Інформаційна війна: як перехопити ініціативу, а не лише захищатися від усіляких «надо поговорить»

Інформаційна війна: як перехопити ініціативу, а не лише захищатися від усіляких «надо поговорить»

Аналітика
Укрінформ
Україна щойно відбила чергову, але далеко не останню інформаційну атаку з боку РФ. Може, час уже наступати?

Негативний інформаційний вплив Кремля і на шостому році гібридної війни має всі ознаки результативності. Останній яскравий приклад — скандал з телемостом ганьби під назвою “Надо поговорить” між кремлівським пропагандистським каналом “Россия 24” і “українським” “рупором Медведчука” NewsOne. Завдяки тиску громадянського суспільства, яке оперативно відреагувало на виклик, телеміст скасували (Детальніше про це - ТУТ). Наразі проти телеканалу NewsOne відкрито кримінальні провадження, його очікує позапланова перевірка, під питанням ліцензія на мовлення. Утім дозволимо собі припустити, що ініціатори “мосту” завчасно підготувалися до всіх можливих наслідків. Адже ключова мета — це використати обурення суспільства на виборах для згуртування «своїх», ще більше дестабілізувати ситуацію всередині України, посилити зневіру населення у спроможність органів державної влади контролювати ситуацію, бути ефективними, забезпечити зовнішню і внутрішню безпеку.

Що маємо у підсумку? Українці не проковтнули, відбили чергову, але точно не останню інформаційну атаку. Але все очевидніше стає інше: ми лише захищаємось, спорадично, нервово, з моральними втратами відповідаючи на подібні акти інформаційної агресії. Звідси питання: як перехопити ініціативу в російсько-українській інформаційній війні, власне, які у нас шанси? 

Україну нерідко порівнюють із біблійним юнаком Давидом, котрому треба перемогти велетня Голіафа – Росію, яка вкладає колосальні ресурси (фінансові, інфраструктурні) на інформаційну війну. А у нас і близько немає таких можливостей. Водночас легенда нас вчить, що воювати можна не лише числом і силою, а й вмінням — стратегічним і професійним. Тож ми запитали в медіа-експертів, як перехопити в Росії ініціативу та що взагалі про це думають?

Наталія Лігачова, голова ГО «Детектор медіа»:

Наталія Лігачова
Наталія Лігачова

“На базі Суспільного потрібно створювати такий продукт, який зможе протистояти всім цим «українським» інформаційним телеканалам”

— Перше. Держава має нарешті зрозуміти, що ресурси та зусилля у ведення інформаційної війни з агресором треба вкладати ефективно. З одного боку це добре, що створили телеканал UATV, але водночас він не охоплює достатньо території, належним чином не просувався за кордоном. А тому вважаю, що потрібно поєднувати зусилля приватного бізнесу і державного. І якщо зараз це буде не Коломойський, то можна залучати інших олігархів, щоби збільшити транслювання наших телеканалів за кордон.

Друге. Потрібно створювати свої продукти. Знову ж таки, вважаю помилковими пропозиції нової влади стосовно створення російськомовного телеканалу спеціально для Донбасу. Ні, треба створювати перш за все україномовний продукт, зокрема інформаційний. Суспільне має стати інформаційно-політичним каналом, а не зрозуміло чим, як зараз, і це також велика помилка. Але тут вже скоріше не держава винна, а правління Суспільного, а також Наглядова Рада, яка не змогла, не зрозуміла, що і як робити. Тобто Суспільне, повторюся, треба розвивати в першу чергу як інформаційно-політичний телеканал, а тим більше зараз, під час війни, заповнюючи ефір усілякими пізнавальними програмами і так далі. А так - новини низькоякісні, політичного ток-шоу немає, як такого. По суті єдиний продукт, який заявив про себе добре — це дебати. Але, вибачте, коли раз на рік на каналі з’являється щось вартісне, ну, це не те... Через це Суспільне й не змогло протистояти всім цим «українським» інформаційним телеканалам, які, по-перше, розвиваються шаленими темпами, а по-друге, належать Медведчуку. Але мало б таким стати.

Третє. Необхідно посилити роботу з прифронтовими територіями та окупованими територіями. Знову ж таки, вкладати в це діло гроші. Безумовно, медіавласники або олігархи повинні давати якусь копійчину, але перекладати все це виключно не їхні плечі — не правильно. Держава має йти з ними на діалог, їм на зустріч, аби якось сприяти, наприклад, в питаннях оподаткування, в чому-небудь іще. Робити все, щоби приватні телеканали більш охоче працювали на східні території.

Четверте. Необхідно посилювати законодавство, яке допоможе Нацраді жорсткіше реагувати на подібні провокації, як ото — з телемостом. Наділити цей орган ширшими правами в накладенні штрафів, в тимчасовій забороні або ануляції ліцензії, щоби після цього звертатися в суд.

Отар Довженко, медіаексперт:

Отар Довженко
Отар Довженко

“Ресурсів тут багато не треба. Потрібні непопулярні рішення влади”

— Перше: «наступальна» інформаційна війна і намагання побити Росію її зброєю — це інфантильно дуже. У нас ніколи не буде так багато ресурсів, цинізму й ненависті. Але нам потрібно захиститись і зменшити вплив Росії на ментальний простір українського суспільства (не тільки медіа).

Друге: те, що ми робимо зараз — вичерпуємо воду, щоб човен не потонув, але для того, щоб вичерпати воду, варто спочатку заткнути дірку. На жаль, дірок, через які російська пропаганда проникає в Україну, дуже багато. Деякі з них маскуються під «українські медіа» («112», NewsOne), захищаються «свободою слова». Правильною була б жорстка політика: всіх, хто працює на Кремль — затикати, припиняти, блокувати, закривати. Їх не так багато.

