12 травня. Пам’ятні дати

12 травня. Пам’ятні дати

Укрінформ
Сьогодні в Україні відзначається День матері.

День матері встановлений згідно з Указом Президента «Про День матері» від 10 травня 1999 року «…на підтримку ініціативи Державного комітету України у справах сім’ї та молоді, міжнародної організації «Жіноча громада», Спілки жінок України, громадської організації «Союз українок» і відзначається кожної другої неділі травня. Цього дня вітають виключно матерів і вагітних жінок – майбутніх мам. Свято виникло у США. Спочатку це була ідея пацифістів – відзначати цей день як день єдності матерів у боротьбі за мир. Але подібна концепція не знайшла широкої підтримки ні в США, ні в інших країнах. У 1907 році американка Анна Джарвіс з Філадельфії виступила з ініціативою вшанування матерів у пам’ять про свою матір. Анна написала зворушливі листи до державних установ, законодавчих органів і видатним особам з пропозицією один день року присвятити вшануванню матерів. Першим визнав День Матері офіційним святом штат Вірджинія у 1910 році. Через чотири роки, 1914-го, президент США Вудро Вільсон оголосив другу неділю травня національним святом на честь усіх американських матерів. Після завершення Першої світової війни День Матері почали відзначати і в деяких європейських країнах. На сьогодні День Матері відзначається у 85 країнах світу. Українці теж долучилися до святкування Дня Матері, і сталося це у 1928 році, щоправда, не в Україні, а в Канаді. Ініціатором став Союз українок Канади. Наступного року свято відзначалося вже й у Львові. Ініціативу канадських жінок підтримала головна редакторка тижневика «Жіноча доля» Олена Кисілевська. 1929 року «Союз українок» зініціював впровадження цього свята на Тернопільщині. Організації «Просвіта», «Рідна школа», «Пласт», «Сокіл» організовували концерти, конференції, фестивалі по всій Східній Галичині. Відтоді День Матері відзначали дуже широко. Зі встановленням радянської влади на західноукраїнських землях свято було заборонено. Лише з 1990 року завдяки зусиллям громадських організацій, зокрема Союзу українок, Свято матері повернулось в Україну.

Разом з тим, сьогодні відзначається Міжнародний день медичної сестри. Вперше ідея святкування Міжнародного дня медичної сестри з’явилася ще в 1953 році, але відзначати його почали з 1965-го. В 1974 році Міжнародна рада медсестер (ІСN) ухвалила офіційне рішення відзначати Міжнародний день медсестри 12 травня, в день народження Флоренс Найтінгейл (1820-1910) – англійської сестри милосердя, організаторки служби сестер милосердя і системи підготовки кадрів середнього і молодшого медичного персоналу у Великобританії. Вона також була організаторкою і керівницею загону санітарок під час Кримської війни 1853–1856 років. Міжнародна рада медичних сестер (ICN), до складу якої входять понад 130 національних асоціацій, що становить понад 16 мільйонів медсестер по всьому світу, була створена ще в 1899 році й має на меті підвищення професійного рівня медичних сестер, забезпечення якісного сестринського догляду за всіма, хто його потребує, крім того, рада працює й над тим, аби всюди в світі були професійні сестринські кадри, а також зміцнювався престиж цієї вкрай необхідної й водночас нелегкої професії. Штаб-квартира організації знаходиться в Женеві. Щороку до цього дня Рада медсестер готує інформаційні матеріали, оголошує тематику й гасло святкування. У 1912 році Товариством Червоного Хреста було засновано медаль імені Флоренс Нейтінгейл, якою нагороджуються раз на два роки дипломовані медсестри і медбрати за беззастережну відданість своїй професії та хоробрість під час надання допомоги пораненим і хворим, як у воєнний, так і в мирний час. Перше нагородження відбулось 12 травня 1920 року, відтоді почесної відзнаки були удостоєні 1483 осіб. З них 23 – українські медичні сестри.

Події дня:

655 років тому, 12 травня 1364 року, Польський король Казимир III Великий видав грамоту про заснування в Кракові першого в Польщі університету - Studium Generale. Було створено одинадцять кафедр, в тому числі вісім правознавчих, дві медичні та одну - вільних мистецтв. Главою університету став канцлер королівства. Університет в Кракові став другим в Центральній Європі після Празького. У XIX столітті він отримав сучасну назву - Ягеллонський, в знак подяки королеві Ядвізі і великому князю Владиславу Ягелло (Ягайло), які в XV столітті багато зробили для становлення установи.

