14 лютого. Пам’ятні дати

14 лютого. Пам’ятні дати

Укрінформ
Сьогодні відзначається День святого Валентина, або День усіх закоханих.

Кожного року, 14 лютого, в світі відзначається День святого Валентина, або День усіх закоханих. В Україні це свято з’явилось відносно недавно, і відразу стало дуже популярним.

Історія походження Дня святого Валентина оповита численними легендами та міфами. В одній із них ідеться про те, що начебто був такий собі простий римський священик Валентин, якого під час гонінь на християн імператором Клавдієм у 269 році схопили, піддали жорстоким тортурам, а потім стратили. Начебто він не тільки проповідував християнство, але й вінчав за християнським звичаєм молодят. Згодом понівечене тіло Валентина християни поховали в катакомбах біля Фламінієвої дороги.

Вже в 350 році на місці його могили спорудили базиліку. В 496 році папою Геласієм був встановлений день пам’яті цього святого (14 лютого), однак у 1969 дата була викреслена з календаря католицької церкви, оскільки Валентина визнали постаттю міфічною, і жодного підтвердження існування такого священика не було знайдено.

Наприкінці середніх віків в Англії з’явився звичай у день святого Валентина надсилати коханій записку з освідченням у коханні. Такі послання почали називати «валентинами», і дівчата навзаєм відповідали коханим, називаючи їх Валентинами. Не в останню чергу це було пов’язане зі стародавнім повір’ям, що саме 14 лютого паруються птахи.

Згодом вигадали ще одне пояснення: буцімто у стародавньому Римі був звичай серед підлітків писати імена своїх коханих на записках, які присвячувалися богині Юноні (був подібний звичай, чи не був – теж достеменно невідомо). Так чи інакше, але звичай обмінюватися «валентинками» зберігся і до сьогодні.

Разом з тим, цього дня Римо-католицька церква вшановує пам’ять Кирила і Мефодія – слов’янських просвітників і покровителів Європи.

Події дня:

Фото: Wikipedia
Фото: Wikipedia

Цього дня, у 1907 році, у Львові засновано галерею мистецтв – нині один з найбільших художніх музеїв України. Загальна кількість експонатів становить понад 62 тисячі. Рішення про створення у Львові галереї європейського мистецтва було прийнято міським магістратом у1897 році. У 1902 році першими експонатами стали твори художників: В. Леопольського («Смерть поета Ацерна», «Скупий»), Я. Стики, Ф. Вигживальського, Я. Матейка, Е. Окуня. На початку 1907 року на кошти магістрату була придбана колекція західноєвропейського мистецтва українського цукрового магната з села Ситківці (помилково вважають село Сутківцями) на Поділлі Івана Яковича, до якої входило близько 2 тисячі експонатів, в тому числі понад 400 картин. 14 лютого 1907 року ця колекція була перевезена до Львова і ця дата вважається початком музею. У Ситківцях довгий час працювали відомі художники, запрошенні родиною Потоцьких та робили численні копіювання відомих та знаних витворів мистецтва. У 1914 році для галереї було спеціально придбано будинок по вулиці Оссолінських, 3 (нині вулиця Стефаника), що належав професору Львівського університету, історику та колекціонеру В. Лозинському. До новоствореної галереї увійшли збірки, подаровані Львову М. Топфером у 1905 році та Б. Ожиховичем у 1919 році. У 1920-ті-1930-ті роки фонди музею поповнювалися переважно за рахунок робіт польських художників. Після реорганізації львівських музеїв у 1939–1946 роках галереї були передані частини колекції музею імені Любомирських, Ставропігійського братства, Бібліотеки імені Баворовських, Історичного музею. Значних втрат картинна галерея зазнала у часі Другої світової війни. Протягом 1960-их-1990-их років Львівська картинна галерея перетворюється на значний музейний центр з кількома філіалами. 23 жовтня 2009 року Львівська галерея мистецтв отримала статус національної. 12 квітня 2013 року Львівській національній галереї мистецтв присвоєно ім’я Б. Г. Возницького.

Ювілеї дня:

217 років від дня народження Юзефа Богдана Залеського (1802–1886), польського поета, представника «української школи» в польській літературі. Народився на Київщині. Навчався у школі при католицькому монастирі в Умані. 1820 р. переїхав до Варшави. Учасник польського повстання 1830-1931 років, у 1832 емігрував до Франції, де й жив до самої смерті. Один із засновників «Слов’янського товариства». Окремі твори написав українською мовою. Його романтичні поезії створені за мотивами українських народних пісень та історичних дум («Третій штурм Ставищ», «Русалки», «Чайки (Спів запорожців при поверненні з морського походу Конашевича»). У багатьох творах Юзефа Залеського відображені природа й історія України. До його поезії з великою прихильністю ставився Тарас Шевченко.

