8-ма в Європі, 29-та - в світі: що варто знати про нашу армію?

8-ма в Європі, 29-та - в світі: що варто знати про нашу армію?

Аналітика
3217
Ukrinform
2018-й: впровадження автоматизованого управління військом. Завдання 2019-го – створення боєздатного флоту та ефективної системи ППО

За 27 років існування (відколи 6 грудня 1991 року Верховна Рада затвердила закони «Про оборону України» і «Про збройні сили України»), наша армія переживала періоди падіння й піднесення, стагнації і стрімкого розвитку. Здебільшого поки що – стагнації і падіння. Про причини цього, певно, можна написати кілька десятків дисертацій: окремо – про фінансовий вимір, щось – про ментальний, про зовнішні впливи і про «рожеві окуляри» та віру в те, що наприкінці «цивілізованого» XX століття, а поготів у модерновому XXI «нічого нам не загрожує». Адже довкола – лише високоморальні доброзичливці, з якими маємо «мир, дружбу, жуйку»…

Тож не дивно, що вже за кілька років після здобуття незалежності ми розтринькали – розпустили, розікрали, розпродали, занедбали – одне з найпотужніших військових угруповань у Європі, що дісталося «у спадок» від СРСР. Інша справа, що в умовах сучасної війни такий «спадок», може, особливо б і не знадобився, оскільки, за висновками експертів, тепер перемагає «не великий і чисельний, а мобільний та боєздатний». А головною перевагою тієї армії була саме «гігантоманія»: значна чисельність військовослужбовців та кількість «заліза» і ядерний арсенал – як фактор стримування… Роздуми про те, що було б, аби Україна зберегла балістичні ракети та боєголовки, чи, аби підписанти Будапештського меморандуму нас «не кинули», також залишимо «поза дужками».

Церемонія підписання Будапештського меморандуму 1994 року
Церемонія підписання Будапештського меморандуму 1994 року

Згадаємо лише цифри: на території України тоді було 14 мотострілецьких, 4 танкові, 3 артилерійські дивізії та 8 артилерійських бригад (майже 10 тисяч танків і понад 11 тисяч бойових машин), 7 полків бойових вертольотів, три повітряні армії (близько 1 500 бойових літаків), окрема армія ППО та бригада спецпризначення. Загалом – майже мільйон солдатів та офіцерів.

«Ці цифри, може, і вражають, – каже в коментарі Укрінформу заступник директора з міжнародних питань Центру досліджень армії, конверсії та роззброєнь Михайло Самусь, – але варто розуміти, що насправді війська, які наша країна нібито успадкувала від СРСР, не були збройними силами України. Радше, «стороннім тілом», частиною радянських збройних сил – і за структурою, і за суттю. Цим і пояснюю складність першого етапу створення української армії. Саме «продуктом» характерної для того періоду відсутності стратегії та державницького підходу і стала та «пародія на армію», яку ми отримали станом на початок 2014 року», – каже експерт. Винні в такій ситуації, на його думку, не лише політики й генерали, а все суспільство. Адже переважна більшість українців не розуміли, навіщо їм «годувати» потужні збройні сили, навіщо потрібне НАТО, оскільки досить популярними були ідеї так званого «нейтралітету».

Михайло Самусь
Михайло Самусь

«Як наслідок, отримали армію «без стрижня», без розуміння функції і призначення війська, а також стратегії його розвитку, – продовжує Михайло Самусь, – за кожного правління, під час кожної передвиборчої кампанії превалювали різні підходи: від маленької мобільної армії для участі в операціях НАТО і з перспективою приєднання до Альянсу – до «армії нейтралітету».

У результаті від колишнього ресурсу залишилися, як-то кажуть, «ріжки та ніжки». Армію залишили досвідчені офіцери, призовники фактично не проходили бойової підготовки, їх, в основному, залучали як дешеву робочу силу до господарських робіт, технічний парк не оновлювався, не фінансували купівлю пального ні для танкових маневрів, ні для навчальних польотів авіації, військово-промисловий комплекс повністю переорієнтувався на виконання експортних завдань.

До того ж, чимало військового майна і амуніції було втрачено у 2014-му – унаслідок анексії Росією Криму і окупації частини Донеччини та Луганщини. Зокрема, Україна втратила приблизно 85% флоту та всі ключові військово-морські бази.

