Кардинал Інніцер: незаслужено забута постать часів Голодомору

Кардинал Інніцер: незаслужено забута постать часів Голодомору

Укрінформ
Історична постать кардинала, котрий словом і ділом допомагав Україні у важкі часи, має бути вшанована й у нас

У той час, коли в Радянському Союзі гинули мільйони українців через штучно створений голод 1932-1933 років, і Європа мовчала, були ті одиниці, хто все ж проливав світло на Голодомор. Одним із таких перших і головних голосів Європи був Віденський архієпископ, кардинал Теодор Інніцер (Theodor Innitzer), з ініціативи якого, зокрема, у жовтні 1933 року було засновано "Міжконфесійний і міжнародний комітет допомоги територіям Радянського Союзу, що постраждали від голоду".

Постать Інніцера та його роль у допомозі постраждалим від голоду незаслужено забута. Як в Україні, де все ще досліджують страхіття Великого голоду, так і в самій Австрії. Для прикладу, історично-наукова платформа міста Відень "Wien Geschichte Wiki" містить статтю про Теодора Інніцера, однак цей важливий історичний епізод там навіть не згадано. У німецькій версії "Вікіпедії" про Теодора Інніцера лише одним реченням зазначено про його протест проти Голодомору в Україні. При цьому згадка ця була додана лише днями – на основі матеріалу католицького інформагентства "Kath.net" про організований у Відні Посольством України меморіальний захід з ушанування пам'яті жертв Голодомору.

Тоді, під час цього вечора-реквієму, за участю українських та австрійських науковців, з окремою доповіддю виступив генеральний вікарій Ординаріату для вірних усіх Східних Католицьких Церков в Австрії отець Юрій Коласа, який і розповів про маловідомі факти з життя кардинала Теодора Інніцера, його роль в українській історії та заснування міжнародного й міжконфесійного комітету з допомоги жертвам голоду в Україні.

"Я думаю, що католицька церква в Австрії ще не зовсім усвідомила, яке велике значення мала ця ініціатива. Заклик до допомоги, який вийшов у світ восени 1933 року з архієпископського палацу у Відні, був одним із найбільш гуманітарних актів  ХХ століття, який мав на меті зберегти людські життя, полегшити страждання та зберегти людську гідність", – переконаний отець Коласа.

У той час, як радянська влада у Москві називала "видумками" та "брехнею іноземних агентів" будь-які повідомлення про голод, а країни Заходу не хотіли неприємностей чи торговельних перешкод із СРСР, заклик Інніцера дав змогу бути почутим голосу мільйонів невинних, які вмирали від голоду. "На кону стоять життя багатьох сотень тисяч, і навіть мільйонів людей. Мова йде про чисте гуманітарне питання, яке в жодному випадку не може бути пов'язаним із якимись політичними моментами", – заявляв  у жовтні 1933 року в своєму зверненні до світової громадськості Інніцер, незадовго до того призначений Папою Віденським архиєпископом.

Теодор Інніцер
Теодор Інніцер

Теодор Інніцер (інший україномовний варіант написання прізвища – Іннітцер) – судетський німець, народився у 1875 році в робітничій сім'ї в с.Нойешрай (Австро-Угорщина), нині Нове Зловані на території сучасної Чехії біля самого кордону із ФРН. У 1902 році був рукопокладений у сан священика, а в 1906 році здобув ступінь доктора теології у Віденському університеті, де й викладав на теологічному факультеті з 1908 по 1932 рік, тричі обіймаючи посаду декана факультету й один раз – ректора Віденського університету (1928-1929 рр.). За політичними переконаннями був християнським соціалістом, а з 1929-го по 1930-й роки навіть обіймав посаду міністра з соціальних питань у кабінеті Йоганна Шобера, відомого, зокрема, як "батько Інтерполу".

У вересні 1932 року Теодор Інніцер був хіротонізований Папою Піусом ХI у сан архієпископа Віденського, а 13 березня 1933 року став кардиналом.

