Геть генералісимуса Суворова, «даєш» полковника Богуна: найважча битва генерала Гордійчука

Геть генералісимуса Суворова, «даєш» полковника Богуна: найважча битва генерала Гордійчука

Укрінформ
Боротьба героя України Гордійчука за демонтаж на території училища пам'ятника чужому полководцю триває

Консультативна рада при Департаменті охорони культурної спадщини КМДА вчора підтримала звернення ліцею імені Богуна та Героя України, генерала Ігоря Гордійчука про незанесення пам'ятника російському полководцю Олександру Суворову до Реєстру пам'яток. Після остаточного рішення Мінкульту його буде демонтовано. Укрінформ розповість деталі цієї резонансної справи, яка стала об'єктом досліджень чи не всіх російських медіа, що захищали свого полководця.

Історія розпочалася 2016 року. Герой України, герой Савур-Могили, кавалер ордена Золотої зірки, відомий всій Україні, приступив до виконання обов'язків директора училища Івана Богуна.

Спочатку нагадаємо дещо про директора ліцею. Якщо ви знаєте, то Савур-Могила – це історія багато про що. Про народжену Українську армію, яка не здає висоту без наказу. Яка витримує штурм за штурмом у повній ізоляції, бійці якої готові загинути, і яка (це немовби згори визначено) проривається крізь оточення ворога. Проривається не вся. Деяких бійців росіяни вбивають чи добивають пораненими.

Ігор Гордійчук
Ігор Гордійчук

Ігор Гордійчук (позивний «Сумрак») у серпні 2014-го у званні полковника був керівником оборони Савур-Могили. Після важкого поранення не залишив армію. Його призначенню керівником військового ліцею імені Богуна аплодувала вся Україна. Він був наочним прикладом героїзму, а крім того, – це був генерал нової формації. Знав мови, вчився на Заході. У його викладацькій ефективності ніхто не сумнівався. І про його успіхи можна говорити багато. Але ми б хотіли поговорити про одну дуже серйозну битву, яку вигравати йому було вкрай важко.

На подвір'ї ліцею з 1974 року стоїть пам'ятник Олександру Суворову. Видатному російському воєначальнику, уособленню (як це подається радянською історією) непереможності російської зброї. Чому тут стоїть Суворов, а не Богун, ім`ям якого названо ліцей?

Це питання поставив і Ігор Гордійчук. Знесення пам'ятника, в якому увічнено імперського генералісимуса з суперечливою репутацією, було занесено в перелік пріоритетів нового керівника. Але хто б міг подумати, що саме ця війна із бюрократами та радянськими військовими пенсіонерами, щільно інтегрованими у всілякі сучасні «кадетські братства» РФ, буде для героя українсько-російської війни найважчою. Три роки тривала боротьба Ігоря Гордійчука та патріотичної громадськості за право демонтажу пам'ятника.

Ми звернулися до фахівця Інституту національної пам'яті Богдана Короленка з проханням прокоментувати ситуацію.

Богдан Короленко
Богдан Короленко / Фото: FB

- Богдане, так побіжно, якщо дивитися, то наче Суворов блискучий полководець, приклад військової вправності. Як шукати підстави для демонтажу пам'ятника?

- А ви можете уявити пам'ятник Суворову у Варшаві, або ж Сагайдачному – в Москві?

- Суворов хіба зробив щось погане Україні, яка була частиною імперії?

- Наш Інститут підтримує ініціативу керівництва ліцею Богуна та громадськості щодо демонтажу пам'ятника Суворову. Відомо про безпосередню причетність Суворова до придушення Коліївщини – козацько-селянського визвольного повстання на Правобережній Україні у 18 столітті. Також під керівництвом Суворова відбулася насильницька депортація з Криму до тодішньої Азовської губернії Російської імперії понад 30 тис. кримських християн (греків і вірмен), внаслідок якої загинуло близько половини переселенців. Суворов безпосередньо причетний до винищення частини ногайців – народу, який у XVIII ст. населяв землі Північного Причорномор'я, території південних областей сучасної України. У 1794 р. очолюваний Суворовим російський каральний корпус придушив польське визвольне повстання на чолі з Костюшком. З «героїчного» пантеону Російської імперії глорифікована історична постать та культ Суворова були успадковані радянською пропагандою. У ході Другої світової війни було засновано орден Олександра Суворова, були створені спеціалізовані військові училища, які тоді ж отримали свою назву на честь Суворова – «суворовські». Фактично, це було відродження та успадкування традицій військово-навчальних закладів «кадетського» типу Російської імперії. Імперські традиції навчально-військових закладів «суворовського»/«кадетського» типу відновлено у сучасній Російській Федерації.

