Кого і про що я просила у печерах Лаври

Кого і про що я просила у печерах Лаври

931
Ukrinform
Прогулянка-репортаж Києво-Печерською Лаврою

Насправді, у Лаврі останніми роками нічого не змінилося – якщо абстрагуватися від творців церковної кризи, від людей, які окупували її адмінбудівлі, і розуміти під Лаврою літургійне життя та печери, паломників і туристів, кафе та іншу торгівлю.

Тут так само чудово співають чернечі та семінарські хори, частина братії тут, до речі, незважаючи на збитковість пастухів, – громадянськи абсолютно осудна і щиро релігійна, у печерних храмах – ті самі богослужіння, тут в кафе так само смачно готують, а Преподобні печерські вислуховують всіх прихожан.

Я прийшла сюди в п'ятницю, щоб переконатися, що Лавра спокійна, а ще хотіла поговорити зі святими у печерах і піти на могилу попереднього митрополита – Блаженнішого Володимира.

Втім, попри удавану незмінність, дещо тут все ж таки помінялося.

КІОСК НОМЕР 1: АФОН ВЖЕ ЗАКРИТИЙ, ЄРУСАЛИМ СКОРО ЗАКРИЮТЬ, БУДЕМО ЇЗДИТИ ДО РОСІЇ

Я підходжу до книжкового кіоску, такі розкидані по всій території Лаври. Продавчиня говорить на жвавому суржику, продаючи послушнику якісь молитовники.

- Ох, хочу в Россию, – говорить послушник.

- Да. И я хочу, на Соловки, – погоджується продавчиня. – А что, Афон закрыт уже?

- Так нельзя же ехать. И в Иерусалим скоро будет нельзя, – ділиться думками послушник. – А то вот поедем, причастимся, все как надо. А потом, что – исповедь в Киеве? Эпитимья? Нет, лучше я на Соловки. Надежнее.

- А че с Афоном-то? – перепитує продавчиня.

- Ну, у них вроде там, папизм какой-то завелся...

Я вивчаю вміст книжкових полиць. З задоволенням помічаю, що звідти прибрали треш-літературу авторства попа-шпигуна з РФ Андрія Ткачова; не знаю, хто у 2014-му спровадив цю духовно хвору людину з України, але хто б це не був, – досі вдячна. Потім з посмішкою помічаю новинку – архиєрейську мазь, яка, якщо вірити табличці, виготовляється особисто архієпископом, включає 20 компонентів, бджолині складові, камфору, отруту і дуже допомагає проти болю в суглобах.

Продавчиня дивиться на мене підозріло. Але її підозрілість миттєво зникає, коли я прошу продати мені товсту і недешеву книжку – Житіє схиархімандрита Зосими.

Житіє Зосими, якому приписують духовне наставництво над "отцами" Донбасу, Нусенкісом і Януковичем, мене хвилює тільки в одному аспекті. Я вірю, що старці, ченці, які мали надприродні здібності – частина аскетичного досвіду нашої церкви. Але у мене останні чотири роки є гострий інтерес: де закінчується їхнє справжнє життя і починається творча політично-шовіністична переробка їхньої спадщини спецслужбами Росії? Тому що репутація (слава) праведника навряд чи буває незаслуженою, але те, що потім, після смерті праведника, починають виробляти з його словами та заповітами політично мотивовані адепти "триединого русского мира" – це зовсім інша історія.

Я беру велику книгу про Зосима просто щоб зрозуміти, де закінчується правда і починається брехня. Всі журналісти вміють читати такі речі професійно, досить критично.

Я надивилася ще одну книгу – психотерапію грецького ченця, але відкладаю її і йду далі.

ПЕЧЕРИ: КОГО І ПРО ЩО МОЖНА ПРОСИТИ

Я заходжу в печери, де лежать нетлінні мощі преподобних. У моєму творчому досьє давним-давно був матеріал про чудеса, які досі тут відбуваються. Про них розповідали мені свого часу аж ніяк не екзальтовані бабусі, а віруючі, освічені Лаврські провідники по печерах. Тому не тільки стародавні літописи, але й сучасний досвід говорить, що просити тут київських святих можна і треба.

Я так і роблю. Спочатку дякую їм за автокефалію та зняття анафеми (до речі, серед них є і греки) і обмінююсь з ними думками, що зараз, як і тисячу років тому, як і після Хрещення, до Києва із Константинополя прийдуть освіченість, церковна тактовність і гарний смак.

А потім іду підземними коридорами і, зупиняючись перед кожним, прошу про щось важливе саме сьогодні.

Заздалегідь обмовлюся, що я не вірю, що мощі можна вивезти з печер кудись до Москви. Тому що вся історія говорить – це нікому не вдавалося. Преподобні самі не давали себе вивезти. Та й варто розуміти, що преподобні печерські – частина київської історії, дуже нашого Єрусалиму, вони в інших місцях може і приживуться, але це буде не те...

Але про що я просила?

У мощей Нестора Летописца
Біля мощей Нестора Літописця

Нестора Літописця, якого богослови вважають покровителями богословів, а журналісти – покровителем журналістів, попросила про напоумлення священиків і про те, щоб множилися і їхні знання, і їхня любов.

Онуфрія Мовчазного, якому моляться базіки з проханням позбавлення від гріха пустослів'я, я прошу, щоб закрив уста одному митрополиту та священноархимандриту Лаври і підказав йому, що молитовну працю варто поєднувати з розумовою.

Мученика Євстратія – щоб зміцнив від образ іноплемінників (росіян) його тезку в архієпископському сані, який зараз працює на благо Єдиної Помісної.