Українська тема не була чужою для Теодора Інніцера: за повідомленнями, він ще з 1920-х років співпрацював з Українським релігійним комітетом у Відні, допомагаючи українцям емігрувати до Австрії. То ж коли до архієпископа Віденського стала надходити інформація про страшенний голод на півдні радянської Росії, як тоді зазвичай називали СРСР, то він не став мовчати, на відміну від інших.

20-го серпня 1933-го року кардинал Інніцер відкрито звернувся  до світової громадськості з метою запустити процес надання допомоги мільйонам невинних людей, які помирали від голоду. Його звернення під назвою "Кардинал Інніцер закликає світ проти голоду в Росії (Радянському Союзі - ред.)" було надруковано в імперській пошті та розійшлося на весь світ.

"Вже жодні заперечення не можуть спростувати той факт, що сотні тисяч, навіть мільйони людей у радянській Росії за останні місяці померли від голоду. Сотні хвилюючих листів з охоплених голодом територій Радянського Союзу, передусім з України та Північного Кавказу, повідомляють про це, те ж саме свідчать очевидці, в чиїй компетенції немає жодних сумнівів", – йшлося у заклику кардинала.

У своїй заяві Віденський архієпископ опирався, зокрема, і на тривожні повідомлення та заклики про допомогу страждаючому від голоду населенню України від тодішнього греко-католицького митрополита Андрея Шептицького. Інніцер посилався і на британця Гаррета Джонса, який на основі досліджень на місцях заявив, що в деяких районах Радянського Союзу від голоду вже загинула чверть населення. Також були приведені повідомлення з цього приводу генсека Європейського конгресу національностей Евальда Амменде.

"То ж – до спільних братських дій, поки ще не пізно. Бог хоче цього!", – виступив із закликом Інніцер до всіх світових організацій, Червоного Хреста та інших установ. Він додав, що вже в наступні дні надішле запрошення представникам різних конфесій з метою зустрічі та створення комітету з допомоги страждаючим.

Як зазначив під час того ж заходу у Віденському університеті швейцарський історик Андреас Каппелер, який працює головним чином у Австрії, Радянський Союз в ті часи вже був достатньо ізольованим від зовнішнього світу і отримати достовірну інформацію звідти було складно. І хоча в Москві на той час перебувало кілька закордонних журналістів, джерелами інформації про масовий голод, зазвичай, ставали іноземні фахівці, залучені в індустріалізації, та деякі мандрівники. Одним із них і став австрійський інженер Александр Вінербергер, який і зробив ті нечисленні знімки процесу Голодомору, документально зафіксувавши цей злочин проти людськості з боку радянської влади.

Отець Юрій Коласа, який ознайомився в єпархіальному архіві у Відні з оригінальними фото Вінербергера та його постаттю, повідомляє, що віденський хімік за спеціальністю Вінербергер прожив і пропрацював у Радянському Союзі близько 20 років. У 1932 році він займав посаду технічного директора фабрики з виготовлення пластмаси в Любучанах, поселенні на півдні Московської області. Згодом переїхав працювати до тогочасної столиці України міста Харкова, на вулицях якого його і застав страшний голод. Більшість зі зроблених ним знімків на фотоапарат "Лейка" були зняті саме в Харківській області. У жовтні 1933 року з допомогою австрійського дипломата Гейнріха Пахера вони були передані диппоштою до Відня. Там Вінербергеру вдалося потрапити до Архиєпископа Віденського та надати йому 26 фотографій з відповідними підписами про трагедію голоду в Україні.

Тим часом, 16 жовтня 1933 року представники римо-католицької, греко-католицької, православної, вірменської католицької й протестантських церков, представники єврейської громади (за відсутності представників російської православної церкви) зібралися на запрошення кардинала Інніцера в Палаці архієпископів у Відні.

У своєму виступі кардинал наголошує, що навіть після збору врожаю ситуація в радянській Україні та на Північному Кавказі залишається критичною, пропонує Відню виконати свою функцію посередника між Заходом та Сходом та закликає міжнародне співтовариство допомогти вмираючим від голоду.