- Тобто сьогодні оця кадетська-суворівська мережа діє?

- Там у системі Міністерства освіти, Міністерства оборони РФ, Федеральної служби безпеки РФ функціонує широка мережа таких закладів з метою підготовки «несовершеннолетних граждан к служению Отечеству на гражданском и военном поприще». Саме тому ми підтримуємо не лише демонтаж пам'ятників Суворову в Україні (бо Суворов бовваніє не лише в Києві, а й у Тульчині, Очакові, Ізмаїлі, Херсоні, Одесі...), але й наполягаємо на необхідності невідкладного розгляду питання щодо перейменування усіх навчальних, освітньо-виховних закладів, у назві яких використовується термін «суворовський», «кадетський корпус», – як таких, що не відповідають Стратегії національно-патріотичного виховання дітей та молоді. Особливо в умовах нинішньої триваючої агресії РФ проти України, в якій безпосередньо беруть участь військові Збройних сил РФ, серед яких чимало вчорашніх "суворовців-кадєтів".

Сама боротьба за демонтаж пам'ятника нагадує серіал, де пострадянські військові «хоч тушкою, хоч чучелком» намагаються втримати генералісимуса на п`єдесталі. До Ігоря Гордійчука вишиковувалися «ходоки», які так дорожать своїм суворовським дитинством, що їм це братство дорожче за виховання молоді. Головні лобісти генералісимуса на четвертому році війни вирішили згуртуватися не довкола відпору нинішній агресії, а навколо історичної концепції непереможності російської зброї.

Пропозиції та сценарії збереження генералісимуса були різні. Спочатку фани генералісимуса казали, що пам'ятник слід перенести на тильну сторону училища. Потім казали, що варто встановити в музеї ліцею – але його просто не витримала би підлога. Це небезпечно. Потім вони вимагали для пам'ятника підготовки облікової документації, яка мала коштувати училищу кілька мільйонів гривень. Потім обіцяли зробити все за свій кошт, але так і не зробили. Зараз прихильники генералісимуса намагаються жонглювати документами, відсилаючи їх із відомства до відомства. Усім цим «хороводам навколо Суворова», які тривають третій рік і мають на меті лише перешкодити демонтажу пам'ятника, радо підігравали чиновники, перекидаючи одне одному різноманітні листи, протоколи, відписки, які по суті зводилися до одного – уникати виконання законодавчої норми про проведення об'єктивної оцінки культурної й історичної цінності пам'ятника Суворову.

Справа в тім, що статус та «право перебування» радянських пам'ятників регламентується українським законом «Про охорону культурної спадщини». Цей закон, прийнятий вже в незалежній Україні, прийшов на зміну радянському закону і зобов'язує переглядати відповідно до нових критеріїв всі обліковані в Радянському союзі пам'ятники і приймати рішення – вносити чи не вносити їх до Державного реєстру нерухомих пам'яток України. Якщо приймається рішення не вносити до Державного реєстру, радянська пам'ятка втрачає охоронюваний статус. Пам'ятник Суворову до реєстру не занесено, а отже не відомо, чи вартий він називатися пам'яткою не за радянськими, а за українськими законами.

Справа в тім, що пам'ятник генералісимусу було зроблено руками одного з тодішніх викладачів суворовського училища, для якого така скульптура на той час була «пробою пера», аматора-початківця. Встановлення було приурочене до чергової пам'ятної дати училища. А постановка його на облік як пам'ятки місцевого значення рішенням виконкому Київської ради народних депутатів у 1987 році очевидно мала понад усе ідеологічні мотиви...

Отож Ігор Гордійчук вирішив з'ясувати, а чи є пам'ятник цінністю для України й для Києва? Український Державний Інститут культурної спадщини (УДІКС) – експертна установа при Міністерстві культури, до якого звернулося керівництво ліцею, зробив висновок, яким пропонує: «визнати об'єкт культурної спадщини «Пам'ятник російському полководцю, генералісимусу О.В. Суворову» 1974 р., авторства скульптора І.Зарічного, розташований по бульвару Л.Українки, 25, на території Київського військового ліцею ім. І.Богуна таким, що не відповідає критеріям, встановленим Порядком визначення категорій пам'яток для занесення об'єктів культурної спадщини до Державного реєстру нерухомих пам'яток України». Таким чином, були зняті останні сумніви щодо цінності скульптури за українськими законами.