Третє: проблема не тільки й не стільки в агресивній антиукраїнській пропаганді (її мало і вона локалізована), як у просуванні кремлівських ідей «миру за будь-яку ціну», «громадянського конфлікту» і так далі, а також намагання розділити «хорошу Росію» і «поганого Путіна». Єдиний шанс України вижити — бути якомога менш російською, якомога надійніше і непроникніше відмежованою від будь-якої Росії — хорошої, поганої, демократичної, ліберальної, націоналістичної, все одно. Тому реукраїнізація, яка тривала останні п’ять років, має не припинитись. Це питання виживання.

Четверте: намагання «винести за дужки мову» — деструктивне. Російськомовність — це те, що робить мешканців України не просто близькими, а ідентичними росіянам, і якщо поступово російська не буде витіснятись українською, то за 20-30-40 років виростуть покоління людей, які вже на пам’ятатимуть, як так сталося, що вони і росіяни — не один народ. І тоді Росія матиме великі шанси проковтнути Україну мирно, як вона це робить зараз із Білоруссю.

Дмитро Бачевський, політтехнолог:

Дмитро Бачевський
Дмитро Бачевський

“Беззастережно користуючись безумовними свободами, ми приречені бути слабкими в інформаційній війні”

— На сьогодні повноцінно протистояти руйнівному інформаційному впливу Росії не можуть не лише в Україні, але й на Заході. Москва найбільше в світі готова до інформаційної війни (Один тільки річний бюджет Russia Today, за неофіційними даними, наближується до 2 мільярдів доларів. А ще є “Спутник”, "Інтерфакс", багато-багато національних ЗМІ, які працюють і на закордон, і для внутрішньої аудиторії; є ще інтернет-ресурси, які вони активно використовують, - Ред.). Демократичні країни виявилися вразливими перед такою масованою атакою Росії, яку ми бачимо сьогодні.

Демократія хороша для мирного будівництва і погана для війни. Це все одно, якби солдати на передовій голосували, коли їм стріляти, наступати, воюваати, загалом. Тому й немає в жодній армії світу жодної демократії, а є жорстка дисципліна, яка забезпечує швидкість та точність виконання наказів.

Інформаційна війна базується на тих самих принципах, що й звичайна. Потрібні ресурси, потрібна армія у вигляді ЗМІ, які при всій свободі слова єдині щодо принципових питань, потрібні тисячі журналістів та ботів, потрібен, нарешті, стратегічний план.

Все це у Росії є. А в України… Немає ресурсів, "солдати" бігають в різні боки, як їм заманеться, а будь яку спробу віддати їм наказ справедливо сприймають як наступ на свободу слова і одразу повертають «штики» проти того, хто його віддає. А тим часом, в нашому тилу ефективно діють чимало підрозділів ворога у вигляді тих же підконтрольних йому телеканалів.

Треба визнати, що в сучасному світі авторитарна модель держави є набагато більш ефективною для ведення інформаційної війни, ніж демократична. Але українці надто багато жертв принесли заради свободи і демократії, щоб відмовитися від неї, а тому, беззастережно користуючись безумовними свободами, ми приречені бути слабкими в інформаційній війні. (Доречно тут згадати про досвід Великої Британії в роки Другої світової - Міністерство інформації, яке діяло як вдома, так і за кордоном, причому не тільки контролювало новини та інформацію (цензура), але й активно просувало національну пропаганду, - Ред).

Звичайно, багато чого могли б зробити прості люди, кожен з яких міг би стати солдатом інформаційної війни і щоденно працювати, поширюючи правду. Але і сам народ сьогодні дезорієнтований потоками пропаганди, фейків, брехні та маніпуляцій, а тому нездатний чинити спротив.

Як варіант, Україна могла б ініціювати створення у Києві разом із західними державами спеціального центру — окремого чи в структурі СБУ або Міністерства оборони, який би займався системною протидією Росії в інформаційному просторі.

До його роботи могли би долучатися і західні колеги, а іноземні уряди могли би виступити в якості донорів такої структури, яка знаходилася би на передовій інформаційної війни, захищаючи безпеку всього цивілізованого світу.

Але для цього у вищого політичного керівництва країни має бути політична воля, а також чітка стратегія і бачення того, куди ми йдемо, які наші цілі на короткострокову, середню та довгострокову перспективу і як ми будемо вирішувати проміжні завдання.

Поки що такого бачення у керівництва немає, а тому нам залишається лише малоефективна партизанська війна силами громадського суспільства.

Мирослав Ліскович. Київ

P.S. Підсумовуючи сказане, можемо зробити далеко не остаточний висновок: на сьогодні нам явно бракує конкретних ідей щодо перехоплення ініціативи на фронті інформаційної війни. Так, ця війна теж потребує серйозних капіталовкладень. Так, потрібно заручитися підтримкою західних партнерів, адже їм теж доводиться шукати адекватну відповідь на агресію Роспропаганди. Так, ми потребуємо серйозних законодавчих рішень, зокрема й таких, які би дозволили Нацраді жорсткіше реагувати на різноманітні антиукраїнські випади у ЗМІ, що належать проросійським олігархам. Але... Ми вважали і вважаємо, що маємо не лише захищатися, але й атакувати, асиметрично - також. Ні, ми не пропонуємо докладати зусиль для того, щоби розпропагувати населення РФ. Нам би своїх громадян убезпечити від ворожих впливів у першу чергу. А в другу – маємо давати відсіч антиукраїнській брехні на інфірмаційному ринку світу.

Тож ми ще повернемось до цієї розмови.

Розширений пошукПриховати розширений пошук
За період:
-