"На кону стоять життя сотень, навіть мільйонів людей!", – знову підкреслює кардинал.

Заклики та ініціативи Інніцера отримують одностайну підтримку присутніх, які заявлять про готовність приєднатися до гуманітарної акції. Генсек Європейського конгресу національностей Евальд Амменде окремо додає, що прем'єр-міністр Норвегії Йоган Людвіг Мовінкель, тодішній президент Ради Ліги Націй, також готовий допомагати.

Учасники зустрічі погоджуються згуртуватися під керівництвом кардинала Інніцера навколо новоствореного "Міжконфесійного і міжнародного комітету допомоги територіям Радянського Союзу, що постраждали від голоду".

Під час другого засідання також було вирішено організувати пункт збору допомоги для голодуючих у Радянському Союзі. Спонтанні пожертви в різних валютах надходили з усього світу, згодом їх переказали на банківський рахунок "Комітету допомоги українцям" (банк Bankhaus Schelhammer & Schattera).

16-17 грудня 1933 року на запрошення кардинала Інніцера у Відні проходить ще одна міжнародна конференція представників усіх організацій та конфесій, які займаються наданням допомоги людям постраждалому від голоду населенню у Радянському Союзі. Під час заходу за участі представників з різних куточків світу лунають численні заклики про допомогу, доповіді, демонструються фотоматеріали. Кадинал Інніцер ще раз закликає до світової совісті по відношенню до катастрофи в Радянському Союзі. 

"Незважаючи на усі намагання поставити під сумнів катастрофічний голод, який лютував у Радянському Союзі до останнього врожаю, слід констатувати те, що протягом цього року мільйони невинних людей в найбільш родючих регіонах Союзу, таких як Україна та Північний Кавказ, самі загинули від голоду. Також беззаперечним є і те, що в ході цієї масової загибелі фіксувалися усі найжахливіші прояви та ознаки катастрофи голоду, аж до канібалізму", – наголошує він.

Без сумніву, кардинал Теодор Інніцер був людиною миру та людиною в Бозі, людяність і любов до ближнього якого особливо була продемонстрована в його реакції на страхіття Голодомору 1932-1933 років. П'ять років потому Архієпископ Віденський, щоправда, зробить найбільшу помилку свого життя – підтримавши весною 1938 року "аншлюс" Третім Рейхом інфікованої вірусом націонал-соціалізму Австрії. Хоча вже за півроку він зрозуміє свою помилку й під час урочистої меси у Штефансдомі 7 жовтня 1938 року, звертаючись до тисяч віденської молоді, заявить, що вождь (фюрер) один і це – Ісус Христос. Днем пізніше розлючена "гітлерюгенд" штурмуватиме його палац, а самому архієпископу прийдеться переховуватися. Ще днями пізніше націонал-соціалісти влаштують у Відні багатотисячну антицерковну демонстрацію, де нестимуть зокрема плакати "Інніцера – в Дахау". Однак боротьба Інніцера і спокутування тієї помилки всього життя лише починається: до кінця війни він здійснюватиме релігійну освіту, сприятиме євреям у виїзді з Австрії та допомагатиме родичам загиблих у концентраційних таборах, а на кухні при архієпископському палаці щодня харчуватимуться 70 стражденних сімей.

Після смерті Теодора Інніцера у 1955 році в останню путь його проводять з державними почестями та за участі сотень тисяч віденців, що засвідчувало: про людину слід судити лише з огляду на все її життя.

По-справжньому історична постать кардинала має бути вшанована й у нашій країні. Потрібно поминати невинно померлих, але треба не забувати і тих, хто не змовчав, кричав на весь світ і допомагав, коли мільйони українців пухли від голоду.

Василь Короткий, Відень

Додаток – копії фотографій, зроблених віденським інженером Александром Вінербергером у 1933 році в Україні. Копії зроблено на основі оригіналу в єпархіальному архіві Відня генеральним вікарієм Ординаріату для вірних усіх Східних католицьких церков в Австрії отцем Юрієм Коласою та надано Укрінформу.

Розширений пошукПриховати розширений пошук
За період:
-