Усіх немовлят (Івана Мученика і Віфлеємських, убитих за наказом царя Ірода), а також преподобних отроків (у дальніх печерах є і такі) попросила про упокій душі немовлят, яких відмовилися відспівувати клірики Московського патріархату, а також про тих священиків, які водили дітей "перехрещувати", оскільки перше хрещення було у Київському патріархаті. Втім, про просвітління розуму цих неосвічених кліриків теж помолилася.

Усіх затворників печерських попросила просвітити розум, засліплений єрессю "русского мира".

Усіх проскурників (адже вони на кухні) і Прохора Лободника з печер попросила всілякими земними благами допомогти священикам, які зазнають матеріальних труднощів через автокефальну позицію.

Двох князів – Феодора Острозького та Миколу Святошу – попросила про розум для світської влади. Щоб, допомагаючи нам у будівництві єдиної помісної, вони через якийсь час змогли залишитися в церкві як прості парафіяни, ні про що не просячи її натомість.

Мощи Ильи Муромца
Мощі Іллі Муромця

Іллю Муромця і Тита-Воїна попросила про допомогу українським воїнам, які перебувають на фронті й тим, хто повернувся додому.

Дванадцять преподобних грецьких майстрів (їхня келія передує підземній церкві на ближніх печерах), а також Аліпія Іконописця я попросила, щоб вони вирішили проблеми з храмами: де треба – побудували, де треба – приборкали роз'єднані громади і навчили їх служити в храмі по черзі.

Мученика митрополита Володимира попросила захистити нашу країну від єресі "русского мира". Усе те збочення, яке приходить на нашу землю, приносять нащадки тієї самої червоної солдатні, яка вбила Володимира.

А не так давно славетного митрополита Філарета (Амфітеатрова) попросила, щоб дарував здоров'я одному митрополиту Київському і всієї Русі-України з таким же ім'ям, якого свого часу вигнали з Лаври.

У Дальніх печерах мені пощастило потрапити на акафіст: і якийсь час я слухаю хор парафіян, і навіть отримую на лоб хрестик масла мироточивих глав.

Якщо бути чесною, не все було гладко. Коли я вийшла з Ближніх печер, я спробувала у Хресто-Воздвиженському храмі подати заупокійну записку. В ній було чотири імені: двох журналістів і двох чоловіків, чиї дружини – журналістки.

- Двоє з цих людей – парафіяни УПЦ КП і УАПЦ, – кажу я продавчині з Хресто-Воздвиженського храму.

- Извините, матушка, за таких не беру, – дивлячись на мене абсолютно холодним поглядом, каже літня продавчиня.

- Але обидві ці людини – герої України, – кажу я.

Вона, до цього просто повернула мені записку, раптом передумує, повільно бере її, акуратно складає навпіл і, з якимось торжеством дивлячись мені у вічі, рве на дрібні шматочки.

Фото: kiev-foto.info
Фото: kiev-foto.info
Трохи пізніше, підійшовши до могили Блаженнішого Володимира, я згадую цей епізод і запитую його:

- Ваше блаженство, подивіться, що вони витворяють з нашою церквою...

Сказавши це, я якийсь час мовчу, наче чую відповідь:

- Це пройде. Потерпіть.

КІОСК НОМЕР ДВА І ПРИТЧА З ФЕЙСБУКУ

Але, судячи з усього, ця сцена залишила в мені відбиток. Я знову підходжу до кіоску і купую ще одну книжку – ту саму православну психотерапію грецького ченця. Я буду ще дуже довго шукати відповідь на питання: чому люди, які так довго моляться і начебто щось читають, не здатні виховати в собі любов і співчуття до своїх же хрещених співвітчизників. Потім заходжу на каву в лаврське кафе. Там балакуча бабуся робить мені еспресо і розповідає притчу, яку вичитала... у Фейсбуці (я навіть не в курсі, що там є такі акаунти).

- Так вот, в Фейсбуке есть притча – как бороться с обидами. Батюшка посоветовал одному человеку взять помидоры по числу обидчиков. И носить их за пазухой две недели.

- Две недели? – дивуюся я.

- Ну да. А потом этот человек приходит к батюшке и говорит: не могу уже носить эти помидоры, так смердят.

- А батюшка что? – запитую я.

- А он говорит: выкинь эти помидоры прочь, а вместе с ними – и свои обиды, так же, как эти помидоры. Правда ж, дивная притча? – захоплено питає вона мене.

- Правда, – погоджуюсь я.

Уже на самому виході я розумію, що треба купити православний календар на майбутній рік. Їх у кіоску безліч. Мій погляд падає на один з назвою "Православні притчі на кожен день року". Я подумала, що такий православний наїв мені близький. І дивлюся, яку притчу пропонує календар на цей же день, тільки майбутнього року.

Відкриваю сторінку 19 жовтня майбутнього року.

І читаю історію про втомлених подорожніх, які, виїхавши на гору, побачили чудове село та околиці.

- Як називаються ці села? – запитали вони супроводжуючого.

- Назва сіл – "Щастя" і "Радість", – відповів супроводжуючий.

- А як туди потрапити? – запитують подорожні.

- А потрапити туди можна лише минувши село з назвою "Скорботи", – відповів супроводжуючий.

Я посміхнулася і подумала, що все ж ось таку бабусину скриню з повчальними історіями я не викину навіть у розумній та освіченій Єдиній Помісній. Поставлю десь у куточку свідомості і буду розповідати онукам.

- Беріть книжку, – умовляє мене продавчиня, – невже не подобається?

- Подобається, – посміхаюся я у відповідь, – але просто хочу за нею ще повернутися.

Лана Самохвалова, Київ

Розширений пошукПриховати розширений пошук
За період:
-