10 грудня. Пам’ятні дати

10 грудня. Пам’ятні дати

Укрінформ
Сьогодні День прав людини та 70-та річниця з дня прийняття Загальної декларації прав людини.

Сімдесят років тому, 10 грудня 1948 року, Організація Об’єднаних Націй прийняла Загальну декларацію прав людини – перший універсальний міжнародний акт з прав людини, що проголошує цивільні та політичні права і свободи особистості - рівність всіх перед законом, право кожного на свободу і особисту недоторканність, свободу совісті та інші. У Декларації заявлено також, що всі люди мають рівні права, які не залежать від їх раси, статі, мови, релігії тощо.

В основу документа були покладені всі напрацювання людської думки, які були на той момент у даному питанні. Це був перший досвід колективної розробки універсального документа з прав людини.

І хоча положення Декларації мають рекомендаційний характер, наразі її принципи лежать в основі багатьох пактів, конвенцій і договорів стосовно прав людини, укладених з 1948 року. Так, у 1966 році Генеральна Асамблея ООН ухвалила «Міжнародний пакт про громадянські й політичні права» та «Міжнародний пакт про економічні, соціальні та культурні права», які разом із Загальною декларацією прав людини склали Міжнародний білль про права людини. Україна ратифікувала ці пакти в 1973 році.

У 1950 році Генеральна Асамблея ООН проголосила 10 грудня Днем прав людини з метою залучення уваги людей в усьому світі до Загальної декларації прав людини як до загального ідеалу для всіх людей і народів. Нині чимало країн включають основні положення Декларації в своє базове законодавство і конституції.

Події дня:

Цього дня, у 1901 році, в п’яту річницю смерті шведського інженера-хіміка, винахідника і промисловця, засновника Нобелівських премій Альфреда Бернхарда Нобеля (1833-1896), у Стокгольмі та Осло були вручені перші премії, які на сьогодні є одними з  найпрестижніших міжнародних відзнак. Першими лауреатами стали: Вільгельм Рентген (Німеччина, фізика), Якоб Ван-Гофф (Нідерланди, хімія), Еміль Берінг (Німеччина, фізіологія і медицина), Франсуа Сюллі-Прюдом (Франція, література), Жан Анрі Дюнан (Швейцарія, премія миру) та Фредерік Пассі (Франція, премія миру). Традицію вручати премії саме в цей день (день смерті Нобеля) продовжено й нині. Наразі церемонія нагородження проходить в столицях Швеції та Норвегії. В Стокгольмі королем Швеції вручаються премії в галузі фізики, хімії, фізіології та медицини, літератури й економіки, а премія миру – в Осло головою Норвезького нобелівського комітету в присутності короля Норвегії та членів королівської родини. Разом з грошовою винагородою, лауреатам вручається медаль і диплом. День Нобеля (10 грудня) має в Швеції статус державного свята і супроводжується офіційним підняттям національного прапора.

У ніч із 10 на 11 грудня 2013 року численні підрозділи внутрішніх військ і «Беркута» зробили першу спробу розігнати мирних протестувальників на Майдані у Києві. Тоді Михайлівський Золотоверхий собор безперервно бив у дзвони – як під час навали татар у грудні 1240 року. Почав бити в набат дзвонар монастиря Іван Сидор. На дзвін з усього міста стікалися кияни. Основною точкою протистояння стала барикада на Інститутській, а після її руйнування беркутівцями – Європейська площа. Із кожною годиною людей у центрі столиці більшало - станом на п'яту ранку мітингувальників на Майдані було вже близько 10 тисяч. Кількома годинами пізніше силовики спробували штурмувати Київраду, однак протестувальники почали поливати їх із другого поверху водою з пожежних брандспойтів, а на вході до КМДА зчинилася бійка. Тим часом кількісна перевага вже явно була на боці активістів Майдану, і спецназівці під зростаючим натиском людей відступили.

