Фукуяма: Що зупинить популістів, хто посилює Путіна й де Україна

Майже 30 років тому відомий американський філософ і політолог Френсіс Фукуяма передбачав, що з падінням "Залізної завіси" ліберальна демократія стане "остаточною формою людського управління". І хоча протягом цих десятиліть кількість демократій у світі справді збільшилася в 3-4 рази, у багатьох країнах політичні системи залишаються далекими від демократичних… Відбувся реванш популізму, який спровокував глобальну кризу демократії – пояснює нині причини такого розвитку Фукуяма.

Днями професор Стенфордського університету взяв участь в організованому Фондом ERSTE у Відні заході Tipping Point Talks: спочатку поспілкувався з журналістами, а потім виступив із лекцією перед ширшою аудиторією. Укрінформ був присутній на заході й пропонує вашій увазі 11 тез, озвучених американським філософом, у тому числі й на тему України та триваючої агресії РФ.

1. РЕВАНШ ПОПУЛІЗМУ В КРАЇНАХ СТАЛОЇ ДЕМОКРАТІЇ

Більшу частину свого життя я розмірковував на тему, як поширювати демократію, як зробити більше країн демократичними, здійснити перехід від авторитарних урядів до демократичних. І раптом у 2016 році стався ряд тривожних подій – вибір Дональда Трампа президентом США, референдум у Великій Британії щодо виходу з ЄС. Причому, це відбувалося на тлі зміни глобальної обстановки.

Упродовж останніх 30 років ми жили в умовах зміцнення ліберального міжнародного порядку, який, головним чином, скріплювався Сполученими Штатами разом із їхніми союзниками в Західній Європі, союзниками по НАТО, на Далекому Сході. Був економічний компонент – система вільної торгівлі, переміщення через міжнародні кордони товарів, людей, послуг, ідей та інвестицій. І був політичний компонент, який уособлював собою союзників США в Європі та в Азії. Це був дуже успішний набір ініціатив. Кількість демократій за цей період зросла з близько 35 у 1970-х до десь 115-120 (залежно від того, як визначати демократію) на початку 2000-х. Глобальне виробництво світової економіки збільшилося вчетверо і, власне, всі економічні аспекти покращувалися…

Зараз же спостерігається зворотна тенденція. І це розпочалося орієнтовно у другій половині 2000-х років. Відбулося становлення деяких дуже самовпевнених та авторитарних сил – Росії та Китаю. Але, на мою думку, найбільш тривожним аспектом став реванш популізму всередині сформованих демократій. Зокрема у двох найбільш стверджених демократіях: у Великій Британії та Сполучених Штатах.

2. ТРИ ФОРМИ ПОПУЛІЗМУ

Я хотів виокремити три визначення популізму.

Перший – економічний популізм. Лідери просувають економічну та соціальну політики, які популярні на короткостроковий період, але мають катастрофічні наслідки в довгостроковій перспективі. Наприклад – Венесуела під керівництвом колишнього президента Уго Чавеса, коли відкривалися клініки, населенню надавалося безкоштовне продовольство, бензин. Але коли ціни на нафту в 2014 році зазнали колапсу, то й стійкість країни зазнала краху.

Друге визначення популізму більше пов’язане з політичним стилем. Лідер-популіст намагається бути харизматичним, мовляв: "Я маю прямий зв'язок із людьми". Це важливо, адже робить популіста таким собі антиінституційним. Популіст каже: "Я представляю людей, а ось усі ці інші інституції – такі, як суди, ЗМІ, законодавці, бюрократи тощо – усі вони перешкоджають мені ефективно робити для вас те, що ви від мене хочете". І тому популіст виступає проти всіх цих інституцій.

Як приклад: коли Дональд Трамп був висунутий кандидатом у президенти від Республіканської партії у 2016 році, він виступив зі знаковою промовою, в якій заявив: "Я єдиний розумію ваші проблеми, і я єдиний можу їх вирішити".

Третє визначення популізму – це популісти, які заявлять: "Я підтримую народ". Зазвичай, це не означає, що він підтримує всіх, а як правило – частину людей, об’єднаних за расою, етнічною приналежністю, або ж, що досить часто, – об’єднаних традиційними культурними цінностями, традиційним розумінням національної ідентичності. Це не завжди стосується всього народу, який живе в цій країні.

