18 травня. Пам’ятні дати

18 травня. Пам’ятні дати

Укрінформ
Сьогодні 75-ті роковини депортації кримських татар.

Цього дня Україна відзначає День боротьби за права кримськотатарського народу та вшановує жертв депортації кримських татар. Депортація кримських татар розпочалася 18 травня 1944 року о 3 годині ранку й тривала до початку червня (перша і найбільша хвиля закінчилася 20 травня). Офіційною підставою для депортації кримськотатарського народу стала таємна постанова Державного комітету оборони № 5859 сс «Про кримських татар» від 11 травня 1944 року, в якій кримським татарам висувалися претензії у начебто масовій зраді та масовому колабораціонізмі за часів окупації Криму гітлерівськими військами. Без сумніву, був здійснений акт гено- і етноциду, про що свідчать звинувачення цілого народу в державній зраді та застосування принципу колективної відповідальності. За офіційними даними (так звані числа Лаврентія Берії) було депортовано 183 144 тисячі кримських татар; за татарськими джерелами – понад 400 тисяч, з яких упродовж першого півтора року померло близько 46% депортованих людей. В каральній операції брали участь 32 тисячі співробітників НКВС. Людям на збори давалося від декількох хвилин до півгодини, з собою дозволялося взяти особисті речі, провізію, посуд та побутовий інвентар. Зрозуміло, що більшість майна залишилася і була конфіскована державою. Переважна частина депортованих була направлена на спецпоселення до Узбекистану, частина – до ГУЛАГу, а ще частина – для поповнення спецконтингенту для Московського вугільного басейну. Депортація була одним із засобів «детатаризації» Криму. Іншими засобами були знищення культурних та історичних пам’яток, заміна історичних назв місцевостей новими на зразок «Совєтский», «Первомайск», «Красногвардейск» тощо. До Криму заселялися вихідці з Росії та інших республік. За повоєнний період кількість населення у Криму збільшилося майже в 10 разів. Сталінська політика щодо кримських татар не була чимось новим. Як відомо, захоплення 1783 року Криму Росією призвело до великого занепаду культурного життя на півострові: по-варварському було спалено багато давніх рукописів, зруйновано чимало архітектурних пам’яток. Саме тоді розпочалося перше заселення Криму росіянами, чужоземними колоністами, міцніла брутальна русифікаторська політика. Після переведення Криму до складу УРСР (1954) у 1956 році було видано указ (неопублікований) про реабілітацію кримських татар, але практично без права повернення на батьківщину до Криму. Масове повернення на батьківщину кримських татар почалося лише наприкінці 80-х років. Здавалося, що нарешті, попри побутові труднощі, настав мир і можна спокійно і вільно жити на рідній землі, але знову кримська земля стала об’єктом зазіхань Росії, а кримські татари піддалися (і піддаються) нечуваним з часів Сталіна репресіям. Враховуючи, що через сімдесят років після депортації внаслідок дій тоталітарного режиму колишнього СРСР кримськотатарський народ знову постав перед загрозою дискримінації на рідній землі, а також з метою підтримки боротьби громадян України – кримських татар за реалізацію своїх прав як представників корінного народу Указом Президента від 16 травня 2014 року, і був встановлений День боротьби за права кримськотатарського народу.

Разом з тим, сьогодні, у третю суботу травня, українці відзначають День Європи. Після здобуття незалежності, Україна ухвалила стратегічний курс на євроінтеграцію та висловила наміри якнайшвидше приєднатися до Європейського співтовариства. Саме тому й був встановлений у нашій країні День Європи, який відзначається з 2003 року згідно з Указом Президента «Про День Європи». Україна – єдина держава не член ЄС, в якій на державному рівні відзначається День Європи. В самій Європі цей день відзначають 9 травня відповідно рішення прийнятого у 1985 році на саміті Ради ЄС у Мілані. Традиційно з нагоди Дня Європи в українських містах організовуються і проводяться святкові тематичні заходи.

Окрім того, сьогодні в Україні вперше відзначається День резервіста. Свято встановлено відповідно указу Президента від 19 квітня 2019 року «Ураховуючи важливу роль резервістів у справі захисту Вітчизни, її незалежності та територіальної цілісності, їх готовність у будь-який час стати до лав Збройних Сил України, інших утворених відповідно до законів України військових формувань, з метою дальшого розвитку сучасних військових традицій, зміцнення патріотичного духу у суспільстві». Службу у військовому резерві було запроваджено у 2006 році. Але популярним цей вид служби так і не став. До 2013 року в українській армії було трохи більше як дві тисячі резервістів. З початком російської агресії на сході України службі в резерві стали приділяти значно більше уваги. В березні 2015 року було ухвалено закон, який запроваджує обов’язкове зарахування в оперативний резерв військовослужбовців, які звільняються з військової служби, за умови їхньої придатності до служби в резерві за станом здоров’я та за їхніми морально-психологічними характеристиками. Нині, за даними міжнародного рейтингу Global Firepower, за кількістю оперативного резерву Україна посідає дев’яте місце серед 137 країн світу.