* * *

Як ми вже писали, Департамент охорони культурної спадщини Київської міської державної адміністрації, порадившись зі своєю Консультативною радою, вніс пропозицію до Міністерства культури України – подання про незанесення вищезазначеного пам'ятника до Державного реєстру нерухомих пам'яток України та оформити згідно зі встановленими правилами відповідну документацію. Кілька слів – про засідання, на якому був присутній один із авторів матеріалу.

Сюди приїхав і сам Ігор Гордійчук.

- Коли я почав займатися цим питанням, – сказав він. – Виникло дуже багато бюрократичних, а найбільше – ідеологічних перешкод. Хоча спочатку українська влада зразу відмовилась від імені Суворова – він став просто військовим ліцеєм, а потім отримав стовідсотково українську назву – імені Богуна. Втім питання пам'ятника на більш високому рівні ніхто не порушував, і це було основною перешкодою, що не дозволяла нам встановити пам'ятник Богуну... Ми не можемо миритися з тим, щоб імена представників ворожої нам ідеології, яка набирає особливо негативного резонансу за умов війни, – Суворова, Леніна, Жукова, Сталіна – були присутні в Україні, – підкреслив Гордійчук.

Виступила і Директор Українського державного інституту культурної спадщини Ольга Пламеницька. Презентуючи висновок УДІКС, вона зазначила, що пам'ятник Суворову, створений 1974 року, був занесений у 1987 році до Списку пам'яток культурної спадщини безпрецедентно, з кон'юнктурних міркувань. Вже після внесення до реєстру він був реконструйований скульптором, внаслідок чого половина пам'ятника була змінена і він набув зовсім іншого вигляду. Щодо критеріїв внесення до Списку, то, за її словами, пам'ятник не відповідає жодному з них, зокрема "діяльність Суворова не прив'язана до України та Києва в позитивному історичному контексті".

- Суворов мав безпосередній стосунок до поділу Польщі, до знищення Коліївщини... Навряд чи подвиги Суворова є предметом увічнення сьогодні в незалежній Україні, тим більше в такому навчальному закладі. Вважаю, що в разі створення музею тоталітарної скульптури пам'ятник може бути розміщений там, що було би цивілізованим виходом із ситуації.

* * *

Богуну
Пам'ятник Богуну

До речі, як і обіцяв Гордійчук, на місце «радянського» Суворова поставлять українського Богуна. Проект пам`ятника нашому видатному пращуру, знатному воєначальнику вже є. Ним займається відомий авторський колектив – Володимир Стасюк, а також Володимир та Андрій Стахурські. Й Іван Богун – гідний того український військовий і державний діяч, козацький полководець часу Хмельниччини, один зі сподвижників гетьмана Богдана Хмельницького, учасник оборони Азова від турецької армії, Берестецької битви, чий військовий талант та численні перемоги створили Богунові ім’я непереможного полководця, що навіювало страх на ворогів.

Вже вчора можна було сказати, що українська історіографія перемогла. Залишилося отримати наказ міністра культури, але замість наказу з’явилася інша інформація: «Сьогодні зранку Ольгу Пламеницьку ознайомили з наказом міністра культури Нищука про відсторонення її від виконання обов`язків і проведення перевірки інституту». На даний момент ми намагаємося з’ясувати думку міністерства культури.

Це ознака того, що битва на такому чутливому полі, як пам'ять, продовжується. Колишні військові пенсіонери, які непогано попрацювали в армії, ставши забудовниками, могли боротися за конкретний пам'ятник. Але таких ситуацій може виникати безліч. І це попри наказ Генерального штабу Збройних сил України, Інструкцію про виконання у Збройних силах України Закону України «Про засудження комуністичного та націонал-соціалістичного (нацистського) тоталітарних режимів в Україні та заборону пропаганди їхньої символіки». Відповідно до цього наказу, не лише символи тоталітарного режиму підлягають демонтажу, а й меморіальні об'єкти, пов'язані з діячами та символами країн, які здійснювали політику знищення української мови та культури, вели бойові дії та організовували і здійснювали репресії проти учасників національно-визвольного руху на всіх етапах українського державотворення. Тож у таких ситуаціях без громадськості не обійтися. В України є всі можливості позбуватися чужинців на п`єдесталах. Тому – уважно стежмо за подальшим перебігом подій.

Валентина Пащенко, Лана Самохвалова. Київ

Розширений пошукПриховати розширений пошук
За період:
-