17 листопада. Пам’ятні дати
Міжнародний день студентів є своєрідним днем солідаризації студентства світу – найбільш небайдужої, мислячої та активної частини суспільства. Саме студентство, молодь, завдяки своїй активній громадянській позиції була і залишається рушієм багатьох змін та однією з головних сил, що протистояла і протистоїть авторитарним і тоталітарним режимам. Такими були й витоки цього свята, яке, цілком можливо, невдовзі стане одним із офіційних днів Організації Об’єднаних Націй. Усе почалося 1939 року в Чехо-Словаччині. Як відомо, вже йшла Друга світова війна, Чехо-Словаччина давно була загарбана гітлерівською Німеччиною, життя в країні під владою окупанта ставало все більш нестерпним. 28 жовтня 1939 року в Празі відбулась мирна демонстрація з нагоди 21-ї річниці створення Чехо-Словацької Республіки. Люди, здебільшого молодь, вийшли на вулиці, аби нагадати і суспільству, і окупантам – що вони, передусім, громадяни Чехо-Словаччини. Що вони, попри окупацію, пам’ятають про це, і усвідомлюють себе громадянами саме тієї – вільної – країни. Звісно, що гітлерівцям це не сподобалося: поліція і підрозділи СС розігнали мирну ходу, під час розгону був тяжко поранений 24-річний студент медичного факультету Ян Оплетал. 11 листопада він помер. Його похорон, який проходив 15 листопада, став справжньою протестною акцією проти окупації, у якій взяли участь тисячі людей. Знову дійшло до сутичок з поліцією. Наступного дня в Берліні відбулася нарада за участю Адольфа Гітлера, на якій було ухвалено рішення про закриття чеських вишів «на три роки», та про конфіскацію майна навчальних закладів. У ніч з 16 на 17 листопада відбулися масові арешти чеських студентів у Празі та інших університетських містах. 9 провідних представників студентських організацій були страчені, а понад 1 200 арештовані й наступного дня відправлені до концтабору Заксенгаузен. То було справжнісіньке жахіття: нацисти посеред ночі вривалися в студентські гуртожитки, все громили на своєму шляху, витягували роздягнених студентів на мороз, катували, кидали до в’язниць. На своїх зборах 1941 року в Лондоні Міжнародна Рада Студентів ухвалила заяву, в якій день 17 листопада в пам’ять про події в Чехії було оголошено Міжнародним днем студентів. Прикметно, що саме 17 листопада 1989 року, у тоді ще соціалістичній Чехословаччині розпочалась Оксамитова революція. А ще, саме цього дня в Греції вшановують пам’ять студентів Афінського політехнічного інституту, котрі загинули під час повстання проти хунти «чорних полковників» 17 листопада 1973 року. Цього ж дня відзначають і День студента в Україні. Свято встановлено «…на підтримку ініціативи студентської молоді України…» згідно з Указом Президента «Про День студента» від 16 червня 1999 року.
Події дня:
Цього дня, у 1921 році, в ході Другого Зимового походу, Волинська група армії УНР під командуванням генерал-хорунжого Юрія Тютюнника зазнала нищівної поразки від більшовиків у бою під с. Малі Міньки. Група була оточена більшовицькою кавалерією Григорія Котовського в районі Базару (тепер Житомирська область). Частина учасників другого Зимового походу потрапила в полон, і після рішучої відмови перейти на службу до Червоної армії 359 бійців Повстанської армії було розстріляно під Базаром. Тільки невеликий загін зі 150 бійців Волинської групи зумів прорвати оточення і 20 листопада перейти польський кордон. Другий Зимовий похід частин Армії УНР став останньою спробою українських національно-державних сил збройним шляхом завоювати незалежність України в ході національно-визвольних змагань 1917-1921 років.
Ювілеї дня:
110 років від дня народження Григорія Кочура (1908-1994), українського перекладача, поета, літературознавця. Лауреат Державної премії України ім. Т.Г. Шевченка (1995, посмертно за книгу вибраних перекладів «Друге відлуння»). Його переклади охоплюють 27 століть, починаючи з давньогрецького поета Архілоха, що жив у 7 сторіччі до нашої ери і закінчуючи творами сучасних європейських поетів. Григорій Кочур без підрядника перекладав з 29 мов твори 33 літератур світу. Він є автором статей з теорії перекладу, кваліфікованих передмов до видань зарубіжних авторів, численних рецензій і спогадів. Як зауважив Василь Скуратівський, «…Григорій Порфирович Кочур вивів українське слово у простір світової літератури і світової гуманістичної норми, врятувавши його від імперського преса». У Григорія Кочура була важка доля. Не уникнув він і молоха сталінських репресій. Спочатку була 15-річна каторга у полярному пеклі в Інті (Комі УРСР, як «жартували» тоді самі в’язні), а потім, після реабілітації та короткої хрущовської «відлиги» – цькування, заборона друкуватися. Його виключили із Спілки письменників України, у вікна його будинку в Ірпіні летіло каміння. Та попри все він працював (як працював із словом навіть на каторзі, вивчаючи там мови «братських» народів) і згуртовував навколо себе талановиту молодь - свою зміну. «Для багатьох він був тактовним, неперевершеним учителем на нелегкій дорозі до українства, до самих себе, до своїх джерел, до своєї нації», – згадувала вчителя Роксолана Зорівчак.