Так, Віктор Орбан в Угорщині дуже чітко заявив, що національна ідентичність Угорщини – це бути етнічним угорцем. Що означає: якщо ви – не етнічний угорець, то ви не є частиною нації; та з іншого боку – якщо ви є етнічним угорцем і живете поза межами Угорщини, то ви є частиною нації.

3. ОБ’ЄДНАНІ ШТАТИ ЄВРОПИ ТА НАЦІОНАЛЬНА ІДЕНТИЧНІСТЬ

У мене немає принципових заперечень щодо Об’єднаних штатів Європи. І я насправді вважаю, що Європа не може виробити спільну європейську позицію без руху в напрямку такого об’єднання. Але на даний момент – це не дуже реалістично.

На мою думку, Європа може бути щаслива вже тим, що вона наразі має. В економічній сфері досягнуто суттєвого рівня єднання: Європа може діяти як блок у торговельних питаннях, може встановлювати відповідну політику, вести розмови про оподаткування Amazon та Google – те, що вона не могла б зробити, не будучи блоком. Але на політичному рівні, з точки зору зовнішньої політики – подібного не очікується. І саме тому я думаю, що дії на національному рівні залишатимуться необхідними.

Якщо говорити про ідентичність, то емоційна приналежність жителів Європи до національної ідентичності є більшою, ніж до пан’європейської ідентичності. І думаю, що це та, інша реальність, з якою ми стикнемося. Так, греки та німці є різними, вони не кажуть: о, ми є брати-європейці. Саме тому я й кажу неохоче, що дії націй будуть зосереджуватися більше на своїй ідентичності.

4. ЖОРСТКИЙ BREXIT ЯК ЩЕПЛЕННЯ ПРОТИ ПОПУЛІЗМУ В ЄВРОПІ

Щодо Brexit, то наразі є кілька можливих сценаріїв, включно з проведенням другого референдуму. Можливо, переговори будуть продовжені настільки довго, що це дасть змогу підготувати ґрунт для другого референдуму. І хто знає, може Велика Британія проголосує за те, щоб залишитися в ЄС.

Якщо ж, зрештою, не вдасться досягти домовленості по ірландському кордону, консенсусу щодо угоди про вихід – і Британія вилетить з ЄС, то економічні наслідки будуть дуже жорсткими.

Багато хто з "брекзітарів" (прихильників Brexit) стверджують, що це не буде чимось поганим: Британія зможе покращити свої позиції, оскільки тепер вона зможе вести двосторонні переговори щодо вільної торгівлі з Америкою, Китаєм тощо. Але не думаю, що так станеться.

Якщо справді відбудеться хаотичний Brexit, то це буде боляче, економічно боляче. І потім кожен гляне на це й скаже: о, результат виявився не дуже хорошим. І тому, якщо відбудеться цей другий сценарій (а він очевидно не буде хорошим для британців), то він може стати тим сценарієм, який створить нову єдність думок стосовно того, що полишати ЄС – це щось на зразок національного суїциду.

Жорсткий Brexit створить зворотну реакцію проти популістичної політики. Адже всі ці популісти захоплювалися виходом Британії з ЄС. І якщо всі побачать, що країна залишає ЄС, і залишає з труднощами, то таке захоплення зникне.

5. ЛІВИМ ТРЕБА ПОСУНУТИ ПОПУЛІСТІВ ІЗ ТЕМИ МІГРАЦІЇ

Так, у ході всієї полеміки щодо мігрантів із Центральної Америки Трамп поводиться просто безсоромно, експлуатуючи дуже демагогічні питання. Але, на мою думку, було б добре, якби хтось із демократів заявив: нам потрібно забезпечити виконання нашого міграційного законодавства, ми маємо співчуття до мігрантів, які втікають від жахливих умов із правами людини в Гондурасі та Гватемалі, але ми повинні діяти відповідно до існуючого законодавства щодо біженців. Втім мало хто з демократів скаже таке.

Щось схоже стосується й Європи, коли лише деякі політики з лівого політичного флангу роблять подібні заяви: Європа повинна бути здатною контролювати процес міграції. І це не є чимось страшним, якщо країна хвилюється з приводу того, хто проходить через кордони, і особливо якщо це робиться незаконно. Я б хотів, щоб хтось із лівого флангу це зробив.

На мою думку, це могло б дещо "пом’якшити" думку виборців, які голосують за популістів, з приводу того, що "ліві просто не зацікавлені в національних кордонах, нації, верховенстві права тощо".

