12 грудня. Пам’ятні дати

12 грудня. Пам’ятні дати

Укрінформ
Сьогодні відзначається День Сухопутних військ України – найчисленнішого виду Збройних Сил нашої держави.

Відзначається в Україні згідно з Указом Президента від 18 жовтня 1997 року щорічно в цей день «…ураховуючи заслуги Сухопутних військ України як найчисленнішого виду Збройних Сил України у забезпеченні обороноздатності держави…». Сухопутні війська Збройних Сил України були сформовані у складі Збройних Сил України на підставі Указу Президента відповідно до статті 4 Закону України «Про Збройні Сили України» у 1996 році. За своїм призначенням та обсягом покладених на них завдань, Сухопутні війська відіграють вирішальну роль у виконанні Збройними Силами України своїх функцій я у мирний, так і воєнний час. Сучасні Сухопутні війська ЗСУ – це багатофункціональний організм, який складається з механізованих і танкових військ, ракетних військ і артилерії, армійської авіації, частин і підрозділів протиповітряної оборони, спеціальних військ, частин і установ, технічного й тилового забезпечення. Нині особовий склад Сухопутних військ Збройних Сил України з честю виконує свій обов’язок перед народом, демонструючи вірність військовій присязі, відповідальність, високий бойовий вишкіл і професіоналізм. Як найчисельніший вид та основа бойового потенціалу Збройних Сил України, Сухопутні війська несуть найбільше навантаження та відіграють вирішальну роль у ході виконання завдань операції Об’єднаних сил щодо забезпечення територіальної цілісності та недоторканності кордонів держави.

Події дня:

Цього дня, у 1990 році, на 14 сесії Міжурядового комітету ЮНЕСКО до списку Світової спадщини внесли перший український об’єкт під загальною назвою «Софійський собор у Києві та прилеглі монастирські будівлі, Києво-Печерська лавра». Наразі на території України розташовані 7 об’єктів із списку Світової спадщини ЮНЕСКО. Разом з тим до списку нематеріальної культурної спадщини внесено Петриківський розпис як явище українського декоративного народного мистецтва.

Ювілеї дня:

155 років від дня народження Едварда Мунка (1863-1944), норвезького художника, графіка. Саме Мунку норвезька школа живопису зобов’язана виходом на авансцену світового мистецтва. До цього вона була глибоко провінційною. Мунк, Генрік Ібсен у літературі та Едвард Гріг в музиці складають «велику трійцю» – гордість і славу Норвегії. Однією з найвідоміших картин художника є «Крик» (1893). Цю роботу вважають початком експресіонізму в європейському мистецтві. Понад 30 років на батьківщині Мунка не визнавали. Лише коли він став художником зі світовим ім’ям, співвітчизники звернули на нього увагу. «Тепер мені платять тисячу крон за відбиток ноги, - іронізував Мунк. – Якщо я намочу ноги, то, варто мені їх поставити на картон, я отримую тисячу крон. Хіба ж і не смішно? Проте я не продаю картин. Вони моє все». Мунк заповів місту Осло понад тисячу картин, чотири з половиною тисячі малюнків, більш аніж п’ятнадцять тисяч відбитків. У рік смерті художника, ця колекція була оцінена в десять мільйонів крон. Між тим, єдиними цінними речами в будинку художника були два ордени – Святого Ульфа та Почесного Легіону та кишеньковий годинник на шнурку від черевиків.

