13 жовтня. Пам’ятні дати

13 жовтня. Пам’ятні дати

3077
Ukrinform
Щороку цього дня, з ініціативи ООН, відзначається Міжнародний день зі зменшення небезпеки лих.

День був заснований Генеральною Асамблеєю Організації Об’єднаних Націй 22 грудня 1989 року і його метою є підвищення рівня обізнаності суспільств щодо того, яких заходів потрібно вживати, щоб зменшити наслідки лих.  Цього Дня ООН закликає людей ділитися накопиченими знаннями в царині зниження небезпеки лих. Стихійне лихо – екстремальне явище природи катастрофічного характеру, що приводить до раптового порушення нормальної діяльності людей. Характерними рисами стихійного лиха є його непередбачливість і неможливість своєчасного попередження. За місцем локалізації стихійні лиха поділяють на: літосферні, гідросферні, атмосферні. Від стихійних лих - ураганів, повеней, цунамі, землетрусів, смерчів, пожеж, виверження вулканів, посух, снігових лавин, зсувів ґрунту тощо, щороку страждають понад чверть мільярда людей. За останні 20 років жертвами природних катаклізмів стали 1,3 млн осіб, а 4,4 млрд отримали каліцтва, втратили дах над головою або були змушені шукати притулок в інших місцях. При цьому мало хто враховує економічні збитки від стихійних лих, які, за оцінками, зросли в два з половиною рази і становить 2,9 трлн дол. Тож не дивно, що цьогорічним гаслом Дня є: «Зменшення економічних втрат в результаті стихійних лих». У 2016 році Управління Організації Об’єднаних Націй з питань зменшення небезпеки лих запустило кампанію «Сендайська сімка» (за назвою японського міста Сендаї, де 18 березня 2015 року була підписана Сендайська рамкова програма зі зниження ризику лих на 2015–2030 рр.). Кампанія зосереджена на реалізації семи цілей, головною з яких є скорочення кількості смертельних випадків у результаті стихійних лих. Кампанія покликана підвищити рівень обізнаності щодо ефективних заходах в царині зниження небезпеки лих. В рамках кампанії «Сендайська сімка» уряди, місцева влада, громади, організації громадянського суспільства, заклади системи ООН мають нагоду на міжнародному, регіональному і національному рівні поділитися знаннями і досвідом у питаннях зниження небезпеки лих.

Сьогодні православні християни вшановують пам’ять Святителя Михаїла, Першого митрополита Київського. Варто зауважити, що достеменних історичних фактів про св. Михаїла надзвичайно мало. За великим рахунком їх майже немає. Сталої думки щодо цієї постаті серед істориків теж не існує. Дехто з фахівців вважає, що під час хрещення Київської Русі у Києві взагалі не було жодного єпископа. Але інші наполягають на тому, що св. Михаїл – реальна історична постать. Рік його народження невідомий, а роком смерті називають 1145. Національність митрополита теж невідома – грек, серб, болгарин, навіть сирієць, утім, більшість схиляється до того, що релігійний діяч був все ж таки греком. Рукопокладений був у Константинополі, 1130 року прибув до Києва. По прибутті активно зайнявся справами і майже одразу вступив у конфлікт з місцевою владою, адже брав активну участь не тільки в релігійному житті громади, але й у політичному. Він намагався бути посередником у міжкнязівських конфліктах, але невдало: його звинувачували в упередженості. У 1134-1135 священика, навіть, було ув’язнено начебто за участь у боротьбі за київський пристріл. Михаїл підготував коаліцію суздальських та галицьких князів, союзником яких виступила Візантія. Така політика призвела до нетривкого розколу в Руській церкві. Коаліція князів на чолі з волинським князем Ізяславом Мстиславичем, намагаючись позбутися втручання Константинополя в політичне життя Русі, виступила за обрання митрополита в Києві. 1145 року Михаїл виїхав до Константинополя з канонічним візитом. Чи повернувся він звідти на Русь, чи ні – невідомо. Відомо лише те, що коли князь Ізяслав Мстиславович, 13 серпня 1146 року, захопив Київ, Київська митрополича кафедра вже була вакантною. Церква вважає Святителя Михаїла «правою рукою» св. рівноапостольного князя Володимира у справі хрещення Русі та своїм першим очільником. Живою впродовж століть була і народна пам’ять про святителя. Він став першим митрополитом, прославленим у лику святих. Згідно з пізнім переказом ХVІ століття, мощі святого покоїлися в Києво-Печерському монастирі (нині лавра) – спочатку в Антонієвих печерах, а потім були перенесені до Успенського собору Києво-Печерської лаври. 3 жовтня 1941 року споруду висадили в повітря і святиню було назавжди загублено. Ім’ям Святителя Михаїла, Першого митрополита Київського, названо відомий київський храм, що на території Олександрівської лікарні. 