6. ПОПУЛІСТИ В ЄП УПОВІЛЬНЯТЬ РОЗШИРЕННЯ ЄВРОСОЮЗУ

Перемога популістів на виборах до Європарламенту, звичайно, не буде хорошою річчю для політики розширення. Адже популісти не люблять ЄС у тому вигляді, в якому він є, і вони точно не хочуть зробити його більшим. Думаю, що це б уповільнило процес. 

Водночас, це голосування не буде якимось кінцем історії… Вибори до Європарламенту ніколи не мали визначального значення.

Процес вступу до ЄС – це один із найкращих стимулів для забезпечення проведення реформ у кожній окремій країні. І без хорошого волевиявлення на європейських виборах такі моменти для реформ будуть послаблені.

7. ПРИКРО, ЩО ЄС ДОТУЄ ОРБАНА

Партія "Фідес" в Угорщині використовує маніпуляції з кордонами виборчих округів (джеррімендерінг), щоб ускладнити отримання опозицією місць у парламенті. Більшість медіа в країні взято під контроль Орбана та його друзів. Немає простору для політичної конкуренції на майбутніх виборах: навіть якщо цифри свідчать про більшу популярність опозиції, останні можуть не прийти до влади. Все це відбувається завдяки існуванню системи, яка сама себе посилює.

У Європи існує багато важелів, які можна використати для боротьби з цим. На мою думку, близько 5% ВВП Угорщини становлять різні дотації Євросоюзу. І я вбачаю це прикрим, адже це лише дає Орбану змогу посилювати свою легітимність, незважаючи на його атаки на ЄС. І тому Євросоюзу не обов’язково це робити.

8. ПРО СПІЛЬНУ ЄВРОПЕЙСЬКУ ІДЕНТИЧНІСТЬ

Однією з проблем довкола Євросоюзу є те, що він не є дуже демократичним у своїй основі. В ЄС багато влади зосереджено в Єврокомісії, яка є найменш демократичною частиною Союзу. Натомість Європейський парламент, найбільш демократична частина ЄС, є найбільш слабкою серед усіх гілок влади Союзу. І тому є фундаментальна проблема легітимності, коли люди просто не бачать, що ЄС реагує на них. З огляду на повноваження Комісії та її неспроможність щодо демократичної підзвітності, це все призводить до певного невдоволення. Тому посилення у майбутньому найбільш демократичної частини ЄС було б одним із необхідних компонентів для створення цієї спільної європейської ідентичності.

З іншого боку, слід говорити і про висхідне відчуття ідентичності, коли багато людей подорожують, є багато освітніх програм, і все більше й більше європейців навчаються не в країні свого народження, вони укладають шлюби з людьми з інших європейських країн. І з часом це приведе до створення якось спільного відчуття "бути європейцем".

Єдина проблема – в тому, що це явище не дуже поширюється на представників робочого класу, які не мають таких можливостей мобільності від ЄС. І це, навпаки, може посилювати існуючу поляризацію: є деякі люди, які отримають багато від ЄС, і є інші, які не отримують переваг. Тим не менш, у довгостроковій перспективі все більше людей будуть знайомитися з іншими частинами Європи і буде все більше спільного.

Власне, це стосується навіть євро. Хоча я вважаю, що введення євро було великою помилкою, але існування спільної валюти створює відчуття спільної ідентичності. Всі ці речі з часом сприятимуть європейській ідентичності.

Однак це дуже повільний процес, особливо, коли інституції не створені так, щоб це просувати.

9. ПРО ІДЕОЛОГІЮ ПУТІНА ТА "СУВЕРЕННУ ДЕМОКРАТІЮ" СУРКОВА

З колишнім послом США в Росії Майклом Макфолом у мене були розмови з приводу саме цього питання: чи Путін представляє якусь ідеологію, чи він просто той, хто використовує ідеї задля просування власної влади та інтересів?

Думаю, що багато оглядачів російської політики в США схиляюся до останнього варіанту – що немає реальної послідовної доктрини, яка лежить в основі. Що Путін – клептократ, тобто дуже корумпований, і він та його друзі, головним чином, намагаються втримати набуті ресурси і отримати ще більше.

Водночас, я схильний думати, що він розвивав щось на зразок ідеології, яка ґрунтується на консервативних соціальних принципах. Наприклад, заперечення одностатевих шлюбів було тим, що він поклав в основу своєї соціальної програми. Несприйняття "загниваючого Заходу", який пропагує ці шлюби... І що цікаво, це сподобалося багатьом людям поза межами Росії. Наприклад, у Сполучених Штатах є групи консервативних християн, які розділяють дуже близьку до Росії позицію – відкидають одностатеві шлюби та пропагують традиційні сімейні цінності.

