Українці сказали “ні” ідеї “пагаваріть” з агресором

Українці сказали “ні” ідеї “пагаваріть” з агресором

Укрінформ
Реакція суспільства унеможливила кремлівський пропагандистський “телешабаш”. Але ж як застрахуватися від таких спроб у майбутньому…

Оприлюднення сумнозвісним путінським посіпакою та українофобом Дмітрієм Кісельовим намірів влаштувати телеміст між кремлівським пропагандистським каналом “Россия 24” і “українським” “рупором Медведчука” NewsOne стало іще одним іспитом для нашої країни. Громадянське суспільство, схоже, із честю витримало це випробування. Свідченням цьому — бурхлива реакція медіа і соціальних мереж. Оперативно відреагували на виклик і більшість провідних політсил країни, і окремі посадовці й політики. Хтось, безумовно, щиро. Для когось це, схоже, стало лише елементом виборчої кампанії та ще одним приводом “уколоти” опонентів. Дехто почав висловлювати владі й організаторам пропагандистського шабашу ультиматуми. Хтось навіть готувався кликати людей на Майдан... Хоч би що там було, але маємо результат: ідею “дружніх посиденьок” із представниками країни-агресора українці “не проковтнули”. Саме це й змусило ініціаторів “говорильні” та їхніх кремлівських ляльководів і “натхненників” відмовитися від ідеї проведення телемосту. Тому маємо бути й надалі готовими до подібних провокацій. А ще краще — нарешті навчитися діяти на упередження, запобігати викликам, а не відповідати на них постфактум, як така собі лабораторна жаба, котра смикає лапкою після електричного розряду, реагуючи лише на «разові» подразники...

Імперські амбіції РФ: жодна “телемедицина” не вилікує

“Привіт, я гопник. Я щойно “віджав” у тебе телефон. Нам “надо поговоріть”. Привіт, я злодій. Я щойно обікрав твою квартиру. Нам “надо поговоріть”. Привіт, я вбивця. Я щойно вбив дорогих тобі людей. Думаю, “нам надо поговоріть”. Привіт, я найманець. Я щойно зруйнував твій будинок. “Надо поговоріть”. Привіт, я росіянин. Я вважаю твою країну уявною окраїною, твою мову - смішною, а тебе самого – недолугим салоїдом. Нам “надо поговоріть”. Привіт, я Росія. Я принесла в твою країну війну. І тепер нам “надо поговоріть”. Серйозно??? З гопниками не розмовляють – їм відповідають силою, бо тільки силу вони розуміють. Зі злодіями не розмовляють – їх ув’язнюють.

З убивцями не розмовляють – їх карають.

З найманцями не розмовляють – їх судять. З росіянами не розмовляють... Нема про що. Не зі всіма, але з більшістю. З Росією не розмовляють. Крапка.”

Це - лише один із постів, оприлюднених моїми друзями у Фейсбук. І у стрічках моїх друзів та знайомих, і їхніх знайомих та друзів, і друзів їхніх друзів... Загалом, на сотнях тисяч сторінок наших земляків чимало подібних висловлювань і коментарів. Обурення. Злість. Застереження. І зневага до тих, хто готовий на таке приниження... В ім’я примарного "миру", який ми у такий спосіб начебто можемо "випросити" в агресора. Адже більшість притомних українців розуміють: з точки зору кремлівських політтехнологів проведення такого телемоста — лише привід для виголошення антиукраїнських гасел, виправдання дій РФ у Криму й на Донбасі якимись “високими” словами про те, чого не було ніколи, а також можливість легалізувати такий контент в українському інформаційному просторі. Адже телеканал “Р 24”, як і низка інших російських пропагандистських медіа, в Україні — під забороною. Вільний показ його “картинки” перекреслить усі зусилля, що вживалися українськими владою і ЗМІ для протидії російській пропаганді.

До честі вітчизняних політиків, більшість із них розуміють такі загрози. Різко висловився проти влаштування “миротворчого телемоста” і президент Володимир Зеленський. Він вважає: про мир треба говорити напряму з очільником країни-агресора — за участю світових лідерів, зокрема, президентів США і Франції, британського прем’єра та німецького канцлера. Цікаво, що, на відміну від багатьох подібних ініціатив української сторони, які лунали раніше, у Кремлі майже одразу ж на неї відреагували: як повідомив прессекретар Путіна Дмітрій Пєсков, РФ вивчає пропозицію Зеленського. Тим часом керівництво підконтрольного Вікторові Медведчуку телеканалу NewsOne, формальним власником якого є Тарас Козак, вирішило скасувати так званий телемарафон. І жодних тобі вибачень перед українцями за провокацію й за чергову спробу дестабілізації. Відмову (і, вочевидь, не остаточну) від ідеї “єлейно-миролюбного шоу” пояснили не її суспільним несприйняттям і небезпечністю для української державності, а, мовляв, “погрозами фізичної розправи”... причому, нібито висловлених не на адресу справжніх організаторів “шабашу”, а в бік звичайних журналістів телеканалу та їхніх родин.

Чому декого таки тягне на “душевні розмови” з ворогом...

Отже, черговій спробі змусити нас “танцювати “бариню” під кремлівську дудку вдалося запобігти. Це добре. Погано, що й через п’ять років після початку війни в Україні іще багато тих, хто не проти побувати “у ліжку” - чи то пак, “в етері” — з ворогом. Винні у цьому, вочевидь, і посадовці, і наші беззубі та часто відверто антиукраїнські політики, і ми, медійники. Адже за 5 років протистояння кремлівській пропаганді ми те що не спромоглися прищепити суспільству остаточний імунітет від “кісєльових-соловйових-скабєєвих” та інших медійних “бацил”, “вірусів” і “глистів” “з-за порєбріка”, ми у своєму професійному співтоваристві не навчилися ставити на місце тих, хто готовий брати участь в очевидних антиукраїнських провокаціях.