Події дня:

Цього дня, у 1871 році, у Києві відбулось відкриття колегії Павла Галагана. Відомий учбовий заклад був заснований поміщиком-меценатом Григорієм Галаганом у пам’ять про померлого єдиного сина Павла. За роки існування колегії (до 1920 року) в ній здобули освіту майже 3 тис. учнів. Значна частина випускників, як і сподівався засновник, обрала в житті шлях служіння науці та культурі. Серед уславлених імен – академіки Кримський, Липський, Грабар, літератори Чубинський, Филипович, визначний український громадський і державний діяч Лівицький.

Ювілеї дня:

95 років від дня народження Михайла Iвановича Сiкорського (1923–2011), українського історика, видатного діяча музейної справи, генерального директора Національного заповідника «Переяслав», Героя України (2005). У 28 років, щойно закінчивши історичний факультет Київського університету, Михайло Сікорський очолив Переяслав-Хмельницький історичний музей і понад півстоліття самовіддано служив справі, створивши за цей час 25 музеїв, у фондах яких зберігається понад 165 тисяч предметів історії та культури українського народу. «Будь-який музей, малий чи великий, – це історія народу, – говорить Михайло Іванович. – А їй, історії, я присвятив життя! Коли ти залишаєшся сиротою, та ще й у малому віці, потреба віднайти своє коріння стає ще сильнішою». Михайло Сікорський рано залишився без батьків: спочатку помер батько, а невдовзі, під час голодомору 1933 року не стало й матері. Михайло з сестрою зростали у дитячому будинку. Попри всі труднощі юнакові вдалося отримати вищу освіту і знайти своє покликання у житті. За 56 років директорства траплялося різне: не вдалося Михайлові Івановичу уникнути й конфліктів із владою. В одному з останніх інтерв’ю музеєзнавець згадував: «Не подобався я першому секретареві райкому партії Кузьмі Осадчому. Ні піджака не мав, ні краватки, черевики ось-ось розваляться. Сказав мені писати заяву. Мовляв, переведемо директором школи. Я написав. Увечері сиджу в своєму кабінеті – сльози душать, не можу навіть світла запалити. Раптом наче хтось торкає за рукав. Дивлюся: Григорій Сковорода з книжкою під пахвою. Каже: «Не відберуть у тебе Переяслава». Через кілька днів про мою біду дізнався Петро Тронько, тодішній заступник голови Ради міністрів УРСР. Подзвонив у міністерство культури, звідти – Осадчому. Заяву порвали, а мене повернули в музей».

93 роки від дня народження Маргарет Тетчер (1925-2013), державного і політичного діяча Великобританії, яка увійшла до світової історії як «Залізна леді». Перша жінка прем’єр-міністр Великої Британії (1979-1990). У 1970-1974 рр. стала єдиною жінкою – членом кабінету міністрів, очоливши міністерство освіти і науки. У 1975 році очолила Консервативну партію, а у 1979 році була обрана прем’єр-міністром країни на 5-літній термін, ставши, таким чином, першою в історії Великобританії жінкою на цій посаді (вона також стала першим лордом казначейства і міністром у справах державної служби у сформованому нею уряді). У 1983 і 1987 рр. завдяки жорсткому стилю управління і довіри з боку британців була знову обрана прем’єр-міністром країни. У 1990 році у зв’язку з гострими суперечками, що точилися навколо пропозицій запровадити «подушне мито» була змушена піти у відставку з посади лідера Консервативної партії та з посади прем’єр-міністра. В Україні була раз – у червні 1990 року. Ось декілька цитат «залізної леді», розтиражованих світовими ЗМІ: «Влада не повинна сидіти на шиї населення й черпати з його гаманців. Усе, що може влада, це заохотити його підприємливість. А потім – піти з дороги і не заважати…»; «Є тільки один спосіб бути керівником: це коли керівник іде в добровільне рабство до того, ким керує, але не навпаки. Якщо ж у його поведінці з’являється нехай навіть одна сота претензій на будь-яку перевагу або привілеї, то рано чи пізно ці 0,01 виростають у придушення, деспотію і тиранію».

Роковини смерті:

153 роки з дня смерті Петра Петровича Гулака-Артемовського (справж. прізвище Артемовський; 1790-1865), українського перекладача, поета, байкаря. Народився в сім’ї священика. Після закінчення Київської духовної академії кілька років учителював у приватних пансіонах. З 1841 по 1849 рік був ректором Харківського університету. Після виходу у відставку певний час працював у Харківському і Полтавському інститутах шляхетних дівчат. Літературну діяльність почав у 1817 році. Байка «Пан та Собака» була по суті першою віршовою байкою нової української літератури. В останні роки життя написав ряд ліричних медитацій в яскравому народнопісенному дусі. Переспівував оди Горація, перекладав твори Руссо, Мільтона та ін.

Розширений пошукПриховати розширений пошук
За період:
-
*/ ?>