2 травня. Пам’ятні дати

Як відомо, станом на травень 2014 року, Крим був під російською окупацією, на сході країни вже точилися бойові дії, але загалом країна жила мирним, хоча й дещо напруженим життям. Одеса не була винятком – на вечір у місті був запланований футбольний матч. Попри намагання Кремля просунути «Русскую весну» і проголосити «Одесскую народную республику», ці спроби виявилися марними, а ситуація в місті за оцінками тієї ж ОБСЄ була доволі спокійною. Втім трагічні події розвивалися надзвичайно стрімко і їхнім результатом стала загибель майже півсотні людей, що шокувало не тільки українців, але й увесь світ. Напередодні футбольного матчу між одеським «Чорноморцем» і харківським «Металістом» була запланована спільна хода уболівальників обох команд і проукраїнськи налаштованих одеситів центральними вулицями міста. Тим часом, учасники одеського Антимайдану, наметове містечко яких розташовувалося на Куликовому полі (неподалік від місцевого залізничного вокзалу), побачили в цьому загрозу власній безпеці й вирішили зібратися на Олександрівському проспекті біля перетину з вулицею Жуковського. О 15-ій годині дня колона футбольних фанатів, активістів місцевої «Самооборони» та Євромайдану, зібралася на Соборній площі й рушила у напрямку до до Парку культури і відпочинку імені Тараса Шевченка, на центральний стадіон «Чорноморець». Коли вони дійшла до Олександрівського проспекту, то піддалися нападу антимайданівців. Досить швидко масові заворушення, в яких брали участь декілька тисяч людей, перейшли на всі центральні вулиці Одеси – Грецьку, Дерібасівську, Грецьку площу. Невдовзі пролунали і перші постріли. Ситуація вийшла з-під контролю. Десь о 18 годині проукраїнські сили почали тіснити антимайданівців до місця їхньої дислокації – Куликового поля. Табір сепаратистів було спалено, а самі антимайданівці забарикадувалися у Будинку профспілок. Сторони конфлікту закидували одне одного пляшками із запальною сумішшю, стріляли. Невдовзі в будівлі виникла пожежа, в результаті якої загинуло кілька десятків чоловік. Загалом під час заворушень в Одесі загинуло 48 людей. Понад 200 людей звернулися за медичною допомогою. Більшість жертв трагедії загинули у Будинку профспілок. Згодом слідством було встановило, що масові заворушення в Одесі були організовані й умисно сплановані. Рішенням Одеської міськради цього дня вшановують пам’ять загиблих.

Ювілеї дня:

160 років тому народився Джером Клапка Джером (1859-1927), відомий англійський письменник. Був редактором гумористичного журналу «Idler» («Ледар») і тижневика «Today». Визнання Джерому принесла повість «Троє в одному човні (як не рахувати собаки)» та її продовження «Троє на велосипеді» – про пригоди трьох простаків, які потрапляють у численні комічні ситуації.

