Тиждень до «собору» Філарета: чи є у помісної церкви план «В»?

Тиждень до «собору» Філарета: чи є у помісної церкви план «В»?

Укрінформ
Цими днями одночасно відбулися дві знакові для Української церкви події

Одна в Стамбулі – іменини Вселенського патріарха Варфоломія, на яких українські єпископи вперше сиділи поруч із представниками Вселенської та помісних церков. Вселенська, Олександрійська, Ієрусалимська церкви пізнавали нову Українську церкву, греко- та англомовну, глибоку та розумну, яка пересипає знаннями святих отців обох традицій, яка жартує, яка представляє землі величезного християнського спадку і яку вони знали або за книжками, газетними статтями, або з переказів Московського патріархату. Напевно, вони дивувалися, що в ізоляції може зрости таке чудове покоління ієрархів та священства, і майже не сумніваюся, що попри всі спротиви Москви десь наодинці у дуже закритому монашому «чаті» вони висловилися десь так: «А Вселенський таки не помилився з Україною. Його головний біль і турботи того вартували».

І того ж самого дня в Києві у конференц-залі Академії наук відбулося ще одне зібрання. Гірке зібрання, яке записували проросійські телеканали і яке стало топ-темою російських новин із гучними заголовками про те, який в Україні черговий розкол і як “загинається” автокефалія. Мова – про так званий форум інтелігенції «За Київський патріархат» почесного патріарха Філарета.

Форум – зібрання нікому не відомих вчених та всім відомих аферистів, які співали осанну колишньому очільнику ліквідованого Київського патріархату.

Вже не залишає сумнівів те, наскільки серйозно владика Філарет на своєму шляху вирішив відвойовувати повноваження, майно та власність. Навіть якщо це буде п’ятірка парафій із периферії (більше ніхто не піде).

Вже перестає шокувати та дивувати – наскільки неперебірливий він у використанні засобів та формованому ним колі нових прибічників.

У кулуарах Філарет підтвердив журналістам оприлюднену раніше в ЗМІ інформацію про те, що збирається провести 20 червня собор, на якому хоче відновити Київський патріархат.

РОЗКЛАДКА СИЛ: АРХІЄРЕЙСЬКИХ ТА СВЯЩЕНСТВА

Жоден із вчених та спостерігачів не сумнівається, що ніякого розколу не буде, це підтверджується практично одностайним голосом єпископату. Від середини травня, після першої заяви Філарета, що його, мовляв, із Томосом обманули, всі єпископи нової церкви публічно чи кулуарно висловили свою підтримку новому митрополиту та його курсу.

Всі єпархії станом на 12 червня перереєстрували свої статути (установчі документи церкви), за винятком Київської єпархії Філарета та Луцької, який має це зробити найближчими днями. Ми не сумніваємося, що владика Михаїл це зробить. Бо, наприклад, він на своє престольне свято на Трійцю запросив весь єпископат церкви, але, за даними джерел, вчора патріарху Філарету дали зрозуміти, що його там не чекають.

Почесний патріарх зі своїми численними інтерв’ю стає токсичним навіть для тих, хто не дуже задоволений новою церквою.

Що сьогодні є у відомстві Філарета і наскільки серйозним буде «відкол», якщо він відбудеться?

ПЦУ в столиці – це три десятки парафій. Серед них є потужні: Володимирський собор, храм Пирогоща, храм на Солом’янці, Видубицький монастир (фактично, його контролює новий митрополит, бо він там живе), Михайлівський собор (Синодом відведене місце кафедри нового митрополита, тому він – не в юрисдикції Філарета), храм Миколи Притиска, парафії на Борщагівці та Позняках, храм у музеї Пирогів. Священство підтримує митрополита Епіфанія. Я обійшла акаунти кількох десятків священиків ПЦУ у Фейсбуці – і на всіх побачила прямі та непрямі ознаки підтримки митрополита. Чи то були перепости, наприклад, поїздки нового митрополита в Константинополь, чи пояснення прес-служби ПЦУ, чи статуси наближених до предстоятеля людей щодо тих чи інших подій.