Ювілеї дня:

112 років від дня народження Кетрін Хепберн (1907–2003), американської актриси. Її кар’єра в Голівуді тривала 60 років, вона знімалась разом з Джеймсом Стюартом, Кері Грантом і Гамфрі Богартом. Кетрін Хепберн є володаркою рекордного числа Оскарів за кращу жіночу роль – за ролі у фільмах «Рання слава» (1933), «Відгадайте, хто прийде на вечерю» (1967), «Лев взимку» (1968), «На золотому озері» (1981). Але справжньою голлівудською зіркою Кетрін Хепберн стала після виходу на екрани США фільму «Королева Африки», де актриса знялась разом з неперевершеним Гамфрі Богартом. Гра уславленої актриси спочатку не влаштовувала головного режисера Джона Г’юстона, тому він запропонував Хепберн зображувати свою героїню схожою на Елеонору Рузвельт. Актриса дослухалась поради й роль буквально заграла новими фарбами. Кетрін Хепберн померла у 96 років. Останнім часом важко хворіла, зокрема на хворобу Паркінсона. Про свій вік і стан здоров’я вона висловилась так: «Здається, я починаю поступово розкладатися…» І додала: «Мені здається, люди починають розуміти, що скоро мене не буде. І, знаєте, вони сумуватимуть за мною, як за старим пам’ятником». А про свою професію, завдяки якій стала відомою на весь світ, сказала: «Перевтілення – найменш важливий із талантів і, повірте мені, не найкращий спосіб заробляти на життя…»

Цього дня 1936 року народився Іван Марчук (1936) – український художник, народний художник України, лауреат премії ім. Тараса Шевченка. В доробку майстра майже чотири тисячі робіт, виконаних дев’ятьма видами техніки (авторство деяких належить лише йому). 2007 року він потрапив до рейтингу 100 найвизначніших геніїв сучасності, який уклала британська газета The Daily Telegraph. Це сьогодні Іван Марчук визнаний майстер полотна і пензля, а були часи, коли його мистецтво в Україні не визнавали. До Спілки художників України Марчука прийняли лише в 1988 році, щоправда, без його ж таки відома. Того ж року митець залишив Україну і поїхав до США. В еміграції Марчук прожив 12 років – мешкав переважно у США, хоча їздив і в Австралію, Канаду. Але на чужині художник не прижився – йому, мешканцю патріархального Києва, що любить ходити повз віковічні липи на Пушкінській і відвідувати навесні та влітку рідну Тернопільщину, мабуть, чогось бракувало в далеких краях. Після терактів у США 11 вересня 2001 року художник повернувся в Україну. «Україна для мене найпрекрасніша земля в світі», - зізнається Іван Марчук, хоча й бідкається, що скільки не їздив по світах, а такого безладу і стільки сміття ніде не бачив. Іван Марчук народився в селянській родині. Сім’я жила бідно, крім Івана було ще три дочки. Вся надія була на нього, а він подався в художники. Після школи поступив у Львівське училище декоративно-прикладного мистецтва, згодом закінчив Львівський інститут. Працював художником на меблевій фабриці, малював афіші в кінотеатрі «Львів». Свій власний стиль він відкрив (віднайшов) у собі у 1965 році – мешкав тоді в Києві, працював в Інституті надтвердих матеріалів. Мучився, що не має власного почерку, що весь час наслідує когось, але одного разу сталося диво: «Шлюзи моєї внутрішньої скутості прорвало, я не встигав фіксувати все, що мене переповнювало, - згадує художник. – Шкодував, що можу працювати тільки однією рукою, хотілося зробити одразу і те, і інше… Такий поток пішов! Звідки він – не знаю, але це був потік свободи…» Відтоді з’явився той «марчуковський» стиль, який ні з яким іншим не сплутаєш.

Роковини смерті:

84 роки з дня смерті Юзефа Пілсудського (1867-1935), державного і політичного діяча Польщі, глави польського уряду і держави довоєнного періоду, маршала. Для поляків складна і суперечлива особистість «Начальника польської держави», «Коменданта» (таке прізвисько було у Пілсудського) була знаковою. Саме завдяки його титанічним зусиллям вдалося відродити Річ Посполиту після більш ніж вікової окупації сусідами – Росією, Пруссією і Австрією. Пілсудський походив з давнього шляхетського роду, у молодості захоплювався ідеями соціалізму (редагував підпільну соціалістичну газету, був одним із співзасновників Польської Соціалістичної партії); за підготовку замаху на Олександра ІІІ був засуджений до 5-річного заслання у Сибіру; командував бригадою в армії імператора Франца-Йосипа І; організовував пограбування поштових потягів та банків, сидів у німецькій тюрмі, був комендантом польських легіонів і першим маршалом республіки. (До всього ще й вірші писав). Для Пілсудського не існувало аксіоми на кшталт «Політика – це мистецтво можливого». Він допускався помилок в оцінці ситуації, зазнавав нищівних поразок, але після кожної з них зміцнював свій авторитет і здобував нових прибічників. Реакції його були швидкими, а дії – рішучими. Навіть за часів комуністичного правління образ Пілсудського залишався непохитним – це був справжній культ особистості на неофіційному рівні. Для українців Пілсудський бачиться дещо з іншого боку, тому німба святості не видно. З його іменем пов’язані, передусім, агресивні дії Польщі у листопаді 1918 року стосовно Західно-Української Народної Республіки (хоча звинувачувати у цьому можна в більшій мірі не Пілсудського, а українських політиків, зокрема Симона Петлюру); посилення процесу полонізації в окупованій Західній Україні наприкінці 20-х рр. в результаті режиму «санації» (оздоровлення) та сумнозвісна «пацифікація» (умиротворення, успокоєння) – жорстокі репресивні акції у вересні-жовтні 1930 року здійснені силами польської армії і поліції проти українського населення, спрямовані на придушення національно-визвольного руху.

Розширений пошукПриховати розширений пошук
За період:
-