Геннадій Нікітін - людина, яка уміє робити життя світлішим

Геннадій Нікітін - людина, яка уміє робити життя світлішим

Репортаж
Укрінформ
Уже багато років літній киянин за власної ініціативи доглядає клаптик землі на схилах Дніпра між Парком Слави і Лаврою. Навіщо йому це?

“Я вірю, що кожна людина може власним прикладом і діями надихнути інших змінювати світ навколо нас”, - говорить 78-річний київський пенсіонер Геннадій Нікітін. З Геннадієм Андрійовичем, високим худорлявим чоловіком, який виглядає років на 10 молодшим за свій «паспортний» вік, кореспонденти Укрінформу зустрілися по полудні біля метро Арсенальна. Геннадій Андрійович знімає сонячні окуляри, і одразу привертає особливим виразом зацікавленості в очах — такий буває в людей, які по-справжньому “горять” якоюсь справою. Для Геннадія Нікітіна ця справа - догляд за невеличкою ділянкою землі, неподалік Лаври, на занедбаних схилах Дніпра. Якщо дивитись на Лівий берег, то це правіше парку Вічної Слави, ближче до Лаври. Він робить це абсолютно безкорисливо, адже його ніхто не просив і нічого не платить за такі старання. Але чоловіка надихає реакція знайомих і раптових прохожих, які долучаються до його справи — хтось квіти з дачі привезе, а хтось — поділиться інструментами чи просто із вдячністю потисне руку. Тож і кореспонденти Укрінформу вирішили познайомилися з ентузіастом, подивитися на результати його трудів.

Геннадій Андрійович за фахом інженер-електронік, свого часу він був серед першопроходців комп’ютерної революції. Він ще у 70-х працював на тих величезних (кілька кімнат займали!) комп’ютерах, про які ми, молоде покоління, лише чули і ніколи не бачили. Згодом працював в інституті Держплану в обчислювальному центрі, потім уже в часи незалежності - у комерційних структурах, і от на пенсії знайшов собі віддушину.

Мабуть, Нікітін не вміє пропускати те, що вважає важливим, так влаштований його зір. Дорогою до «своєї» ділянки Геннадій Андрійович пропонує поглянути на хризантеми нещодавно посаджені ним біля будинку, в якому він мешкає сам. Колись в Японії торкатися до цих квітів можна було лише людям з чистими душами... “Я багато про це думав, і мені захотілося показати собі і людям всю різноманітність хризантем. Біля дому вже висадив 36 кущів, на осінь чекатиму, якими кольорами вони зацвітуть”, - каже пан Нікітін, показуючи на зелені кущики. Пригадує, що коли висаджував квіти, прохожі та жителі будинку бувало закидали, мовляв, навіщо все це, все одно хтось поламає або викопає-витопче. Але киянин відганяє такі думки подалі і кожного дня поливає і доглядає своє дітище.

Хризантеми посаджені паном Нікітіним біля дому
Хризантеми посаджені паном Нікітіним біля дому

Йдемо через парк Вічної Слави на ту саму ділянку, яку Геннадій Андрійович взяв «під крило». Проходимо практично безлюдний видовий майданчик, де стоїть “Свіча пам’яті” жертв Голодомору і спустившись східцями, заходимо вглиб парку, віддаляючись від меморіалу десь на кілометр в бік Лаври.

- А як же все це починалося, Генадій Андрійович?

- 12 років тому я переїхав в район метро «Арсенальної» і ледве не щодня став гуляти цим парком. Я знаю, що у Зеленбуду на догляд за такими віддаленими закутками немає ні часу, ні грошей, ні працівників. Ну, от і став сам потроху прибирати обабіч доріжки, підмітати, розчищати хащі. Знаю тепер тут кожну гілочку, бачу кожен кущик, помічаю кожний папірець - постійно ношу з собою робочі рукавиці та пакети для сміття. А п’ять років тому - вирішив облаштувати тут невеличкий квітник, - відповідає чоловік.

Принагідно, Генадій Андрійович сумно жартує: працюю тут ніби злочинець, адже квітника немає у проекті парку, а сам він не є співробітником муніципальних служб. Ну, ліпше сказати, «як підпільник»… Попри всі ці сумніви Геннадій Нікітін уже висадив вздовж доріжки кілька десятків молодих дерев — сливи, вишні, яблуні, шовковиці, усього 60 саджанців. Їх щоправда, звичайному прохожому ще не помітно серед старих дерев, але в уяві ентузіаста вже постає картинка, як тут гарно буде щовесни, коли дерева наберуться сил і цвістимуть.

Квітник створений Геннадієм Нікітіним неподалік Лаври на схилах парку Вічної Слави

Коли доріжка трішки звертає праворуч, здалеку помічаємо скромний, але яскравий і несподіваний перехожому квітник, який Геннадій Андрійович називає олімпійським через розмаїття відповідних – олімпійських - кольорів - троянди, іриси, папороть і навіть… кактуси. Щоправда хазяїну висадив рослини в «самопальні» горщики, зроблені з вентиляційної труби, яка стала непотрібною одному з ресторанів. Чому? Ну, земля в цій місцині не надто родюча... Адже тут було справжнісіньке звалище, завалене уламками бетону і всіляким мотлохом, що залишився після робіт із укріплення схилів. Та зусиллями пана Нікітіна тепер воно перетворилося на такий от затишний куточок.

Ще один квітник пана Нікітіна неподалік Лаври
Ще один квітник пана Нікітіна неподалік Лаври

Трохи далі іще один квітник прямо на схилі напроти Лаври. Аби до нього можна було безпечно підійти, пан Геннадій змайстрував поручні — просто з дерев’яного карнизу, який хтось викинув на смітник. “Я тут і дизайнер, і виконавець робіт, все — за наявністю матеріалів”. На схилі з його легкої руки з’явилися повзучі троянди, які до осені укриють під собою землю, а ще - цвіли бузок, жасмин, маки, а потім - цвістимуть ті ж хризантеми. “Мені допомагає тутешня аура. Це блюзнірство — щоб поруч з Лаврою залишався покинутим без догляду такий чудовий клаптик землі! От я і взявся це виправляти. Такий у мене принцип — де б я не жив, завжди намагаюся зробити щось позитивне”, - додає Геннадій Андрійович.

- А що б ви хотіли сказати людям взагалі? - запитуємо на прощання.

- Людина живе не лише заради примітивних задоволень, для неї головне — залишити по собі слід. Мені вже 78 років і я хочу, щоб про мене згадували за моїми справами. І пам’ятайте, свій комфорт і затишок треба створювати своїми руками.

Геннадій Нікітін
Геннадій Нікітін

Отака людина. Ні, це не сади Версалю, тут немає екзотики, це просто клаптик київської землі, про існування якого дуже мало хто з киян взагалі здогадується і навряд чи хтось з них прийде сюди колись. Але хто знає чому і звідки наше життя наповнюється світлом і сенсом? От Геннадій Андрійович Нікітін взяв і створив сам такого «світлячка» на дніпровських схилах. І нічого йому за це не потрібно, навіть подяки. Але ми йому все одно – дякуємо…

Юлія Горбань, Київ

Фото: Геннадій Мінченко, Укрінформ  

Розширений пошукПриховати розширений пошук
За період:
-