81 рік років від дня народження Олени Антонів (1937-1986), української правозахисниці. Лікар-фтизіатр зі Львова, активна учасниця правозахисного руху, організатор допомоги родинам політв’язні, друга дружина В’ячеслава Чорновола, згодом дружина Зеновія Красівського. Під час арештів 1965 року жила у Львові. Її дім був своєрідним політичним осередком, де збиралися шістдесятники, колишні повстанці, творча інтелігенція. Тут улаштовувалися вечори Шевченка, відзначалися пам’ятні дати, релігійні свята, зокрема, готувався різдвяний вертеп 1972 року за участю Василя Стуса, Ігоря Калинця, Стефанії Шабатури, які були невдовзі заарештовані. Антонів підтримувала зв’язки з Іваном Світличним, Євгеном Сверстюком, Аллою Горською, Михайлиною Коцюбинською. Формально не будучи членом Української Гельсінської Групи, Олена Антонів готувала і передруковувала окремі її документи і возила в Москву, щоб передати зарубіжним журналістам. Після арешту у березні 1980 року Зиновія Красівського Антонів не могла влаштуватися на жодну роботу. Їй погрожували фізичною розправою. І все-таки вона відправляла інформацію про політв’язнів і продовжувала добродійну діяльність. У 1980–1985 рр. багато часу провела в Тюменській області, поділяючи долю засланого чоловіка. Багато зробила для легалізації Української греко-католицької церкви. У лютому 1986 року Олена Антонів загинула в автомобільній катастрофі.
Цього дня народився Мартін Скорсезе (1942), американський кінорежисер, класик світового кінематографа. Поставив фільми «Злі вулиці», «Таксист», «Остання спокуса Христа», «Скажений бик», «Аліса тут більше не живе», «Останній вальс», «Казино», «Нью-Йорк, Нью-Йорк», «Авіатор», «Вовк з Уолл-стріт» та ін. Кінодоробок Скорсезе надзвичайно цілісний – у нього немає нерівних і еклектичних робіт як у Копполи, або у Де Пальми. Його також можна назвати «хрещеним батьком» принаймні трьох американських кінозірок: Роберта Де Ніро, Харві Кейтеля і Джоді Фостер. Викладаючи у Нью-Йоркському університеті він був безпосереднім учителем таких режисерів як Олівер Стоун і Спайк Лі. Своїм учителем його вважав і Джон Ву. Скорсезе є володарем понад сотні різноманітних кінопремій і призів, включаючи «Золоту пальмову гілку», премію «Золотий глобус» за режисуру, «Еммі» за режисуру драматичного серіалу і приз Американської академії кіномистецтва «Оскар». 28 лютого 2003 року на Голлівудській алеї слави відкрита зірка з ім’ям Мартіна Скорсезе.
Сьогодні свій день народження святкує Софі Марсо (1966), відома французька кіноактриса. Прославилася підлітком, дебютувавши у фільмі «Вечірка» («Бум»; 1980). Вдало знайдений образ «ідеальної французької дівчини», якою Марсо визнали за підсумками глядацького опитування, було розтиражовано у фільмах «Вечірка-2» («Бум-2», 1982), «Щасливої Пасхи» (1984), «Студентка» (1988), «Аромат кохання. Фанфан» (1993) та ін. Актрису часто залучали до найамбітніших проектів національної кіноіндустрії: «Форт Саґан», «Шуани!», «Дочка Д’Артаньяна», де вона втілювала ідеальну француженку, перетворившись з чарівного підлітка в одну з найкрасивіших актрис світового кіно. 1999 року зіграла дівчину Бонда у черговому, 19-му за ліком, епізоді Бондіани. У 1982 році, 16-річною, познайомилася з відомим польським кінорежисером Анджеєм Жулавським (старшим за неї майже на 30 років), стала його дружиною, знялася в декількох його фільмах («Мої ночі чарівніші за ваші дні», «Блакитна нота»). Саме завдяки Жулавському по-новому розкрився талант Марсо, вона стала актрисою світового рівня. Нині актриса продовжує активно зніматися, сама намагається знімати, а також іноді грає в театрі. Захоплюється класичною музикою, любить малювати (натюрморти, портрети), плавати, бере участь у захисті довкілля. Тричі була у шлюбі. Другим чоловіком Марсо був американський продюсер Джим Лемлі, а третім актор Крістофер Ламберт. В актриси двоє дітей –син від першого шлюбу та дочка від другого.