Епіфаній

За нашими даними, підтримати Філарета можуть лише від двох до п’яти настоятелів. Основна причина: за ним ідуть люди, які не змогли реалізуватися. І протиставити себе церкві – це їхній зоряний час. Всі решта, включно із священиками Володимирського собору, за нашими даними, вже приходили до митрополита Епіфанія та просили захистити їх від демаршів почесного. Сам почесний патріарх сказав, що, мовляв, він готовий відпустити священиків до Епіфанія, але просить при цьому звільнити храми та їхати в село.

Настрої священства дуже чітко характеризують дві зустрічі.

- Почесний предстоятель збирає духовенство один раз на рік, після свого дня народження, 25 лютого, – на правах анонімності розповідає один зі столичних священиків, – завжди першим питанням стоїть – чи всі платять єпархіальний податок. Причому він обманює, коли каже, що не бере грошей з бідних парафій. Навіть не подарувавши ні свічок, ні хреста, ні Євангелія, нічим не допомігши священику, все одно просить хоч невеличку суму на рік. Я принципово відмовлявся платити, кажу: владико, як з’явиться у мене спонсор, як поставимо храм, то тоді так. А наразі у мене все кров’ю та потом здобувається. Але цього разу після великих святкувань свого ювілею викликав нас і каже: “Статути не перереєстровувати, всім залишатися в Київському патріархаті, поминати мене завжди першого, а не Епіфанія”. А далі – ще гірше, мовляв, такий-то такий-то (називає ім’я одного священика із західної України) перестав мене поминати, а тепер – у реанімації лежить, а такий здоровий був. Тобто нас просто лякає смертю.

Вдруге зібрав нас у травні, ще журналісти були під дверима патріархії. І тут каже: собору не було, будемо відновлювати Київський патріархат. І тут я очам не повірив. Встають найвідданіші йому священики та м’яко кажуть: владико, ну як не було, ну було ж, ми всі все підписали. «Ти що – проти Божої правди?» Другий почав казати, що собор був. У відповідь: «Ти проти православ’я? Проти мене, свого владики?» Але це вже був перелом. Люди перестали його боятися і перестали його підтримувати. Вони не хочуть у минуле.

Ситуація-пауза залишає певні питання.

Чи може почесний патріарх нависвячувати єпископів, створивши штат нового «генералітету»?

Чи можуть київські священики, які не хочуть йти в розкол, попроситися до прямого підпорядкування до митрополита Епіфанія?

Що робити із православними єпископами, які перебувають на території Російської Федерації, їздять до почесного патріарха і не виключено, що саме зусиллями деяких із них патріарх проштовхує ідею про розкол, принаймні, один із них точно працював на зрив об’єднавчого собору.

Ми також вирішили обговорити ситуацію із експертами.

Олександр Саган, професор, релігієзнавець:

- Епіфаній обрав тактику очікування. Він чекає конкретних канонічний дій із боку екс-очільника, щоб потім класифікувати їх на Синоді, який збирається до кінця цього місяця. Екс-патріарху було дане дуже конкретне доручення щодо реєстрації Київської єпархії. Це завдання абсолютно ігнорується, натомість проводиться форум, перед яким було заявлено, що буде скликано «помісний собор». Благословення на це він не отримав і явно перевищує свої повноваження єпархіального архієрея, бо скликання соборів – не його рівень компетенції, тим більше – коли йдеться про створення іншої церковної структури. Тому на сьогодні керівництво церкви очікує – чи буде проведено антиканонічні дії з боку екс-патріарха – і тоді будуть прийматися рішення. Я розумію, що зараз люди чекають позицію предстоятеля. Бо заяви, що ми залежні від Константинополя чи про несправжність собору – абсолютне викривлення. Але була обрана інша тактика, і у вичікуванні є певна логіка. Бо патріарх Філарет робить усні заяви, а не робить антицерковних заяв особистісного характеру. І у будь-який момент він може відмовитися від тих заяв та сказати, що його неправильно зрозуміли.

Щодо кліриків із Росії, то відносно них має бути узгоджена позиція ПЦУ, предстоятеля та Константинопольського патріархату. Територія РФ не є канонічної територією Помісної церкви України і щодо її долі має бути спільна комісія. Але там три єпископи – чотири нечисленні громади. І зрозуміло, що люди і єпископи піддаються тиску спецслужб, щодо них має бути прийняте рішення. Те, що саме російським єпископам буде віддаватися певна роль при створенні нової інституції зі старою назвою Київський патріархат, я не сумніваюся. Але таким чином вони самі себе виведуть за межі Помісної церкви України та самі вирішать свою долю. Але остаточні рішення будуть за Синодом чи Собором, у випадку, якщо апеляцію буде розглядати Вселенська патріархія.

