8 грудня. Пам’ятні дати

8 грудня. Пам’ятні дати

Укрінформ
Цього дня 2013 року, у Києві, відбувся Марш мільйону – один з найвелелюдніших мітингів Революції Гідності.

На заздалегідь оголошене віче на Майдані Незалежності в Києві зібралися, за різними оцінками, декілька сотень тисяч людей. За офіційними даними Міністерства внутрішніх справ України, в акціях протесту взяли участь 100 тисяч осіб. За даними опозиції, на центральні вулиці столиці 8 грудня вийшли на мітинг від 500 тисяч до 1 мільйона людей. Майдан був заповнений вщерть, і це без урахування інших центральних вулиць міста. Зі сцени виступали як політичні, так і культурні та духовні діячі. Було оголошено про намір блокувати урядові будівлі та встановлювати наметові містечка на вулицях урядового кварталу. Опозиція дала тодішньому президенту Януковичу 48 годин для виконання вимог Майдану і пообіцяла блокувати його резиденцію у Межигір’ї. По завершенні офіційної частини заходу мітингувальники рушили на вулиці урядового кварталу, де створили і побудували кілька блокпостів і барикад, зокрема на вул. Грушевського, Лютеранській, Круглоуніверситетській та перехресті Шовковичної та Богомольця. Ввечері активісти «Свободи» ручним способом із застосуванням тросів повалили пам’ятник Леніну на бульварі Шевченка біля Бессарабки в Києві. На постаменті встановили державний прапор України та червоно-чорний прапор ОУН-УПА. До вечора 8 грудня із протестувальників на Майдані Незалежності було сформовано як мінімум 15 загонів цивільної самооборони, які назвали «сотнями».

Події дня:

Цього дня 1991 року, в Білорусі, в урядовій резиденції «Віскули» в Біловезькій Пущі, за спиною вже позбавленого будь-якої реальної влади Михайла Горбачова, президенти України Леонід Кравчук і Росії Борис Єльцин, а також Голова Верховної Ради Білорусі Станіслав Шушкевич підписали угоду про ліквідацію СРСР та утворення Співдружності Незалежних Держав (СНД), яка не мала б спільних наддержавних органів і не виступала б на міжнародній арені як суб’єкт відносин. Біловезькі угоди стали останньою крапкою в історії існування Радянського Союзу. Перший президент незалежної України Леонід Кравчук називає ті події «унікальним явищем», а ще наголошує, що СРСР було вже неможливо зберегти, і об’єктивні процеси все одно б призвели до його краху, але у випадку «некерованого краху» це могло б призвести до загибелі мільйонів людей. Як відомо, на загальнонаціональному референдумі 1 грудня 1991 року українці проголосували за незалежність і наприкінці 1991 року Україна з усіх формальних точок зору перетворилася на незалежну державу, яку в цьому статусі в досить короткий термін визнало світове товариство.

Ювілеї дня:

153 роки від дня народження Яна Сібеліуса (1865-1957), фінського композитора і диригента, основоположника національної музичної школи. Сібеліуса ставлять в один ряд з представниками пізнього романтизму, такими як Штраус та Елгар. Міжнародну славу композитор здобув завдяки симфоніям, але популярністю користується і його скрипковий концерт, і численні симфонічні поеми («Калевала», «Фінляндія», «Дочка Півночі»). Хоча пік популярності Сібеліуса припадає на 30 роки ХХ ст., він і сьогодні є гордістю Фінляндії. Його ім’ям названі вулиці, парки, а також музичний інститут (нині Академія), у якому колись навчався композитор.

142 роки від дня народження Марії Крушельницької (1876-1935), української актриси і письменниці. Дружина відомого українського критика, журналіста, перекладача, письменника, педагога, громадсько-культурного діяча Антіна Володиславовича Крушельницького. У 1893–1902 рр. працювала в Руському народному театрі (Львів), виконувала головні ролі в усіх п’єсах українського репертуару, здобула визнання публіки й критики. Після одруження жила у Відні, Городенці, Коломиї, Рогатині. Брала участь у громадсько-культурному житті, укладала читанки для сільських шкіл, створювала театральні гуртки тощо. Допомагала Антіну Крушельницькому редагувати журнали «Нові шляхи» й «Критика». У липні 1934 року сім’я Крушельницьких переїхала до Радянської України. І майже одразу потрапила в лещата сталінської репресивної машини. Обидва сини Марії Степанівни – Іван і Тарас були репресовані у грудні 1934 року. Їх розстріляли у Києві. Одному ледве виповнилося 29 років, іншому – 25. Марія Степанівна не змогла пережити смерті дітей. Наступного року вона померла у Харкові. Чоловік – Антін Крушельницький – загинув на Соловках у 1937 році.

