15 жовтня. Пам’ятні дати

15 жовтня. Пам’ятні дати

1360
Ukrinform
Сьогодні світова спільнота відзначає Міжнародний день сільських жінок та Міжнародний день «Білої тростини» – символу незрячої людини.

Уперше Міжнародний день сільських жінок відзначався 15 жовтня 2008 року. В резолюції Генеральної Асамблеї від 18 грудня 2007 року, яка офіційно проголосила цей день, визнається «надзвичайно важлива роль сільських жінок, зокрема й жінок, представниць корінних народів, та їхнього внеску в розвиток сільського господарства і сільських районів, підвищення продовольчої безпеки і викоріненню злиднів у сільських районах». На сьогодні понад чверть всього населення планети становлять сільські жінки. Основним джерелом їхнього існування є природні ресурси та сільське господарство. В країнах що розвиваються, сільські жінки становлять приблизно 43% сільськогосподарської робочої сили, і на них покладена основна відповідальність за забезпечення продовольчої безпеки, так як вони виробляють і переробляють більшу частину продовольства. З урахуванням того, що 76 відсотків найбідніших мешканців планети живуть у сільській місцевості, забезпечення доступу сільських жінок до виробничих сільськогосподарських ресурсів сприяє скороченню масштабів голоду і злиднів у світі, і надає вирішального значення ролі сільських жінок в успішній реалізації нового питання денного в царині сталого розвитку до 2030 року. ООН зазначає, що сільські жінки можуть стати потужним каталізатором глобального прогресу за умови подолання певних перешкод і проблем, адже багато з них не мають доступу до землі, ринків, фінансових засобів, системи соціального забезпечення і послуг. Чимало з них зіштовхуються з серйозними загрозами у сфері безпеки, зазнають відвертої дискримінації.

Разом з тим, щороку цього дня у світі відзначається Міжнародний день «Білої тростини» – символу незрячої людини. День встановлений у 1969 році згідно з рішенням Міжнародної федерації сліпих. Уперше цей день відзначали в США 15 жовтня 1964 року з ініціативи Національної федерації сліпих. «Біла тростина» як реальний предмет, без якого важко уявити життя незрячої людини, з’явилась у 1921 році, коли молодий англієць, фотограф за фахом Джеймс Біггс, що втратив зір унаслідок нещасного випадку, самостійно виготовив такий ціпок. Він пофарбував тростину в білий колір, аби оточуючим був зрозумілий особливий статус її власника. Ініціатива Біггса була підхоплена й декілька років потому саме біла тростина стала тим вирізняльним знаком, за яким одразу ж можна визначити, що людина, яка тримає її в руках – незряча. На початку 1930-х років тростина з’явилась у Європі, а невдовзі і в Америці – її роздавали всім, хто мав у ній потребу. Широкому розповсюдженню білої тростини в західних країнах сприяли численні благочинні та релігійні організації. Нині Міжнародний день «Білої тростини» є не тільки своєрідним знаком, що має нагадувати суспільству про людей з обмеженими фізичними можливостями, але й днем, заснованим для запровадження інтегративних і реабілітаційних процесів. Найпоширеніші гасла Міжнародного дня «Білої тростини» – толерантність, рівноправ’я та інтеграція. А ще Міжнародний день «Білої тростини» – це спроба зрівняти в правах інвалідів і умовно здорових, дозволивши першим відчути себе повноцінними, а іншим – приміряти на себе долю людини з фізичною вадою. В Україні дуже дієвим і промовистим заходом було б, якби водіїв, що паркують власні машини де їм заманеться, зокрема й на «зебрах», цього дня хоч би на півгодини примусили побути на місці незрячих людей: зав’язали очі й дали в руки білу тростину – нехай би спробували пройтися міськими тротуарами. Можливо, скинувши пов’язку з очей, вони б тоді по-новому побачили світі зрозуміли, що крім здорових, є ще люди з фізичними вадами і їм би стало хоч трохи ніяково за власний агресивний експансіонізм.

Події дня:

Цього дня у 1926 році постановкою сатиричної комедії драматурга Бориса Ромашова «Кінець Криворильська» відкрив свій перший театральний сезон Київський державний російський драматичний театр. Нині – Національний академічний театр російської драми імені Лесі Українки. Акторський склад театру на той час нараховував 36 чоловік. Саме цього дня вперше актори виступали у новому приміщенні - колишньому театрі «Бергоньє». В цій же будівлі, на розі вулиць Богдана Хмельницького і Пушкінської, театр існує і нині.