Православ’я розвивається багато століть, воно переживало не одну таку кризу, є багато варіантів – як реагувати в таких випадках. Я думаю, що предстоятель ПЦУ митрополит Епіфаній вивчатиме цей досвід і він унеможливить поглиблення такого розділення. Втім, я б не нагнітав ситуацію. Розколу не буде. Ймовірний відхід від Помісної церкви кількох єпископів, які можуть бавитися чи в Київський патріархат, чи в якусь іншу церкву, – це справа їхньої совісті. Я чув розмови, що він мало не з десяток єпископів хоче «насвятити». Але церква – це не лише єпископи чи священики, церква – це віруючі. По вчорашньому вельми невелелюдному форумі бачили, що підтримки ідея розколу не знайшла. Кілька парафіян та нікому не знані вчені, які прийшли, гадаю, за гонорар...

Я особисто не бачу священиків, які б свідомо закривали своїм вірним перспективу спілкування з усім християнським світом. Бо нова структура однозначно ставить себе в умови невизнання та самоізоляції. Наша церква вийшла з містечкового розуміння православ’я, наші вірні і клірики хочуть встигати за світом, який іде далі у теології, богослужінні, відносинах між вірянами. Знайдуться кілька маргіналів, які захочуть самоізолюватися від цього, які поставлять свої інтереси вище, ніж логіка та інтереси вірян, але це не буде підтримано священиками.

Андрій Смирнов, церковний історик, Острозька академія:

- Я бачу такі шляхи подолання внутрішньої кризи в ПЦУ. По-перше, на найближчому засіданні Священного Синоду необхідно внести зміни до меж Київської єпархії, яка на сьогодні складається з двох частин. Міські храми підпорядковані владиці Філарету, а інша частина, яка включає Київську область та Михайлівський Золотоверхий монастир, перебуває в юрисдикції митрополита Епіфанія. Я вважаю, що Синод має внести зміни у попереднє рішення та передати усі парафії та монастирі міста Києва під омофор Блаженнійшого митрополита Епіфанія. Як тільки будуть прийняті рішення про зміну територіальних меж Київської єпархії ПЦУ, то тоді київські священики зможуть написати заяви про прийняття їх до митрополита Епіфанія.

Друге. Після того, як сплине визначений Синодом від 24 травня місячний термін для подання документів для реєстрації єпархіальних управлінь ПЦУ, необхідно буде проаналізувати – хто не подав статути для предстоятеля. Передбачаю, що це буде тільки столична єпархія владики Філарета, бо інші або вже передали, або подадуть найближчим часом (я маю на увазі луцького митрополита Михаїла). Відмова владики Філарета від перереєстрації єпархії та проведення ним так званого «помісного собору УПЦ КП» вимагатиме відповідної реакції. Відповідь керівництва ПЦУ на проведення неканонічного зібрання має бути максимально жорсткою. Аж до скликання архієрейського собору, який, відповідно до Статуту, має право відправляти єпископів на пенсію. Причому для ухвалення такого рішення необхідно три четвертих голосів правлячих архієреїв. І я думаю, що ці голоси є. (Підозрюю, що у так званому соборі візьмуть участь лише троє ієрархів з РФ).

По-третє, необхідно завершити процес ліквідації юридичної особи «Київська патріархія УПЦ КП». Наказом Міністерства культури України було визнано таким, що втратив чинність, її статут. Залишилося внести зміни до державного реєстру.

Щодо єпископів із Росії, які колись належали до УПЦ КП, то якщо вони захочуть увійти до складу реанімованого Київського патріархату на чолі з владикою Філаретом, то їх слід просто відпустити. Хочуть належати до нього? Нехай. Згідно з Томосом, ПЦУ не має права мати свої парафії на території РФ, як і іншої помісної церкви. Якщо митрополит Йоасаф Білгородський не хоче належати до ПЦУ, то це його право.

“МИ НІКОЛИ ВЖЕ НЕ ВІДМОВИМОСЯ ВІД ВІДКРИТИХ ДВЕРЕЙ ТА СВІЖОГО ПОВІТРЯ”

Ми знаємо, що у випадку, якщо «собор» відбудеться, то митрополиту Епіфанію треба буде прийняти найважче у його житті рішення – рішення щодо подальшої долі патріарха Філарета. Збираючи матеріал, ми почули багато цікавих думок священиків.