Фото: twitter
Фото: twitter

75 років від дня народження Алана Паркера (1944), британського кінорежисера і сценариста. Зняв фільми «Стіна» (за мотивами однойменного альбому Pink Floyd), «Птаха», «Міссісіпі у вогні», «Евіта», «Серце ангела», «Життя Девіда Гейла». Найбільше визнання в кіносвіті – оскарівські номінації в категорії «кращий фільм» і «кращий режисер» – отримала його жорстка драма «Опівнічний експрес», основана на реальних подіях, історія молодого британця, що опинився в турецькій в’язниці. Режисер з однаковим успіхом працює як у себе на батьківщині, так і в Голлівуді, створюючи на рідкість гармонійні картини, вдало поєднуючи кращі традиції європейського кінематографа з голлівудською видовищністю. Загалом фільми Алана Паркера отримали дев'ятнадцять нагород BAFTA, десять Золотих глобусів і шість Оскарів.

Роковини смерті:

240 років з дня смерті Джеймса Кука (1728-1779), англійського мореплавця, керівника трьох навколосвітніх подорожей, першовідкривача Нової Зеландії, Гавайських островів, східного узбережжя Австралії. Народився в сім’ї батрака у Південному Йоркширі. Ходити в море почав з 17 років (простим матросом), у 29 його призначили капітаном вітрильника, а в сорок отримав лейтенантське звання. Як видно зі щоденників та інших записів Кука, у нього був логічний і допитливий розум, велика спостережливість і розважливість. З величезної кількості фактів він міг відібрати найсуттєвіше, зробити правильні висновки і спланувати подальші дії з надзвичайною далекоглядністю. До того ж  Кук був гідрографом і навіть астрономом-практиком. Саме тому його призначили керувати навколосвітньою експедицією, хоча багато кому й не подобалося «низьке» походження Кука. Під час третьої подорожі, яка завершилася відкриттям Гавайських островів, Кука було вбито місцевим населенням Гаваїв. Його ім’ям названо понад 20 географічних об’єктів.

День пам’яті Пантелеймона Куліша (1819-1897), українського письменника, літературного критика, фольклориста, етнографа, історика, мовознавця, культурно-освітянського діяча, перекладача. «Гарячий Куліш», – як прозвали його сучасники за суперечливість та пристрасність. Іван Франко писав: «У Куліша друга половина думки б’є першій у  пику». Співець романтики козацького життя, автор першого українського історичного роману «Чорна рада» (1857), де з любов’ю та захопленням змальовано саме героїзм козаків, – Куліш згодом, починаючи із 60-х років ХІХ ст., тлумачив історію козаччини як безперервний розгул насильства, сваволі, дикунства і антидержавності. Щоправда, сумнозвісний Емський акт 1876 р., а також заборона «Хуторской философии…» цензурою і вилучення її з продажу значно похитнули його промосковські ілюзії 1-ї половини 70-х років. У «Зазивному листі до української інтелігенції» (1882) він осудив шовіністичну політику російського уряду, закликав усі верстви українського народу до національної згоди і ненасильницької («правом науки і словесності») боротьби за збереження рідного слова, національної культури. Куліш негативно ставився до міської цивілізації («це все неукраїнське»). Відомими є його різкі випади проти тодішньої Західної Європи: «В них в Європі людина, перш за все, – міщанин; історія минулого їх життя дуже цікава, сучасність нікчемна до відвороту. Місто там – ціле лігво, в якім багатий безпечний від братських претензій бідних на його маєток». В історії, вірив Куліш, ніщо безслідно не зникає: ні зле («Щодня ми виплачуємось за все, що зробимо недоброго з давніх-давен, і мусимо відплачуватись»), ані добре («Всі ми отут у громаді і всюди, де святиться в нас ім’я Божої правди, робимо діло безсмертне»). Куліш разом із Іваном Пулюєм уперше переклав Біблію українською мовою і був родоначальником української перекладацької справи. Як поет Куліш свідомо орієнтувався на художні зразки європейської класики, тому його можна вважати предтечею українських «неокласиків», Миколи Хвильового. Варто також зауважити, що в поезії він широко запровадив замість коломийкових ритмів такі розміри, як п’яти- і шестистопний ямб, анапест, дактиль, використовував розмаїті види строф, більшість з яких увів в українську поезію уперше: двовірш, александрійський вірш, терцину, октаву та ін. Усе це відкрило нові перспективи для дальшого розвитку української літератури. Поезія Михайла Старицького, Івана Франка, Агатангела Кримського, Лесі Українки та ін. виростала переважно з тих пагінців ритмомелодики і строфічної організації, які прищепив українському віршуванню Куліш. За словами Богдана Лепкого, «поки поети пробували переспівувати нібито легкий склад Тарасових віршів, доти не було великого хісна для нашої поезії, а як стали приглядатися до поетичного ремесла Кулішевого – явилися нові справжні Мистці, - одним з перших Іван Франко».

Розширений пошукПриховати розширений пошук
За період:
-