Ювілеї дня:

110 років від дня народження Олів’є Мессіана (1908-1992), французького композитора, органіста, музикознавця, орнітолога, професора Паризької консерваторії. Учасник Другої світової війни, рік перебував у німецькому полоні. Автор опери «Святий Франціск Ассізський», симфонії «Турангаліла», «Каталога птахів» для фортепіано. Серед учнів Мессіана – «стовпи» сучасного авангарду П’єр Булез, Яніс Ксенакіс, Жерар Грізе, Штокхаузен. Джерелом натхнення для композитора були Святе Письмо, григоріанські хорали і поезія сюрреалістів. Музика Мессіана складна для виконання (тому й виконується рідко), але надзвичайно витончена, сповнена непідробної глибини і духовності.

Сьогодні святкує свій день народження Ігор Поклад (1941), відомий український композитор. Випускник Київської консерваторії (навчався в Андрія Штогаренка). Ще під час навчання був художнім керівником ансамблю «Мрія». Ігор Поклад – професійний композитор, чудовий мелодист, тому йому до снаги будь-які жанри: і академічна музика, і пісні, і музика до театру та кіно. Але найбільш яскраво він реалізував себе в пісні. Хто не чув його «Ой летіли дикі гуси», «Чарівну скрипку», «Тиху воду», «Кохану», «Зелен-клен», які сміливо можна назвати народними піснями і які зігріли серця не одному десятку людей. Крім того, Ігор Поклад є автором музичної комедії «Друге весілля в Малинівці», мюзиклів «Конотопська відьма», «Серце моє з тобою», «Різдвяна ніч» за Гоголем, «Засватана – не вінчана» за Іваном Карпенком-Карим, «Чмир» за Марком Кропивницьким; фольк-опери «Чумацькі фрески», рок-опери «Цар Ірод». Він написав чимало музики до кінофільмів, мультфільмів (композитор обожнює мультиплікацію – із семи серій мультиків про козаків п’ять зроблені під його музику). Пісні писав на слова Юрія Рибчинського, Дмитра Луценка, Бориса Олійника. Їх виконували Ніна Матвієнко, Назарій Яремчук, Тамара Гвердцителі, Василь Зінкевич. У житті Ігор Поклад надзвичайно скромна людина. Він володіє доволі рідкісною серед творчих людей якістю: вміє оцінити чужий талант. Вміє допомогти. Він з породи тих, хто сумнівається. Не у власних силах, а в якості своєї праці. Йому завжди здається, що могло б бути краще. Так було з популярною піснею «Дикі гуси» – першою спільною роботою з Юрієм Рибчинським. Вже були популярними «Зелен-клен» і «Тиха вода», а в пісні «Дикі гуси» композитор сумнівався. Не дуже подобався куплет. Зрештою, Юрію Рибчинському вдалося переконати Поклада «запустити» пісню. Її першою виконавицею була Ніна Матвієнко.

Роковини смерті:

85 років з дня смерті Володимира Миколайовича Леонтовича (1866-1933), українського громадсько-політичного діяча, письменника. Був учасником українського національного руху, членом Старої Громади та Товариства Українських Поступовців, входив до Ради товариства. Фінансово підтримував видання першої української газети у Наддніпрянській Україні – «Рада» (разом з Володимиром Симиренком і Євгеном Чикаленком). З 1915 року брав участь у роботі Комітету Союзу Міст Південно-Західного фронту, який займався наданням допомоги пораненим і хворим бійцям на фронті і в тилу, біженцям та місцевому населенню в районі бойових дій. В квітні 1917 року обраний до Української Центральної Ради. У період Гетьманату – міністр земельних справ у кабінеті Федора Лизогуба. На початку 1920-х років, тікаючи від більшовиків, назавжди покинув Україну. В еміграції жив у Болгарії, Туреччині, Німеччині та Чехословаччині, де і помер. Літературну діяльність Володимир Леонтович розпочав ще в 90-х рр. ХІХ ст. Автор повістей «Пани і люди», «Старе і нове», «Спомини утікача». Залишив цікаві мемуари про культурне життя в Україні кінця ХІХ – початку ХХ ст.

Розширений пошукПриховати розширений пошук
За період:
-