Українські катери ВМС
Українські катери ВМС

І лише неабиякий бойових дух наших воїнів, а також незбагненний для «ситого світу» подвиг добровольців та волонтерів, уседержавна «толока» із забезпечення війська найнеобхіднішим, дозволили відвоювати у ворога частину окупованих територій і зупинити одну із найбільш грізних армій світу.

А вже у 2015-му українське військо «відштовхнулося від дна» і почало стрімко розвиватися – як технічно й технологічно, так і організаційно й за якістю бойової підготовки, чому, зокрема, сприяв досвід протистояння ворогові на Донбасі. Тож зараз Україна входить до ТОП-8 найпотужніших армій Європи і на 29-му місці серед збройних сил світу (за версією міжнародної компанії Global Firepower). І, за деякими оцінками (з урахуванням того ж бойового досвіду), може опинитися, навіть, на вищих позиціях.

Звісно ж, об’єктивно ми не можемо конкурувати із провідними арміями світу і, на жаль, зі збройними силами головного світового агресора – нашого північно-східного сусіда: ні за чисельністю, ні за кількістю та якістю озброєння. Серед причин як об’єктивні (зокрема, різниця в людському потенціалі та фінансових ресурсів), так і суб’єктивні, найголовніша з яких – «втрачені» роки, коли українські Збройні сили свідомо знищували, а військове майно – розкрадали й розпродували.

«Але загалом ми маємо справжню армію, яку цементує розуміння того, що саме від неї залежить доля України як незалежної держави. Більшість солдатів та офіцерів переконані: саме від їхніх дій залежить: продовжуватиме агресор свій наступ чи ні. Вітчизняні Збройні сили справді стали захисником нації і користуються її підтримкою та високим рівнем довіри. Це стосується і функціональних спроможностей нашого війська, які із 2014-го, безперечно, зросли в рази».

2018-й: більшість поставлених завдань виконали

Безперечним «трендом» останніх років стало поступове збільшення обсягів фінансування війська. Навіть затяті критики влади змушені визнавати: на оборонні потреби країна використовує максимум коштів, які може собі дозволити. Проблема лише в тім, що «дозволити» може небагато. У 2018-му - 165 мільярдів гривень (в тому числі, майже 90 мільярдів – безпосередньо на потреби Міноборони). У Державному бюджеті-2019 для українського війська передбачили більше 100 мільярдів гривень – менше 4 мільярдів доларів. Загалом же оборонний бюджет сягне 200 мільярдів гривень. Для нас – значна сума. Але за світовими стандартами, утримання армії з такою чисельністю обходиться щонайменше у 25 мільярдів доларів! Тож розвиток нашого війська, власне, як і усе в державі, тісно пов'язаний із перспективами вітчизняної економіки. Чим стрімкішим буде приріст ВВП, тим більше можливостей з’являтиметься для технічного переоснащення Збройних сил.

Важливим елементом такої модернізації на державному рівні стало фактичне створення цього року автоматизованої системи управління військами. За розрахунками аналітиків Центру дослідження армії, конверсії та роззброєння, це дозволить на 40% покращити реагування на військові загрози і суттєво зменшити втрати особового складу. Адже така система робить армію більш мобільною та боєздатною.

Також у 2018-му в Україні активно велися розробка й випробування нових видів озброєння – зокрема, ракетних систем «Вільха» і «Нептун».

Українська крилата протикорабельна ракета
Українська крилата протикорабельна ракета "Нептун"

«Саме ракетна зброя буде інструментом стримування агресора. Як і сучасні системи протиповітряної оборони. Адже великі наземні операції, зазвичай, починаються із масштабного авіаційного удару. І потрібно, щоб наші Збройні сили мали належні засоби протидії таким зазіханням – щоб у ворога, навіть, не виникало бажання літати у нашому повітряному просторі», – наголошує Михайло Самусь.

Якщо конкретизувати, то останнім часом Україна започаткувала (щоправда, у багатьох випадках - на рівні експериментальних зразків) виробництво ракет для систем ППО, ВМС і систем залпового вогню.

