17 квітня. Пам’ятні дати
Як відомо, 12 квітня 2014 року, Горлівку атакували незаконні збройні формування. Впродовж кількох днів вони намагалися захопити відділення міліції та будівлю міськради. Зрештою їм це вдалося.
Зранку 17 квітня перед перед будівлею Горлівської міської ради містяни зібралися на мітинг «За єдину Україну». Під час мітингу депутат міськради Володимир Рибак намагався зняти прапор так званої ДНР і повернути туди прапор України.
Після мітингу, за словами свідків, до депутата під'їхав легковий автомобіль, і якісь особи в камуфляжі буквально заштовхали Рибака в салон і вивезли в невідомому напрямку.
Через кілька днів, 22 квітня, тіло Володимира Рибака та тіло 19-річного студента КПІ Юрія Поправка знайшли в річці Казенний Торець під Слов'янськом з ознаками катувань і насильницької смерті.
Як з'ясували потому правоохоронці, у вбивстві депутата безпосередню участь брали лідери проросійських сепаратистів, які захоплювали адмінбудівлі в Слов’янську - диверсант ГРУ Генштабу РФ Ігор Безлер та самопроголошений мер Слов'янська В’ячеслав Пономарьов. Запис їхніх перемовин оприлюднила СБУ.
20 лютого 2015 року Володимиру Рибаку було присвоєно звання Герой України з врученням ордена «Золота Зірка» (посмертно) «За громадянську мужність, патріотизм, героїчне відстоювання конституційних засад демократії, прав і свобод людини, самовіддане служіння Українському народу, виявлені під час Революції гідності».
Сьогодні в Україні - День працівників пожежної охорони. Свято встановлено Указом Президента від 11 жовтня 2013 року. Пожежники – передовий загін Державної служби з надзвичайних ситуацій. Цю професію обирають за покликом душі, свідомо, адже у вогонь насильно ніхто не піде. Рятуючи життя інших, можна загинути самому. Українські пожежники першими гасили Чорнобильський реактор, вони постійно задіяні в ліквідаціях наслідків інших серйозних надзвичайних ситуацій, як природного так і техногенного характеру. За статистичними даними, у 2018 році в Україні щодня виникало 215 пожеж, на яких гинуло 5 і отримувало травми 4 людей. Окрім того, вогнем знищувалось або пошкоджувалось 70 будівель і споруд та 13 одиниць транспортних засобів. Щоденні матеріальні втрати від пожеж становили близько 22,7 млн грн.
Разом з тим, сьогодні Міжнародний день гемофілії. Відзначається з 1989 року з ініціативи Всесвітньої федерації гемофілії та Всесвітньої організації охорони здоров’я з метою привернення уваги громадськості до проблем хворих, які страждають порушенням згортання крові. На сьогодні в Україні проживає майже 3 тис. людей, котрі мають це рідкісне захворювання, характерною ознакою якого є особлива чутливість організму до крововиливів. При захворюванні у людини виникають крововиливи у м’язи, суглоби, внутрішні органи. Також величезну небезпеку для життя хворого несуть будь-які зовнішні травми, поранення та порізи. Тяжкі форми захворювання призводять до каліцтва людини через так звані гемартрози (крововиливи в суглоби) та гематоми (крововиливи у м’язові тканини). Ця хвороба відома здавна, але серйозно вивчати її почали лише з ХІХ століття. Та й сам термін «гемофілія» був уперше використаний лише у 1828 році швейцарським лікарем Хопфом. Без належного лікування середня тривалість життя людини складає приблизно 30 років, а з 12-річного віку люди стають інвалідами – можуть пересуватися на милицях чи візках. За умов надання відповідної медикаментозної терапії тривалість життя такої людини не відрізняється від тривалості життя здорових людей.
Події дня:
Цього дня, у 1991 році, Верховна Рада України ухвалила закон «Про реабілітацію жертв політичних репресій на Україні», який і донині становить основу діяльності Української держави з відновлення справедливості стосовно безневинно постраждалих. Кількість жертв політичних репресій в Україні не піддається підрахунку – це неймовірні цифри. Деякі фахівці вважають, що за період від початку 20-х і до кінця 80-х років ХХ століття, тобто за час правління більшовицько-комуністичного режиму, в Україні було заарештовано майже півтора мільйона осіб (із них понад 50 % українці). Величезну кількість із них було розстріляно, всі інші пройшли тюрми, заслання, вислання, каторгу, табори, примусово побували в психіатричних закладах. Терор і репресії вразили майже всі верстви українського населення: науковців, політиків, військових, священиків, представників культури, селянство. Особливо тяжкою і болісною спадщиною минулого стали масові репресії, які чинились сталінським режимом та його провідниками в Україні у 30-х роках. Приміром, в Україні в 1937–1938 роках було засуджено 197 617 осіб, з них приречено до страти – 122 237 громадян. Левову частку цих вироків виносили саме «трійки» НКВС. Варто зауважити, що реабілітація жертв незаконних репресій почалася в СРСР майже одразу після початку процесу десталінізації. У 1953 році Верховному Суду СРСР було надано право переглядати за протестами Генерального прокурора рішення колишніх позасудових органів (так званих трійок). В Україні у 1956–1959 рр. за цією категорією справ було реабілітовано близько 250 тис. громадян. Але надалі процес реабілітації фактично було припинено – перевірки проводилися тільки за заявами репресованих або їх близьких. Тому за наступні 28 років було переглянуто лише 85 тис. справ і реабілітовано 60 тис. осіб. За «перебудови» реабілітаційні процеси знову пожвавилися – з 1989 року, за два роки було реабілітовано 180 тис. громадян і завершено перегляд архівних кримінальних справ, рішення за якими ухвалювали позасудові органи. Прийнятий 17 квітня 1991 року закон «Про реабілітацію жертв політичних репресій на Україні» насамперед визначив: реабілітації підлягають особи, які з політичних мотивів необґрунтовано засуджені судами або позасудовими органами (або в будь-якому позасудовому порядку) на території України в період з 1917 і до моменту набуття цим Законом чинності. Реабілітація торкнулася і громадян, засланих і висланих з постійного місця проживання та позбавлених майна з політичних, соціальних, релігійних, національних та інших мотивів під приводом «боротьби з куркульством», за так зване «пособництво бандитам» тощо. Було відновлено і чесне ім’я тих, хто постраждав за переконання, у процесі порушення державою права на свободу сумління. У 2010 році до закону «Про реабілітацію жертв політичних репресій на Україні» було внесено зміни щодо статусу осіб, які в дитинстві потерпіли від політичних репресій, та гарантії їх соціального захисту.
