давніми традиціями.

Цього року збіглися три ювілеї. 380 років з Дня народження Івана Мазепи. 140 років - Симона Петлюри. 110 - Степана Бандери. Науковці та дослідники створили виставку у вигляді їхніх сторінок соцмереж. Цей формат змушує щоразу посміхнутися, коли вивчаєш «акаунти» героїв. Бо ж у Мазепи на «акаунті» зазначено, що дружина Ганна Половець, а у стосунках із Мотрею Кочубей, і читає він Макіавеллі і слухає Скарлатті «Нерозділене кохання». А у Петлюри вказано, що читає він Котляревського та Міхновського, Драгоманова, Грушевського та Карла Маркса, а слухає "Щедрика" Леонтовича та "Гетьмани" Миколи Лисенка. А Бандера читає Франка, Донцова та Кіплінга, а слухає «Зродились ми великої години», «Танго» Богдана Веселовського та Елвіса Преслі…

Але це лірика особистого профілю. Насправді, це легке вивчення особистих справ героїв дозволяє ще раз відчути гордість. Від тої кількості мов, якою вони володіли, від того букету спецслужб, які за ними стежили, а ще гордості за те, якими чудовими людьми вони були оточені, і який колосальний внесок вони зробили.

Чим мені особливо сподобався проєкт: героїзація тут межується із тверезою оцінкою. Біля «профілю» кожного героя є окремий стенд під назвою «Світло і тіні», оформлене, як месенджер. Наприклад, лайк Мазепі за співпрацю із царем, який європеїзував Московське царство, супроводжує дізлайк за те, що активна участь українців сприяла політичному та етнокультурному поглинанню України Росією.

Наприклад, лайк за створення революційного проводу ОУН, більш нового та динамічного, супроводжує дізлайк за те, що дві частини колись єдиної ОУН почали ворогувати. Наприклад, лайк за відновлення Української держави 1941 року Бандері супроводжував дізлайк за те, що це було непідготовлено і потягнуло за собою розконспірацію підпілля та німецькі репресії.

Не буду примножувати спойлери, бо щоб оглянути виставку достатньо сорока хвилин. За цей час можна побачити дуже яскраві приклади антиукраїнської пропаганди, як власне Росія та Радянський Союз нищили ці імена. З link-ами, title-ми, align-ми та іншими тегами є посилання на радянські підручники, звіти ВЧК, повідомлення радянських мінюстів, які вбивали імена Мазепи, Петлюри та Бандери.

Біля останнього стенду Василя Сліпака (він - новий символ, який наче продовжив справу героїв виставки і заплатив за неї життям) журналісти оточили міністра інфраструктури Володимира Омеляна. Він є двоюрідним братом Василя Сліпака та підтримує проєкти Інституту Нацпам’яті та Центру досліджень визвольного руху.

- Я певен, що мій брат дуже би пишався бути поруч із такими іменами, бути четвертим серед них, - у всіх перехопило дух від таких слів брата Василя Сліпака, а той продожив, - Василь дивиться з неба та він посеред нас сьогодні. Ми століттями обороняємося на власній землі від різних окупантів. Бути українцем - небезпечно, загрозливо, інколи - смертельно. Якщо ж ти хочеш очолити рух за Україну, ти отримуєш чорну мітку від усіх сусідів. Ми були «мазепинцями», тому що боролися за Україну, були петлюрівцями, бо боролися за Україну, стали та досі є бандерівцями, тому що боролися за Україну. І я більш ніж впевнений, що ми переможемо у цій україно-російській битві.

Оці відкриття виставок у перший день, коли приходять журналісти та всі свої, історики, аналітики, мають якийсь такий родинний присмак, коли всі роблять свою роботу та тішаться події, журналісти пишуть, гості та організатори коментують, глядачі фотографують.

- Чому виставка називається "Фактор свободи"? - запитують Володимира В’ятровича.

- Чому Фактор свободи? Бо він робив українців українцями, який достеменно не враховувався російською пропагандою та руйнував російські сценарії, який приведе нас до перемоги. На центральному плакаті зображення: це вежа Донецького аеропорту – вона стала символом свободи, символом нашої тяги до свободи. Таким воно стає для нашого світу. І я б дуже хотів, щоб після нашої перемоги у цій війні десь на кордоні із РФ стояв пам’ятник. Можливо, навіть в натуральну величину цієї вежі, який би дав чітко зрозуміти нашим східним сусідам простий посил -тут вам не місце, не лізь. Тут територія свободи.

Лана Самохвалова, Київ

Розширений пошукПриховати розширений пошук
За період:
-