Ми вирішили не скорочувати їх не лише, щоб допомогти священноначалію зробити правильний вибір. Зрештою, опитані нами священики дають цікавий погляд і на ситуацію, і на нового митрополита. Навіть попри анонімність – персони тих священиків упізнавані з деталей. Тож нехай ці думки будуть маленькою фокус-групою для блаженнійшого Епіфанія.

*   *  *

Я думаю – що я сказав би патріарху Філарету, якого завжди поважав? Ми не знали про якійсь кулуарні домовленості, про які каже почесний патріарх. Але вважаємо, що якщо ви кулуарно домовлялися, то й надалі вирішуйте це кулуарно, а не робіть вірян та клір заручником ваших образ, ваша святосте. Ви без нас робили цей вибір, нас поставили до відома про Статут і Томос – і ми сприйняли і Статут, і Томос, і молодого предстоятеля, як волю Божу. Сприйняли і побачили, що це добре. Ми не вимагали визнання, ми хотіли залишатися і православними, і українцями – і Київський патріархат нам це дав. Потім була підписана ліквідація структури і створення нової церкви. І ми побачили, як це добре. І тепер ми не будемо відмовляти собі у новому статусі. Ми відчули – як це – приїхати до грецького монастиря – і нас запрошують разом служити, приїхати до Вселенського монастиря – і нас запрошують разом служити. Вихід з ізоляції – це відкриті двері та свіже повітря. Ми ніколи раніше не розуміли, скільки ми отримаємо у результаті визнання. Піднялися цілі пласти, пов’язані з виходом із ізоляції. Ми від цього вже не відмовимося, хоч і шануємо вас”.

*  *  *

Те, що на виборах предстоятеля переміг м’який та поступливий митрополит Епіфаній, стало дивом для всіх. Але найбільшим дивом стало те, що він почав керувати церквою, як абсолютно самостійна людина. Він – духовне дитя Філарета, ми дуже боялися, що спочатку він буде його слухняним хлопчиком, а потім – точною копією. Але він здатен на самостійні кроки. І я думаю, що він повинен зрозуміти: так не може тривати далі, коли нас обдзвонюють помічники Філарета і просять саботувати церкву. Потрібні рішення, які вони не були б важкі, ми не можемо бути між двох вогнів”.

*  *  *

Я, як столичний священик, кажу, що завжди підтримуватиму нового митрополита, але якщо він буде здатний чути також просте духовенство. Він має прислухатися, тримати зв’язок з усіма, у тому числі священством колишнього УАПЦ. Адже ми були автокефалами, ще коли Філарет на російський престол кандидував, історія відновлення Української автокефалії – 30 років. Історія з патріархом Філаретом відкриває скриньку Пандори, де про нього дуже важко згадати щось добре, де виходять найсумнівніші риси його біографії, цілий ланцюг обманів, найнедостойніша його поведінка навіть щодо своїх попередників. Ми дуже сподіваємося, що новий митрополит не буде деспотичним і буде демократом”.

ПІСЛЯМОВА

Всім хочеться мирного вирішення питання, гарним знаком виглядає те, що сайт почесного патріарха, де він уперто оперує поняттям «Київський патріархат», не містить згадки про собор 20 червня.

Можливо, патріарх – ще в роздумах. Втім, на тому самому сайті є думки «захисників» почесного, яких завжди пов’язували із розвідками сусідньої держави. Чи є надія, що Росія не буде використовувати такий «актив», як «ображений» Філарет? Майже нема. Це дешево та надійно, й при всій нечисленності учасників – дає «прекрасні» антиукраїнські сюжети. Чи є надія, що сам почесний зрозуміє, що єдині, хто має до нього почуття, – це ті самі духовні діти? Що він зростив тих, хто виводить його церкву в світло визнаного православ’я та робить її гравцем на міжнародній арені? Можливість, що він отямиться, – майже нульова. Але деколи великі несподіванки трапляються за мізерних шансів на успіх. Почекаємо 20-го. Недовго.

Лана Самохвалова, Київ

Розширений пошукПриховати розширений пошук
За період:
-