А ще далася взнаки уже згадана вище звичка “огризатись у відповідь” замість “діяти на упередження”: дуже мало вдалих ініціатив — лише реакція на деструктивні, брехливі, блюзнірські меседжі, ідеї та фейки російських політтехнологів і ЗМІ. І те, що багато наших земляків усе ще продовжують дивитися московські телеканали (через супутник чи Інтернет). І те, що (чи то через надмірну “демократичність і прагнення свободи слова”, чи й навмисне) “компетентні органи” заплющують очі на відверто антиукраїнську політику багатьох вітчизняних (насамперед, електронних) ЗМІ, а також на їх концентрацію в одних руках. Приміром, за нашим (схоже, для умов війни занадто уже демократичним) законодавством, запобігти проведенню подібних телетрансляцій — якби, приміром, їм не завадила суспільна реакція, — практично неможливо. Скажімо, “Національна рада з питань телебачення і радіомовлення може відреагувати на порушення закону українськими ліцензіатами, які транслюватимуть телеміст російських пропагандистів, тільки за фактом таких порушень”. Це випливає із коментаря першого заступника голови Нацради Ольги Герасим'юк: "Нацрада має право реагувати винятково на факт. Сьогодні у нас є тільки повідомлення в соцмережах, ролик, поширений російським телебаченням і повідомлення на сайті каналу. Але Нацрада може реагувати винятково на поширення інформації в ефірі телеканалу". Та й то, до речі, йдеться лише про штрафні санкції, а не припинення дії ліцензії.

Ольга Герасим'юк
Ольга Герасим'юк

Що провокаторам за це буде?

Генеральна прокуратура у понеділок зареєструвала провадження про замах на вчинення державної зради через пропозицію українського телеканалу NewsOne влаштувати телеміст з російським пропагандистським каналом "Россия 24". Про це у Facebook повідомив генпрокурор Юрій Луценко. За його словами, усіх "причетних — від власника каналу до ведучого, котрий оприлюднив анонс, — викликали на допит". Луценко також повідомив про підготовку подання до суду щодо арешту активів українського телеканалу. Привід: слідчі виявили зв'язок між телеканалом та російським ПАТ "Промсвязьбанк", який фінансує та обслуговує державне оборонне замовлення РФ. Генпрокурор вважає це достатнім доказом для скликання засідання РНБО та запровадження санкцій проти каналу, зокрема, анулювання ліцензій і заборону на мовлення на території України...

Але й у цьому випадку йдеться про згадану уже “реакцію лабораторної жаби”. Натомість виникає запитання: чому держава не діяла на упередження? Чому наші посадовці спокійно спостерігали за тим, як кум Путіна розбудовує в Україні свою медіаімперію? Приміром, більшість громадян у населених пунктах, де відсутні послуги провайдерів кабельного ТБ, користуються можливостями цифрового телебачення стандарту Т2. Спеціальний адаптер дозволяє приймати сигнал приблизно п’яти десятків телеканалів (від 32, залежно від регіону), у тому числі — понад 40 загальнонаціональних. Приблизно півтора десятка із них — інформаційні. І фактично чверть таких мовників, як виявляється, підконтрольні, м’яко кажучи, “не проукраїнським” політикам та бізнесменам... Скажімо, “Інтер” - з його підтримкою останніх розробок кремлівських політтехнологів “гєоргієвскіх лєнточєк” та “бессмєртних полков”, трансляцією концертів російських “зірок” та фільмів про “сталінську перемогу”. І одразу три 100% інформаційні телеканали - NewsOne, 112, а віднедавна й ЗІК — підконтрольні групі Медведчука. Ходять чутки про претензії «групи Медведчука» ще мінімум на три телеканали з переліку інформаційних. Якщо Антимонопольний комітет дасть добро і на такий «шопінг», то ледве не половина інформаційних каналів України опиниться в руках тих, хто втілює у нас волю Кремля.

Водночас контент, який такі медіа “видають на-гора”, багато в чому залежить не лише від власників, а й від позиції журналістів. На цьому наголосив у своєму зверненні президент Володимир Зеленський: "Окремо хочу звернутися до українських журналістів. Особливо до журналістів цих каналів. Хтось купив канали, але не вас. Ви не власність, ви не колекція Медведчука, не слуги Рабіновича. Ви – четверта влада». І цей посил правильний: ніхто не змушує людей працювати на антиукраїнських телеканалах (якщо, звісно ж, ці фахівці вважають себе українцями).

Але з іншого боку — навряд чи можна міряти усіх “однією лінійкою”. Може, у деяких випадках насправді йдеться про принципову, відмінну від нашої з вами, позицію. Хтось, можливо, на тому чи іншому етапі свого життя не має альтернативного виходу.... Водночас можемо лише пишатися колегами, котрі за таких обставин поставили ідейні цінності вище, аніж власні комфорт і добробут. “Свіжий” приклад — масове добровільне звільнення співробітників телеканалу ЗІК після того, як його продали і вирішили зробити частиною “медведчуківського” медіахолдингу. Канал залишили не лише такі знакові фігури як Остап Дроздов, Сергій Рахманін, Тетяна Даниленко, але й більш ніж половина інших співробітників. Звісно, знайшлися й колеги, котрі погодилися співпрацювати з новими власниками. А ще нині триває активний пошук співробітників для “медведчуківських” телеканалів через Інтернет, газетні оголошення та НR-агенції. І, вочевидь, — як це бувало й раніше — через “кадровий голод” мовлення цих медіа не припиниться.

Владислав Обух, Київ

Розширений пошукПриховати розширений пошук
За період:
-