1 грудня. Пам’ятні дати

1 грудня. Пам’ятні дати

Укрінформ
Сьогодні виповнюється 100 років з дня підписання Передвступного договору між Українською Народною Республікою та Західноукраїнською Народною Республікою.

1 грудня 1918 року у Фастові, що на Київщині, було укладено Передвступний договір між УНР і ЗУНР про наступну Злуку обох республік в одну велику Державу.

Як відомо, у 1917-1918 роках на уламках колишніх Російської і Австро-Угорської імперій постали Українська Народна Республіка та Західно-Українська Народна Республіка. На початку листопада 1918 року УНРада вислала у Київ своїх представників щоб встановити контакт з гетьманським урядом і визначитися щодо якнайшвидшого об’єднання західноукраїнських земель з «ВеликоюУкраїною». Проте, через кілька тижнів спалахнуло постання проти гетьмана Скоропадського, в результаті якого до влади прийшла Директорія. Її тимчасовою столицею стало місто Біла Церква.

Між арміями Директорії та гетьманівським військом почалися бої на підступах до Києва. Самим відомим з них, був бій 18 листопада під Мотовилівкою, коли січові стрільці Коновальця та Мельника розбили втричі більші за чисельністю війська Скоропадського. Перемога під Мотовилівкою змінила політичну ситуацію в Україні на користь Директорії. Разом з цим, був звільнений і Фастів у якому власне і було прийнято рішення підписати Передвступний договір.

1 грудня, в штабному вагоні, на станції «Фастів», був підписаний історичний об’єднувальний договір. Від імені Директорії цей документ підписали Володимир Винниченко, Панас Андрієвський, Федір Швець і Симон Петлюра, а від імені уряду ЗУНР – Лонгін Цегельський та Дмитро Левицький. Цим договором ЗУНР заявила про свій намір «перестати істнувати як окрема держава,  а натомісць увійти з усією територією й населенням, як складова частина державної цілости, в Українську Народню Республіку», а УНР – «непохітний намір злитись у  найкоротшім  часі  в  одну  державу  з Західно-Українського  Народньою Республікою».

3 січня 1919 року у Станіславі (нині Івано-Франківськ) УНРада прийняла Ухвалу, якою було ратифіковано Фастівський договір. Окрім того, на тому засіданні УНРади було обрано делегацію з представників Галичини, Буковини і Закарпаття на чолі з Левом Бачинським, яка прибула до Києва і приймала участь у проголошенні Акту Злуки.

22 січня 1919 року, у Києві на Софійській площі було проголошено Акт Злуки (об’єднання) українських земель, в єдину Україну, стверджувалось об’єднання двох тодішніх держав УНР та ЗУНР. У тексті Акту Соборності утверджувалось: «Однині на всіх землях України, розділених віками – Галичині, Буковині, Закарпатській Русі і Наддніпрянській Україні – буде одна, велика Україна. Мрії, для яких найкращі сини України жили і вмирали, стали дійсністю. Однині повіки буде одна, самостійна Українська Народна Республіка».

Щороку 1 грудня відзначається Всесвітній день боротьби зі СНІДом. День проголошений Всесвітньою організацією охорони здоров’я у 1988 році; відзначається за підтримки Генеральної Асамблеї ООН. СНІД – синдром набутого імунодефіциту – це кінцева стадія інфекційного захворювання, викликаного вірусом імунодефіциту людини (ВІЛ). Цей вірус вражає спеціальні клітини крові (лімфоцити), які відповідають за захист організму людини від різних мікробів та пухлин і поступово вбиває ці клітини. Імунітет організму повільно, протягом багатьох місяців і років, знижується, і це призводить до виникнення різних захворювань, перш за все інфекційних, що вражають легені, органи травлення, шкіру, нервову систему та ін. СНІД уперше виявлений у США у 80-х роках. За декілька років поширення СНІДу набуло характеру всесвітньої епідемії, що охопила населення практично усіх країн. За даними ВООЗ, від початку світової епідемії, ця хвороба забрала життя у 35 мільйонів людей. В Україні, за даними Центру громадського здоров'я МОЗ, за десять місяців 2018 року було зареєстровано 14 797 нових випадків ВІЛ-інфекції (з них 1 975 дітей до 14 років). Всього з 1987 року в нашій країні офіційно зареєстровано 330 415 нових випадків ВІЛ-інфекції, від СНІДу померло 47 646 людей. Найбільш ураженими ВІЛ-інфекцією регіонами є Дніпропетровська, Одеська, Донецька, Київська й Миколаївська області, а також Київ.