Роковини смерті:

Цього дня в 1978 році в Єрусалимі померла Голда Меїр (1898-1978), ізраїльський політичний і державний діяч, прем’єр-міністр Ізраїлю (1969–1974). Саме Голду Меїр, а не Маргарет Тетчер уперше назвали «залізною леді» – це вже згодом «призвісько-титул» міцно прилипло до британського прем’єра. Народилася Голда в Києві в сім’ї теслі. Дід Голди Меїр був миколаївським солдатом, 25 років прослужив у царському війську. Перші 8 років вона прожила в Києві. «Я пам’ятаю бідність, холод, голод і страх, ніколи нічого не було досхочу – ні їжі, ні теплого одягу, ні дров, а каша була для нас справжніми розкошами…» – згадувала Голда Меїр. У 1906 році, рятуючись від єврейських погромів, сім’я емігрувала до США, 1912 року – до Палестини. В СРСР Голда Меїр повернулася вже послом Ізраїлю (1948–1949). Все своє життя Голда Меїр присвятила боротьбі за права євреїв. Вона була надзвичайно мудрим і далекоглядним політиком. Якби це було не так, то в світі не було б і держави Ізраїль. Або, якщо відкинути категоричність – був би зовсім інший Ізраїль. Голду Меїр можна досить довго цитувати – її інтерв’ю і промови пересипані наче перлами влучними і гострими фразами. Жодних «красивостей» там немає, зате є жорстка констатація факту, або висновки, зроблені на основі власного багатющого досвіду: «Немає жодної різниці між убивством людини і прийняттям рішення, в результаті якого цю людину вб’ють інші. Це точнісінько те ж саме, якщо не гірше… Політичний лідер, який не вагаючись кидає власний народ у війну, не має права бути лідером». Про єврейський песимізм: «Песимізм – це розкіш, яку єреї не можуть собі дозволити…» І зрештою про перспективи завершення війни на Близькому Сході: «Мир на Близькому Сході настане тоді, коли араби любитимуть власних дітей більше, ніж вони ненавидять євреїв».

38 років тому був застрелений Джон Леннон (1940-1980), англійський рок-музикант, співак, композитор і поет, засновник квартету The Beatles (1956). Сталося це мало не на порозі фешенебельного багатоквартирного будинку The Dakota на 72-й вулиці у Нью-Йорку, де з 1975 року мешкав музикант із сім’єю. Леннона застрелив 26-річний Марк Чепмен, який за декілька годин до вбивства брав у музиканта автограф. Чепмен працював сторожем, жив на Гаваях. За два дні до скоєння злочину приїхав до Нью-Йорка. Леннон того дня разом з Йоко Оно давали інтерв’ю одній із радіостанцій, робили фотосесію для журналу Rolling Stone, відвідували студію запису. Пізно ввечері подружжя поверталося додому. На них уже чекав убивця. Він звернувся до Леннона, а потім зробив п’ять пострілів. Дві кулі влучили у ліве плече музиканта, дві – у спину, ще одна пролетіла над головою й розбила вікно. Леннона одразу відвезли до лікарні Рузвельта. Там він і помер від утрати крові. Чепмен тим часом сів на східці будинку, розгорнув книжку й занурився у читання. То був «Ловець у житі» Селінджера. На запитання швейцара, чи знає, кого він убив, Чепмен лише знизав плечима й спокійно відповів: «Звісно. Я вбив Джона Леннона». Коли приїхали поліцейські, його непокоїло лише одне – щоб не били. Марка Чепмена засудили до довічного ув’язнення. Зараз він відбуває покарання в одній із тюрем суворого режиму в Нью-Йорку. Всі його прохання про помилування були відхилені.

Розширений пошукПриховати розширений пошук
За період:
-