Курков, Винничук і культурна дипломатія

Курков, Винничук і культурна дипломатія

Укрінформ
Про підсумки Днів української книги в Ризі

Уперше за часи після початку війни така масштабна програма Української книги була представлена в Латвії. І це, саме по собі, надзвичайно важливо. Адже книга – одна з першооснов національної, соціокультурної ідентичності.

Виїзд української книги, українських авторів за кордони держави –  це така своєрідна книжкова дипломатія, яка не тільки знайомить закордон із нашою ситуацією, а й привчає всіх до усвідомлення, що існує і розвивається окремий сектор –  українська книга, який тепер уже практично не перетинається з російським (як було колись).

При цьому важливі виїзди не тільки на найбільші та найпрестижніші ярмарки типу Франкфуртської, а й на порядок менші форуми, такі, як Латвійська книжкова виставка. Бо ця країна – наш партнер, з яким маємо давні, хороші, сталі зв’язки.

КНИГИ З ДИТИНСТВА, РАДІСТЬ ДЛЯ ДІТЛАШНІ

Передусім, кілька загальних пояснень. Латвійська книжкова виставка (1-3 березня) була серцевиною Днів української книги в Ризі. Перший захід відбувся за день до відкриття виставки, а останні – наступного дня після її закриття. По тому більша частина української делегації поїхала додому, а от президент Українського ПЕН-Клубу Андрій Курков відправився далі – до Таллінна та Гельсінкі, де у вівторок-середу ще провів цікаві зустрічі з читачами та громадськими активістами.

З кого складалася делегація? Це популярні українські письменники, члени ПЕН-Клубу Юрій Винничук та Андрій Курков – добрі приятелі (вони якось домовилися обмінятися люб’язностями – вивести іншого в одному з героїв свого роману, і виконали це); гендиректор видавництва “Фоліо” Олександр Красовицький, який багато видає Винничука та Куркова; керівник видавницького проекту «Книга-мандрівка. Україна» Марія Воробйова та координатор медіа-проекту «Читомо» Ірина Батуревич.

У Ризі пройшов другий день книжкової виставки. Фото: Олег Кудрін, Укрінформ

Все в світі починається з дитинства. А хороше дитинство починається з хорошої книги. Символічно, що в українській книжковій програмі у Латвії все почалося із презентації «Книги-мандрівки. Україна», яку провела в Ризькій українській середній школі автор проекту Марія Воробйова. У цій книзі просто, легко, цікаво, але з науковою точністю розказується про нашу країну, її найцікавіші місця та різні дивини. Учні 1-4 класів разом з авторкою віртуально помандрували Україною, подивилися невеличкий мультсеріал проекту. Цікаво, що в невеличкій вікторині на знання України переміг учень Марко, син священика місцевої парафії УГКЦ о. Романа Сапужака. Маленький переможець отримав у нагороду примірник книги.

Чільне місце займала дитяча книга і на стенді «UA: Книги», що працював усі три дні Латвійської книжкової виставки. Щедро були розкладені дитячі книжки, видані «Фоліо», передусім авторства Винничука та Куркова: «Чударнацькі казки», «Казки зі Львова», «Казка про пилососика Гошу» та інші. Автори тут же ставили автографи з побажанням маленьким читачам. Цікаво, що, підходячи до стенду, окремо запитували про дитячі книжки видавництва «А-БА-БА-ГА-ЛА-МА-ГА». Причому це були читачі не тільки українського походження. (Гадаю, Івану Малковичу буде приємно про це почути).

Андрій Курков під час Днів української книги двічі (на виставці та в Ризькій українській школі) провів майстер-класи для дітей –  про те, як нафантазувати казку. Треба було бачити палаючі очі дітлахів, коли вони разом під веселим та дбайливим керівництвом Майстра вигадували цікаву та струнко побудовану історію.

Цікаво, що обидва рази головними героями спільно складеної казки ставав кіт. І це саме діти його обирали. Що, до речі, не випадково. Адже Ригу часто називають Містом котів. Вони тут усюди – в архітектурі, в пам’ятниках, на сувенірних розкладках (ну, звісно, й на вулицях теж).

ПИСЬМЕННИЦТВО ТА ПРАВОЗАХИСНА ДІЯЛЬНІСТЬ

Та переходимо до справ політичних.