Події дня:

1 грудня 1991 року в Україні відбувся Всеукраїнський референдум щодо незалежності України, на якому волевиявленням народу було підтверджено Акт проголошення незалежності України, ухвалений 24 серпня 1991 року Верховною Радою України, за який тоді проголосували 346 народних депутатів. Результатів референдуму затамувавши подих чекали не тільки самі українці, але й цілий світ – у столицях головних міжнародних гравців планети чудово розуміли, що доля Союзу вирішується в Україні, адже, незважаючи на проголошення Україною незалежності, уже начебто демократична Росія не полишала надій втягнути її до чергового «оновленого союзу». «Не підтримати незалежність означає підтримати залежність», - таким був головний аргумент тих, хто бачив майбутнє своєї батьківщини тільки у незалежному статусі. Напередодні референдуму великий вплив мала небайдужа позиція української інтелігенції, зокрема, пристрасне слово Ліни Костенко, з яким вона звернулася до громадськості: «Люди! Ось ви в неділю підете до виборчих дільниць, але не думайте, що це ваші кроки. Це вже хода історії!». Так, історія пішла далі, але в її анналах зафіксовано, що 1 грудня 1991 року 90,92 відсотки виборців дали ствердну відповідь на запитання: «Чи підтверджуєте Ви Акт проголошення незалежності України?» Не було жодного регіону, жодного населеного пункту, де ідея незалежності України не знайшла б підтримки більшості громадян. Зокрема, в Криму за незалежність проголосували 54,19 відсотка громадян, у Севастополі – 57,07 відсотка, у Донецькій, Луганській, Одеській та Харківській областях волю до власної держави виявили понад 80 відсотків громадян. В Івано-Франківській, Львівській, Тернопільській, Волинській, Рівненській, Житомирській, Київській, Хмельницькій, Черкаській, Вінницькій областях «за» проголосували більш як 95 відсотків громадян. Втретє за 350 років нашої героїчної і водночас трагічної історії – від Визвольної війни середини ХVІІ століття – Україна здобула самостійність. Саме Всеукраїнський референдум наділив прийнятий Верховною Радою Акт проголошення незалежності України тією юридичною силою, яка дозволила ствердити: Радянський Союз як об’єкт міжнародного права перестав існувати, а на політичній карті світу з’явилася нова незалежна держава – Україна. Вже наступного дня, 2 грудня 1991-го незалежність України визнали Польща і Канада, 4 грудня – Литва і Латвія. Всеукраїнський референдум 1 грудня 1991 року пройшов в один день з першими виборами президента України, ним став Леонід Кравчук.

1 грудня 2013 року у Києві відбувся один із найвелелюдніших мітингів Революції Гідності, що дав поштовх подальшому загостренню протистояння між українцями і владою. Жорстоке побиття студентів, здійснене спецпідрозділом «Беркут» на Майдані Незалежності за вказівкою вищого керівництва держави вночі 30 листопада, обурило громадськість. Першого дня зими громада зібралася на Всеукраїнське віче. О 12:00 колона мітингувальників рушила з Михайлівської площі вулицею Володимирською до парку Шевченка. Далі маршрут пролягав Хрещатиком, повз Бессарабську площу і закінчився на Майдані Незалежності. Це була хода колосальних розмірів: її початок був на Майдані, а кінець – у парку Шевченка. За різними даними, того дня у Києві мітингували близько півмільйона осіб. Цього ж дня мітингувальники зайняли будівлю КМДА і Будинок профспілок. Поки на сцені Майдану Незалежності виступали політики, дехто з учасників акції намагалася штурмувати Адміністрацію президента. «Беркут» відбив штурм, а потім почав переслідувати нападників. Силовики діяли з максимальною жорстокістю, б’ючи всіх, хто траплявся їм на шляху. Таким чином, крім учасників протесту постраждало близько 40 журналістів, у тому числі й іноземних видань. Акції протесту 1 грудня 2013 року відбулись також у багатьох інших містах країни: Львові, Луцьку, Тернополі, Чернівцях, Рівному, Харкові, Дніпропетровську, Хмельницькому, Одесі, Вінниці, Ужгороді, Кіровограді, Донецьку, Луганську, Житомирі.