Ювілеї дня:
112 років від дня народження Семена Олександровича Підгайного (1907-1965), українського історика, археографа, музейного працівника, письменника, автора спогадів про українську інтелігенцію на Соловках. Був одним із засновників Української революційно-демократичної партії. Після закінчення Київського інституту народної освіти (нині Київський національний університет ім. Т. Шевченка) працював науковим співробітником Музею Слобідської України в Харкові (Харківський історичний музей), викладав історію України у Харківському інституті народної освіти (нині Харківський національний університет ім. В. Каразіна). Сім років (1933-1940) провів на засланні у Соловецькому таборі особливого призначення, про що згодом написав дві книги: «Українська інтелігенція на Соловках» та «Недостріляні». З 1949 року – в Канаді. Помер і похований у Торонто.
100 років від дня народження Чавели Варгас (Ізабель Варгас Лізано; 1919-2012), відомої чилійської співачки, виконавиці ліричних пісень у стилі ранчера. Народилася і до 14 років мешкала у Коста-Риці. В історію музики Мексики (та й країн усієї Латинської Америки) увійшла як виконавиця, котра зруйнувала стереотипне уявлення про співачку в католицькому суспільстві. Чавела Варгас виступала в чоловічому вбранні, курила сигари, вживала алкоголь, носила при собі пістолет. Хоч співати вона почала досить рано – в 14 років (відтоді як приїхала до Мексики), її професійна кар’єра розпочалась досить пізно – в 30 років. Загалом співачка випустила 80 музичних альбомів, останній вийшов у 2010 році. Чавела Варгас була близькою подругою Фріди Кало і Дієго Рівери, товаришувала з Федеріко Гарсіа Лоркою. Знімалась у кіно й про неї знімали фільми. Педро Альмодовар називав її своєю музою. Пісні у виконанні співачки увійшли до саундтреку фільму «Фріда» (2002). Її мемуари «І якщо хочеш знати про моє минуле», які вийшли друком у 2002 році, одразу ж стали бестселером в іспаномовному світі.
Роковини смерті:
Цього дня у 2014 році пішов з життя Габрієль Гарсіа Маркес (1927–2014), всесвітньо відомий колумбійський письменник, журналіст і громадський діяч. Лауреат Нобелівської премії (1982), автор світового бестселера «Сто років самотності» (1967), роману, який Пабло Неруда розцінив як найбільше одкровення іспанською мовою з часів «Дон Кіхота», а перуанський письменник Варгас Льоса назвав «літературним землетрусом». Перше оповідання Маркес написав у 1947 році. Літературному дебюту передувало знайомство з творчістю Франца Кафки. Загальне враження від оповідань, об’єднаних у збірці «Перетворення», Гарсіа Маркес згодом сформулював таким чином: «Кафка розповідав про світ точнісінько в тій манері, що й моя бабця. Коли я прочитав його… я відкрив для себе, що стану письменником. Побачивши, як Грегор Замза зміг, прокинувшись одного разу, перетворитися в гігантського жука, я сказав собі: «Я не знав, що таке можливе в літературі. Але якщо це так, то мене цікавить письменство…» Я зрозумів, що в літературі, крім академічних і надто раціоналістичних стилів, з якими я був знайомий за ліцейським підручником, існували й інші, набагато ширші можливості. Це було все одно, що скинути пояс невинності». Найбільший вплив на Маркеса, крім Кафки, справили Фолкнер, Вірджинія Вулф, Джеймс Джойс. У біографії видатного письменника існує чимало розбіжностей і дивних неспівпадінь, починаючи ще з народження. Народився Маркес у 1928 році, але його батько-фармацевт наполягав, що у 1927. Отже, переважна більшість довідкових джерел подає дату народження Маркеса 1927 рік. Майбутній письменник навчався в єзуїтському коледжі, потім вивчав право в університеті Боготи, але невдовзі кинув навчання задля журналістики. В 1954 він вже працював у Римі кореспондентом однієї з колумбійських газет. Відтоді мешкав переважно за кордоном: у Франції, Венесуелі та в Мексиці. Перший роман написав у 23 роки, але видавця вдалося знайти лише через сім років. Задум «Ста років самотності» з’явився у нього в 1956, а написаний роман був за 12 місяців. Перший наклад розкупили протягом тижня. Надалі було продано понад 20 мільйонів екземплярів книги; вона перекладена 30 мовами світу.