Ще з часів Радянського Союзу й пізніше в пострадянських країнах міжнародний PEN-Club багатьма сприймається на кшталт якогось особливого «знаку якості» для таких собі письменників-поетів з Олімпу. Що неправильно. Сама назва організації означає «Poets, Essayists, Novelists», «поети, есеїсти, романісти», які складаються в pen – тобто ручка для писання. Притому «есеїсти» трактується широко, так що до цього кола входять журналісти, публіцисти, науковці гуманітарної сфери.

PEN-Club чи PEN International – всесвітня організація літераторів – визначає цілі свого існування досить чітко. Перша найбільш загальна – сприяти дружбі та інтелектуальному співробітництву письменників світу. Дійсно асоціація має автономні міжнародні PEN-осередки у більш ніж 100 країнах. Серед інших завдань PEN International – піднесення ролі літератури у розвитку взаєморозуміння діячів світової культури, а також – увага! – боротьба за свободу слова та проти переслідування, ув'язнення, а іноді і вбивств майстрів слова за їхні погляди.

У Ризі пройшла акція на підтримку українських політв’язнів // Фото: Олег Кудрін, Укрінформ

Отже, правозахисна робота – важлива складова частина в діяльності PEN-Club. І Андрій Курков, який нещодавно став президентом українського ПЕН-Клубу багато уваги приділяє і цьому напряму діяльності. Про це свідчить, зокрема, акція «Порожні стільці», проведена в перший же день Латвійської книжкової виставки – навпроти російського посольства у Ризі. Вона була спільно організована рядом латвійських та українських організацій: Latvijas PEN, Український ПЕН-клуб, Товариство підтримки України/Ukrainas atbalsta biedriba, Latvian Transatlantic organisation Baltic to Black Sea Alliance (BBSA), Eiropas Kustiba Latvijs.

Десятки порожніх стільців з наклеєними на них іменами українських політичних в'язнів у Росії були поставлені просто перед вікнами російської дипустанови. Андрій Курков зачитав імена українських політв’язнів в РФ (серед них – журналісти, літератори Семена, Сенцов, Сущенко), а також 24 військовополонених українських моряків. Заклик до звільнення політичних в’язнів і військовополонених підтримали депутат Європарламенту від Латвії Сандра Калнієте, депутати Сейму Юта Стріке, Юрій Юрашс, інші відомі політичні й громадські діячі Латвії.

Особливу ж подяку треба висловити українським та латиським громадським активістам, що займались безпосередньою, технічною підготовкою заходу. Того дня в Ризі несподівано похолодало; з Даугави прийшов різкий, поривчастий вітер; колюче засніжило. Папірці з іменами українських політв’язнів, завчасно наклеєні на стільці, зривало наче фантики. І все доводилося робити наново – під вітром та й на морозі. Але активісти терпляче працювали, промовляючи, що тим, чиї імена вони кріплять до спинок стільців, зараз набагато важче…

Велику українську програму представили на книжковій виставці у Ризі / Фото: Олег Кудрін. Укрінформ

Так вийшло, що найбільш теплою та інформаційно насиченою була творча зустріч Юрія Винничука та Андрія Куркова з українською громадою Латвії, латиськими активістами, яка пройшла того ж вечора у Посольстві України (до речі, основним організатором Днів української книги була саме наша дипломатична установа). Може, справа в тому, що після холодриги на акції радісно було опинитися в затишному приміщенні з чаєм, кавою та цікавими співрозмовниками. Розповіді та відповіді на запитання, надані популярними письменниками, були не просто точними, цікавими, а й вишукано дотепними. З присмаком шляхетної львівської парадоксальності у Винничука та фірмової столичної абсурдності у Куркова.

До речі, виявилося, що Андрій Курков особисто знайомий з нашим Романом Сущенком. Той брав у нього інтерв’ю під час книжкового ярмарку в Парижі. Через те Курков запропонував написав листа нашому колезі. Ось його текст (мова оригіналу – українська):

«Дорогий Романе, сподіваюся, що Ваші думки – на волі, й що творчість допомагає Вам долати тимчасові перешкоди, через які Ви знаходитесь занадто далеко від нас і від Ваших рідних!

Тримайтеся, бережіть себе!

Ми чекаємо на ваше повернення додому!

Андрій Курков. ПЕН-Україна».