Ювілеї дня:

100 років від дня народження Платона Майбороди (1918-1989), українського композитора. Брат іншого відомого українського композитора Георгія Майбороди. Як і той, навчався у Київській консерваторії у Левка Ревуцького. Автор  вокально-симфонічних творів, хорів, ліричних пісень - «Білі каштани», «Київський вальс», «Рідна мати моя», «Виростеш ти, сину», «Моя стежина»; музики до драматичних вистав і кінофільмів.

Цього дня народився Тарас Штонда (1961), український оперний співак, один з найвідоміших басів сучасної опери. В 1993 році закінчив Київську державну консерваторію ім. П. І. Чайковського – клас Галини Станіславівни Сухорукової (пам’ять про свого педагога Штонда зберігає завжди, згадуючи наставниця з неодмінною теплотою і повагою). «З таким голосом як у тебе неодмінно потрібно в консерваторію, тому що голос надзвичайно гарний, щоби так погано співати…», - сказала на першій зустрічі зі своїм майбутнім студентом Галина Станіславівна. Штонда лауреат багатьох міжнародних конкурсів. З 1992 року – соліст Національної Опери України. На сцені цього театру Штонда виконав провідні ролі басового репертуару, серед яких:  Базіліо («Севільський цирульник» Дж. Россіні), Мефістофель («Фауст» Ш. Гуно), Борис Годунов, Пімен, Варлаам; Досіфей («Борис Годунов», «Хованщина» М. Мусоргського), Грємін, Кочубей, Король Рене, Ебн-Хакіа («Євгеній Онєгін», «Мазепа», «Іоланта» П. Чайковського), Князь Ігор, Галицький («Князь Ігор» О. Бородіна), Алеко («Алеко» С. Рахманінова), Тарас («Тарас Бульба» М. Лисенка), Ярослав («Ярослав Мудрий» Г. Майбороди та інші. А загалом за творчу кар’єру Штонда виконав майже 40 партій басового репертуару. Співак з успіхом гастролює світом. Йому аплодували у Великій Британії, Іспанії, Італії, Швейцарії, Нідерландах, Данії, Швеції, Норвегії, Бельгії, Франції, Німеччині, Чехії, Польщі, Бразилії, Японії та інших країнах.

Роковини смерті:

Сьогодні день пам’яті Євгена Олександровича Сверстюка (1928-2014), українського громадського діяча, науковця, філософа, публіциста, борця за незалежність України. Народився Євген Сверстюк 13 грудня 1928 року в селі Сільце Горохівського району на Волині – тоді Волинського воєводства, що належало Польщі, в сім’ї неписьменних селян. Закінчив філологічний факультет Львівського університету. Згодом – аспірантуру Інституту психології. Викладав українську літературу в Полтавському педагогічному інституті, завідував відділом прози журналу «Вітчизна». Працював у НДІ психології в Києві. У 1960-х його чотири рази звільняли з роботи з політичних мотивів. До арешту в 1972-му працював відповідальним секретарем редакції «Українського ботанічного журналу». Активно писав для самвидаву. За статтею «антирадянська агітація» був засуджений до семи років таборів суворого режиму і п’яти років заслання. У таборі неодноразово оголошував голодування, регулярно потрапляв до карцеру. Після повернення до Києва працював столяром на Київській фабриці індпошиву. З 1989 – активний учасник національно-демократичного руху, редактор християнської газети «Наша віра», президент Української асоціації незалежної творчої інтелігенції. Автор книжок і статей з літературознавства, психології, релігієзнавства. Писав вірші, перекладав із німецької, англійської, російської. Член ініціативи «Першого грудня» – об’єднання інтелектуалів та громадських діячів. У 1993 році обраний президентом українського ПЕН-клубу. Друзі пам’ятали Євгена Сверстюка (найближчі називали його «Сверстючком») різним, але завжди виокремлювали його гостроту, іронічність, часом саркастичність. «Фонтан іронії, вулкан оптимізму, море енергії», - казали про нього товариші. Він завжди був наче натягнена струна. Шляхетний лицар зі страдницькою долею, до останку відданий українству. 

Розширений пошукПриховати розширений пошук
За період:
-