 Фото: tsdazu.gov.ua
Фото: tsdazu.gov.ua

128 років від дня народження Андрія Атанасовича Мельника (1890–1964), визначного українського військового і політичного діяча, полковника Армії УНР, одного з лідерів Організації Українських Націоналістів. Так само як і його бойовий побратим Євген Коновалець, Андрій Мельник був переконаний у тому, що здобути й утримати державність можна тільки тоді, коли є боєздатна й патріотична армія. Власне саме цій ідеї він і присвятив своє життя. Народився Андрій Мельник у с. Воля Якубова (нині село Дрогобицького р-ну на Львівщині). З дитинства виховувався у патріотичному дусі. Батько був не тільки добрим господарем, але й відомим громадським діячем, у сім’ї шанували Шевченка, Івана Франка. 1914 року Андрій Мельник вступив добровольцем до Легіону Українських січових стрільців, командував сотнею УСС, брав участь у боях проти російських військ на горах Маківка і Лисоня. У період Першої світової війни потрапив у російський полон (перебував у таборі під Царициним – тепер Волгоград). Після втечі став одним з організаторів (разом з Євгеном Коновальцем) куреня січових стрільців. У грудні 1918 року Мельнику було присвоєно військове звання отаман Армії Української Народної Республіки. Після поразки УНР, вів активну роботу на території Польщі по розгортанню українського національно-визвольного руху. У 1924 році заарештований польською поліцією, чотири роки провів у в’язниці. Після звільнення працював лісником в угіддях митрополита Української греко-католицької церкви Андрея Шептицького (за фахом Андрій Мельник інженер-лісник), водночас займався підпільною діяльністю. Після загибелі Євгена Коновальця, у 1938 став головою Проводу ОУН. Як голова ОУН користувався великим авторитетом. Поет Євген Маланюк називав його «Людиною із шовку і сталі». Олег Ольжич характеризував Мельника «людиною, яка ніколи не ламалась і мала відчуття суті історії». А ще він не любив пустопорожніх балачок і демагогії, надаючи перевагу справі. Після розколу ОУН на початку 1940 року очолив фракцію ОУН(М). У роки нацистської окупації України послідовно обстоював ідею створення української незалежної держави, за яку загинули від рук гітлерівців його сподвижники Олена Теліга (1942, у Бабиному яру в Києві) та Олег Ольжич (у концтаборі Заксенхаузен, 1944). З 1944 року Андрій Мельник сам перебував в ув’язненні (табір Заксенхаузен). Повоєнний період свого життя присвятив боротьбі за консолідацію емігрантських сил, у 1957 році висунув ідею створення Конгресу Українців, яка була реалізована через 10 років – створенням Світового конгресу вільних українців. Помер і похований у Люксембурзі.

Фото: twitter
Фото: twitter

90 років від дня народження Леоніда Бикова (1928-1979), українського актора театру і кіно, кінорежисера, сценариста. Биков знявся у 24 фільмах, найвідомішими з яких є: «Максим Перепелиця», «Добровольці», «На семи вітрах», «В бій ідуть тільки «старики»», «Ати-бати, йшли солдати…». П’ять кінострічок поставив як кінорежисер. Лауреат Державної премії України ім. Т.Г. Шевченка (1977). Леонід Биков був таким самим, як і герої, яких він грав – щирим, чарівним, з незабутнім голосом і сумними очима. Тобто кіногерой цілком співпадав з виконавцем, актором, що неодмінно тішило глядача, який майже завжди підсвідомо ототожнює кінообраз з виконавцем. Так само і режисером Леонід Биков був не за професією, а за покликанням, хоча з дитинства мріяв стати льотчиком, але через свій маленький зріст не пройшов медкомісію. Биков загинув в автомобільній катастрофі. На момент смерті акторові було всього 50 років. Ховали його як солдата – скромно, без пустопорожніх промов і оркестрів. Тільки над могилою улюбленого режисера і актора прозвучала «Смуглянка». Так він сам хотів.

Роковини смерті:

383 роки з дня смерті Івана Михайловича Сулими (?-1635), гетьмана нереєстрових запорізьких козаків. Брав участь у козацьких походах проти турків і кримських татар. У серпні 1635 року повсталі на запоріжжі нереєстрові козаки на чолі з Сулимою зруйнували фортецю Кодак, збудовану польською шляхтою на березі Дніпра проти Кодацького порога, щоб ізолювати Запоріжжя від України. Зраджений реєстровими козаками, Сулима був переданий польсько-шляхетській владі і страчений

Розширений пошукПриховати розширений пошук
За період:
-