Те ж саме стосується й "суверенної демократії" Суркова та ідеї, що жодна країна не може вказувати іншій країні, як керувати, що ніхто не може критикувати порушення прав людини – це також ті речі, яким симпатизують у багатьох інших країнах.

І тому існує набір консервативних соціальних цінностей, які в очах багатьох консерваторів по всьому світу представляє Путін. Думаю, це те, що дало йому змогу посилити російський вплив. Він не зміг би втручатися у внутрішні справи США, якби не було американців, які цього хотіли, їхньої підтримки.

Я зустрічався із Сурковим у Кремлі десь 10-12 років тому. Ми мали тривалу дискусію, він прочитав кілька моїх книг, розповідав мені про "суверенну демократію". В той час мені здалося, що це цілком непослідовна доктрина, яка використовується лише для того, щоб виправдати будь-що, що робитиме Путін. І зараз це розвинулося у певний вид консервативної соціальної доктрини, яка поєдналася з російською авторитарною політичною системою.

10. ЯК ЗУПИНИТИ РОСІЙСЬКУ АГРЕСІЮ ПРОТИ УКРАЇНИ?

Вирішення проблеми полягає у продовженні поточної політики Європейського Союзу і США у питанні санкцій проти Росії.

Я був украй розчарований реакцією міжнародної спільноти на інцидент біля Керченської протоки минулої осені. Я був здивований відсутністю більш рішучого спільного засудження дій Росії та збільшення тиску на неї з метою примусити припинити блокаду Азовського моря.

Отже, питання полягає у тому, чи здатні Європа й Америка продовжувати тиск на Росію?

Що стосується США, то наша політика по відношенню до Росії – безпрецедентна. Маю на увазі, що американський Конгрес і вся американська державна машина – Держдеп, Міноборони та інші – дуже вороже налаштовані до Росії. Вони домоглися запровадження санкцій проти неї на такому рівні, проти якого був навіть попередній президент Барак Обама. Ми надаємо військову допомогу Україні. І є лише одна людина, яку така політика не влаштовує. На жаль, так сталося, що саме ця людина – чинний президент США.

Тому ми й маємо зараз цю безглузду ситуацію, коли президент країни дотримується абсолютно протилежних поглядів з усіма іншими представниками вищого державного керівництва, і при цьому не дуже переконливо висловлює власне конкретне бачення. Я вбачаю в такій ситуації реальну небезпеку. Наприклад, уявімо, що Росія приймає рішення на повномасштабне вторгнення на всю територію України. Якби я був на місці Путіна і мав такі наміри – то саме зараз для цього дуже слушна нагода, враховуючи той факт, що готовність президента США підтримати Україну в цій війні викликає сумніви.

У випадку з Євросоюзом – ситуація аналогічна, враховуючи поточні популістські процеси. Головне завдання зараз – продовжувати поточну політику санкцій і не допустити їх послаблення. Для ЄС це вкрай гостра проблема: якщо популісти в Італії, Угорщині та інших країнах-членах здобудуть бажані для себе результати на виборах, то більшість із них, поза сумнівом, домагатимуться значно більш дружньої політики по відношенню до Росії. Зрештою, їх тиск може призвести до часткового зняття санкцій.

Тому, повторюся: найбільше, на що ми можемо зараз сподіватися – це на підтримання тиску на Росію хоча б на поточному рівні.

11. УКРАЇНА – НА ПЕРЕДОВІЙ БОРОТЬБИ ПРОТИ ПУТІНІЗМУ

Причина того, чому я проводжу так багато часу в Україні, працюючи з молодими українцями – тому що це також важливо і для Європи в цілому. Якщо Україна впаде у клептократію путінського стилю, буде знову втягнута в орбіту Росії або просто не розвиватиметься – це буде поганим знаком для багатьох країн регіону.

З іншого боку, якщо вам вдасться провести реформи, рішуче боротися з корупцією, прийняти правильні політичні рішення, які приведуть до економічного зростання, то, я впевнений, Україна може стати символом більш світлого майбутнього на пострадянському, посткомуністичному просторі. Я не знаю, який із цих варіантів більш вірогідний, але я переконаний, що Україна – вкрай важлива, так чи інакше. Адже це велика країна, яка зараз знаходиться на передньому краї в боротьбі проти путінізму.

Василь Короткий, Відень

Фото та відео автора