Ювілеї дня:

121 рік від дня народження Іллі Ільфа (Ілля Арнольдович Файнзільберг; 1897-1937), російського письменника-сатирика. Чудові сатиричні книги «Дванадцять стільців» і «Золоте теля», написані у співавторстві з Євгеном Петровим, залишаються улюбленими й зараз, хоча нинішні реалії начебто зовсім інші, аніж наприкінці двадцятих років минулого століття, коли ці книги створювалися. Ілля Ільф помер сорокарічним, у 1937 році – помер власною смертю, його не репресували; Євген Петров загинув в авіакатастрофі під час війни, в 1942 році. Але декілька років до того, в останній період сталінщини, коли літературі приписувалась так звана «безконфліктність», романи Ільфа і Петрова почали вилучати з бібліотек і про них з’явилися сповнені брехні та ненависті статті. З особливим шаленством накинулися вірнопіддані критики на дорожні нотатки «Одноповерхова Америка», хоча вони спершу навіть були надруковані в «Огоньке». Ільф наче передбачав цей мракобісний період. В його останній записній книжці є такі слова: «Раніше десять років хвалили, тепер десять років будуть лаяти. Лаяти будуть за те, за що раніше хвалили. Важко і нудно серед неляканих ідіотів ... »

92 роки від дня народження Мішеля Поля Фуко (1926-1984), французького мислителя, історика культури і науки, представника структуралізму, творця концепції «археології знання», засновника першої у Франції кафедри психоаналізу. Автор творів: «Історія божевілля в класичну епоху», «Слова і речі», «Археологія знання», «Спостерігати і карати. Народження в’язниці», «Історія сексуальності». Фуко не належав до числа філософів класичної традиції, хоча певний час його й називали новим Кантом. Він викладав психологію у Вищій нормальній школі та в університеті міста Лілль, завідував кафедрою історії систем мислення в Колеж де Франс. Працював у культурних представництвах Франції в Польщі, Німеччини і Швеції. Є одним із найбільш відомих представників антипсихіатрії. Книги Фуко про соціальні науки, медицину, тюрми, проблеми божевілля і сексуальності зробили його одним з найвпливовіших мислителів другої половини ХХ століття. Вишуканий стиль і струнка в своїй складності краса його інтелектуальних конструкцій забезпечили їм успіх. Утім, у Фуко вистачає  й опонентів (один із закидів, що він приніс у світ стару спокусу надмірної соціологізації, політизації та прагматизації істини). Висунуті ним ідеї досить активно обговорюються й сьогодні, що є свідченням того, що забуття Фуко найближчим часом не загрожує. В Україні деякі твори французького філософа були перекладені й надруковані лише на початку 2000 років. Вони є досить актуальними, адже ставлять питання влади як примусу, маніпулювання та покарання. Дехто з фанатичних послідовників Фуко звів його науковий доробок у своєрідний непорушний священний абсолют, але творчість будь-якого філософа не варто догматизувати – вона – лише відправна точка, поштовх до інших думок і нових продуктивних дискусій. Нехай, навіть, часом і досить жорстких.

Роковини смерті:

Цього дня 1959 року в Мюнхені агентом радянських спецслужб було вбито Степана Бандеру (1909-1959), політичного діяча, ідеолога і теоретика українського національно-визвольного руху, одного з лідерів «Організації українських націоналістів». Його вбивцю – Богдана Сташинського,  згодом нагородили орденом Бойового Червоного Прапора («за виконання важливого урядового завдання»), але потім він все одно перейшов на Захід. Бандера був талановитим організатором, політиком-стратегом, відданим революційним методам боротьби за визволення українського народу від австро-угорських, польських, московсько-більшовицьких колонізаторів, за незалежну Українську Державу – такої характеристики заслужив він від своїх сподвижників та прихильників української національної ідеї. Представники ж держав, чия влада поширювалась у різний час на українські землі, вважали його державним злочинцем, бандитом. І по сьогодні ім’я Бандери залишається своєрідним «каменем спотикання» в міждержавних відносинах з нашими сусідами, як із заходу, так і зі сходу. Радянські пропагандисти доклали чимало зусиль, аби в свідомості пересічного громадянина прізвище Бандери асоціювалось виключно зі словами «банда», «бандит». Хоча, є й такі, хто щиро вважав його рідним братом славнозвісного Остапа Бендера й називав (називає) «Бєндєрою». Між тим, у польській мові «бандера» – це «прапор». Не викликає сумніву, що Степан Бандера, незважаючи на спотворення його образу ворожою пропагандою, залишається прапором боротьби за незалежну Україну. Майбутні дослідження архівних матеріалів, яких ще не торкалась рука не заангажованих дослідників, дозволять з’ясувати істинну роль і місце націоналістів ХХ століття в боротьбі за незалежність України, в тому числі й самого Степана Бандери. А поки точаться суперечки щодо перевезення й перепоховання праху покійного в Україні. В Мюнхені могилу ідеолога українських націоналістів неодноразово оскверняли.

Розширений пошукПриховати розширений пошук
За період:
-