Сьогодні ж у світі відзначають Міжнародний день музеїв. День заснований на ХІ Генеральній конференції Міжнародної ради музеїв (ІСОМ) і відзначається з 1978 року. Цьогорічна тема Міжнародного дня музеїв – «Музеї як культурні центри: майбутнє традиції». У Міжнародний день музеїв майже всі музеї світу відкривають двері на безплатний вхід для всіх охочих. Крім того, 1997 року, з’явилася ідея «Ночі музеїв», коли музеї працюють упродовж ночі, залучаючи, таким чином, молодь і руйнуючи при цьому її дещо скептичне ставлення щодо роботи музейних закладів.

Ювілеї дня:

127 років від дня народження Костянтина Володимировича Піскорського (1892–1922), українського живописця. Автор акварельних робіт: «Пливе човен, води повен», «Катерина», «Козак Мамай», «Україна пригноблена», «Захід сонця», «Скорбота», «Пекло», «Рай», «Букет змій», «Ліс» (досить часто Піскорського порівнювали з Миколою Реріхом або Чюрльонісом). Прожив дуже коротке життя – 29 років. Як художник працював лише 5 років, але за цей короткий строк пройшов шлях, який інші проходять десятиліттями. Навчався в Казанському та Київському університетах; за фахом юрист (мріяв стати адвокатом), утім довелося працювати службовцем в одному з київських банків. Потім була війна, служба в армії (саме там відбулось, як це не дивно, становлення Піскорського як художника), навчання у Георгія Нарбута (лише рік, але який!), голодні повоєнні роки, життя і праця учителем у селі Совки під Києвом. У нього був вроджений талант педагога. Він не лише викладав, але й із задоволенням читав лекції з історії та літератури. Ввечері до школи йшли дорослі – вчитель організував гурток співу, ставив вистави. Діти із захопленням малювали, а Піскорський писав потім до тих малюнків вірші та статті. Крім того, він організував товариство «Просвіта» ім. Т.Г. Шевченка, випуск рукописного журналу «Вісті». Таким чином він долучав селян до світової культури. Якщо врахувати той факт, що тоді в селі не було ні підручників, ні газет, ні журналів, то видання такого журналу було для сільських дітей справжнім «вікном у Європу». В грудні 1921 року члени комісії Відділу народної освіти, перевіряючи роботу школи і побачивши малюнки школярів, зацікавились системою викладання Піскорського. Йому запропонували стати інструктором у справах викладання образотворчого мистецтва. Від посади він відмовився, а премію у вигляді альбомів, фарб і олівців із радістю прийняв – на той час це був королівський подарунок. Досить часто Піскорський возив дітей на екскурсії до Києва (переважно в музеї, або ходив із дітьми малювати пам’ятники старовинної архітектури). Під час однієї з таких екскурсій у лютому 1922 року митець захворів на тиф. За декілька тижнів помер, не доживши двох місяців до свого 30-ліття. Його поховали в Києві поблизу Аскольдової могили. Під час Другої світової війни могилу зруйнували, а після війни цвинтар знесли. Дружина художника, залишившись із двома малими дітьми, після смерті чоловіка дуже бідувала. Їхній старший син Володимир загинув під час війни. Йому був лише 21 рік. Дочка Зінаїда Костянтинівна Піскорська стала музейним працівником і зробила чимало для збереження, а потім і для популяризації унікальної творчої спадщини свого батька.

99 років від дня народження Івана Павла ІІ (Кароль Войтила; 1920-2005), Папи Римського, одного із найяскравіших релігійних діячів і впливових лідерів ХХ століття, миротворця, богослова, поета, філософа, святого Католицької церкви. Іоанн  Павло ІІ був легендарною постаттю. Він не лише став першим Папою Римським неіталійського походження за останні 445 років, одним із наймолодших понтифіків за всю історію церкви і першим Папою слов’янського походження. Він став першим Папою, який переступив поріг юдейської синагоги і мусульманської мечеті. У 2001 році він уперше, починаючи з часу розколу християнської церкви на православну і католицьку в 1054 році, відвідав православну Грецію. Загалом він здійснив понад 200 пастирських поїздок, в том числі й 104 закордонні подорожі. Найчастіше він відвідував Польщу, США і Францію, а також Іспанію і Мексику. Побував Іоанн Павло ІІ і в Україні (червень 2001). Перше, що він зробив, зійшовши з трапу літака – став на коліно й поцілував українську землю, розстелену на білій тканині. Він цитував Шевченка і Сковороду, молився в церкві на Аскольдовій могилі, жартував і благословляв люд на стадіоні «Чайка». Для багатьох вірних то була незабутня зустріч.

Розширений пошукПриховати розширений пошук
За період:
-