Також налагоджуємо власне виробництво інших видів боєприпасів. Скажімо, на базі Державної акціонерної холдингової компанії "Артем" навесні розпочали виготовляти артилерійські боєприпаси калібром 152 міліметри.

«Нові потужності з'явилися в рамках програми з налагодження в Україні масового виробництва набоїв за стандартами НАТО. Для цього у Південній Кореї замовили лінію із виготовлення корпусів снарядів та гільз калібром 100-155-мм (155-міліметровий калібр – основний у країнах НАТО), – розповів Укрінформу військовий експерт Михайло Жирохов. – Допомагали з устаткування і поляки й турки (хоча це й не афішується). А влітку в Україні почали виготовляти боєприпаси для автоматичного гранатомета ПГОФ-40, які відповідають стандартам НАТО. А ще освоюють виробництво набоїв ВОГ-25В, призначених для стрільби з підствольних гранатометів».

Михайло Жирохов
Михайло Жирохов

Головне, щоб усі ці розробки якомога швидше впроваджувались у серійне виробництво і потрапляли до рук наших армійців, не обмежуючись лише «виставковими» екземплярами, що демонструються під час візитів усіляких делегацій, чи зразками, які постачаються на експорт. Як це, приміром, уже кілька років відбувається із вітчизняними танками «Оплот», які виготовляють винятково для постачання іноземним державам. З одного боку це добре – адже дозволяє Україні зберігати провідні позиції у світових рейтингах виробників і постачальників озброєнь. А отримана за це валюта також прямо чи опосередковано йде на оборонні потреби. З іншого – країна, яка веде війну і має власні технічні розробки такого рівня, не може обходитися лише модернізацією морально застарілої техніки радянського періоду. Адже для держави-агресора саме український Донбас став полігоном для випробування багатьох новітніх видів озброєння, які прокремлівські бойовики активно «скуповують у донецьких супермаркетах».

2019-й: завдання і перспективи

«Після відкритої російської агресії у Чорному морі необхідно міняти темп модернізації Збройних сил. Треба розпочинати короткий але екстраординарний період їх розвитку, – вважає заступник директора Центру досліджень армії, конверсії та роззброєнь Михайло Самусь. – Завдання – за один-два роки наростити військово-морські сили. А для цього потрібна допомога міжнародних партнерів, від яких ми могли б отримати необхідні кораблі. Вітчизняний оборонно-промисловий комплекс спроможний будувати якісні бойові судна, зокрема, у рамках обраної стратегії «москітного» флоту, що передбачає використання мобільних морських платформ із потужними ракетними ударними можливостями. Але для цього потрібен час, якого агресор нам може і не дати», – каже експерт.

Такий же підхід, за його словами, потрібен і в модернізації української системи протиповітряної оборони, де ми справді маємо чимало хороших розробок, серійне виробництво яких іще не налагодили. Тож паралельно із їх освоєнням маємо домовлятися із партнерами про отримання від них сучасних систем ППО.

Українська ракетна система залпового вогню
Українська ракетна система залпового вогню "Вільха"

Нових бойових літаків потребує і вітчизняна авіація. Але Україна поки що не може собі цього дозволити. Виходом може стати оновлення електронного оснащення повітряних суден, систем виявлення і супроводження цілей.

Існує і низка проблем, пов’язаних із організаційною та управлінською сферами, які, на думку експертів, Україна також має розв’язати у найближчі 1-2 роки.

«Ми, нарешті, повинні позбутися залишків «радянського» підходу до функціонування Збройних сил та управління ними. Це стосується і переформатування штабної структури, і зміни ставлення до особового складу, зокрема, у рамках армійського призову, – деталізує Михайло Самусь, – для молодих українців призов не повинен асоціюватися зі страхом від отриманої повістки. До армії мають іти з бажанням змінити себе і прислужитися країні, знаючи що попереду – короткий та ефективний курс підготовки як військового спеціаліста. З одного боку – юнак отримає знання і навички, які знадобляться йому і в «цивільному» житті, з іншого – при бажанні зможе стати професійним військовим. Для цього строкова служба не повинна бути тривалою і перетворюватися на такий собі репресивний механізм, як, на жаль, відбувається зараз», – підсумовує військовий експерт.

Владислав Обух, Київ

Розширений пошукПриховати розширений пошук
За період:
-