107 років від дня народження Акселя Шпрінгера (1912-1985), німецького видавця, засновника одного з найбільших у Європі видавничих концернів «Axel Springer», що випускає понад 150 найменувань газет і журналів у понад 32 країнах світу, а також щоденних газет Die Welt та Bild – газети-таблоїда, найуспішнішого медіапродукту Німеччини. Шлях Акселя Шпрінгера до вершин медіа-Олімпу був передбачуваним і не надто важким. Народився він у заможній родині гамбурзького видавця, був любимчиком матері, мріяв стати артистом оперети. Досить довго юнак ні про що серйозне не думав – вечірки, розваги, вродливі дівчата, модний гардероб, подорожі в Берлін та на острів Зюльт у Північному морі – звичайне світське життя гамбурзького денді. Втім, виконуючи батьківську волю, все ж став журналістом. Нацистів не підтримував, тому досить легко отримав ліцензію на випуск друкованої продукції від британської окупаційної влади у 1946 році. Історія майже анекдотична. Британський офіцер, стомлений довгими розмовами з безкінечними фіктивними борцями з націонал-соціалістами, запитав: «А хто переслідував вас, пане Шпрінгер?» Той відповів: «Тільки жінки», - і отримав ліцензію на видання своєї першої газети. Аксель Шпрінгер одразу ж відчув бажання переживших війну читачів до «легких, душевних» історій, розваг і почав випускати популярну газету, в якій «щоденний прогноз погоди був набагато важливішим за будь-які політичні події». Зразком для видавця слугувала бульварна преса Великобританії. Великі фото, великі промовисті заголовки, матеріали, що мали на меті не інформувати, а викликати емоції – такою була газета Акселя Шпрінгера. Цікаво, що Шпрінгер спочатку не підтримував прозахідну орієнтацію Конрада Аденауера, але після відвідин у 1958 року Москви і зустрічі з Микитою Хрущовим (радянський лідер спілкувався з видавцем як із звичайним журналістом, навіть дещо зверхньо, на що той дуже образився), різко змінив свої погляди. Відтепер він розпочав справжню боротьбу з комуністичним режимом НДР. Штаб-квартира концерну була перенесена з Гамбурга до Берліна (поближче до Стіни), а все, що Шпрінгер вважав політично важливим, з’являлося на першій шпальті газети Bild. Наприкінці 60-х, початку 70-х років Аксель Шпрінгер був одним із найненависніших людей для німецьких лівих. На штаб-квартиру концерну та на редакції його видань було скоєно ряд нападів, під час яких були навіть і жертви. Так, у 1972 році у Гамбурзі під час вибуху двох бомб були поранені 17 співробітників. Нині контрольний пакет акцій медіа-холдингу «Axel Springer» належить п’ятій дружині видавця – Фріді Шпрінгер.

47 років від дня народження Двейна Джонсона (1972), американського рестлера і кіноактора, відомого також під псевдонімом Скала. З 1996 року по 2004 рік виступав у World Wrestling Federation/Entertainment (WWF/E). З 2011 року знову працює в WWE, нерегулярно виступаючи в основному на бренді Raw. Є восьмиразовим чемпіоном WWF/E, дворазовим чемпіоном WCW, дворазовим інтерконтинентальним чемпіоном WWF і п’ятиразовим командним чемпіоном WWF. Також є шостим чемпіоном Потрійної корони і переможцем Королівської битви 2000 року. У 2000 році Джонсон написав автобіографічну книгу «The Rock Says», яка була одним із бестселерів New York Times. З 2001 він почав зніматися в кіно, а в 2002 році виконав головну роль у фільмі «Цар скорпіонів». Його гонорар в 5,5 мільйона доларів був занесений в Книгу рекордів Гіннесса як найвищий гонорар за першу головну роль. Крім того, Джонсон знявся в таких фільмах, як «Мумія повертається», «Широко крокуючи», «Скарб Амазонки», «Doom», «Зубна фея», «Копи в глибокому запасі», «G.I. Joe: Кидок кобри 2», «Геракл», а також в кіносерії «Форсаж». Є одним із найліпших приятелів екс-губернатора Каліфорнії Арнольда Шварценеггера.

Роковини смерті:

500 років з дня смерті Леонардо да Вінчі (1452–1519), італійського живописця, скульптора, архітектора, інженера. «Да Вінчі» не було його прізвищем, воно лише означало «із Вінчі» (маєток неподалік Флоренції, де він народився). В Італії цього генія епохи Відродження називають просто Леонардо. Він був позашлюбним сином селянської дівчини й заможного флорентійського нотаріуса, власника маєтку, але молода жінка незабаром взяла шлюб з одним майстром, а хлопчик залишився з батьком. Він досить довго був єдиним сином синьйора П’єро: молодший брат з’явився в нього лише після четвертого шлюбу батька, коли Леонардо було 24 роки. Як єдиний син багатої людини, Леонардо здобув гарну освіту. Він почав самостійно працювати лише у 30-річному віці. І тут розгорнувся такий багатогранний талант, який не знав рівних в історії. До нас дійшли сімнадцять картин Леонардо – серед них «Джоконда» (вона ж «Мона Ліза»), «Таємна вечеря», «Поклоніння волхвів», «Мадонна Бенуа», «Мадонна Літта». Але Леонардо був не тільки художником, але й скульптором, архітектором; він залишив праці з механіки, анатомії, гідротехніки, космогонії, теорії пізнання; він передбачив багато майбутніх винаходів – зокрема, наприклад, парашут і гелікоптер.