ВІНЕГРЕТ ІЗ РІЗНИХ ВРАЖЕНЬ

Під час Днів української книги було багато чого різного та цікавого. Наприклад, представлення координатором медіа-проекту “Читомо” Іриною Батуревич ґрунтовного дослідження, ініційованого нею, «Куди рухається український книжковий ринок та література у 2019 році: тренди, популярні ніші в цифрах та фактах». Після цієї презентації, показники, схеми та зображення якої виводилися на великий екран, я підійшов до латиського активіста, літератора, друга України (у 2013-2014 він був у нас, потім написав книжку про Революцію Гідності) Іманта Лієпіньша. Спитав, що його вразило та здалося найбільш цікавим у доповіді Батуревич.

Виявилося, що це найперше – сама трійка найбільш відомих в Україні літераторів («чиї книги читають і купляють найбільше»): Ліна Костенко, Сергій Жадан, Юрій Андрухович. Всі троє за головним своїм покликанням – поети. І це дуже незвично для сучасної європейської літератури. Друге, що запам’яталося, – зусилля держави для поповнення бібліотек, в тому числі на Сході України, сучасною українською літературою. Це – правильна й перспективна стратегія.

Хоча тут же, до слова, слід згадати цікаву критичну репліку про українські бібліотеки гендиректора «Фоліо» Олександра Красовицького. На його погляд, система українських бібліотек, яка на папері та на мапі виглядає пристойно чи навіть ефектно, насправді – не ефективна. З радянських часів у тих бібліотеках накопичено багато книжок, які він назвав «макулатурою». Вони не затребувані й лежать по полицях важким тягарем. Але при тому на підтримання роботи щільної мережі таких бібліотек треба сплачувати комунальні послуги, утримувати штатні одиниці. А грошей на енергійне оновлення фондів, насичення їх новітньою, затребуваною літературою не вистачає. Кошти йдуть на старі бібліотеки з «мертвими» фондами. На думку Красовицького, найдоцільніше – наново, «з нуля» творити нову систему бібліотек – за сучасними зразками, позитивним досвідом інших країн…

А завершилися Дні української книги в Ризі дискусією «Роль письменників у боротьбі проти пропаганди і за свободу слова у добу пост-правди», що пройшла в ризькому Домі Європи. Від України в ній взяли участь згадуваний вже Андрій Курков і держсекретар Міністерства інформаційної політики Артем Біденко. Від Латвії – президент Latvijas PEN Інга Гайле, та член Latvijas PEN Ілмар Шлапінс (модератор), депутат латвійського парламенту Марія Голубєва.

На завершення заходу Біденко зробив такий підсумок: «Хід дискусії показав, що Латвія стикається з тими ж проблемами, які наразі існують в усій Європі – необхідність поєднувати свободу слова і боротьбу з пропагандою, на цей час – російською. Але західні демократії шукають і знаходять рішення. Зокрема, створюються спеціалізовані структури, які займаються дослідженням і виявленням осередків такої пропаганди. Тобто це інституційна хвороба, яка вирішується зараз, на наших очах». Курков же підкреслив складнощі цього процесу, в умовах, коли сусідня держава вдало паразитує на стандартах «свободи слова».

А які ж висновки напрошуються після всієї низки заходів? Передусім – це має продовжуватися. І не тільки в Ризі. Якби на щорічних книжкових виставках, фестивалях, ярмарках в багатьох країнах світу були подібні делегації, не дуже великі, але представницькі, з точно підібраними персонами та низкою заходів, то це мало б велике значення для просування позитивного іміджу Україні. Не кажучи вже про підкріплення почуття вагомості, самоцінності в місцевих українських діаспорах.

При тому, добре було б дещо більшої уваги приділяти суто піарівському елементу. Ні, я не пропоную брати приклад з імперської зверхньої реклами російського зразка: «Матёрые российские писатели стряхнут пыль с провинциальной Рижской выставки» (це дослівно – кілька років тому в Ризі була велика делегація російських літераторів). Але іноді здавалося, що ми надто скромно та обережно подаємо наших літературних зірок. Наприклад, того ж Андрія Куркова часто називають найвідомішим у Європі чи навіть у світі російськомовним письменником. Розумієте, не сонм російських літераторів, а саме наш українець Курков. Звісно, що він сам, як людина виважена, самоіронічна, скромна, казати про це не буде. Але нам, його співгромадянам, тут нема чого скромничати, і треба казати про це (та подібні факти) якнайголосніше.

Олег Кудрін, Рига

Фото автора

Розширений пошукПриховати розширений пошук
За період:
-